Луцький міський голова Богдан Шиба: «Реформи повинні спрощувати, а не ускладнювати життя»

У період виборчої кампанії колоритне прізвище нинішнього луцького міського голови Богдана Шиби було використане у слогані: «Відкрий Шибу — відчуй зміни». Коли настав час переходити від гасел до дії, обіцяні лучанам зміни новий голова міста розпочав із пертурбацій у стінах мерії. Відділи й управління розформовувалися, натомість створювалися департаменти. Відверто кажучи, не утаємниченим у плани міської ради людям реформування спочатку здалося незрозумілим. Навіщо все це робили, стало ясно лише тепер, коли Луцька міська рада першою серед міст в Україні отримала міжнародний сертифікат якості ІSО. Для нас звичною є сертифікація продуктів споживання та промислового виробництва. А що означає сертифікат органу місцевого самоврядування? Що він дає місту і кожному лучанину персонально. Це перша тема розмови з луцьким міським головою Богданом Шибою. Друга тема — посилення ролі місцевого самоврядування, про що так багато говориться тепер. Богдан Шиба стверджує, що за півроку роботи на посаді мера Луцька він і його команда намагалися не закопатися у рутині щоденних проблем, а спробували закласти базові основи для розвитку місцевого самоврядування.

— 14 грудня в Українському домі вам вручили міжнародний сертифікат якості ІSO 9001.Про що йдеться, якщо мати на увазі пересічних мешканців міста Луцька, і чим це ноу-хау може бути корисним для інших міст України?

— Луцьк — перший обласний центр, органи місцевого самоврядування якого отримали міжнародний сертифікат якості муніципальних послуг ІSO 9001. Ми взяли участь у міжнародному проекті «Через якість до прозорості». Однак перед тим аналогічні проекти працювали у Коростені, Макіївці, Комсомольську.

Влада — для людей, а не навпаки. Кожен підрозділ міської влади повинен надавати якісні послуги всіх видів: як управлінські з боку міськвиконкому, так і з боку комунальних підприємств. Тобто йдеться про високу якість послуг загалом. Ми взяли на себе зобов’язання ухвалювати прозорі рішення і таким чином спростити шлях громадянина до отримання послуги. Сертифікат ІSO — це фактично іспит на таку організацію системи влади, яка діє в цивілізованих країнах. Почали зі зміни структури апарату міськвиконкому. Розділили на департаменти. Навіщо? Щоб у межах одного департаменту можна було вирішити якусь одну проблему. В кінцевому пункті започаткованих нами змін — а вони настануть за декілька місяців — хочеться досягнути такого: людина звертається із заявою й після встановленого законом терміну приходить і отримує послугу — дозвіл, сертифікат, патент, документ на початок будівництва чи на підприємницьку діяльність. Щоб вона не бігала по всьому місту і не збирала підписи та погодження, бо за тим стоїть корупція.

— У чому полягає якість послуг?

— У відсутності контакту з кожним чиновником і дотриманням часових рамок. Час — це велика цінність. Якщо людина потратить на дозвіл декілька місяців, то в неї вже відпаде охота чимось займатися. А сертифікат ІSO означає, що ми вже напрацювали оптимальний алгоритм дій влади для прийняття рішень, розробили систему контролю. Система контролю поки що недосконала. Але за кілька місяців в електронному режимі буде відстежуватися шлях кожного документа, який до нас потрапляє. Буде видно роботу всіх без винятку працівників міськради: хто впорається, хто ні. Якщо десь збій — це означає, хтось має бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. На Заході, де вже тривалий час працює система якості управлінських послуг, це найбільше порушення, за яке чиновник зразу знімається з роботи. Бо якщо людина звернулася п’ятого числа, то десятого вона має прийти і забрати готовий документ. А якщо хтось своєчасно не виконав і людина не отримала свого документа — то це вже надзвичайна ситуація.

— Минуло півроку, як ви є міським головою. З чим ви зіштовхнулися у плані корупції, які схеми були найбільш ходовими? Які з них вдалося поламати?

— Практично на всіх напрямах діяльності міста було відпрацьовано схеми додаткового заробітку. Насамперед — у земельних питаннях, в оренді нерухомого майна. В секторі житлово-комунального господарства мільйони входили, виходили неякісні послуги, а куди пішли мільйони — цього ніхто не може розповісти. Роботу ЖКГ зараз аналізує КРУ, порушено кримінальні справи. Думаю, мають бути серйозні покарання. Дороги — вічна українська тема. Вони в Україні найдорожчі і найнеякісніші. В кожній із цих та інших галузей ми спробували встановити контроль за проходженням коштів. Таким чином вдалося і борги погасити, і велику частину роботи виконати. Хоч поки що серйозних робіт виконано небагато, проте дороги відремонтували, і за значно менші кошти, ніж у попередні роки. У житлово-комунальному господарстві з часом ми також прийдемо до якісного надання послуг. Наразі підготовлено нормативні документи стосовно надавачів послуг. Щоб водоканал подавав воду до крана в кухні. Бо тепер він відповідає за воду тільки до стіни будинку. А далі за все відповідає ЖЕК, який не має ні можливостей, ні ресурсів на утримання й ремонт будинкових мереж. І через те виникає парадоксальна ситуація: в комунальні послуги вкладаються величезні кошти з бюджету, люди платять, а якості немає. Грубо кажучи, це теж розкрадання грошей. А все тому, що немає відповідального надавача послуг. Як вирішити це питання? Треба, щоб підприємства укладали угоду з кожним споживачем безпосередньо, тоді вони будуть зацікавлені в установці лічильників тепла, води, бо тоді витрати того й іншого ні на кого буде списувати. Не буде посередників — справи наладяться.

— Які ваші враження від бюджету-2007? Наскільки в ньому враховано проблеми регіонів?

— Державний бюджет буде дуже складний для місцевих бюджетів, бо в ньому підвищено обсяг місцевих бюджетів, але за рахунок збільшення плану власних надходжень територіальних одиниць. Тобто нам знову ж скинуть контрольні цифри, де буде на 33% більший обсяг бюджету, але всі 33% маємо забезпечити власними доходами з фізичних осіб, земельним податком, місцевими податками та зборами. Як завжди, скажуть: немає достатніх надходжень з основних бюджетоутворюючих податків — то продавайте землю і майно. Дуже не хотілося б, щоб така практика тривала й далі.

Наступного року бюджет розвитку ми плануватимемо дуже ощадливо, старатимемося наповнювати його за рахунок інших надходжень, у тому числі й загального фонду. Нинішнього року завдяки довірі підприємств і підприємців до нової влади маємо серйозне наповнення міського бюджету. Очікуємо перевиконання на 6%. Це додаткових десяток мільйонів гривень. Попередніми роками ситуація була кардинально інша. В останні дні грудня доводилося проводити всілякі фінансові схеми, щоб вийти бодай на сто відсотків і відрапортувати, що виконали на 100,01 % .

Основними статтями видатків поки що залишаються заробітна плата й енергоносії. Надалі ми хочемо серйозно збільшити капітальні видатки на будівництво доріг, ремонт зовнішніх мереж постачання тепла, води, стічних вод, каналізації. Вічна тема — дахи. У ці проекти будуть вкладатися серйозні муніципальні кошти, можливо — позичкові. Сертифікат ІSО дає нам вихід на міжнародні фінансові інституції. Зараз напрацьовуємо проекти, з якими стукатимемо до українських та європейських фінансових інституцій, щоб отримати кошти. Ми працюємо цивілізовано й гарантуємо якісне виконання робіт.

— Які ваші враження від співпраці з органами центральної влади?

— Мені б хотілося говорити не про співпрацю, а про те, що кожен повинен виконувати свою роботу і нести свою частку відповідальності. Проілюструю на найбільш дражливому прикладі — житлово-комунальне господарство, тарифи, платежі громадян. Якби центральний уряд, як і передбачає закон, узяв на себе частину цієї ноші, іншу міг би взяти міськвиконком, — не так тяжко було б людям. Насправді ж центральний уряд не прийняв жодного рішення, кошти у бюджеті не були передбачені. Місцевий бюджет такого великого обсягу коштів також не може знайти, це понад наші можливості. Уряд фактично усунувся від відповідальності, прийняття рішень та передбачення коштів. У результаті це все знову лягло на людей. Нас примусили встановлювати такі високі тарифи на житлово-комунальні послуги. Тому мені б не хотілося співпраці. Нехай кожен виконує свою роботу в тій частині, яка передбачена законом.

— Наскільки врегульована, з правової точки зору, співпраця місцевих органів самоврядування і органів виконавчої влади?

— Не врегульовано повноваження центрального органу виконавчої влади, Кабінету міністрів. Це позначається на роботі місцевих органів виконавчої влади, і вони змушені на місці брати на себе більше, ніж треба. Органи місцевого самоврядування також могли б узяти на себе значно більше повноважень і мали б більше можливостей для їх виконання, якби було врегульовано стосунки, якби ми не чекали зі страхом, про яке чергове рішення уряду чи Верховної Ради повідомлять сьогодні. Не можна щодня приймати нові рішення, причому протилежного змісту й характеру. Не мають дозволяти це Конституція і чинне законодавство. Орган влади кожного рівня повинен відповідати за свої повноваження і за всі свої дії. Бо в результаті виходить так, що нібито люди не такі попалися цій владі. Одного дня туди біжать, іншого дня — сюди біжать. Так не може бути в нормальній державі. Дії влади мають бути передбачуваними, прозорими і відповідати тим проблемам, які стоять перед нею.

— Як ви вважаєте, чи буде втілено в життя територіально-адміністративну реформу, про необхідність якої стільки говорили останнім часом? Якщо так, то коли, якщо ні — то чому?

— Кожна політична сила, яка почне говорити про необхідність територіальної реформи, на наступних виборах кане в небуття. Безглуздо всі причини поганого життя людей зводити до того, що сільради то замалі, то непропорційно поділені. Мовляв, як це так: одне село має триста мешканців, інше — тисячу п’ятсот. Зробімо так, щоб кожне мало дев’ятсот. Усі знають, чим закінчувалися в Україні спроби переділу землі, територій, адміністративних одиниць. Інший аспект — ініціатива про об’єднання-роз’єднання має виходити знизу: від хутора, села, поселення. Це закріплено в чинній Конституції. А якщо немає такої ініціативи, то це антиконституційно, штучно й відразу викличе опір людей. І тому територіальна реформа не має в Україні перспективи. А ось адміністративна реформа — має. І вона повинна полягати в перерозподілі повноважень між різними органами та рівнями влади, забезпеченні базового рівня самоврядування необхідними повноваженнями, можливостями та відповідальністю. Наразі відбувається перетягування повноважень. Не може бути законодавство настільки недосконалим, щоб кожен новий уряд, президент і кожна нова Верховна Рада з нульової позначки починали виясняти, хто за що має відповідати. В результаті одні приймають рішення, інші їх оскаржують. Немає ніякого державного управління, і всі ті рішення підлягають сумніву. Тому сьогодні така низька довіра до всіх інститутів влади в Україні. Серйозна адміністративна реформа в Україні потрібна для того, щоб закріпити законодавчо повноваження кожної гілки влади. І все. Не треба ні ділити, ні укрупнювати райони.

— Які зміни, на вашу думку, потрібно було б внести під час реформування Конституції, щоб забезпечити максимальну самостійність регіонів?

— Я, знову ж таки, є противником великої самостійності регіонів і не вважаю проблему регіоналізації насправді проблемою. Вона виникає штучно, тому що не розвинене місцеве самоврядування. Воно поки що часто-густо має декоративний характер. Є громада, якісь органи місцевого самоврядування, але вони не мають ні повноважень, ні ресурсів, ні відповідальності. Тому й кажуть: наша влада, але вона нічого не вирішує. Який вихід із ситуації? Треба дати можливість територіальній громаді заробити на властивих для неї податках і ще якусь частину державного замовлення профінансувати. У такому разі базові органи місцевого самоврядування більшість проблем беруть на себе. І тоді не виникає проблеми регіоналізації. Бо ж каналізація, транспорт, вода, світло, дороги — це не регіональні питання. Це проблеми кожного населеного пункту. Якщо місцеве самоврядування базового рівня матиме можливість вирішувати ці питання — не виникатиме регіональних проблем. Не буде підґрунтя для розмов про те, що один регіон самодостатній, тому що він віддає відсотки в державний бюджет, а другий — депресивний чи дотаційний. Наведу приклад. Схід дає у бюджет більше певних надходжень. Але наскільки більше платять на Заході мешканці за житлово-комунальні послуги, наскільки тут вищі тарифи і сплата — на рівні 90—100%. На Сході вчетверо нижчі тарифи і сплачують лише 20% мешканців. Тобто люди за житло, за послуги платять значно більше у західних областях. І це врівноважує те, що вони платять менше у вигляді податків. Ніхто нікого не годує! Немає жодних регіональних суперечностей. Єдине питання — дати можливість базовому самоврядуванню вирішувати ці проблеми.

— Ваше ставлення до ідеї двопалатного парламенту? Щоб у вищому законодавчому органі були представлені всі регіони і таким чином захищали інтереси краю на центральному рівні…

— Цю ідею також вважаю штучною. Кожна новація, а тим більше якщо вона стосується багатьох людей — системи управління населеним пунктом чи цілими регіонами, а тим паче державою, має базуватися на якійсь певній традиції. Ніхто ніколи не доведе мені, що двопалатний парламент кращий за однопалатний. Можливо, у якійсь державі, де давно склалася така політична система, або в більш тоталітарній державі, як, наприклад, у Росії: там розстріляли одну палату і зробили з неї дві, нікого не питаючи, не проводячи референдуму, потім автоматично проголосували за фактом, коли вже все було зроблено. В Україні інша ситуація. У нас уже сформувався однопалатний парламент, і не варто проводити експерименти. Взагалі стабільна владна система в нас буде тільки тоді, коли не змінюватимуться правила виборів, тобто до кожних наступних виборів не прийматиметься новий закон. Коли люди звикнуть до системи виборів і вона стане для них доступною, аж до автоматизму. Якби ми обирали за однією системою хоча б три виборчих цикли, то мали б набагато стабільнішу владу, ніж маємо тепер. Тому що люди повинні обирати владу обдумано. Для того мають бути наперед відомі правила гри, громадяни не повинні боятися невідомості. Якщо людина не знає, чого чекати, то вона приймає випадкове рішення. І має таку владу, як у нас протягом п’ятнадцяти років. Тому важливіше — напрацювати виборчий кодекс і прийняти закони про вибори раз і надовго. Тоді не доведеться придумувати додаткові палати в парламенті, бо це для України — дуже штучно. Якщо з нашим недосконалим законодавством щоразу придумувати нові моделі, то воно завжди буде недосконалим. Слід зупинитися на тій моделі, яка є найкращою на цей момент. А після того як вона попрацює, скажімо, 12 років, три виборчих цикли, — робити якісь висновки. Загалом же, будь-яка реформа має спрощувати роботу, а не ускладнювати її.