Литвин vs Черновецький. Хто на старенького

Перефразовуючи класика, можна сказати, що наприкінці першого туру президентських перегонів кандидати у знемозі «переводять заради єдиного піар-приводу тисячі тонн креативної руди». До виснажливої роботи політичних старателів, котрі вимивають піар-самородки зі шлаку штабних кріейторів, явно належить також одна з останніх передвиборних ініціатив Володимира Литвина. 11 січня спікер заявив журналістам, що через Верховну Раду ініціюватиме проведення позачергових виборів мера міста Києва 30 травня цього року. Тобто одночасно з плановими виборами до місцевих рад.

Щоправда, поки що цей проект постанови в парламенті не зареєстровано. Та й навряд чи до підбиття підсумків другого туру депутати звернуть на нього увагу. А якщо і звернуть, то навряд чи проголосують. А якщо усе ж таки їх переконають проголосувати, то навряд чи голосування буде результативним.

І зовсім не тому, що фан-клуб Черновецького в парламенті кількісно близький до конституційної більшості. Зовсім ні. При бажанні здоровий прагматизм українських парламентарів, як відомо, може обгрунтувати очевидну корисність для країни легалізації хоч канабісу, хоч канібалізму.

Справжні ж причини як несвоєчасності оголошення війни Черновецькому, так і пояснення безперспективності заяви Литвина криються в інших скриньках. Які на перший погляд відчиняються наче й просто, але при цьому мають свої секрети.

Скринька перша — юридична

У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» варіанти дострокового припинення повноважень мера прописані дуже чітко. Список невеликий: особиста заява самого мера, вихід мера з українського громадянства, набрання сили обвинувальним вироком суду, порушення мером обмежень щодо сумісництва, визнання мера судом недієздатним, зниклим безвісти або померлим, а також просто зафіксований факт смерті.

Крім цього, урізати строк повноважень можна і у випадку, коли міський голова порушує Конституцію та інші закони України. Для реалізації такого плану треба або провести місцевий референдум або забезпечити результативне голосування сесії міської ради. Але двома третинами голосів від складу депутатського корпусу. У разі наявності судових рішень, які підтверджують незаконність мерських рішень і вчинків, прибрати градоначальника може й Верховна Рада, але тільки після відповідних висновків профільного комітету.

Наскільки відомо, на цей час пан Черновецький виходити з українського громадянства не планує. Вмирати й зникати безвісти теж наче не збирається. Під судом і слідством не перебуває. Спроби визнати його недієздатним, як відомо, успіху не мали. І виходить, що в сухому залишку маємо лише потенціал Верховної Ради, яка поки що теж нічого не зможе зробити. Через як відсутність відповідних судових рішень, так і дуже туманної перспективи формування потрібного кворуму. Тут, до речі, не зайвим буде нагадати, що влітку минулого року у Верховній Раді успішно завалили голосування зі звіту тимчасової слідчої комісії ВР, що на чолі з депутатом Куликовим розслідувала діяльність КМДА. Хоча саме тоді вже можна було напрацювати реальні механізми з відсторонення Черновецького від влади. Але ні Партія регіонів, ні, що характерно, Блок Литвина цього робити не захотіли. Що змусило депутатів-литвинівців залишити зал перед голосуванням — невідомо. Закамарки українського політичного задзеркалля темні й криві. Можливо, президентські вибори ще були далеко. А може, на той момент зливати Черновецького з якихось причин самому Литвину було просто невигідно...

Словом, юридично на сьогодні у Володимира Михайловича особливих підстав для продавлювання проекту щодо дострокових виборів київського мера начебто немає. У тому числі й тому, що самою проголосованою постановою проблеми не вирішити. На думку того ж таки Кирила Куликова, для успішного розв’язання питання необхідно ухвалити пакет законодавчих ініціатив. Від нової редакції закону про столицю (включаючи скасування КМДА) до постанови, яка передбачає одночасне проведення чергових і позачергових виборів до місцевих рад. Плюс підтримка проведення виборів мерів великих міст у два тури. Плюс скасування партійних списків.

До того ж не можна забувати і про те, що, вигравши попередні дострокові вибори, Леонід Черновецький підстрахувався. І отримав на руки рішення Конституційного суду, відповідно до якого наступні вибори мера Києва можуть відбутися не раніше 2012 року. Тобто після закінчення п’ятирічного строку повноважень пана Черновецького.

Як спікер ВР планував обминути протистояння з КС, коли робив свою заяву про можливість дострокових виборів, поки що неясно.

Скринька друга — стратегічна

У тому, що Володимир Литвин не проходить у другий тур президентських виборів, можна не сумніватися. Цікавіше запитання — яке місце посяде спікер у першому турі. Бо саме від цього залежить його політичне майбутнє. Оскільки розклад сил у парламенті наступного скликання явно зазнає змін. Причому дуже істотних. І Литвин як досвідчений гравець це розуміє. Знаючи, що йому не тільки дихають у спину, а вже й обганяють і Тігіпко, і Яценюк, і Гриценко, і навіть Ющенко з рештками своїх легіонерів. Оскільки для цих кандидатів президентські вибори були стартовим майданчиком, випробувальним стендом їхньої політичної перспективи. До того ж є велика ймовірність проведення навесні—влітку дострокових парламентських виборів. При цьому незалежно від того, хто обійме президентську посаду. Оскільки і Тимошенко, і Янукович, по-перше, пам’ятають про помилку Ющенка, який, ставши президентом, не розпустив ВР, за що й поплатився. А по-друге, і Януковичу, і Тимошенко потрібен контроль над усіма гілками влади. І чим менше амбіційних гравців братиме участь у цьому процесі, тим простіше буде ділити пиріг. Литвин у цю схему поділу явно не вписується. Тому непопадання в першу п’ятірку для нього загрожує в перспективі великими прикрощами, пов’язаними з відповіддю на запитання, хто потрібен країні. Звідси й бажання спробувати насамкінець сподобатися киянам, а заодно й застовпити ділянку на майбутнє.

Скринька третя — особистісна

Зрозуміло, що для будь-якої політичної сили, котра рветься до влади, найбажанішим призом є Київ. Проте хотіти і мати — дві великі різниці. Щоправда, деякі вітчизняні політики цього не відчувають. І гуляють по одних і тих самих граблях, видаючи бажане за дійсне. Адже якщо навіть припустити, що парламентарії раптом солідаризувалися й проголосували за дострокові вибори київського градоначальника 30 травня, а КС не став заперечувати, то це зовсім не віщує переможних фанфар. Оскільки, як і минулого разу, все упреться у вибір реального кандидата на мерську посаду. Інакше є великий відсоток імовірності, що дострокові вибори-2010 можуть стати римейком дострокових виборів-2008. Бо за період, який минув відтоді, жодна з політичних сил так і не виростила гідного противника чинному голові. І поки що розклад залишається той самий. Тобто найреальнішим претендентом, як і раніше, є Віталій Кличко. У свою чергу, він не влаштовуватиме ні Тимошенко, ні тим паче Януковича. Їм потрібен повністю підконтрольний мер, а не черговий градоначальник, із яким щоразу з різних приводів потрібно домовлятися. До того ж не виключено, що посада мера вже обіцяна як нагорода за підтримку на виборах. Тому з великою ймовірністю можна припустити, що за мерське крісло звично вийдуть поборотися чоловік 15—20. Все ті ж самі Томенко, Омельченко, Луценко, Турчинов, Горбаль, Пилипишин, Пабат, Катеринчук, Бродський... У списку можуть з’явитися і Литвин або полтавський губернатор Асадчев, який заявив про участь у виборах. Не кажучи вже про технічних маргіналів на кшталт чергового Противсіх. Що знову (при виборах в один тур) призведе до розмивання голосів із подальшим дежавю. Якщо, звісно, сам Черновецький знову захоче витрачатися на гречку і демонструвати електоральну боєздатність любимих бабусь. До речі, твердження, що кияни не вибачать владі нинішньої зими, не зовсім правильне. Вибори заплановано на 30 травня, і сніг на той час уже давно розтане.

Скринька четверта — прогнозна

Але, в кожному разі, остаточне рішення щодо доцільності продавлювання дострокових виборів київського мера прийматиме не Верховна Рада, а новий господар (господиня) головного кабінету на Банковій. Якщо переможе Янукович, можна прогнозувати, що особливої активності в цьому питанні ніхто не виявлятиме. Лідеру ПР буде явно не до Києва. Тим паче що фракція регіоналів у Київраді входить до промерської більшості, а команда Черновецького забезпечує Януковичу київські голоси. До того ж вибори мера Києва — річ дуже витратна. А навіщо витрачати зайві гроші на вибори нового градоначальника, коли цілком спокійно можна домовитися з чинним. Інша річ, якщо президентом стане пані Тимошенко. Тут, навіть попри відсутність реального кандидата-переможця, війна неминуча. Правда, не зовсім ясно, кинеться Тимошенко в бій відразу чи все-таки проведе передислокацію сил і відкладе битву за Київ, скажімо, на осінь. Коли відіграє планові вибори до місцевих рад, а заодно розбереться з урядом, парламентом, судами і Генеральною прокуратурою. Другий варіант вбачається більш логічним. По-перше, переформатувавши як ВР, так і силовиків, Тимошенко зміцнить свої позиції з погляду законності дій. Тоді в хід можуть бути запущені саме ті механізми, які дозволять не заходити в конфлікт із КС. А саме вже згадувані положення Закону «Про місцеве самоврядування». Тут у лідера БЮТ буде дуже широкий вибір. Від компромату, нагромадженого в надрах кабінету Луценка, до реанімованих матеріалів тимчасової слідчої комісії ВР. І перспектива використання Тимошенко всього арсеналу може примусити Черновецького здати поле бою і без бою. Оскільки сили будуть явно нерівними. До речі, окремою темою є й доля «молодої команди» нинішнього мера. Велика частина її — фігуранти гучних скандалів, які супроводжують усю каденцію Черновецького. А це, у свою чергу, означає, що у разі зміни влади спокійно піти на вільні бізнес-хліба їм навряд чи вдасться. Правда, на сьогодні дедалі настирливіше шириться інформація, що мерська команда ледь не повним складом шукає можливості пробратися у Верховну Раду. Хоч єдиним блоком, хоч поодинці. У прохідних частинах списків солідарних політичних сил. Фінансів у них явно вистачить, а депутатську недоторканність поки що ніхто не скасував...