Криза довіри - Політика - dt.ua

Криза довіри

7 серпня, 2009, 15:12 Роздрукувати Випуск №29, 7 серпня-14 серпня

Слідом за «шпигунсько-дипломатичним» скандалом і взаємним висиланням дипломатів, яке супроводжу...

Цього тижня слідом за «шпигунсько-дипломатичним» скандалом і взаємним висиланням дипломатів, яке супроводжувалося публічною сваркою на офіційному рівні (що стало безпрецедентним випадком у новітній історії українсько-російських відносин), пролунали заяви російських високопоставлених представників про те, що російсько-українські відносини серйозно зіпсовані і є недружніми. Власне, українські офіційні особи з цим і не сперечаються, хоча корінь зла бачать саме по той бік кордону з впливовим сусідом, який де-факто визнав незалежність колишньої республіки, але так і не позбувся фантомних болів розпаду СРСР.

Нинішню ситуацію важко назвати унікальною. Українсько-російські відносини за 18 років ніколи не були рівними і безхмарними, але, по суті, уперше за всі ці роки виникла небезпека перенесення конфліктності на міждержавному рівні на відносини між народами двох країн.

Сьогодні українсько-російські стосунки перебувають у критичному стані. Спостерігається зростання конфліктності в ключових сферах співробітництва — політичній, соціально-економічній, гуманітарній. Ряд проблем, які ускладнюють двосторонні контакти, по суті, заморожені. Поглибилися розбіжності позицій сторін щодо низки ключових зовнішньополітичних питань, і загалом — розбіжність геополітичних курсів України та Росії.

Нинішній стан і характер співробітництва з ряду напрямів (енергетика, авіабудування, військово-технічна, гуманітарна сфера) не відповідають формату стратегічного партнерства, закріпленому у великому договорі. Більш того, складно говорити про стратегічний характер стосунків при радикальній відмінності геополітичних позицій сторін, відсутності спільних довгострокових пріоритетів співробітництва.

Значно погіршили атмосферу взаємовідносин конфлікт на Кавказі (серпень 2008 р.), що вплинув на архітектуру безпеки в регіональному і глобальному масштабах, українсько-російська газова війна в січні 2009 р., у яку було втягнуто країни Європейського континенту.

Багаж двосторонніх стосунків переповнений низкою проблемних питань, які вже набули хронічного характеру, щороку переходячи до порядку денного двосторонніх контактів, незалежно від зміни режимів в обох країнах. Попри те, що між Україною і Росією підписано близько 400 двосторонніх документів, сумлінне виконання яких унеможливило б загострення ситуації, сьогоднішні реалії партнерства часто не відповідають духу й букві договірно-правових відносин.

За майже два десятиліття взаємодії в ролі незалежних держав сторони так і не оформили належним чином спільні кордони. Практично заморожено процес правового оформлення (делімітації) державного кордону в Азово-Керченській акваторії і демаркації її сухопутної ділянки.

Невирішеність проблеми перебування ЧФ РФ у Криму провокує напруженість у стосунках. Ряд неврегульованих у правовому аспекті питань призводить до постійних ускладнень, політико-дипломатичних конфліктів.

Після воєнного конфлікту на Кавказі помітно загострилася ситуація навколо російської військової бази в Севастополі. Різко актуалізувалася проблема виведення підрозділів ЧФ РФ до 2017 р. Російська сторона заявляє про намір пролонгації своєї військової присутності на території України. Очевидно, з наближенням дати виведення флоту напруженість навколо цієї теми зростатиме.

Поглибилися розбіжності в позиціях сторін щодо змісту, форм і перспектив інтеграції на пострадянському просторі. Росія розглядає СНД як зону своїх привілейованих інтересів. Зміцнення позицій Співдружності, ЄврАзЕС і ОДКБ як механізмів політико-економічного, військово-політичного, гуманітарного впливу РФ на пострадянському просторі не відповідає зовнішньополітичному курсу України. Для офіційного Києва діяльність у рамках СНД не входить до числа пріоритетів так само, як і участь у проекті ЄЕП, який нині фактично заблоковано.

Помітно скорочується двостороннє співробітництво у військово-технічній сфері. Російська сторона блокує ряд запропонованих Україною ініціатив у сферах оборонно-промислової кооперації, створення спільних підприємств, утилізації озброєнь. Обмежуються коопераційні зв’язки за такими напрямами, як ракетно-технічні програми, модернізація авіаційної техніки, виробництво наземних засобів ППО. Знижується активність у взаємному використанні військових полігонів двох країн.

Прагнення російської сторони створювати власні замкнуті цикли з виробництва військової техніки і відсутність адекватної політики українського уряду стосовно вітчизняної оборонної промисловості обмежує українсько-російське військово-технічне співробітництво.

Росія, виступаючи з позицій енергетичної наддержави, використовує критичну залежність України від поставок російського газу для досягнення власних політико-економічних інтересів. При цьому РФ не полишає спроб одержати контроль над українською газотранспортною системою, забезпечити монопольні позиції постачальника і транзитера енергоресурсів на європейському напрямку. Для цього використовуються різні засоби політико-економічного впливу. Знаковою в цьому плані була різко критична реакція російської сторони на рішення міжнародної конференції в Брюсселі (березень 2009 р.) щодо модернізації української газотранспортної системи.

Негативний вплив глобальної фінансової кризи і рецесія світової економіки не могли не позначитися на стані торгово-економічного співробітництва між країнами. Різке погіршення кон’юнктури як на зовнішніх, так і на внутрішніх ринках, падіння виробництва, зафіксоване в обох країнах, девальвація національних валют та інші чинники спричинили значне зниження зовнішньоторговельного обороту між Україною і РФ. Загальний зовнішньоторговельний оборот України товарами і послугами з Росією в I кварталі 2009 р. знизився порівняно з аналогічним періодом 2008 р. на 42,9% і становив 5,28 млрд. дол. (проти 9,25 млрд. дол. у січні—березні 2008 р.). При цьому обсяг двосторонньої торгівлі товарами скоротився майже наполовину (47%). Експорт української продукції в РФ зменшився на 54%, а імпорт — на 58,2%.

Істотні зміни відбулися також у сфері двосторонньої торгівлі. Так, у структурі українського експорту значно зросла частка послуг, які становлять третину всього експорту (33,6%), знизилися частки продукції машинобудування (до 21,2%) і металургії (до 13,2%).

Водночас у структурі імпорту з РФ в Україну частка енергоносіїв зросла до 66,5%, знизилися частки продукції машинобудування (до 6,2%) і металургії (до 4,5%). Подібність галузевих структур промислового сектора обох країн стала причиною посилення конкуренції між ними як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках.

Триває процес дистанціювання державно-політичних еліт двох країн, а політико-дипломатичний діалог значною мірою набув характеру взаємних обвинувачень і демаршів.

Помітно знижується активність контактів на двосторонньому рівні між представниками політичного істеблішменту, експертних співтовариств, бізнесу, наукових кіл, громадськості. Численні декларації Києва і Москви про «нормалізацію, прагматизацію, деполітизацію» відносин не мали успіху.

За час президентства Д.Медведєва (із березня 2008 р.) глави держав не проводили ні офіційних, ні повномасштабних робочих візитів в Україну і Росію. Відбулася лише одна робоча зустріч у рамках неформального саміту СНД (червень 2008 р., Санкт-Петербург). Таким чином, механізм контактів на вищому рівні фактично блоковано.

Політика української влади на російському напрямку здійснюється переважно в ручному режимі, має непослідовний, суперечливий характер. Позиції України в діалозі з РФ послаблюються гострим протистоянням у середовищі політичної еліти, розбалансованістю системи дер­жавного управління, постійними внутрішньополітичними кризами. Наявний критичний дефіцит стратегічного бачення перспектив партнерства з РФ, системного прогнозування наслідків нинішніх дій керівництва країни.

Політика Росії щодо України має більш скоординований, цілеспрямований і жорсткий характер. Керівництво РФ активно використовує важелі політико-дипломатичного тиску, газову залежність України, проросійські настрої серед політичного істеблішменту і значної частини українських громадян.

Реалізовуючи зовнішньополітичний курс, російська сторона чинить цілеспрямований і скоординований політико-дипломатичний тиск на Україну, мета якого — втримати сусідню країну у сфері свого впливу. Очевидно, що керівництво РФ не бачить в Україні рівноправного економічного та геополітичного партнера. Складається враження, що в значної частини російського істеблішменту сформувався стереотип «належної» поведінки України всередині й зовні, і дії, які не відповідають цьому стереотипові, сприймаються, щонайменше, як недружні. Це ускладнює контакти між елітами двох країн.

На відносини еліт України і Росії впливають також застарілі й незжиті досі стереотипи. Серед російського істеблішменту існує ставлення до України як до другорядної, підконтрольної держави з несамостійною зовнішньою політикою, яка є ареною протистояння інтересів Росії і Заходу. В українському політикумі є побоювання того, що поглиблення співробітництва з РФ неодмінно призведе до посилення її контролю над Україною, втручання в її внутрішню і зовнішню політику. При цьому серед української еліти немає консенсусу щодо того, як вибудовувати відносини з Москвою, існують різні позиції в тактичних питаннях співробітництва, спостерігається явний дефіцит стратегічного бачення перспектив партнерства з РФ.

Конфлікти в політичній сфері, протистояння на рівні державно-політичних еліт широко транслюються в медійному просторі, що формує негативне тло двостороннього співробітництва. ЗМІ обох країн, насамперед російські, працюють переважно в режимі критики, створюючи в суспільній свідомості перекручені стереотипи й уявлення про процеси в сусідній країні, які часом не відповідають дійсності. При цьому слід зазначити, що наявність українських ЗМІ в російському інформаційному просторі дуже незначна, і говорити про їхній вплив на громадян РФ не доводиться. А от присутність російських електронних і друкованих ЗМІ в українському медіапросторі дуже помітна.

Як наслідок, намітилася вкрай тривожна тенденція погіршення ставлення громадян Росії до суміжної держави, що фіксується дослідженнями соціологів. Дуже наочно динаміку ставлення українців до Росії і росіян до України ілюструють результати паралельних досліджень, проведених авторитетними соціологічними структурами в 2008—2009 рр. в Україні (КМІС) і Росії (Левада-Центр). Відповідно до результатів репрезентативних опитувань, кількість росіян, котрі негативно ставляться до України, з березня 2008 року по травень 2009-го зросла з третини (33%) до більш як половини (56%).

У списку найбільш недружньо, вороже налаштованих щодо Росії дер­жав у сприйнятті російських громадян Україна посіла третє місце, поступившись верхніми позиціями на цьому сумнівному п’єдесталі лише Грузії та США і випередивши не тільки Балтійські країни, які колись були складовими «єдиного і неподільного», і продовжують з Росією досить гостру дискусію, але й такі мирні країни, як Афганістан та Ірак.

Хоча кількість українських громадян, які добре ставляться до Росії, за цей самий період парадоксальним чином не тільки не зменшилася, а навіть зросла (із 88 до 93%), заспокоювати себе не варто — досвід Росії свідчить, що при добре продуманій і ресурсно забезпеченій пропагандистській кампанії істотно знизити цей показник можна від сили за рік-два.

Названі процеси й тенденції дають підстави говорити про кризу довіри і в цілому — про системну кризу українсько-російського партнерства, неготовність сторін до позитивного переформатування співробітництва.

Ескалація конфліктності несе обоюдогостру загрозу, девальвує геополітичні активи обох країн. Для Росії — це загроза опинитися в ролі непопулярного регіонального силового лідера, обтяженого постімперським синдромом, із неадекватними претензіями на контроль над пострадянським простором. Для України — загроза перебування в невизначеному, транзитному стані, у сірій зоні конфлікту інтересів Заходу і Сходу.

На жаль, є підстави думати, що в недалекому майбутньому не вдасться кардинально змінити характер двосторонніх стосунків. Виникла чергова недружелюбна пауза в діалозі Києва і Москви, пов’язана, найбільш імовірно, із наближенням президентських виборів в Україні.

Зважаючи на все, російська сторона вкотре перебуває в очікуванні більш лояльного режиму. Деякі українські дипломати не виключають, що Михайло Зурабов, який днями отримав від української сторони агреман на призначення послом Російської Федерації в Україні, може також одержати інструкції не поспішати до Києва виконувати свої обов’язки і вручити вірчі грамоти вже новообраному президенту.

Такі очікування змін у зовнішній політиці України небезпідставні, хоча б зважаючи на те, що жодних конституційних змін до виборів уже не буде, і президент залишиться в Україні ключовою фігурою, яка керує і спрямовує зовнішню політику держави, а найбільш рейтингові сьогодні претенденти неодноразово демонстрували готовність творчо поставитися як до тлумачення, так і до імплементації визначеного законодавством України курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію.

І якщо В.Януковича, який заявив на з’їзді «Единой России» у листопаді 2008 року, що альтернативи ЄЕП немає, і безліч разів повторював про необхідність надання російській мові статусу офіційної, зрозуміти можна — серед тих, хто готовий сьогодні проголосувати за його президентство, три чверті (73,2%) виступають за пріоритетні відносини з Росією і лише 6,4% — за пріоритет відносин із ЄС, то Ю.Тимошенко доведеться вибудовувати більш тонку лінію. Картина із зовнішньополітичними перевагами діючого прем’єра дзеркально інша: серед її прибічників лише чверть (25,8%) тих, хто дивиться на північний схід. Відносна ж більшість електорату Ю.Тимошенко виступає за пріоритетні відносини з країнами ЄС (40,2%). (Опитування проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 20 по 28 липня 2009 року. Опитано 2006 респондентів старших 18 років у всіх регіонах України. Технічна похибка вибірки не перевищує 2,3%.)

З погляду зовнішньополітичних переваг, електорат конкуруючого з Ю.Тимошенко А.Яценюка практично ідентичний. Схожа ситуація і з перевагами прибічників діючого президента. За пріоритетність відносин з країнами ЄС виступають 44,5% готових проголосувати за А.Яценюка і 44,6% тих, хто підтримує В.Ющенка. Водночас прибічників пріоритетності російського напряму серед тих, хто підтримує В.Ющенка, практично вдвічі менше (14,5%), ніж серед тих, хто хоче бачити президентом А.Яценюка (25,9%).

Логіка виборчої кампанії неминуче черговий раз підштовхне претендентів на необхідність урахування позицій так званої проросійської частини електорату. До того ж спокуса прийняти небезкорисливу допомогу (політтехнологами, медіаресурсом, а головне, газовим вентилем) з боку сусіда, що уважно слідкує за подіями в Україні, досить велика.

Треба лише чітко усвідомлювати всю ілюзорність очікування, що з обранням нового президента в Україні всі проблеми в українсько-російських відносинах зникнуть самі собою.

Очевидно й те, що українсько-російські відносини мають вибудовуватися не тільки і не стільки в кабінетах президентів (тим більше не на іподромах, як пропонував нещодавно президент Росії), а на багаторівневому механізмі взаємодії: через порозуміння еліт (і не тільки політичних), вибудовування надійного міжпарламентського та міжурядового співробітництва, контактів між підприємцями, експертними співтовариствами обох країн, і нарешті, що найважливіше, стати дійсно міжнародними, й такими, що враховують інтереси не правлячих режимів або корпоративних груп, а громадян двох вічних сусідів.

Альтернативи налагодженню добросусідського партнерства України і Росії не існує. Це партнерство має вибудовуватися на основі європейських норм і правил, паритетності та взаємної вигоди, прозорості, взаємоповаги суверенітету й територіальної цілісності, врахування інтересів один одного, мирного врегулювання суперечок без застосування сили, політико-економічних та інших важелів тиску.

Потенціал прагматичного партнерства наших країн у взаємовигідній взаємодії без надмірної політизації і вантажу минулого при його ефективній реалізації буде корисним не лише народам України і Росії, але й стабільному розвитку всього нашого регіону. Завдання політиків і майбутніх державних діячів — використовувати його.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво