Львів. Пам’ять, яку стирають - Політика - dt.ua

Львів. Пам’ять, яку стирають

1 липня, 2011, 14:55 Роздрукувати Випуск №24, 1 липня-8 липня

Не хотілося б, щоб приказка — «цінуємо втрачаючи», стала актуальною для львівських культурних пам’яток.

© Олександра Ковальчука

Не хотілося б, щоб приказка — «цінуємо втрачаючи», стала актуальною для львівських культурних пам’яток.

Цінність історико-культурної спадщини Львова визнано не лише в Україні, а й у світі. 1998 року місто було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Завдяки численним архітектурним шедеврам різних мистецьких напрямів і стилів багатьох історичних епох, завдяки особливому розташуванню та впорядкуванню Львова, тут утворилася атмосфера, яка приваблює тисячі охочих усе це побачити.

Чимало пам’яток, які сьогодні тішать око пересічного перехожого, «пережили» не одну війну, не один окупаційний режим. Тому особливо важливо якомога довше зберегти їх у належному стані, а тим самим і неповторний образ Львова.

Проте в силу різних обставин майже щороку не обходиться без гучних скандалів навколо збереження історико-культурного надбання міста. Неодноразово ставилося питання про вилучення Львова зі згаданого списку ЮНЕСКО. Неодноразово організовувались акції протесту львівської громадськості проти тієї чи іншої забудови. Останнє не може не тішити. Львів’яни щораз згуртованіші у відстоюванні історичних цінностей міста.

Але, на жаль, загрози існуванню багатьох львівських культурних пам’яток виникають і досі. Найчастіше в епіцентрі дискусій опиняються центральні вулиці Львова — проспект Свободи, площа А.Міцкевича, славнозвісна площа Ринок, інші частини старого міста, де розташована левова частка культурних пам’яток, які часто потерпають від зазіхань політиків, бізнесменів, інвесторів, архітекторів, реставраторів та ін.

Проспект Свободи та площа Міцкевича

(переглянути на мапі)

 

Будівля Укрсоцбанку на площі Міцкевича

Цінність

Проспект Свободи — центральна вулиця Львова, одна з найкрасивіших у місті, центр культурного та соціального життя міста. Суміш різних мистецьких стилів — сецесії, класицизму, неокласицизму, бароко, неоренесансу — є єдиним неповторним архітектурним ансамблем. Упро­довж кількох століть відбувалося формування проспекту Свобо­ди як зони для приємного дозвілля львів’ян і гостей міста. 1900 ро­ку тут завершено будівництво Оперного театру, що є сьогодні найбільш упізнаваною спорудою Львова, однією з його візитівок.

Разом з площею А.Міцкевича та вулицею Академічною, проспект Свободи утворює гармонійний архітектурний ансамбль.

Загрози

Колись проспект Свободи та площа Міцкевича були пішохідною і прогулянковою зоною міста, тут були численні магазини, кав’ярні, театри. А сьогодні тут дуже активний автомобільний трафік. Викиди в повітря відпрацьованих газів автомобілів — одна з найбільш серйозних небезпек для старих будинків.

«Природне старіння матеріалу ще більше ускладнює екологічна ситуація, викиди від автомобілів пошкоджують камінь, вапняні розчини, з яких виготовлено декоративні елементи, ліпнину. Екологічний тиск на па­м’ятки дуже істотний, це пов’я­зано із загальним забрудненням повітря. У порівнянні з містами інших країн, Львів дуже запилений», — каже Андрій Салюк, президент Фонду збереження історико-архітектурної спадщини Львова, віце-президент УНК ICOMOS.

Проте найгучніші скандали навколо цих вулиць пов’язані з іншими історіями.

І проспект Свободи, і площу А.Міцкевича внесено до списку Сві­тової спадщини ЮНЕСКО. У той час коли Львів визнано у світі за його багату культурну спадщину, очільники міста майже за безцінь продають шматок землі на пл. Міцкевича, 10, під будів­ницт­во львівського відділення одного з вітчизняних банків. У конкурсі проектів перемогла робота О.Базюка, О.Огоновського та тодішнього головного архітектора Львова В.Швеця. Відкриття у 2005 році цієї споруди викликало обурення представників ЮНЕСКО та громадськості: будівля абсолютно не вписується в наявний архітектурних ансамбль. Новопос­талий зразок сучасної архітектури прозвали в народі «унітазом».

Але це — вже слід сучасного покоління в історії, і не архітекторів, а політиків, які дозволили це будівництво. Саме їхня безвідповідальність спричинила перший, але не останній скандал з ЮНЕСКО.

Тільки-но збудували банк на пл. Міцкевича, як розпочали будівництво готелю навпроти Оперного театру на проспекті Свободи. Через висоту споруди виникли суперечки з владою Львова. Будівництво було заморожено, проте після відкриття виявилося, що будівля таки на кілька поверхів вища за всі нав­колишні. І — знову обурення ЮНЕСКО, адже образ вулиці зіп­сувався.

Як коментує конфлікт з ЮНЕСКО через будівництво в історико-архітектурному середовищі Андрій Салюк, «домінантою повинна залишатися пам’ятка, підпорядкована історичному простору. Конфлікт з ЮНЕСКО виник через такі будівлі, як Укрсоц­банк, через готель «Опера», який перевищив визначену висоту».

Відповідальність

В Україні начебто існує законодавство про охорону культурної спадщини і є структури, які повинні відповідати за дотримання чинного законодавства, — управління охорони міського середовища, управління охорони культурної спадщини, Державна служба з питань національної культурної спадщини. Але поява невідповідних споруд у центрі Львова свідчить про те, що подіб­ні схеми тут не працюють. Більш за те, львівська влада проігнорувала і правила ЮНЕСКО.

Хай там як, але подібні рішення про забудову великими сучасними архітектурними комплексами — у компетенції конкретної політичної влади. Саме від свідомості міських чиновників залежить те, яким буде наше місто завтра.

Площа Ринок

(переглянути на мапі)

Цінність

Одне з найпривабливіших місць Львова — площа Ринок — представляє численним туристам і гостям міста найкращі зразки архітектури. Будівля Ратуші в центрі площі, фонтани, старі кам’яниці різних архітектурних традицій Східної Європи, Італії та Німеччини створюють вишуканий історичний ансамбль. Площа Ринок — це також улюблене місце львівської молоді, зона відпочинку й розваг. Про­тягом усього року тут проводяться музичні фестивалі, театралізовані дійства, ярмарки тощо.

Загрози

На площі Ринок за кілька останніх років відреставровано багато старих будинків. На жаль, не всі роботи можна назвати реставрацією.

Андрій Салюк коментує: «На­справді це аранжація на тему реставрації, коли автентичні декоративні елементи знімаються, брутально збивається штукатурка, хоча це також оригінальна автентична субстанція і її також треба зберігати. Це стосується методу очищення каменю, коли його чистять «піскоструйкою», він стає білий і його починають малювати. Це недобре рішення. Також є проблема, коли вирішують колористику фасаду не на основі його дослідження, а прос­то сидять собі дядьки в кабінеті, тримають кольорники і вибирають колір, який їм подобається. А треба в об’єкта питати, він дасть відповіді на всі запитання. Робиться дослідження, робиться аналіз кольористики пофарбування і на основі того аналізу приймається рішення. Але не тільки щодо кольору, а й методики пофарбування. Бо так, як фарбували у XVI чи XVII столітті, — це одна методика, а так, як фарбують у ХХ столітті, — зовсім інша. Сьогодні можна підібрати будь-яку гаму, але часто це дуже яскраві кольори. Вони не мають натуральних відповідників, тому цей будинок перестає бути натуральним. На відміну від старих, сьогоднішні фарби дають рівне покриття кольором. І то нормально, коли це сучасний будинок, але ненормально, коли йдеться про старовинний будинок і до нього застосовують сучасні технології. Тоді будинок-пам’ятка перестає існувати у просторі історичного міста пам’ят­ковим елементом. Такі елементи псують картину. Якщо так перемалюємо всі пам’ятки, це буде Діснейленд. І ми втратимо Львів. Якщо подивитися на фотографії Венеції, можна помітити ідеально відреставровані пам’ятки. На будинках трохи штукатурка відлетіла, колір облізлий, але все те має право виглядати старовинним. І оцей дух старовини, дух правдивості приваблює тисячі туристів».

Архітектор і реставратор Олег Рибчинський також каже про необхідність першочергової архітектурної реставрації площі Ринок: «Наочно ми цього не спостерігаємо, але проблеми є. Стоїть будинок, і можна дотримуватися принципу: очі не бачать — серце не болить, але загрози є. Кам’яниць практично ніхто не реставрує. Мало того, крапки в реставрації поставити неможливо. Якщо ремонт зробили — потім потрібно весь час цей об’єкт моніторити, досліджувати, що відбувається зі стінами, дахами, чи тече вода, а якщо тече, то куди. Має бути дослідницька програма, яка визначила б усі проблеми, що в майбутньому можуть обернутися катастрофою для будинків. Адже якщо ми подивимося на Ринок, будинки середмістя, то зрозуміємо — це сформований організм: вони вже просіли і стоять один до одного так, що коли один почне падати, решта теж упаде».

Попри неякісні реставраційні роботи, дуже часто трапляються й неякісні матеріали. Для прикладу згадаємо відновлювальні роботи над чорною кам’яницею. Стіни покрили спеціальним розчином, а сьогодні від нього камінь почав осипатися.

Ще одна загроза для кам’яних будинків — бетонна подушка під бруківкою, що не пропускає вологи. У цьому дуже велика небезпека для археологічного шару. Нагадаємо, що кілька років тому під час розкопок тут було знай­дено фрагменти міста XIV століття — цілий археологічний шар для досліджень.

Інша загроза — через площу Ринок і досі їздять трамваї. Це серйозно впливає на грунти під будинками, що у свою чергу може призвести до небажаних результатів. Про закриття трамвайної лінії, на жаль, тільки розмови, а зробити це ніхто не наважується.

Є низка й інших загроз, зокре­ма старі аварійні водомережі. Че­рез підмивання грунту пошкоджу­ються фундаменти будинків, а от­же, останні можуть розсипатися.

Некомпетентні комунальні служби також неодноразово робили свій «внесок» у руйнування Львова.

«У Львові були такі випадки, коли працівники жеків сокирами збивали ліпнину, декоративні елементи, котрі, на їхню думку, могли обвалитися на голову. Справді, декор був у поганому стані, але невідомо, чи в аварійно­му. Це те саме, коли людина прийшла б до лікаря і сказала, що болить рука, а той одразу відтяв би її», — каже Андрій Салюк.

Часто комунальники цементним розчином намагаються ремонтувати старі будинки. Але під шаром цементу камінь руйнується.

Відповідальності за подібні випадки ніхто не несе. А трапляються вони досить часто.

Вулиця І.Федорова

(переглянути на мапі)

Будівництво готелю на вул. Федорова

Цінності

Вулиця Івана Фе­дорова розташована в історичній зоні міста, яка належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Це колишнє львівське середмістя. Вулиця Фе­дорова починається від вулиці Вір­менської і простягається до Старо­єврейської. Вона не належить до найвідоміших туристичних об’єктів, проте дуже цінна для істориків міста. Ця ділянка — знахідка для археологів. Під час розкопок 2007—2009 років, тут було знайдено дерев’яні споруди XIV—XV ст., зокрема два дерев’яні водозабірники та дві криниці, предмети побуту, інші речі. Все це — залишки старого дерев’яного Львова, про який ми знаємо дуже мало.

З іншого боку, кам’яниці на вулиці Федорова є важливими пам’ятками архітектури переважно XVI—XIX ст. І, на жаль, на цій ділянці було втрачено кілька важливих історичних об’єктів, які є важливою частиною історико-архітектурного ансамблю міста.

Загрози

Все ж таки однією з найсерйозніших загроз для архітектурних пам’яток, і не лише Львова, є бізнесовий інтерес. У разі отримання дозволу на будівництво офісів, готелів чи інших установ у центрі міста, інвесторам набагато вигідніше зруйнувати стару пам’ятку, ніж її відновити. Якщо ж це пуста ділянка, то намагаються її використати максимально: будують підземні паркінги, що вкрай небезпечно в історичних районах міста, як це трапилося з вулицею Федорова.

Кілька років тому на чергово­му засіданні було вирішено збудувати тут, на місці єврейсь­кого кварталу (Федорова №20—30), великий готель до Євро-2012.

Напередодні будівництва провели кілька археологічних розкопок, під час яких знайшли велику кількість різноманітних споруд, предметів, дерев’яних фундаментів, котрі свідчать про дерев’яний Львів XIII—XV століть, задовго до кам’яниць і мурів. Це унікальна знахідка для істориків міста. Проте інвестори, поспішаючи розпочати будівництво, припинили фінансування археологічних розкопок. Обурен­ню громадськості і ЗМІ не було меж, коли одного дня на територію розкопок приїхав трактор, щоб усе засипати.

Неодноразові акції протесту відбувалися і через порушення чинного законодавства при ухваленні рішення на дозвіл орендува­ти цю землю. Міські чиновники проігнорували (не вперше) і думку ЮНЕСКО, і українське законодавство. Більшість робіт проводилося без спеціальних дозволів.

Не обійшлося без бою і за будинок №28 — колишню кам’яни­цю Жолкевських (XVI—
XVIII ст.), пам’ятку архітектури. На сполох вдарили місцеві журналісти, коли бригада будівельників почала розбирати стіну будинку. Сьогодні від кам’яниці залишилася підвальна частина і три стіни на висоту двох поверхів. І хоча більшу частину па­м’ятки зруйновано, історики й екс­перти з охорони культурної спадщини вважають, що будинок таки слід відновити.

«Тут є проблема, пов’язана з єврейською культурною спадщиною, дорогою для єврейської громади. Якщо ми говоримо про культурну спадщину, то треба рахуватися зі всіма громадами. Те, що ми отримали у спадок, — це щось неймовірне, пов’язане з ідентичністю. Тому інвестор повинен захотіти залагодити ці справи і зберегти бодай археологічні знахідки. Як правило, в Західній Європі для збереження пам’яток, які мають важливе культурне значення, використовують цікаву методику щодо фундаментів — зверху може стояти якась інша споруда, а первісні фундаменти стають елементом інтер’єру, створюється експозиція, яка приносить додаткові рек­ламні дивіденди власникам. Мож­на створити лапідаріум, музей кам’яної різьби. Такий є лише в Криму, але там це пов’язано з грецькою культурою. Тож у Льво­ві конче треба було б це зробити. На Федорова знайшли фундамент кам’яниці, колодязь. У Кракові спромоглися подібні знахідки відреставрувати — тепер мають Музей підземний у Кракові, під Ринковою площею», — коментує ситуацію кандидат архітектури, реставратор, художник Олег Рибчинський.

Конфлікт і досі не вичерпаний, пам’яткоохоронні організації вимагають відповідних рішень, дозволів, гідрогеологічних досліджень, аби уникнути негативних наслідків для цієї історичної частини міста.

Краківська — Вірменська

(переглянути на мапі)

Кут Краківської та Вірменської. Потенційне місце будівництва готелю

Цінність

Обидві вулиці розташовані у самому серці міста і є в маршруті будь-якої екскурсії. Красиві старі кам’яниці, Вірменський собор, Вірменський дворик, численні галереї — все це наповнене особливою аурою, яка приваб­лює тисячі відвідувачів.

Загрози

Кілька років тому було проведено конкурс на будівництво готелю на розі вулиць Краківської та Вірменської. Переміг проект австрійського архітектора Губер­та Германа. Це рішення викликало обурення архітекторів, істориків, громадських організацій та мешканців Львова. Будівля абсолютно не вписується в архітектурний контекст вулиць Кра­ківсь­кої та Вірменської.

Серед старих кам’яниць мала з’явитися монументальна споруда з кривими лініями фасаду, без будь-якого декору й маленькими вікнами. За словами експертів, подібним будівлям там не місце. Львів’яни одразу прозвали її «бункером», а автора проекту «бункермамою».

«Не можна будувати таких «бункерів», як на розі Краківської і Вірменської. Дуже влучно один з архітекторів назвав це монументальним егоїзмом. Домінува­ти в цьому місці мають Вірменсь­ка церква, ансамбль вулиці Кра­ківської з чудовими пам’ятками», — зазначає Андрій Салюк.

Проект Губерта підтримали учасники журі, в тому числі й головний архітектор Львова Юрій Криворучко та багато інших архітекторів, проте не підтримали насамперед мешканці Львова та громадські організації. Під міською радою було проведено низку акцій під назвою «Врятуймо іс­торичний центр Львова». І річ не лише у невідповідному вигляді проекту, а й у порушенні закону. Останнє не дивує, про лобіювання міськими чиновниками інтересів інвесторів усім відомо. От і в цій історії без порушень за­конодавства не обійшлося — не­легітимний конкурс, недотриман­ня вимог ЮНЕСКО, відсутність археологічних досліджень, ігнорування громадської думки тощо.

На щастя, ця історія — з позитивним розвитком. Після численних протестів громадськості президент компанії «Будінвест», яка отримала дозвіл на проектування та будівництво, відмовився від проекту Губерта Германа. Сьогодні працюють над новим, який би пасував до загальної картини.

Відповідальні

Відповідальними за своє місто повинні бути його мешканці. І львів’яни довели, що дбають про Львів. Щодо людей, які мали б відповісти за створення подібних конфліктів, теж усе зрозуміло — це державні органи, які повинні опікуватися збереженням культурної спадщини і контролювати відповідні заходи. Це, зокрема, адміністрація міста, головний архітектор міста, департамент містобудування. Саме вони виступили на підтримку цього проекту і, відповідно, — інвесторів.

Як цьому зарадити, як усе ж таки зберегти історико-культурні пам’ятки в належному стані? Відповідь очевидна й проста — любити своє місто, не шкодити йому, мати на те бажання і натх­ненно працювати. Проте най­прос­тіші істини чомусь найважче зрозуміти людям, від котрих і залежить політика охорони та збереження культурних пам’яток.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво