Міністр, якого «звільнила» нянька - Політика - dt.ua

Міністр, якого «звільнила» нянька

4 березня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №8, 4 березня-11 березня

Можна було передбачити скандальну відставку будь-якого члена уряду, будь-кого іншого, включаючи самого прем’єра, та тільки не міністра внутрішніх справ, ветерана британських лейбористів Девіда Бланкетта...

Можна було передбачити скандальну відставку будь-якого члена уряду, будь-кого іншого, включаючи самого прем’єра, та тільки не міністра внутрішніх справ, ветерана британських лейбористів Девіда Бланкетта. Його авторитет у партії, парламенті, уряді, зрештою в народі, був таким високим, його моральні якості завжди перебували, здавалося, на такій недосяжній висоті, що нікому й на думку спасти не могло, що кар’єра одного з найуспішніших міністрів Британії (причому сліпої людини) закінчиться настільки жалюгідно — майже класично для британської політики — вона зламається на сексуальному скандалі. Щоправда, скандал, від якого постраждав міністр внутрішніх справ, є не стільки сексуальним, скільки політичним, але для більшої «принадності» журналісти вигадали йому кілька назв, зокрема й «візовий».

В останню неділю листопада 2004 року газета Sunday Telegraph розповіла читачам про те, що Девід Бланкетт, міністр внутрішніх справ Великобританії, використовуючи своє службове становище, попрохав про прискорену процедуру видачі візи або, точніше, посвідки на проживання у Сполученому Королівстві, для особи на ім’я Леонсія Касалме, філіппінки, котра працювала нянькою у тодішньої (а тепер уже колишньої) коханки міністра Бланкетта. Причому газетярі не приховували, що інформацію вони почерпнули з електронної пошти самої пані Кімберлі Квінн, із якою у міністра, виявляється, був багаторічний і таємний роман. На журналістське обвинувачення надійшла негайна відповідь із міністерства: міністр, мовляв, лише попрохав (через свою сліпоту) перевірити, чи правильно філіппінка заповнила заяву на робочу візу, а зовсім не домагався прискорення її видачі. Проте британські «пси демократії» чомусь не взяли на віру ні слова Бланкетта, ні самого прем’єр-міністра Тоні Блера, котрий запевняв, що «й на мить не сумнівається у кришталевій чесності глави свого внутрішньополітичного відомства». І вся преса, від серйозної до таблоїдної, озброївшись професійним азартом, ринула «викопувати» компромат на «найчеснішого» міністра. І вже за кілька днів скромний ескіз у вигляді знака запитання перетворився на широкоформатне обвинувальне полотно.

Отже, всюдисущі газетярі «нарахували» Бланкетту ще сім випадків використання службового становища з особистою метою. Наприклад, у серпні 2002 року міністр виписав для пані Квінн безкоштовний залізничний квиток у вагон першого класу. І не було б у цьому нічого протизаконного, якби Кімберлі Квінн перебувала в статусі місіс Бланкетт, оскільки для законних дружин членів парламенту (яким є міністр) передбачені 15 таких безкоштовних квитків на рік для поїздки з Лондона у виборчий округ чоловіка. Проте на той момент пані Квінн перебувала у шлюбі з іншою людиною — Стівеном Квінном. А про статус коханок і подруг депутатів, так само як і безкоштовні квитки для них, у законодавстві нічого не сказано. Тому відразу, буквально в перші години після обнародування цього факту, Девід Бланкетт поспішив «покаятися», заявив, що «припустився помилки», публічно вибачився і відразу відшкодував вартість квитка — 180 фунтів.

Виявилося також, що міністр ділився з колишньою коханкою конфіденційною інформацією. Зокрема порадив її батькам під час поїздки до США уникати аеропорт Ньюарка, де американські спецслужби планували спецоперацію. Загалом Девід Бланкетт дуже трепетно ставився до своєї таємної подруги, її сім’ї і навіть її майна. Так, під час святкування Першотравня, коли в центрі Лондона трапляються масові заворушення, він наказав виділити поліцейського для охорони будинку пані Квінн (вартістю 2 млн. фунтів), що навіть у самому міністерстві розцінили як «параноїдальний абсурд». Також міністру пригадали використання чотирьох бодигардів для охорони місіс Квінн під час їхньої спільної поїздки в Мадрид на весілля до друзів. Бланкетт був змушений виправдовуватися через пресу, що свої витрати його подруга оплатила сама, а охорона була потрібна йому на час службового відрядження до Іспанії. Один «доброзичливий» друг Кімберлі розповів репортеру з Sunday Telegraph, що Бланкетт звертався до посольства США з проханням про швидку видачу тимчасового паспорта сину Кімберлі. І паспорт нібито було видано «протягом години».

Ще хтось розповів журналістам, що водій міністра кілька разів відвозив місіс Квінн і її сина у виборчий округ містера Бланкетта. В цьому не було б нічого страшного, якби пасажирами виявилися члени сім’ї міністра, оскільки автомобіль вирушав до округу з документами. Проте «сторонні люди» в одній машині з державними паперами — серйозне порушення. І, нарешті, міністра звинуватили в тому, що він «залучав» персонал свого офісу для вирішення приватних питань. Приміром, його особистий секретар і глава прес-служби нібито були присутні при розмові, коли Кімберлі Квінн оголосила Девіду Бланкетту про розрив їхніх стосунків. Самі держслужбовці такий факт заперечили.

Які з «викинутих» на сторінки газет обвинувачень на адресу міністра були справжніми, а які — «піною», ніхто напевне сказати не міг, оскільки розслідування за згаданими фактами не призначалося. Та всі вони, без сумніву, перебували в тіні більш голосної справи: прискорене одержання візи залишалося «найтяжчим» питанням.

Виявилося, що у квітні 2003 року філіппінська нянька, котра працювала в пані Квінн, одержала з міністерства внутрішніх справ листа з попередженням: розгляд заяви на робочу візу займе ні багато ні мало близько року. І раптом через 19 днів вона одержує другого листа з повідомленням про задоволення її прохання щодо візи. Цю ексклюзивну інформацію обнародувала газета Daily Mail, лідер за «жовтизною» серед британських таблоїдів. Її конкуренти небезпідставно дійшли висновку: Daily Mail «уклала з нянькою фінансову угоду». Проте інформацію ніхто не спростовував. Нянька справді одержала «прискорену» візу, але, в принципі, це іноді трапляється навіть без зовнішнього втручання у процес. От тільки експертів із питань імміграції дуже здивувало те, що посвідку на проживання було надано людині, котра ще не завершила свого чотирирічного, «кваліфікаційного», періоду проживання у Британії.

У момент «закипання» скандалу на сцену виходить опозиція в особі консервативної партії і голосно вимагає публічного розслідування діяльності міністра внутрішніх справ. Сам міністр, хоч як це дивно, не має нічого проти. Багато оглядачів розцінили такий крок як зайвий доказ упевненості Бланкетта в тому, що він не чинив нічого протизаконного. Незалежне розслідування почалося.

А Бланкетт продовжував наполягати, що він не винен. І навіть висловив прикрість за необдумані дії людини, якою він так опікувався і яка тепер може зашкодити його «суспільному становищу». Неважко здогадатися, що йшлося про саму Кімберлі Квінн — із вільної або мимовільної подачі якої скандал став набирати обертів. До того ж Бланкетт іще й «повеселив» публіку, коли заявив що має намір провести експертизу ДНК для з’ясування, чи не його дитину носить під серцем місіс Квінн.

Незважаючи на те, що прем’єр Тоні Блер горою стояв за Бланкетта, було зрозуміло: скандал, деталями якого день у день «прикрашалися» перші шпальти всіх щоденних газет, почав приносити свої негативні плоди — рейтинг лейбористів став падати. А коментатори навперебій просвіщали публіку в питаннях «щирості» правлячих лейбористів: міністр внутрішніх справ, який на словах ратує за жорсткий контроль над імміграцією, насправді таємно і в обхід процедури клопочеться про візу для няньки своєї подруги. Та й, окрім того, запитували таблоїди, хіба може міністр повноцінно зосередитися на проблемах безпеки, тероризму та злочинності, якщо він зайнятий вирішенням проблем своєї коханки?

Можливо, до «справи Бланкетта» поставилися б спокійніше і навіть спустили б на гальмах, коли б вона стосувалася якоїсь іншої сфери громадського життя, а не імміграції — теми, занадто вже дошкульної і для британського суспільства. Її активно розробляють опозиціонери-консерватори, і вона обіцяє стати ледь не головною картою майбутніх травневих виборів у країні.

Несміливі спочатку запитання про можливість відставки перейшли в наполегливі вимоги. Навіть у лавах лейбористів. Останні розуміли, що Бланкетт — гідна людина і потужний політик, і, цілком можливо, випадково виявився замішаним у «справі з візою». Та з другого боку, вони також знали: тінь обвинувачень і підозр жорстоко «переслідуватиме» його й суттєво підірве довіру до нього в суспільстві. 15 грудня Девід Бланкетт подав у відставку. Новим главою внутрішньополітичного відомства став Чарльз Кларк, який був доти міністром освіти.

Цілком можливо, що прискорене оформлення візи для філіппінської няньки було просто збігом обставин. І не виключено, навіть підступами недоброзичливців у коридорах міністерства. Подейкують також, що нападки на міністра розгорнулися саме тоді, коли він став активно просувати ідею про запровадження посвідчень особи. Проте факт залишається фактом — візу було видано саме няньці, котра працювала в Кімберлі Квінн, а з нею у міністра внутрішніх справ на той час був любовний роман.

Утім, газета Guardian звинуватила колег Бланкетта по кабінету міністрів у тому, що вони належно його не підтримали, не виступили дружно на його захист. Хоча, правду кажучи, вони, власне, з цього й починали. Сам Бланкетт у перші дні скандалу взагалі був небагатослівним, про його чесноти багато та щиро говорили друзі по партії і колеги по кабінету. Аж тут приспіла до виходу у світ біографія Девіда Бланкетта, де він вирішив бути відвертим, і з висоти свого 34-річного перебування в партії висловитися про деяких колег-лейбористів правдиво, тобто не завжди для них приємно. Цілком можливо, що біографія охолодила деяких колег і товаришів у боротьбі за міністра. Однак не цей чинник непідтримки став вирішальним у відставці Бланкетта. І навіть не гнівні випади торі в парламенті. Головними призвідниками, як завжди, виявилися журналісти. Коли доказів вини Бланкетта їм здалося мало, вони почали витягати й розкручувати секрети його особистого життя. І робили це на очах у всього суспільства. І дарма Бланкетт намагався пояснити, що його особисте життя — це його особиста справа. Про це також говорив Блер, захищаючи одного з найсильніших своїх міністрів. Та ба. Одностайним журналістським хором їм нагадали правило, яке у Британії вже давно перейшло у традицію, а самі журналісти неухильно намагаються перетворити його на істину: хочеш іти в політику — йди, але будь готовий до того, що твоє особисте життя вивернуть навиворіт. І не лише особисте, і не лише твоє, а й усіх твоїх родичів. Принаймні британські журналісти не дають засумніватися у цьому ні політикам, ні суспільству. Що ж до політиків, то вони чітко уявляють, під яким кутом зору розглядають виборці сукупний образ партії. І моральний чинник у цьому образі є ледь не найголовнішим. Ось чому лейбористи, котрі чудово пам’ятають, що вибори 1997 року вони виграли багато в чому завдяки «моральному розкладанню» правлячих консерваторів, цього разу немилосердно позбулися такого потужного гравця, як Девід Бланкетт, — нехай навіть і не обвинуваченого офіційно, але доволі заплямованого підозрами. Головний аргумент — вибори, що наближаються. І ще одне правило, вже на злобу дня: чим ближчі вибори, тим «чистішим» має бути образ партії.

P. S. Наприкінці грудня на запитання газети Times, поставлене головним журналістам країни, «Яка подія року, що минає, вразила вас найбільше?», половина опитаних назвала відставку Девіда Бланкетта, а точніше, сліпого міністра, що плакав у прямому телеефірі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №43-44, 16 листопада-22 листопада Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво