Львів, який ми втрачаємо - Політика - dt.ua

Львів, який ми втрачаємо

1 липня, 2011, 14:57 Роздрукувати Випуск №24, 1 липня-8 липня

Ситуація у Львові, у зв’язку з обмеженнями, які існують для міст, включених до переліку ЮНЕСКО, відрізняється від ситуації у Харкові чи Києві.

Ситуація у Львові, у зв’язку з обмеженнями, які існують для міст, включених до переліку ЮНЕСКО, відрізняється від ситуації у Харкові чи Києві. Та й масштаби будівельних інвестицій західної столиці далекі від масштабів першої чи другої. Деколи навіть спадає на думку, що це врятує Львів на період вкладання коштів у швидке й не завжди цивілізоване спорудження нерухомості або відмивання грошей через її прид­бання і реконструкцію.

На жаль, Львів часто стає жертвою бездумного руйнування старого задля нового, не завжди вдалого й виправданого макіяжу. Передусім ідеться про заповнення порожнеч (чи створення таких порожнеч-дір через зруйнування старої будівлі) новобудом, який різко контрастує з навколишнім архітектурним контекстом, назавжди руйнує ансамбль, змінює простір, а відтак і людські відчуття й переживання у цьому просторі.

Такі міста, як Львів, є містами, що складаються з культурних кодів і слідів, які залишили тут різні народи в різні часи. Львів був рідним для німців, поляків, вірмен, євреїв, італійців, волохів, русинів. У всі періоди місто створювало окремі, яскраві простори для приватності цих культур і їх носіїв. Коди залишилися дотепер.

Залишилися синагоги, які повернули у власність єврейської громади і які старіють тепер без вірних. На них — вивіски різних єврейських культурних товариств. Ані грошей, ані мотивації, ані вмотивованих до відновлення будівель, чи радше до їх оживлення, немає.

Вулиця Вірменська вгинається під дешевою біжутерією кнайп і дуже швидко асимілюється з туристичним бізнесом, як колись самі вірмени розчинилися поміж русинами, програвши конкуренцію з єврейською громадою. Збереженням автентики Вір­менсь­кої вулиці не надто переймаються і новоприбулі вірмени. Власник ресторану в одному з подвір’їв безжально зруйнував старий мур задля нової, хоч і стилізованої, бетонної огорожі довкола свого закладу. Каміння старої лежить трупом тут-таки, поруч. Воно пережило кілька століть і війн і впало жертвою битви за клієнта. Приватність, закодованість подвір’я вивітрилася, обернувшись на купу ще теплого каміння.

Найбільше поталанило помпезному австрійському Львову. Його будівлі успішно заселила влада різного штибу, надто впевнено перейнявши почуття величі й непорушності, але, на жаль, не перейнявши внутрішньої системності й відповідальності. Ще донедавна всі ринви на австрійських будинках були вкопані в землю і з’єднані з підземною системою водостоків. Тепер же вони обрубками стирчать під ногами. Втративши мережевий зв’язок з наземним і підземним містом, вони стали відкритими судинами, з яких постійно щось витікає.

Загрозою для Львова є втрата деталей. Якщо диявол криється в деталях, то Львів — диявольськи красиве місто. Не піднімається рука написати «було», але, на жаль, про чимало речей говоримо вже в минулому часі. Назавжди втрачені вхідні брами, які замінюють на метало-пластик (апогей — заміна неповторних, масивних автентичних дерев’я­них вхідних дверей до ратуші). А пластикові вікна в історичних кам’яницях, до того ж різні на одному фасаді, засклені балкони на сецесійних будинках!

У 1982 році двійко американських учених Джеймс Вілсон і Джордж Келлінг сформулювали теорію, істинність якої на сто відсотків підтверджується у Львові.

Дослідження вчених називалося «Теорія розбитих вікон». Його суть така: якщо хтось розбив скло в будинку і ніхто не вставив нового, то невдовзі жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а потім почнеться мародерство. Іншими словами, явні ознаки безладу й недотримання узвичаєних норм поведінки провокують людей забувати про правила. Внаслідок подальшої ланцюгової реакції місто може швидко перетворитися на клоаку, коли буде страшно виходити на вулицю.

Це правило стосується населених пунктів у всьому світі. Соціологи, які шукали підтвердження теорії, проводили численні експерименти в Америці і Європі.

Соціологи Гронінгенського університету в Нідерландах провели шість таких експериментів. Перший відбувався на вулиці, де багато магазинів, біля стіни будинку, де гронінгенці, приїжджаючи за покупками, паркують свої велосипеди. Там стояв яскравий, добре помітний знак-заборона малювати на стінах. Спочатку стіна була чиста. Експеримен­та­тори повісили на кермо кожного велосипеда (всього їх було 77) папірець зі словами «Бажаємо всім щасливих свят!». Сховав­шись, дослідники спостерігали за діями велосипедистів. На вулиці не було урн, тому людина мог­ла або кинути папірець на землю, або повісити на інший велосипед, або взяти з собою. Перші два варіанти розглядалися як порушення норм, третій — як їх дотримання.

З 77 велосипедистів лише 25 (33%) повелися некультурно. Потім експеримент повторили за такої самої погоди і в той самий час дня, але попередньо розмалювали стіну беззмістовними малюнками. На цей раз насмітили 53 особи з 77 (69%). Порушення заборони малювати на стінах виявилося серйозним стимулом, що провокує людей порушувати інше правило — не смітити на вулицях.

Наступні експерименти були аналогічні. Один з них, наприк­лад, нагадував перший, з тією лише різницею, що ознаки «порушення норм іншими людьми» були тепер не візуальні, а звукові. У Нідерландах закон забороняє використовувати петарди і феєрверки за кілька тижнів до Нового року. Виявилося, що велосипедисти набагато частіше кидають папірці на землю, якщо чують, як розриваються петарди.

У п’ятому і шостому експериментах людей провокували на дрібну крадіжку: з поштової скриньки стирчав конверт з прозорим віконцем, з якого виразно проступало зображення купюри в п’ять євро. Експериментатори стежили за людьми, підраховуючи кількість крадіжок. У ситуації «порядку дотримано» поштова скринька була чистою і сміття навколо не було. У ситуації «порядок порушено» або скриньку було розмальовано безглуздими графіті (експеримент 5), або навколо було розкидане сміття (експеримент 6).

У ситуації «порядку дотримано» тільки 13% перехожих
(з 71) привласнили конверт. Однак з розмальованої скриньки конверт вкрали 27% перехожих (з 60), а розкидане сміття спровокувало на крадіжку 25% людей (з 72).

Нещодавно хтось поцупив решітку на вхідних дверях одного львівського будинку на вулиці І.Франка. Через кілька днів уже не зачинялися віконниці, потім зникла клямка на дверях, потім їх просто перестали зачиняти. Таких прикладів у Львові — тисячі щодня, на кожному кроці.

Часткова деградація Львова як живого, автентичного, багатокультурного організму проектується не тільки на архітектуру та матеріальні пам’ятки. Вона дуже виразно змінює структуру міської спільноти. І головне тут навіть не те, що більшість населення складають тепер вихідці з ближніх сіл, які несуть із собою рустикальну культуру. Проблема в тому, що Львів, який орієнтований на задоволення попиту пересічного туриста, дедалі більше стає містом-кельнером, містом «чєво ізволітє». Усі ці фестивалі пампушок, сиру, вина, шоколаду, усі ці стилізовані під щось кнайпи й ресторани мають такий самий стосунок до Львова, як пальма Мерцалова, скажімо, до Венеції. Туристу байдуже, яким насправді є місто і чим воно живе. Його треба задовольнити тут і зараз, за один-два дні. Турист готовий платити за те, що він легко, бездумно споживе, і йому зовсім не хочеться «вмикати» при цьому свій інтелект, зокрема й емоційний. Львів стає розважальним «телебаченням», тлом до пива.

Свого часу Непал також зробив ставку на продаж своєї культури туристам, переформатувавши свою культурну політику під запити й потреби виключно приїжджих. Нині культура Непалу працює як один великий супермаркет, де продається те, що купують туристи, і де втрата автентичності загрожує втратою перспективи розвитку самобутності та носіїв цієї самобутності. Сусідній Бутан тривалий час був цілковито закритою країною і тільки тепер починає потроху відкриватися світу. Але його жителі не хочуть повторити досвіду Непалу. Вони намагаються знайти компроміс, який дав би шанс розвинути туризм і отримати зиск від цього, але водночас не поховав би локальної культури з усіма її особливостями, дозволив би їй не тільки вижити, а й розвиватися.

Хоч як це сумно, але здається, що Львів повторює помилки Непалу. Про це свідчать і наша кулінарна культура, яка давно втратила смак регіональної кухні і не здобула смаку кухні французької, хоча це значиться в кожному меню кожного ресторану чи кнайпи. До слова, на цьому французьких туристів ми якраз і втрачаємо, а заробляємо швидкі гроші на туристах з Дніпропетровська чи Полтави. Сумним прикладом є й наша фестивальна міська програма, яка, можливо, й розважає одноденних, насправді байдужих, глядачів, але жодним чином не спричиняється до просвіти чи естетичного розвитку самих львів’ян.

Не менш загрозливими, а подекуди й небезпечними та безглуздими є амбітні корпоративні проекти на зразок Євро-2012. Під шумок футбольного чемпіонату, на якому зароблять кілька вітчизняних чиновників, а левова частка зиску відійде сім’ї УЄФА, руйнується і спотворюється вже ціла низка споруд і міських просторів. Відремонто­вані дороги і нове приміщення аеропорту не відшкодують цих втрат, адже ми отримуємо те, що є всюди, а втрачаємо те, чого більше ніколи не буде.

Не йдеться про те, аби законсервувати Львів до стану музейного експоната, на який приємно подивитися, але в якому неможливо жити. Місто не може перетворитися на надгробок усім минулим культурам. Мало знайдеться охочих жити хоч і на красивому, але все ж таки цвинтарі. Місто повинно розвиватися, змінюватися, ставати комфортнішим і привабливим для юних власників ай-подів. Але модерний Львів не повинен творитися за рахунок Львова історичного, як і навпаки: історичний Львів не повинен стримувати розвитку сучасного міста. Має бути сто разів виважений компроміс — щоб місто не втратило назавжди свого неповторного обличчя і не перетворилося на пересічний, маловпізнаваний поліс, яких сотні. І це буде навіть не Сінгапур, а таке собі типове, провінційне метало-пластикове село.

Перелік уже втраченого до сліз немалий. Він має стати повчальним і не дати нам втратити те, що ще можна зберегти.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво