МЕРСЬКІ ВИБОРИ У ЛЬВОВІ: ВИПРОБУВАННЯ ВОГНЕМ КРИТИКИ, ВОДОЮ З КРАНА І НАФТОТРУБАМИ - Політика - dt.ua

МЕРСЬКІ ВИБОРИ У ЛЬВОВІ: ВИПРОБУВАННЯ ВОГНЕМ КРИТИКИ, ВОДОЮ З КРАНА І НАФТОТРУБАМИ

12 квітня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №14, 12 квітня-19 квітня

На відміну від Черкас, передача міської влади у Львові обіцяє відбутися цивілізовано. Як-не-як — вікові європейські традиції демократії...

На відміну від Черкас, передача міської влади у Львові обіцяє відбутися цивілізовано. Як-не-як — вікові європейські традиції демократії. Переможець нинішніх наших мерських виборів Любомир Буняк не прагне достроково всістися у своє нове посадове крісло. Він «чемно» чекає 18 квітня, на яке Львівська міська територіальна комісія призначила проведення першої сесії новообраної міської ради. Тоді йому й нададуть відповідні повноваження в повному обсязі.

Перемога Буняка для багатьох у місті й сьогодні ще продовжує залишатися повною несподіванкою. Оскільки в народі жило міцне переконання, що Василь Куйбіда, який керував Львовом протягом двох термінів, мав усі шанси залишитися міським головою і на третій термін. На попередніх виборах він переміг своїх суперників, набравши 75 відсотків голосів, нічого особливого не роблячи для цього під час самої виборчої кампанії. Ще минулого літа соціологічні опитування показували рейтинг Василя Степановича на рівні 60 %. Такий високий показник довіри городян був зумовлений низкою позитивних чинників. За Куйбідою по праву закріпилася слава людини, яка ініціювала процеси становлення місцевого самоврядування в Україні. Значною мірою завдяки саме Куйбіді сьогодні міські громади країни мають можливість бути відносно незалежними від центральних органів влади. Він домігся того, що Львів увійшов до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а це відкрило нормальні перспективи перетворення міста на помітний центр міжнародного туризму. Під проведення у Львові саміту президентів центральноєвропейських держав і візиту Папи Римського Куйбіда зумів вибити додаткові гроші на облаштування міста.

З початком виборчої кампанії громадська думка засвідчила, що Василя Куйбіду підтримує понад третина городян. Певне, спрацювали антиагітаційні заходи деяких опонентів. Однак, попри півдюжину інших кандидатів, Куйбіда мав можливість продовжити свої повноваження. Так би, швидше за все, і сталося, якби серед претендентів на мерське крісло не з’явився Любомир Буняк. Втім, спочатку навіть деякі досвідчені політологи сумнівалися в перемозі Буняка, мало відомого широкому колу виборців. Буняка як хорошого виробничника знали керівники підприємств, області, країни, але не знали його «на побутовому рівні».

Саме з розкручування цієї характеристики («добрий виробничник») і почала команда Буняка інтенсивне опрацювання електорату. 58-річний Л. Буняк знайшов спільну мову зі студентством міста. Молодь взялася поширювати іміджеву інформацію про Буняка по всьому місту. Напевно, в обласному центрі не було такої багатолюдної точки, де б який-небудь студент (кажуть, добре оплачуваний) не нав’язував перехожим різноманітну друкарську продукцію. Політтехнологи від Буняка взагалі виявили під час кампанії неабияку кмітливість. В аматорів-хуліганів, які розмальовувати паркани й стіни, з’явилися балончики з аерозольними фарбами. Як наслідок багато площин міського середовища було «прикрашено» прикольними написами на кшталт «Молодь — за Буняка!» Ефектно? І ефективно! Команда Буняка, укомплектована переважно розумниками-студентами, була здатна на продукування помітних, суціль епатажних гасел.

Час, відведений для виборчої кампанії, буняківці використовували максимально. Студентське братство, яке підписалося за Любомира Костянтиновича, зареєструвало свого представника кандидатом раніше, ніж таке додумалися зробити зі своїми представниками інші команди. Це дало згодом формальне право грати фразою «Буняк — кандидат № 1». Спробуй причепися, що агітатори мають на увазі: чи те, що їхній кумир справді всіх випереджає за популярністю, чи те, що він зареєстрований першим. І таких приколів молодняк зі штабу Буняка наклепав предосить. Приміром, міському електоратові був успішно нав’язаний вибір «Куйбіда чи Буняк?» Такі плакатики хапали за очі кожного городянина, який зважився вийти на вулицю. Решти кандидатів начебто не існувало. На вулиці навіть з’явилося розтиражоване провокаційне визначення «Буняк — негр». Такий стиль звернень, однозначно — модерний для львів’ян, не міг не хвилювати, не підштовхувати до якихось висновків.

Для порівняння, гасла від штабу Куйбіди «Наше місто — найкраще», «Ми це зробили», «Львів — європейський центр» працювали якось мляво, збуджували якось слабко. Їх стилістику струменевою аж ніяк не назвеш. Молодого виборця вони точно ні за що не хапали, а Львів — місто студентське. Що це за агітка «Ми це зробили»?! По-перше, хто це «ми»?! Усі, разом з конкурентами?! І потім, був навіть випадок, коли хтось старанний встановив один із біг-бордів з цією текстівкою на тлі зруйнованого в центрі міста історичного будинку! Як ворогам не скористатися таким для опускання рейтингу Куйбіди!

Штабні Куйбіди, мабуть, розраховували, що їхній патрон зможе відіграти очки в публічних виступах, оскільки він справді добрий оратор. Та не вийшло! Доступ до головного агрегату, який зомбує, — телебачення — для Куйбіди виявився дуже тяжким. Він туди пробивався з великими зусиллями. А Буняк міг одночасно вести мовлення на кількох каналах: на місцевому, контрольованому обласною пропрезидентського владою, і загальнонаціональному, не менш залежному від гаранта. Чим можна пояснити таку масовану присутність на екранах одного й настільки малу — другого? Припущень може бути кілька. Перше: Буняк — людина президентського кола. Друге: Буняк — нічий, але вища влада спільно з обласною вирішила йому не заважати валити представника «Нашої України». Третє: Буняк, який усе своє життя пропрацював у сфері транспортування нафти, просто міг спокійно скупити ефіри оптом.

Втім, не мовлення по телевізору могло мати вирішальне значення у визначенні вибору львів’ян. Навряд чи більшість міських виборців прикипали до екранів у моменти виступів того чи того кандидата, тоді як на якомусь із паралельних каналів ішов мильний серіал, «Велике прання», «Чекай на мене», «Моя сім’я», якісь бойовик або «полуничка». Тому сміємо стверджувати, що головна робота з виборцем велася на вулицях, у громадському транспорті, на FM-хвилях. Правильні промови, завантажені всілякими спеціальними темами виробничого та філософського характеру, важко пробиваються до розуміння середньостатистичного громадянина. Куди продуктивнішими були короткі й хльосткі слогани, придумані за всіма законами рекламного бізнесу й призначені для впливу на підкірку.

Судячи з усього, у штабі Василя Степановича цієї закономірності не вловили. Очевидно, там передвиборні стратегія і тактика будувалася на тому, що «у Куйбіди не було гідних конкурентів, немає і з’явитися їм нізвідки». А «гідний конкурент» знайшовся. Він на електоральне міське поле, висловлюючись сленгом молодняку, який працював на Буняка, «зіскочив із труби» (до того, як перемогти на виборах, обіймав посаду заступника глави правління ВАТ «Укртранснафта»). У компанії претендентів на посаду міського голови виявилася людина з вражаючим послужним списком: багаторічне ефективне керівництво нафтопроводом «Дружба», переможне будівництво «у рекордно стислі терміни» нафтопроводу Одеса—Броди і терміналу «Південний». У зв’язку з цим деякі городяни, незадоволені приходом Буняка, навіть запитували: «А чи не під ці конкретні вибори побудували нову нафтотрасу?» або «А чи побудований цей новий нафтопровід насправді?»

Репутація господарника в Буняка позитивно корелювала з суто психологічним аспектом. Візуальний образ Л.Буняка привертає увагу. «Народне визначення» його образу таке: «Він — добрий!» А, скажімо, одному з його конкурентів (не Куйбіді) «міський поголос» прилаштував епітет «єхидний». Куйбіду, здається, ніяк не перехрещували, та суто зовні він також програвав Буняку. Буняк — високий, досить стрункий як на свої роки і сухорлявий. Куйбіді також не був потрібен «герболайф»; як спортсмен-борець він теж має нормальну статуру, але він — росту невисокого. Хотілося б того комусь чи ні, але на нинішніх мерських виборах у Львові чітко спрацював помічений Фрейдом комплекс батька. Будь-який натовп, у тому числі міська громада, підсвідомо прагне мати лідера з виразними рисами батька чоловічої статі. Буняк для ролі батька міста на цих виборах мав зовнішніх даних більше, ніж будь-хто.

І, як у військовій кампанії, на виборах мера Львова велику роль зіграв ефект раптовості. Один із кандидатів, малопрохідний Федоришин, уже втретє брав участь у виборах. Він своїм рейтингом нікого не лякав. Садовий також протягом багатьох років погано приховував свої амбіції. І він не викликав побоювань. Решта взагалі в попереднього мера нічого, крім посмішки, викликати не могли. Буняк же зовсім не декларував своїх намірів балотуватися, і до появи його могутньої постаті команда Куйбіди не була готова.

За такої ситуації, що закономірно могла викликати знервованість, команда попереднього мера припустилася деяких помилок. Головною з них була «підтримка Куйбіди» обласною владою. Губернатор області на презентації блоку «За єдУ» офіційно «підставив плече» Василю Куйбіді (що виявилося підніжкою). Куйбіда не відхрестився від такого жесту. Він вчинив, з огляду на львівські політичні реалії, абсолютно ірраціонально — з’явився на тій презентації і навіть вимовив фразу, яка містила словосполучення «за єдину Україну». Пильне око спостерігача могло б помітити, що рухівець Куйбіда вкладає в неї зміст без лапок. Та абсолютна більшість на такі тонкощі уваги не звернула. Участь у тусовці «заєдунів» у радикально налаштованому проти режиму Президента Львові обернулася клеймом. Найобразливіше, що реальну підтримку Гладій навряд чи Куйбіді надавав. Така підтримка, якщо й була потрібна, то вона мала бути прихованою.

Тепер уже можна говорити, що Куйбіда не міг не піти на ту злощасну презентацію, оскільки він — офіційна особа. Та міг він не піти! Раніше інтуїція його не підводила, й він неодноразово ухилявся від честі стояти поруч із політично невигідними постатями: він то «хворів», то «у відрядження їздив», то «на навчанні мав бути». Таким чином, можна припустити, що він цю «підтримку» усе-таки хотів здобути. Природно, буняківці використали цю фішку — в агітаційному арсеналі з’явився ще один слоган, відповідно до якого, Буняка підтримував блок Тимошенко, а Куйбіду — «За єдУ». Дар дипломатії, який протягом багатьох років рятував Куйбіду, цього разу зіграв у його кар’єрі фатальну роль.

Свій капкан для Куйбіди виставив і Андрій Садовий. Він, приміром, гучно порушив питання проведення референдуму з приводу надання Львову особливого статусу. Це нібито мало додати «королівському місту Львову» ознак метрополійності, забезпечити додаткове фінансування і т.п. Витівка ця, якби вона пройшла, нікого ні до чого б не зобов’язувала, оскільки таке право місту могла надати тільки ВР, а причини, які б спонукали інші регіони голосувати за пільги Львову, не проглядалися. Та львів’янам така ініціатива подобалася. У певний момент схожу ідею висував і Куйбіда. Однак після того, як Литвин, приїхавши в місто на «День Злуки», заявив, що проводити якісь референдуми під час виборів 31 березня недоцільно, Куйбіда пригадав ті самі юридичні обставини, відповідно до яких, цей референдум нічого б не дав. Садовісти звинуватили Куйбіду у відсутності локального патріотизму.

Серед людей, які працювали на Куйбіду до останнього, сьогодні рефреном звучить гнітюча репліка: «Нас зрадили!» Так, «НУ» офіційно підтримала рухівця Куйбіду як свого кандидата. Та підтримка ця була якась номінальна. Ющенко навіть пожалкував, що Куйбіда і Буняк виявилися конкурентами. Ще гіршими були справи на рівні штабів «НУ». Тут узагалі, м’яко кажучи, не всі підтримали Куйбіду. У словах і поведінці, скажімо, Тарасів Стецьківа та Чорновола відчувалося чітке дистанціювання від Куйбіди. Автору цієї статті навіть доводилося чути від окремих рухівців таке: «Та я сам проти нього голосував!» «Наші» мали претензії до Куйбіди — мовляв, «із його відома міські чиновники йшли по тих самих округах, по яких ішли представники «Нашої України». А кожен функціонер муніципалітету використовував свій маленький адмінресурс, природно, у своїх цілях. Це можна американцям розповідати, що кожен державний службовець має конституційне право балотуватися, куди йому заманеться. У нас такі пояснення не проходять. Не вибачили співблочники Куйбіді і його підходу до формування свого найближчого оточення. Ключові постаті в муніципалітеті не належали ні рухівцям, ні пеерпістам. Та що там казати! Одним із непримиренних опонентів Куйбіди на цих виборах був пеерпіст Садовий. А ПРП посідає одне з почесних місць в «НУ». Усі «союзники» дружно дорікали Василя Степановича тим, що він погано засвоїв «табличку ділення». Буняка підтримали: блок Олександра Омельченка «Єдність», «Спілка офіцерів України», «Спілка політв’язнів», Народна партія вкладників, «Солідарність» Порошенка, на обласному рівні — Ліберальна партія України. Отож, із політичною підтримкою у Василя Степановича були проблеми.

А Буняк сповна використовував виграшний, як не подивися, бренд Ю.Тимошенко, яка дала своєму колезі з енергетичних справ покористуватися власною репутацією головної опозиціонерки. У Західній Україні більшого й бажати годі було. (Грошей Буняку вистачило своїх.) Та чи була Юлія Володимирівна тією людиною, яка потерла «чарівну лампу» (нафтопровід), звідки вискочив джин-Буняк? Очевидно, ні. Інакше слід було очікувати серйозного опору основного адмінресурсу.

Чимало аналітиків намагалися прив’язати Буняка до СДПУ(о). Мовляв, та партія торік заявила, що обов’язково висуватиме свого кандидата на мери Львова, але не висунула, злякавшись низької своєї популярності в регіоні; а замість свого прямого кандидата послала на штурм мерії «троянського коня» Буняка. Версія ця, напевно, безпідставна, оскільки Буняк, протягнувши свою трубу, боляче натиснув на певні частини тіла провідних есдеків об’єднаних, які живилися від імпортних труб із Росії. А «труба Буняка» — експортна, призначена для транзиту нафти на Захід.

Які реальні причини могли спонукати Любомира Костянтиновича йти в мери? Сам він стверджує, що піддався на вмовляння «шанованих людей міста», серед яких був і «один із символів нашої нації непохитний Юрій Шухевич». Таке пояснення задовольнило не всіх. Тому з’явилася ще одна версія «явлення Буняка львівському народові». Останнім часом «кимось у Києві» була проведена реорганізація нафтотранспортного господарства України. Любомир Буняк із генерального директора нафтопроводу «Дружба» перетворився на заступника глави правління ВАТ «Укртранснафта». Переміщення на роль другого плану начебто не припала до смаку ветеранові, й він вирішив затвердитися в новій ролі, а там... Посада мера Львова за зарплатою навіть не наближається до посад у попередніх структурах (де трудився Буняк), проте вона має чималу політичну вагу. «Майже мільйонний Львів — друга столиця України, ворота країни в Європу!»

Чого варто чекати від нового мера Львова, крім того, що він пообіцяв протягом двох років подавати городянам воду не за обмеженим графіком? До слова, Буняк дав слово у разі невиконання свого зобов’язання відразу піти у відставку. Про це та ще деякі обставини — коротке інтерв’ю з безпартійним новим мером Львова.

— Любомире Костянтиновичу, зрозуміло, що ви маєте великий досвід у будівництві трубопроводів. Проте тягти трубу за бюджетні кошти держави — це одне, а робити те саме за рахунок мізерного бюджету міста — зовсім інше. Де візьмуться гроші на розв’язання проблеми цілодобового водопостачання львів’ян?

— Я хочу, щоб місто навчилося заробляти гроші. Зробити це можна шляхом стимулювання діяльності міських підприємств. Зокрема, хочу відновити переробну промисловість. Маю намір навести лад з орендою приміщень. Ціни, які сьогодні фігурують у звітах за оренду величезної комунальної власності, — це несерйозно. Місто має заробляти гроші на паркуванні автотранспорту. Повірте, при нормальній організації це мільйони гривень. У міському господарстві потрібно буде серйозно розібратися, оскільки багатьох директорів влаштовує пасивний стан. Навіть підприємство, яке простоює, здатне добре годувати директора. Я від директорів підприємств нічого особливого не хочу. Вони повинні працювати прибутково, прозоро, розвивати свої виробництва, платити в бюджет податки, виплачувати зарплату… Мені соціальна напруга в місті не потрібна.

— Так, але багато міських підприємств або приватні, або відомчі. Ваші повноваження в цьому сенсі дуже обмежені...

— Так, але існує закон «Про місцеве самоврядування», який накладає на суб’єктів господарської діяльності, які перебувають на території населеного пункту, певні зобов’язання. Ми пошукаємо механізми впливу на недбайливих керівників. Можливо, десь доведеться вдатися до реприватизації, повертати підприємства, які не працюють, у комунальну власність. Я розумію, що високотехнологічні підприємства буде підняти нелегко. У них втрачені ринки. Та що сьогодні заважає «Львівсільмашу» випускати плуги, обприскувачі? Навіщо імпортувати з Польщі граблі?!

— Здається, і попередня влада була не проти того, щоб міські підприємства працювали успішно. Проте не все вирішується на рівні міста.

— На мій погляд, попередня влада вважала, що взагалі не варто займатися економікою міста, що виробництво відрегулюється ринком. Я дотримуюся іншої точки зору. Цим треба хотіти займатися. У мене є таке бажання. Я це можу робити, що довів своїми справами. Більшого будівництва, ніж нафтопровід Одеса—Броди і термінал «Південний», за 10 років нашої незалежності ніхто не здійснив. А це зробила одна-єдина фірма, якою керував я. Вважаю, що мій перехід у міську раду — це певна втрата для нафтогазового комплексу. Та сьогодні, мені здається, я більше потрібен тут, щоб навести лад. З другого боку, мій попередник мав сильні напрацювання у сфері міжнародного співробітництва. Я б хотів запозичити цей досвід.

— А реанімація промисловості в постіндустріальну епоху не є кроком назад, як уже встигли відреагувати на ці ваші заяви представники одного з ваших колишніх суперників?

— Основа будь-якої економіки — промисловість.

— Як ви вважаєте, підпорядкування безпосередньо Києву структури, якою ви керували (державне підприємство магістральних нафтопроводів «Дружба») протягом багатьох років, не вдарило по місцевих бюджетах?

— Ця реорганізація, на мій погляд, взагалі для держави нераціональна.

— Це не ваша ініціатива?

— Ні, не моя. Це задоволення амбіцій окремих керівників.

— А кого саме?

— Зараз я не хотів би про це говорити… Я на цю тему напишу окрему статтю.

— Для «Дзеркала тижня»?

Напишу для «Дзеркала тижня». Домовилися. Це окрема розмова.

— На одній із зустрічей з виборцями ви заявили про свій намір ліквідувати департаменти. Що це — згортання адміністративної реформи в місті, яку розпочав ваш попередник?

Чому? Структура департаментів як юридичних осіб — нехороша. Оскільки міський голова позбувається взагалі важелів влади. Він не може впливати на процеси. Немає чіткої структури й вертикалі влади. Потрібно буде перетворити главу департаменту в заступника за профілем, безпосередньо підпорядкованого міському голові. Їх буде чоловік п’ять-сім. Ця реорганізація не вплине на місцеве самоврядування. Навпаки, така структура більше годиться для наших нинішніх умов. Мені здається, самоврядування полягає не в тому, щоб інструмент влади тієї чи тієї території був малопродуктивним, а в тому, щоб ефективно реалізовувалися інтереси громади.

— Тимошенко, яка вам надала політичну підтримку на виборах, дуже антагонізує з Президентом. Чи не позначатиметься це на ваших взаєминах із першою особою країни?

Це їхні проблеми. І мене вони не стосуються. Мені на місто працювати.

— Гаразд. Вам не здається підозрілим, що кандидат у мери, підтримуваний опальною Тимошенко, отримує зелену вулицю на всіх блакитних вогниках. Тоді як сама Тимошенко від телебачення взагалі була відрізана?

— Напевне, у влади не було підстав мене повністю відштовхувати від себе і сприяти тому, щоб я взагалі потрапив в обійми якихось крайніх правих сил. І тому влада, на мій погляд, зайняла нормальну позицію. Вона мене не підтримувала, проте й не відштовхувала. Я нікому з влади нічим не зобов’язаний. Мої руки не зв’язані жодними зобов’язаннями, крім зобов’язань перед городянами. Я народний міський голова!

— Містом прокотилася чутка, що Буняк спеціально взяв на себе настільки нездійсненне завдання («воду за два роки»), аби мати змогу позбутися небажаної для нього посади й піти на пенсію. Мовляв, на Буняка на цих виборах покладалося одне завдання — скинути Куйбіду й очистити місце для когось іншого.

Це все вигадки. Я не ворог ні собі, ні міській громаді. Просто мій принцип: дав слово — виконай, не виконав — іди. А ви бачили, щоб хоч один міський голова нашої України добровільно пішов у відставку?

— Так я й жодного Президента України не бачив, щоб він, не виконавши своїх обіцянок... після цього пішов у відставку!

— А я хочу показати приклад, що так потрібно робити.

— Гаразд. Розвійте чутку, що Буняк відкриває Львів для російських грошей.

Я — українець, український патріот. Хочу всім сказати, що коли ще не було незалежної України (вона тільки на переломах історії десь зароджувалася), я мав необмежені можливості проробити яку завгодно аферу з діючими нафтопроводами!.. Тоді не існувало ні Фонду державного майна, ні навіть Президента України. Якби мене цікавили лише гроші, я міг би тоді зробити будь-яку махінацію. Я цього не зробив. Я ніколи не думав виїжджати абикуди за межі Батьківщини. Всі мої плани пов’язані з цією землею.

— Які у вас стосунки з Рабиновичем?

Жодних. Я такої людини не знаю.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №31, 24 серпня-30 серпня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво