ЛАД у руки - Політика - dt.ua

ЛАД у руки

18 листопада, 2011, 15:58 Роздрукувати Випуск №42, 18 листопада-25 листопада

Примітно, що коли раніше піти у відставку Башара Асада закликали тільки західні лідери, то тепер про це говорять і араби.

© i-g-t.org

Міжнародна спільнота посилює тиск на Дамаск, намагаючись зупинити кровопролиття в Сирії. Раніше Європейський Союз і Сполучені Штати запровадили санкції проти цієї країни. Тепер своє слово сказала і Ліга арабських держав. Спочатку вона призупинила членство Сирії в організації через насильство, яке там триває. Генсек ООН Пан Гі Мун назвав це рішення «сильним і відважним», додавши, що Об’єднані Нації готові підтримати миро­творчі ініціативи ЛАД «на першу вимогу». Пізніше Ліга арабських держав дала сірійському режиму три дні, щоб зупинити «криваве придушення» антиурядових демонстрацій і дозволити приїхати в країну спостерігачам. Якщо ж Дамаск відмовиться піти на поступки, до Сирії буде запроваджено економічні санкції.

Примітно, що коли раніше піти у відставку Башара Асада закликали тільки західні лідери, то тепер про це говорять і араби. Спочатку король Йорданії Аб­дал­ла II закликав сирійського президента залишити свою посаду. А потім про це почали говорити і в Саудівській Аравії: шеф розвідки і колишній постпред королівства при ООН принц Турки аль-Фейсал оголосив, що відставка сирійського лідера неминуча. Та тільки малоймовірно, що президент дослухається до цих закликів.

Башар Асад може піти на переговори з представниками опозиції. Але у відставку він не піде: це суперечить природі режиму. «Темперамент і особистий досвід підштовхують Башара Асада до більш цивілізованих методів розв’язання кризи. Однак державна система, створена за довгі роки панування алавітської еліти, не дозволяє ні вести серйозні переговори з опозицією, ні змінювати щось в інститутах влади. Будь-які зміни створюють для режиму невизначеність, яку держава, що спирається на спецслужби, усуває методом терору. Причому діючи практично рефлекторно, не замислюючись», — сказав у розмові з DT.UA президент Центру близькосхідних досліджень Олександр Богомолов.

Але насильство викликає насильство у відповідь. Кількість радикально налаштованих противників правлячого режиму зростає, і справа не обмежується мирними демонстраціями. Збройні сутички відбуваються вже не тільки в таких великих містах, як Хама, Хомс, Дераа: противники режиму вчинили напад на комплекс будівель розвідки ВПС, розміщений на околиці Дамаска. За інформацією опозиціонерів, атаку організували дезертири, які об’єдналися в Сирійську вільну армію (СВА). За деяким даними, у лавах цієї армії, що базується на турецькій території, воює вже близько 15 тисяч осіб.

У Башара Асада вистачає прибічників

Активність прибічників опозиції тільки зростатиме, тим більше що вони відчувають підтримку з боку Заходу та сусідніх із Сирією країн, насамперед Туреччини, Катару, Саудівської Аравії. Анкара не просто критикує Дамаск, а робить кроки, які врешті-решт мають привести до падіння режиму партії Баас. Зокрема Туреччина припинила спільний експорт нафти і обіцяє припинити подачу електроенергії в Сирію. Крім того, турецька влада першою прийняла рішення дозволити опозиційній си­рійсь­кій Національній раді відкрити своє офіційне представництво в Анкарі.

Слід зазначити, що впродовж останнього року Анкара почала проводити більш активну політику у Близькосхідному регіоні. Відбуваються події, котрі здавалися нереальними ще кілька років тому, — формування альянсу турків і арабів. «Це дуже цікава ситуація, що несе в собі нові можливості для майбутнього Близького Сходу», — вважає Олександр Богомолов. Приймаю­чи рішення в ЛАД, арабські країни, схоже, розраховують зламати режим зсередини. І домогтися своїх зовнішньополітичних цілей у регіоні. Наприклад, ініціаторами рішення про припинення членства Сирії в ЛАД стали країни Перської затоки, насамперед Саудівська Аравія і Катар. Уряди цих країн не проти, аби в Сирії до влади прийшли люди, котрі відмовляться від нинішнього політичного курсу Дамас­ка, що вибудував союзницькі відносини з Тегераном. Тоді як шиїтський Іран — давній противник Саудівської Аравії в регіоні.

Але чи стане позиція ЛАД прелюдією до іноземного військового втручання у внутрішню сирійську кризу, як це сталося з Лівією? Цього дуже прагне радикальна сирійська опозиція. Однак такий сценарій малоймовірний, хоча підстави для війсь­кового втручання є: сирійська армія регулярно порушує кордон з Ліваном.

Та й Туреччи­на для забезпечення безпеки на своїх кордонах може прямо втрутитися в конфлікт на боці противників Башара Асада. Принаймні такої можливості не виключають турецькі ЗМІ: Анкара побоюється, що внаслідок посилення протистояння Сирія розпадеться на ряд автономних утворень. У тому числі й курдів. А для турецьких політиків це неприйнятно. Втім, зазначає Олександр Богомолов, «загроза іноземного втручання, швидше, є ще одним важелем тиску на режим». Тим більше що під час останнього засідання ЛАД його учасники підкреслили: попри необхідність вжити термінових заходів для захисту цивільного населення Сирії, сирійська криза має бути вирішена без втручання ззовні.

Сьогодні в Дамаска залишилося не так і багато союзників у світі — Китай, Росія та ще Іран. Тільки завдяки Пекіну і Москві проти Сирії ще не запроваджено міжнародних санкцій. І головне завдання Башара Асада — виграти час, збити напругу виступів опонентів режиму, скориставшись усіма можливостями, аби знову взяти ситуацію під конт­роль. Однак поле для маневру звужується.

Погодившись кілька тижнів тому прийняти мирний план ЛАД з урегулювання конфлікту, президент формально погодився почати «національний діалог». Але нічого не сталося. У бунтівних містах і далі перебувають вір­ні уряду війська та спецслужби, а люди продовжують гинути: конфлікт поступово набирає рис громадянської війни. Діалогу немає не тільки тому, що влада не готова вести переговори з опонентами режиму, а й через позицію Національної ради: опозиція не сприймає переговорів з Башаром Асадом, домагаючись одного — його відставки.

Вирішуючи це завдання, радикальна опозиція намагається перетягти на свій бік Росію. Минулого тижня делегація представників Національної ради на чолі з її лідером Бурханом Гальюном побувала в Москві, де вперше на офіційному рівні з нею зустрічався глава російського зов­нішньополітичного відомства Сергій Лавров. Раніше ж російська дипломатія категорично відмовлялася визнавати Бурхана Гальюна і очолювану ним раду.

Хоча Сергій Лавров і заявив, що Москва виступає за перегово­ри між владою та опозицією, офіційні контакти з Націо­наль­ною радою свідчать: Москва не тільки намагається ставити на правлячий сирійський режим, а й розробляє запасний варіант. При­мітно, що росіяни й надалі продовжують поставляти зброю Да­маску, виконуючи підписані раніше контракти. Очевидно, обс­тавини примушують Москву вибирати, з ким бути. Російським геополітикам не хотілося б опинитися на боці переможених, оскільки це означає падіння й так не надто великого впливу Росії у Близько­східному регіоні.

Втім, з опозицією не все так просто. Її органи перебувають у процесі формування. Є певні суперечності між організаціями, кот­рі представляють інтереси повстанців усередині країни, і Національною радою, в якій вирішальне слово належить діаспорі. Частину опозиційних організацій (так звані координаційні комітети) звинувачують у колабораціонізмі. Ще один чинник — наявність Сирійської вільної армії, що складається з дезертирів. «Революціонери і Національна рада наполягають на мирному характері повстання, але СВА бере участь у збройних сутичках з військами режиму, що, принаймні у майбутньому, припускає можливість військового вирішення конфлікту», — зазначає Олександр Богомолов. Усе це ускладнює пошук компромісів і робить ситуацію ще більш невизначеною.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво