Незначна подія середини травня 2011 року, яка фактично загубилася у повідомленнях світових інформагенцій на тлі звісток із Близького Сходу та чергових фінансових проблем Греції й Ірландії, може стати поворотним моментом у розвитку Центрально-східноєвропейського регіону та унікальною можливістю для України вийти з безпекового вакууму, в якому вона опинилася останніми роками. Але в Україні на цю подію звернули ще менше уваги.
12 травня у словацькому місті Левоча відбулася зустріч керівників оборонних відомств Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини та України у форматі «Вишеградська четвірка + Україна». Подія, на перший погляд, пересічна, з купою традиційних питань та реверансів у бік одне одного. Якби не одне рішення, котре фактично відкрило нову сторінку в розвитку цієї організації. Міністри оборони чотирьох східноєвропейських країн підписали угоду про створення бойової тактичної групи країн Вишеградської четвірки. Її незалежне функціонування, тобто вихід цієї групи з-під командуванням НАТО, заплановане на 2016 рік. Але вже з 2013 року чотири країни розпочнуть спільні навчання під наглядом Сил реагування НАТО. Під час засідання було також прийнято рішення, що головною країною в цій бойовій тактичній групі буде Польща. Збройні сили України отримали запрошення долучитися до групи.
Однак така «технічна» угода, на думку відомого американського експерта і засновника аналітичного центру «Стретфор» Джорджа Фрідмана, матиме ефект на багато років, адже мусить розглядатися в контексті подій, які відбулися у світі останнього року. На його думку, в момент створення в 1991 р. основні зусилля країн Вишеградської групи були спрямовані на членство в ЄС та НАТО, що базувалося на ідеях зменшення загрози з боку Росії через розпад Радянського Союзу та відповідності власним стратегічним інтересам членства в НАТО зі значним впливом США. Однак сприйняття загроз на початку ХХІ ст. серйозно змінилося. Першим поштовхом до цього стало посилення впливу Росії на пострадянський простір та російсько-грузинська війна. На думку Фрідмана, у Вишеградських країнах посилився страх перед Росією через спогади часів холодної війни. У минулому Вишеградські країни навіть не думали про односторонні заходи у сфері безпеки та оборони. Дж. Фрідман наголошує: рішення про створення спільної бойової групи важливе саме по собі, адже воно демонструє, як країни оцінюють НАТО, зменшення американської уваги, європейські процеси та російську силу. Тому важливе навіть не рішення про створення батальйону, а стратегічне рішення цих країн створити суб-альянс, щоб узяти на себе відповідальність за власну безпеку.
Наступним чинником, який вплинув на зміну їх сприйняття, стало зменшення ідеалізму у сприйнятті Європи, чому сприяла економічна криза, зокрема у Греції, та методи її врегулювання. Польща і Чехія - найбільш розвинені у Центрально-східноєвропейському регіоні, і обидві гальмують процес вступу в єврозону через занепокоєність впливом кризи на їхню власну економіку.
І найвагоміший аргумент, що його висуває Дж. Фрідман: чи гарантує НАТО достатній рівень безпеки для регіону та його членів? Перші сумніви в цьому посіяла нова стратегічна концепція НАТО, представлена у листопаді 2010 року, -адже документ передбачав розширення діяльності альянсу за межі європейського континенту. При тому, що, наприклад, США готові надати лише одну бригаду у разі конфлікту в Польщі, - яка вважає це недостатнім. Потім розгорнулися події навколо Лівії, де НАТО не має політичної підтримки та військової участі багатьох своїх членів. Відсутність чіткої стратегії і тактики поставили питання про можливість - у разі необхідності - захисту країн-членів Вишеградської четвірки.
Але найболючішим для країн групи є питання Німеччини, а саме погіршення її відносин із Францією та покращення - з Росією, що позначається на загальноєвропейських процесах. Лівійське питання стало каменем спотикання у стосунках Франція - Німеччина, адже остання відмовилася посилати війська, чим порушила традиційні відносини між двома країнами, які були основою безпеки та солідарності у Європі. Що стосується Росії, то вже кілька років триває поступове стратегічне зближення двох країн, особливо в енергетичній сфері, що викликає значне занепокоєння насамперед у країн Вишеградської четвірки та Балтії.
Під час травневої зустрічі міністрів оборони «четвірки» Україну також було запрошено приєднатися до створюваної бойової військової групи. Тісні зв’язки нашої країни з Вишеградською групою (та попередні розмови навіть про її розширення до «п’ятірки») роблять логічною цю пропозицію. Але чи можливе таке приєднання тепер? На думку експертів американського дослідницького центру «Стретфор», російська сила є тим каталізатором для об’єднання, тим чинником, котрий у сучасній Україні не сприймається як загроза, більше того - саме Росія може вплинути на рішення України не приєднуватися до групи.
Однак, на наш погляд, приєднання України до Вишеградської бойової групи не порушить її позаблокового статусу, адже це утворення не є формальною інституційною структурою, організацією, тим більше - військовим блоком. Тим часом приєднання дасть можливість певним чином заповнити вакуум безпеки, у якому сьогодні опинилася наша країна.
Крім того, Україна отримає додаткові бали у суперництві з Румунією в регіоні, яку разом із Болгарією учасники «четвірки» розглядають як альтернативу Україні на півдні. І хоча добре відомі суперечності Угорщини і Румунії, що не дають двом країнам тісно співпрацювати, - схожі суперечності є і в Угорщини та Словаччини, які зуміли домовитися і розставити пріоритети у проблемах та перспективах двосторонніх відносин.
Для України питання приєднання до цієї групи є проблемою не технічною, а швидше - політичною. Технічно Україна вже має досвід спільних батальйонів із Литвою та Польщею: цей досвід і координація стануть у пригоді. Для самої групи альянс із Україною, на думку експертів, додасть стратегічної глибини.
Фактично сьогодні Україна не має потенції для забезпечення власної безпеки стратегічно, але тактично участь в окремих програмах, таких як БЛЕКСІФОР, «Чорноморська синергія», «Партнерство заради миру» та ймовірна участь у Вишеградській бойовій групі, дає можливість утворити той баласт, який із кількості має всі шанси перерости в якість. Причому «баласт» у даному разі є не чимось зайвим, а тією необхідною масою, яка дозволяє залишатися кораблю стійким навіть без вантажу в трюмах, а у випадку з нами - без чіткої стратегії забезпечення національної безпеки держави в нових умовах розвитку міжнародних відносин. Зрозуміло, що рівень прямої військової загрози для країн Центрально-східноєвропейського регіону, до якого ми зараховуємо й Україну, - досить незначний. Але водночас таке бойове тактичне угруповання має розглядатися не лише в контексті оборони, а й як варіант посилення співробітництва з європейськими країнами у сфері безпеки без порушення основних принципів зовнішньої та безпекової політики країни. Більше того, за умови адекватного аналізу ініціативи Вишеградської четвірки, участь у такій бойовій тактичній групі не повинна викликати негативної реакції в жодної політичної сили всередині країни.