Майданне чаювання. Спроба №1 - Політика - dt.ua

Майданне чаювання. Спроба №1

3 грудня, 2010, 20:08 Роздрукувати Випуск №45, 3 грудня-10 грудня

Ліквідація наметового містечка на Майдані Незалежності в ніч на п’ятницю підбила риску під акцією протесту підприємців, яку вже встигли охрестити Майданом-2010...

Ліквідація наметового містечка на Майдані Незалежності в ніч на п’ятницю підбила риску під акцією протесту підприємців, яку вже встигли охрестити Майданом-2010. Підбити якнайшвидше підсумок дуже хоче влада. Але не проти і багато хто з організаторів протестів. Утім, якщо навіть містечко спробують відновити й організувати нові мітинги — це буде вже трохи інша історія. Хоча, попри силове закінчення акції, її можна назвати досить успішною. Не в тому сенсі, що вимоги учасників виконали повністю і беззастережно, — це взагалі трапляється дуже рідко. І навіть не в тому, що нинішні поправки до Податкового кодексу гарантують збереження системи єдиного податку. Цю поступку, очевидно, повністю зможуть відіграти назад через місяців зо два (якщо, звісно, влада захоче). Не кажучи вже про те, що за цей час можна буде придумати і щось нове, не менш болісне для ринкових торговців.

Головне, що учасники акції показали: в сучасній Україні можливий організований протест. І там, де влада на такий протест наштовхується, вона змушена йти на поступки. Особливо якщо протест цей спирається на реальний інтерес доволі широкої суспільної групи. Ігнорувати яку просто неможливо. Звісно, не всім подобалася вузькість вимог мітингувальників. Адже вони, за великим рахунком, не вимагали зміни влади (ну хіба окремих персоналій, та й то лише тоді, коли влада не поступиться) і вже тим більше — ліквідації всього режиму. І тепер коригування Податкового кодексу Банкова радо може записати собі до заслуг. Як і очевидну демонстрацію «готовності йти на діалог із суспільством», усупереч твердженням деяких злостивців про «згортання демократії». Вітчизняного видання «бостонського чаювання», що почалося, як відомо, протестом проти податків, а завершилося війною за незалежність США, не вийшло. Ну хіба що зігрілися чаєм у наметах. І почастували дечим учасників переговорів у Кабміні...

Що вдалося учасникам Майдану-2010, то це здивувати. Навіть «євросоціаліст» Марек Сівец, побувавши в листопаді в Києві, напівжартома зауважив, що «бачив безліч різних протестів у європейських країнах, але вперше побачив, як на вулиці вийшли представники бізнесу». Можливо, сарказм Сівеца викликав сам вигляд українських «бізнесменів» чи готовність українців записувати в категорію «підприємців» навіть лоточників, які працюють, наче справжні пролетарії, за зарплату, – але у світлі меморандуму парламентерів-соціалістів із регіоналами зауваження прозвучало дуже двозначно.

Втім, вітчизняну владу торговці-мітингувальники вразили ще більше. Правда, тут ішлося не про «когнітивний дисонанс». Влада — і це тепер уже очевидно — так звикла до того, що її дії не викликають рішучого опору, що дозволила приколисати себе розмовами про втому громадян від політики. Та таку втому, що на акції протесту їх тепер і пряником не заманиш. Апатія нікуди, зрозуміло, не поділася, саме тому мітингувальники спочатку так активно відхрещувалися від допомоги будь-яких політиків. Але цього разу йшлося про їхні інтереси, про їхні гроші, і діяти довелося незважаючи на втому. Втім, не менш здивовані були й опозиційні політики. Вони півроку закликали громадян «стати на захист» — то Севастополя, то рідної мови, то результатів виборів — і все марно, а тут люди прийшли, навіть не чекаючи, що опозиціонери їх до чогось закличуть.

А ось у тому, що дивуватися довелося і тим, і іншим, насправді — даруйте за тавтологію — нічого дивного немає. І для української влади, і для її опонентів політика давно перестала бути змаганням інтересів суспільних груп. Всерйоз вони сприймають лише особисті й корпоративні інтереси, тому політику для них замінив маркетинг. А як інакше можна «впарити» споживачеві «товар», в основі якого лежать виключно амбіції конкретного політика, підкріплені можливостями близького до нього угруповання великого капіталу? Тільки упакувавши його в яскраву обгортку, що обіцяє виборцю... виконання всіх його бажань. Яких — не важливо, виборець може навіть сам написати «програму». Все це називається солідним терміном «політичний проект». У результаті громадянам пропонують вибір між упаковками, хоча сутнісних, ідеологічних розбіжностей, скажімо, між «проектом ПР» і «проектом БЮТ» не більше, ніж між «Кока-колою» і «Пепсі». Попри серйозну конкуренцію між двома торговими марками. А за лаштунками «учасники змагань» цілком можуть вести світські розмови і навіть домовлятися. Якщо вже Юлія Тимошенко пила чай із Леонідом Кучмою, то що можна казати про нинішніх політиків, чиї бізнес-інтереси тісно переплелися між собою?

Однак проблема для політикуму полягає в тому, що інтереси суспільних груп нікуди не діваються. І час від часу даються взнаки. Особливо тоді, коли грошей у скарбниці бракує і їх починають шукати на стороні. Той факт, що влада звернула увагу передусім на платників єдиного податку, взагалі-то можна назвати випадковістю. Хоча очікувати, що візьмуться за великий капітал, звісно, було складно. Ну хіба що «точковими» ударами по окремих спонсорах опозиції. Але для цього зазвичай використовують силові органи, а не Податковий кодекс.

Можливо, ініціатори цієї «кавалерійської атаки» виходили з того, що в ринкових торговців не такі великі можливості для самозахисту. Сама природа їхньої діяльності не сприяє самоорганізації. Наймані працівники відчувають до них класову ворожість. А політичного представництва в «одноподатковиків» немає, — опозиціонери з БЮТ, і не тільки з БЮТ, орієнтовані на інтереси «своїх» великих власників, яким малих, але численних конкурентів не жаль. Тільки розрахунок виявився не до кінця правильним. Зачепили ж не лише лоточників, а й власників ринків. Когось із них, правда, в метушні швидко замінили, проте проблеми це не вирішило. А, як відомо, найуспішніші в історії страйки якщо й не були організовані власниками страйкуючих підприємств, то відбувалися з їхньої мовчазної або навіть публічно озвученої згоди. Ось і нинішні акції несподівано для влади набули організованості й стрункості. А жодного «плану Б» на цей випадок не заготували.

Експерти, здивовані розмахом акції не менше, ніж політики, відразу ж почали проводити аналогії з Майданом-2004 і мріяти про грядущу соціальну революцію. Локомотивом якої нібито і мають стати торговці-мітингувальники, нагороджені на такий випадок званням «третього класу». Заради цієї «шляхетної мети» коментатори охоче заплющували очі на те, що «усвідомлювати себе як клас» учасники акції явно не поспішали, та й організовані вони були не так за «класовим», як за цеховим принципом: за професіями (при цьому представників професій, визнаних не достатньо масовими, відразу ж відтіснили) і конкретними ринками.

Підбадьорювати учасників акції кинулися і громадські діячі, які відчули, що нарешті знайшли вдячних слухачів своїх полум’яних промов, хоча ті й мали небагато спільного з метою акції. Підтягнулися й політики — спочатку менш відомі (і тому, можливо, більш мобільні), а потім і «гранди» із БЮТ, «НУ-НС» і «Фронту змін». На учасників акції, котрі відхрещувалися від політичних гасел, спочатку ображалися (окремі навіть добалакалися до того, що без їхнього чуйного керівництва протест «приречений на невдачу»), а потім перестали звертати увагу — і приходили на площу абсолютно по-хазяйському. Тактика виявилася цілком успішною. До вимог тих, хто зібрався на Майдані, додалися не лише перевибори Верховної Ради та відставка президента (про це, звісно, мріє кожен опозиціонер, але вимога хоча б узгоджується з метою акції, оскільки саме парламент ухвалював ПК, а президент його ініціював), а й відмова від прийняття... закону про мови. На другий тиждень протестів політики відчули себе так комфортно, що почали ставитися до мітингувальників як до звичної масовки своїх акцій, не особливо з ними церемонячись і навіть не радячись про свої подальші дії. А Юлія Тимошенко гордо заявила, що навіть її виклик у прокуратуру був, виявляється, помстою за невдачі влади з Податковим кодексом.

Пояснити поведінку політиків неважко. Їм набридло бути «генералами без армії». Вони занудьгували за протестним середовищем. Але почуватися в ньому інакше, ніж командирами, вже не можуть. А те, що їм дозволили так поводитися, — проблема й самих мітингувальників. Вони ж так і не висунули зі свого середовища яскравих лідерів, здатних конкурувати з розкрученими celebrities із політиків. Та й ті, кого висунули, встигли швидко пересваритися між собою, заодно дискредитувавши всю акцію. Але навіть це — не головне. Поки що не з’явилася і серйозна, структурована, визнана більшістю організація, здатна взяти на себе захист бодай інтересів ринкових крамарів, не кажучи вже про малий бізнес загалом. Профспілки працівників малого бізнесу існували й раніше, але вони досі залишаються малопотужними і розрізненими. А без перетворення їх на реальну силу про жодну соціально значущу конструктивну діяльність не може бути й мови. Оскільки одним лідерам із сумнівною легітимністю завжди можна буде протиставити інших — орієнтованих на владу або на опозицію і не проти попити чаю у високих кабінетах.

Можливо, в консолідації торговців не зацікавлені й ті, хто посприяв нинішнім протестам, — власники ринків, яким ця організація, у разі її створення, також може опонувати. Але тим важливіша така консолідація зусиль для самих торговців. Адже акції протесту, швидше за все, доведеться проводити неодноразово. І без жодного сигналу з боку «співчуваючих». Саме так відбувається у країнах Західної Європи, — і якби не профспілки та асоціації малих власників, які беруть на себе організаційні і представницькі функції, акції «захлиналися» б на самому початку. Тим часом кампанії протесту, схожі на нинішній Майдан, там відбуваються регулярно. І дуже часто влада просто вимушена йти на переговори з протестуючими. І на поступки — такі, яких вимагають найменші власники, а не призначені цією владою «представники».

Чи виросте з таких асоціацій якась «партія малих власників», чи організація сама собі знайде політиків-партнерів — загадувати, певна річ, рано. Зрозуміло тільки, що реально захистити інтереси торговців зможе лише політична структура, котра не просто декларуватиме «захист інтересів бізнесу», а відчуватиме свою реальну залежність від того, наскільки послідовно й професійно вона відстоює ці інтереси на практиці, причому в кожному конкретному випадку. Інакше все це зведеться до традиційних в українській політиці «чаювань опозиції з владою», під час яких учасники могтимуть навіть солідарно посміюватися над довірливими виборцями, які делегували їх на участь у цій приємній і зовсім необтяжливій церемонії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво