Куба невизначеного майбутнього - Політика - dt.ua

Куба невизначеного майбутнього

7 серпня, 2009, 15:15 Роздрукувати Випуск №29, 7 серпня-14 серпня

Президент Куби Рауль Кастро продовжує політичні маневри, намагаючись утримати старі революційні знамена й водночас покращити катастрофічну економічну ситуацію на Кубі...

Президент Куби Рауль Кастро продовжує політичні маневри, намагаючись утримати старі революційні знамена й водночас покращити катастрофічну економічну ситуацію на Кубі. «Зачистивши» кілька місяців тому за один раз понад десяток міністрів і представників владної еліти, які працювали ще в часи Фіделя Кастро, Рауль Кастро тим самим намагався вбити одночасно двох зайців: заморозити перші паростки лібералізації в країні й очистити свій кабінет від можливих претендентів на владу.

Цю зачистку тоді кваліфікували як запобігання «державному перевороту», що його готувала група високопоставлених кубинських функціонерів. Хоча навряд чи можна назвати переворотом намагання покласти край понад п’ятдесятилітньому перебуванню при владі клану братів Кастро. Адже неефективність невиборної політичної системи стає дедалі очевиднішою не лише з кожним наступним роком, а й з кожним наступним місяцем. Незважаючи на те, що офіційна кубинська преса не подає новин, які б вказували на неефективність чинної політичної системи, — уже з того, що публікується, можна зробити певні висновки.

Так, у липні нинішнього року офіційна газета Granma представила доповідь про зменшення на острові обсягів вирощених фруктів. Порівняно з 2004 роком, врожай цитрусових знизився на 51%, бананів — на 38%, інших фруктів — на 29%. Урожайність же цих культур знизилася з 5 тонн до 1,4 тонни з гектара. За перші п’ять місяців 2009 року цифри демонструють подальше падіння. Але при тому, що торік Куба вимушена була імпортувати 80% продовольства, половина орних земель і надалі залишається невикористаною. Схоже, кубинський рай манго і ананасів добігає кінця. Фрукти на Кубі практично зникли, самокритично мусила визнати Granma, орган комуністичної партії.

Політичні причини цієї катастрофи добре відомі. Один кубинський експерт підсумував їх: насамперед — це відсутність стимулу у виробників, неефективність державної системи збирання та зберігання вирощеної продукції: без реального зацікавленого власника значна частина її залишається гнити на полях. Можна тільки згадати, що всього два роки тому, 26 липня 2007 року, президент Куби Рауль Кастро оголосив про структурні та концептуальні зміни і реформи в цій галузі з метою збільшення ефективності виробництва. Основні заходи полягали у децентралізації, себто в передачі функцій прийняття рішень муніципальним сільськогосподарським структурам та в розподілі невикористаних земель між селянами.

На Кубі економіка — явище політичне, тому бюрократія заблокувала ще одну важливу реформу, котрої так і не вдалося запровадити: усунення «стелі» зар­плати, яку міг би отримати сумлінний працівник за виконану роботу. Оскільки цієї реформи не запустили, стимулювання праці досягти неможливо: адже сьогодні кубинці вже не здатні серйозно сприймати комуністичні лозунги.

У боротьбі з соціально-економічною кризою плануються нові скорочення працівників. І цього разу найбільше постраждають ті сектори, котрими кубинське керівництво після революції найбільше пишалося: галузі освіти і охорони здоров’я. Рауль Кастро змушений був визнати, що такі кроки спричинило істотне скорочення експорту. Хоч можна вказати на парадокс: до Куби приїздить дедалі більше туристів, а доходи від туризму — зменшуються. Рауль Кастро відзначив, що витрати у соціальній сфері мають здійснюватися відповідно до реальних можливостей.

Втім, як зазначають кубинські опозиційні експерти, це скорочення позначиться на рівні життя, і до осені влада муситиме-таки усвідомити, що зміни, як структурні так і концептуальні, вкрай потрібні. У цьому сенсі видається важливою готовність президента Рауля Кастро до відкритого діалогу з Вашингтоном. Але при цьому кубинський лідер зазначив, що зміна існуючого ладу на Кубі — не предмет для обговорення під час цих переговорів. Кастро підтвердив бажання Куби підтримувати діалог зі США на рівних. Відповідаючи на закиди президента Сполучених Штатів Барака Обами і держсекретаря Гілларі Клінтон, які пов’язували необхідність реформ із налагодженням діалогу між двома країнами, Рауль Кастро наголосив: «Я став президентом не для того, щоб повернути на Кубу капіталізм чи влаштувати революцію». Кубинський лідер підкреслив, що той, хто думає, що лад на Кубі зміниться після Фіделя, жорстоко помиляється.

Взявши курс на раціональний соціалізм, Рауль Кастро намагався розробити нову економічну модель і зміцнювати державні інститути, але його небажання щось змінювати по суті призвело до ситуації, в якій президентові таки доведеться наважитися на реформи і піти на поступки США та Європейському Союзу, інакше країна буде вкинута у ще більшу кризу. Можна сказати, що на нинішньому етапі страх змін — інструмент гальмування кубинських правлячих еліт. Вони не можуть наважитися на реформування, бо бояться втратити владу в результаті реальних реформ, вважаючи, що будь-які зміни принесуть у їхнє життя нестабільність і невпевненість.

Тоді як кубинці бажають змін, хочуть позбуття тотального контролю держави і прагнуть нарешті отримати основні свободи — слова, інформації, пересування і підприємництва, щоб, спираючись на розширені права й можливості, реалізувати власні проекти і будувати майбутнє, — комуністична влада ще не готова до такої нечуваної, за її мірками, лібералізації. Але, хоч би як намагався Рауль Кастро якомога довше втримати в законсервованому стані ситуацію на Кубі, час одноосібної влади харизматичного лідера, котрим був Фідель Кастро, минув після його відставки. А сам Рауль Кастро є лише політичною персоною перехідного періоду: між закритим суспільством диктаторського типу і майбутньою демократією кубинського зразка.

«Зачистивши» владу від представників молодшого покоління, у тому числі віце-президента Карлоса Лаге, главу МЗС Феліпе Переса Роке, особистого секретаря Фіделя Кастро Карлоса Валенсіага, Рауль Кастро лише відтермінував на певний час зміни. За нинішніх політичних та економічних обставин він цим самим тільки відтягнув пружину незадоволення суспільства, яке повільно, але дозріває до необхідності розблокування своєї інертності та прояву політичної самостійності, що є першим кроком до свободи. І коли бажання розширити свою автономну територію свободи стане більшим за страх змін, тоді вже народ, а не лідери, вирішуватиме подальшу долю кубинського суспільства.

Якщо Куба справді готується до демократії, то перехід до неї має трансформуватися у форму суспільного діалогу, невтручання у приватне життя громадян і права на те, щоб голос кожного був почутий. Але демократія має враховувати й думки великої кубинської діаспори у США, а саме — її бачення майбутнього для Куби. Чи готова до цього кубинська комуністична аристократія, для якої абсолютний контроль над островом може виявитися набагато привабливішим, ніж стабільне і благополучне майбутнє кубинського народу?

Згадані події на Кубі свідчать: процес політико-економічних реформ у цій країні ввійшов у небезпечну фазу. Очевидно, що такі головні для кубинських реформ напрями, як зміна еліт, складання нового суспільного договору та економічні реформи, не лише не синхронізовані, а відбуваються абсолютно хаотичним чином і вже зайшли в суперечність — як між собою, так і з самою наявністю режиму Рауля Кастро. Не думаю, що таким катастрофічним наслідкам реформування на Кубі будуть раді навіть найзапекліші противники цього режиму. Адже очевидно, що всі сторони зацікавлені в реформуванні без великих потрясінь і, не дай Боже, без справжніх революції та крові.

Тим часом, як свідчать події, ядро еліти Кастро не має цілісного стратегічного плану реформ і в останні місяці просто хапається за рештки влади, фактично, роблячи кроки тільки для її втримання. Найяскравіше свідчення того, що ядро Кастро вже не контролює ситуацію в країні, — різке зниження обсягів виробництва в сільському господарстві, навіть порівняно з минулими роками.

Стара система (навіть недосконала) вже не діє повною мірою, нової — немає, і, на мій погляд, єдине, що сьогодні реально могли б зробити Рауль Кастро та ядро його режиму, — це не «зачищати» еліту, а домовитися з опозицією (насамперед — із тією її частиною, що перебуває у США) про швидку передачу влади тимчасовому управлінню, що складатимуться з фахівців молодшого покоління. Насамперед — тих, хто навчався у відповідних інститутах на відділеннях політики, економіки, оскільки продовження агонії режиму призведе до катастрофічних наслідків як народ, так і самих представників владних прошарків. Саме ж падіння режиму відбудеться не за горбачовським сценарієм, який чомусь вважають найгіршим для Куби, а за «сценарієм Чаушеску». Оскільки той негатив, який накопичився за роки правління братів Кастро, в такому разі різко вихлюпнеться і впаде на голови насамперед ідолів режиму.

Наскільки це розуміють Рауль Кастро і його оточення (бо Фіделя Кастро розглядати як активного учасника вже не можна), поки що не ясно, але саме від цього залежить доля Куби та її народу.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво