МІКЛОШ ХОРОСТІ: «ТЕМНИКИ — ДУЖЕ ПОГАНА ПОЛІТИКА ТИХ, ХТО ЇХ СТВОРЮЄ»

Так сталося, що останніми днями ми двічі зустрічалися з Міклошем Хорості, у минулому журналістом і дисидентом, а нині функціонером Організації з безпеки та співробітництва в Європі: місяць тому він став представником ОБСЄ із питань свободи ЗМІ. Мета його візиту в Київ — збір інформації про стан преси в нашій країні, становище якої, як зазначив мій співрозмовник, викликає в нього стурбованість. Але під час першої нашої зустрічі пан Хорості досить стримано оцінював події. «У мене ще не сформувалася власна думка», — таким був загальний лейтмотив його відповідей. Тональність розмови кардинально змінилася після зустрічей із представниками влади, опозиції та медіа...

— Пане Хорості, під час нашої першої зустрічі ви досить обережно коментували ситуацію зі свободою ЗМІ в Україні. Яка ваша оцінка тепер, після проведених зустрічей?

— Дозвольте мені почати з позитивних речей. Україна — чудова плюралістична сцена з погляду кількості ЗМІ. Відбувається жвава дискусія з різних питань у суспільній сфері, хоча це й не діалог. Призначення засобів масової інформації — публікувати різні думки та змушувати опонентів спілкуватися одне з одним. У цьому плані не можна говорити про достатню ефективність ЗМІ. І я намагаюся знайти причину цього.

В Україні діють дуже прогресивні закони. Приміром, навіть на Заході багато країн досі не скасували ув’язнення за наклеп. І не всі молоді демократії дозволяють такий високий рівень критики державних чиновників, як в Україні. Але при цьому я чув багато скарг на систематичне порушення механізму верховенства закону. І головне, що така непокора закону не карається. На мою думку, саме в цьому й полягає причина загальної недовіри до принципу верховенства законів.

Влада підкреслює лише те, що вона працює відповідно до законів. Але не проводить активної роботи для усунення в суспільстві цієї недовіри, успадкованої від старого режиму. Невиконання законів, — які, проте, досить хороші, — це проблема.

Наведу один приклад. Ідеться про ліцензування компаній, закріплення за ними прав на різні частоти, у результаті чого склався їх нерівномірний розподіл. Різні органи влади переводять стрілки один на одного. Але це не змінює результату такого розподілу. Коли виявляється, що частоти розподілені нерівномірно, але саме так, що три основних канали мають більшу частину частот і ті ж самі три канали демонструють нерівномірне висвітлення політичних подій, — з’являється підозра, що це було зроблено на бажання влади.

Ще один приклад. Усі представники влади, з котрими я розмовляв, захищали темники як абсолютно законне явище. Характеристика, яку вони давали, полягала в тому, що темники — це просто висвітлення подій як бачення однієї сторони в ситуації, де представлені різні сторони. І вони не накладають ніяких зобов’язань.

Проте я виявив, що темники — це не думка про події. Це інструкції або, дуже м’яко кажучи, пропозиції щодо того, як висвітлювати політичні події. По-друге, я дізнався, що вони анонімні. По-третє, я побачив, що вони надходять у засоби масової інформації, які вважаються незалежними.

По-четверте, я дізнався, що вони навіть не надходять адресно до цих ЗМІ, а просто перебувають десь у кіберпросторі. І завдання конкретних людей у цих, здавалося б, незалежних ЗМІ — зайти у відомий «ящик» і одержати темники. Мені також говорили, що всі ті ЗМІ, які прислухаються до рекомендацій темників, практично тотожні тим, котрі мають найбільше охоплення аудиторії за частотами. Ці ж таки ЗМІ зазвичай висвітлюють політичне життя однобічно.

Моє п’яте зауваження полягає в тому, що, як я встановив, темники походять звідкись із президентського оточення. Усе разом це призводить до певної цензури, попри те, що використовувані методи не заборонені ніяким законом.

Я не вважаю, що владі достатньо повторювати: те, що вона робить, — законно. Практика, яка грунтується на законі, повинна бути наповнена духом закону. З іншого боку, влада відкрита до діалогу з моїм офісом і навіть просила у нас рекомендацій, які я з задоволенням надам і співпрацюватиму з владою вашої країни.

Вважаю, що темники — дуже погана політика тих, хто їх створює. Адже темники ототожнюються з певного роду конспірацією, громадськість сприймає їх не як легітимні засоби PR, а тільки як тривалу конспірацію проти громадської думки.

У своєму звіті я активно рекомендуватиму, щоб систему темників було замінено відкритими, прозорими, не анонімними, а іменними PR-діями, так, щоб журналісти й громадськість могли визначити, хто що говорить і хто чого хоче. Це основи демократії, які називаються «відповідальність і прозорість». Для молодої демократії особливо важливо, щоб методи, використовувані в PR, не підтримували в суспільстві страху перед маніпуляціями влади.

— Якими будуть ваші рекомендації?

— Найважливіша полягає в тому, що влада, яка має стосунок до ЗМІ, приміром, офіс пана Холода, повинна брати на себе повну відповідальність за рівномірне охоплення частот. Не можна, щоб компанії з певним висвітленням політичних подій одержували більшу частину частот, тоді як інші, із протилежним поглядом на політику, одержували незрівнянно менше.

Друга рекомендація полягає в необхідності проведення реформи, в результаті якої всі повноваження з розподілу частот буде сконцентровано в одних руках. А потім зробити цей орган цілком відповідальним перед судами за дотримання закону, тобто за рівномірне, демократичне охоплення аудиторії країни й рівномірне висвітлення політики.

Ще одна рекомендація, швидше, просто добра порада: слід припинити систему темників, оскільки вони дуже скидаються на цензуру. Як це зробити, я не знаю. Англійське прислів’я каже: якщо качка крякає як качка і ходить як качка, то це — качка.

— Ваш звіт — це все-таки внутрішній документ ОБСЄ. Чи зробить ОБСЄ якусь публічну заяву для України?

— Ми випустимо звіт із рекомендаціями. Його буде опубліковано.

— На своїх зустрічах ви порушували тему розслідування вбивств журналістів. Особисто вас задовольняє хід розслідувань?

— Щоб переконати громадськість у забезпеченні свободи ЗМІ, дуже важливо, аби влада знайшла відповідального за смерть кожного журналіста, яка викликає запитання. Адже у випадку зі справою пана Гонгадзе змінився вже третій генеральний прокурор, але досі немає остаточної відповіді.