«Мегаканал»: реформування в ім’я політичної доцільності? - Політика - dt.ua

«Мегаканал»: реформування в ім’я політичної доцільності?

22 червня, 2007, 15:22 Роздрукувати Випуск №24, 22 червня-29 червня

Якщо політики тільки тепер складають графіки поїздок у виборчі тури, то в інформаційному просторі передвиборна кампанія вже в розпалі...

Якщо політики тільки тепер складають графіки поїздок у виборчі тури, то в інформаційному просторі передвиборна кампанія вже в розпалі. Основні тенденції телесезону не тішать: відверта передвиборна агітація в ефірі, ніяк і ніким не регульована політична реклама і концентрація медіаресурсів під основних політичних гравців. І хоч би скільки політики публічно твердили про необхідність створення незалежного громадського телеканалу, у житті все виявляється навпаки — той, у кого є можливість, намагається переорієнтувати на себе все, що ще не розділене. Особливо це стосується державних ЗМІ.

Уже найближчим часом саме на базі державного телебачення у країні може з’явитися новий телеканал, який спочатку планували назвати «Мегаканалом», а тепер придумали більш звучну назву — «Перший громадський». Насправді не йдеться про нового гравця, канал будується на базі обласних державних телерадіокомпаній (ОДТРК). Проте істотно зміняться як його програмне наповнення, так і система керування. Внаслідок перезапуску ініціатори цього процесу обіцяють появу ще одного сильного гравця на телеринку. Контролюватиме цей канал Держкомтелерадіо, інакше кажучи — уряд. Що цікаво, якщо раніше канал планували запустити з 1 вересня, а то й із 1 січня наступного року, то тепер головний оновлений продукт — новини — планують запустити вже найближ­чим часом. Слід гадати, близька виборча кампанія не терпить зволікань.

Спочатку трохи подробиць. Як відомо, система державного телебачення в Україні не обмежується Першим Національним. Окрім цього, є й мовлення за кордон УТР, «Укртелефільм», а в кожній області працює окрема ОДТРК, яка має окремі частоту, час мовлення та сітку мовлення. Про рейтинг цих телерадіокомпаній говорити не доводиться, як і про якусь незалежність. Уже давно більшість цих структур перетворилася на засіб для висвітлення діяльності «господарів» областей, переважно губернаторів, нинішніх чи колишніх. Номінально ці телерадіокомпанії підпорядковані Держ­комтелерадіо, але реально вони проводять свою редакційну політику, переважно зорієнтовану на місцеву владу. Причому така ситуація абсолютно влаштовує як губернаторів, так і керівників ОДТРК, з якими все-таки вважають за краще домовлятися полюбовно.

Щось зробити з цими структурами намагалися практично всі керівники Держкомтелерадіо. Реформувати систему починав свого часу ще Зіновій Кулик, який хотів перетворити на голов­ну виробничу базу для всіх ТРК чомусь Житомирську телерадіокомпанію. Далі цим займався Іван Чиж, але безуспішно. Свою систему реформування ОДТРК на базі телеканалу «Культура» намагався втілити в життя В’ячеслав Кириленко. Та найбільший галас навколо реформи ОДТРК зчинився після того, як Держкомтелерадіо очолив регіонал Едуард Прутнік.

Людина, обізнана з телевиробництвом (саме Прутніку належить НТН, хоча після переходу на держслужбу чиновник і запевняє, що вже не причетний до каналу), він відразу почав реформувати цей ресурс. Концепція Прутніка, яка, за твердженням прес-служби, належить йому самому, насправді повторює схему Івана Чижа. Суть схеми — об’єднати всі ОДТРК в один канал шляхом виробництва голов­них інформаційних продуктів для всіх ТРК в одному центрі, який опрацьовуватиме інформацію, що надходитиме з регіонів.

Як пояснила нам прес-служба Держкомтелерадіо, «вироблятися цей програмний блок буде зусиллями всіх обласних державних телерадіокомпаній, а на зведенні цих зусиль працюватиме Київська РДТРК. Чому Київська? Тому що, по-перше, в Києві зазвичай значно вища концентрація та рівень підготовки професіоналів телерадіомовлення, по-друге — кращі технічні можливості для створення продукту та його відповідного розповсюдження територією України. Тобто, по суті, керівництво програмним блоком «Перший громадський» буде здійснюватися Київською ДТРК».

У цілому ідея зрозуміла й досить цікава — робити новини з превалюванням регіональної інформації для всіх ОДТРК, причому на нормальному фаховому рівні. Навіть назву каналу можна вважати вдалою — «Перший громадський», тобто канал регіональних громад. Але найголовніше питання в тому, чи канал, створюваний саме в такий спосіб, працюватиме в інтересах тих-таки регіональних громад? Щодо цього сумнівів виникає багато.

Аби зрозуміти, хто реально впливатиме на інформаційну політику цього єдиного центру, де вироблятиметься редакційна політика, потрібно знати, хто керуватиме цим каналом. На жаль, Едуард Прутнік так і не знайшов часу прояснити ці питання ні нам особисто, ні громадськості загалом. Його ж прес-служба заявляє, що це буде «щось на кшталт Ради директорів ОДТРК». Раніше Прутнік казав, що не бачить сенсу вводити до цієї ради всіх директорів. Мовляв, щоб оптимізувати процес, досить 8—10 чоловік. У когось є сумніви, що цих людей добиратимуть за принципом лояльності до керівництва Держкомтелерадіо, якщо взяти до уваги, що процес відбувається під прямим контролем цієї держструктури?

Про якісь незалежні громадські ради, які могли б стати гарантом незалежної редакційної політики «Першого громадського», ніхто навіть не заїкався. Багато хто й не приховує, що суть процесу — у виведенні медійного ресурсу у вигляді ОДТРК з-під контролю губернаторів — які призначаються, до речі, президентом, — під контроль уряду. Якщо при цьому модернізувати виробництво й залучити нові кадри, то виходить досить непогане підсилення вже наявних медіаресурсів. До речі, нинішнього року уряд як ніколи «розщедрився» грошима з бюджету саме на статті Держкомтелерадіо. Едуард Прутнік прямо каже, що вже закладено кошти на технічне дооснащення всіх телерадіоорганізацій, які входять до складу Держтелерадіо, і найближчим часом планується закупівля нової техніки.

Тобто завдання зрозуміле і, з ринкового погляду, правильне. А якщо взяти до уваги, наскільки незалежно працюють ресурси, котрі перебувають під контролем регіоналів, то навряд чи залишаться сумніви з приводу того, у чиїх інтересах працюватиме телеканал із гордою назвою «Перший громадський» у разі його виходу в ефір.

До речі, останнім часом скептиків стосовно здатності Прутніка «запустити» цей канал значно поменшало, і для цього є підстави. Спочатку тестовий вихід каналу планували на середину травня, потім — на початок червня, але досі цього не сталося. Повноцінну роботу планували розпочати з вересня. Однак тепер прес-служба Держкомтелерадіо каже, що запуск відбудеться найближчими днями і вже на початку липня в ефірі з’явиться головний продукт — 30-хвилинні новини. Такий поспіх цілком можна пояснити початком виборчої кампанії, адже у вересні вона буде в самому розпалі. Проте люди із самих ОДТРК кажуть, що такі плани Держкомтелерадіо нездійсненні, причому з кількох причин.

З одного боку, технічна база цих телерадіоорганізацій справді застаріла, а кадрів, які змогли б настільки оперативно й професійно працювати в умовах нової системи, практично немає. Та це, як виявилася, не найбільша проблема. Плани Прутніка наштовхнулися на глухий опір як глав ОДТРК, так і їхніх покровителів — губернаторів, народних депутатів і т.п.

Методи, які намагалися використовувати в роботі з цими людьми керівники Держкомтелерадіо, дуже типові для політичної сили, котру вони представляють. Але далеко не всім вони припали до смаку. І главам ОДТРК, і губернаторам, на їхнє глибоке переконання, є що втрачати, тим паче під час виборів.

Таким чином, не виключено, що, пославшись на технічні причини, ідею знову відкладуть у довгу шухляду, як мінімум, до кінця виборів і визначення нової влади, як це вже бувало неодноразово з цими ОДТРК.

Водночас за всією цією метушнею ми ризикуємо «забалакати» головне — як створити у країні реальне громадське мовлення. Адже ОДТРК, як і «Перший Національний» із усіма своїми ресурсами — технічною і матеріальною базою, частотами, — абсолютно логічно мав би стати базою для системи незалежних громадських каналів. Як правило, такі системи і перед­бачають наявність кількох каналів — суспільно-політичної, регіональної, культурної та молодіжної тематик. Тож чи не краще було б докласти зусиль до реформування у більш зрозумілому й логічному напрямі?

Політики з обох таборів, які все ще переконані, що саме вони знову опиняться при владі, не хочуть щось змінювати в цій системі, оскільки політична доцільність завжди виявляється важливішою не тільки за суспільний інтерес, а й за здорову логіку. Ос­танні події на Першому Націо­нальному, непрості процеси навколо ОДТРК і «Укртелефільму» вкотре доводять, що державне телебачення не буде незалежною й ефективною системою, хоч би хто її очолював і хоч би скільки грошей на неї виділялося.

Громадське мовлення не мож­на назвати панацеєю від усіх лих в інформаційному просторі країни, але це саме та система, яка довела свою ефективність і можливість працювати в інтересах суспільства. У світі є суперуспішні громадські системи мовлення на кшталт ВВС, є менш рейтингові, проте чітко зорієнтовані на суспільні інтереси канали на кшталт PBS і навіть приклади успішних пострадянських трансформацій державних каналів на громадські, як, наприклад, у Прибалтійських країнах. Чого вартий лише той факт, що в Естонії громадський канал має найвищий рейтинг довіри серед усіх інститутів, який перевищує навіть рівень довіри до церкви.

В Україні такого незалежного майданчика для обговорення проблем країни, шляхів її розвитку немає досі, і це при тому, що необхідність його створення розуміють усі. Хтось скаже, що в нас дуже потужні приватні телеканали, які здатні взяти на себе таку функцію. Так, але превалюватиме там завжди позиція власника і комерційний інтерес, що, до речі, цілком нормально.

Ми сподівалися, що до реформи державного телерадіомовлення руки дійдуть після помаранчевої революції. Не вийшло — мовляв, надто мало часу залишалося до парламентської кампанії 2006 року. Тепер ми вже розуміємо, що вибори у країні — справа перманентна, тому доведеться чекати, як мінімум, ще рік. Хочеться вірити, що за цей час політики та чиновники зможуть зрозуміти й прийняти просту істину: система дер­жавного телебачення неефективна, такому телебаченню люди не довіряють, воно морально й матеріально застаріло. І спроби перетягувати ці ресурси — не що інше, як мишача метушня, яка не може дати того ефекту, на який сподіваються ініціатори й учасники процесу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво