Кримінальна «соборність»

«Посадовці, які порушували закон, повинні відповідати за свої дії — незалежно від політичного кольору регіону». Насторожуюче справедливі заяви керівництва МВС і самого міністра Юрія Луценка порожнім звуком не стали. Караючий меч справді запрацював по обидва боки Дніпра. На початку квітня було затримано, а відтак заарештовано представника проянуковичівського регіону — голову Донецької облради Бориса Колесникова. Через два тижні схоже спіткало його колегу Анатолія Жукінського — керівника представницької влади на Тернопільщині, в області, де Віктор Ющенко під час переголосування здобув найбільшу кількість — 96 відсотків — голосів виборців. Логічно, хай у дотриманні закону восторжествує принцип регіональної рівноваги!

На черговій сесії облради, яка відбулася в четвер, Анатолій Жукінський уже не головував. Бо напередодні прокуратура області порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.5 статті 191 Кримінального кодексу («привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем… вчинені в особливо великих розмірах»). Було затримано голову облради, який підозрюється у привласненні торік коштів обласного бюджету на суму майже 90 тисяч гривень. Через хитромудру комбінацію нібито було продано облраді його власний автомобіль. Зараз Анатолій Жукінський перебуває в ізоляторі тимчасового утримання в Тернополі.

Адвокат підозрюваного Валерій Міщенко вважає цю справу суто політичною. «Етичні і цивільно-правові відносини стали заручниками політики, — стверджує він. — Слідче управління УМВС в області винесло постанову про порушення кримінальної справи, яку ввечері того ж дня прокуратура області скасувала і порушила нову кримінальну справу. При цьому Анатолій Жукінський перебував в УБОЗі та ІТУ понад вісім годин без жодних правових підстав. Адвоката до участі в справі допустили, однак дозвіл на побачення з підозрюваним йому дали аж через вісім годин. Крім того, я отримав лише частину матеріалів, якими обґрунтовується затримання підзахисного. Таким чином, було грубо порушено право Жукінського на захист. Абсолютно не враховано і стан його здоров’я, яке погіршується. До пана Жукінського постійно викликають лікарів швидкої допомоги, що перешкоджає повноцінно захищатися. Чиниться беззаконня, і тому вся надія на неполітизований суд, який прийме справедливе рішення».

Поки що адвокат подав скаргу про визнання затримання А.Жукінського незаконним, яка розглядатиметься в суді одночасно з поданням прокурора про обрання міри запобіжного заходу...

На Тернопіллі затримання одного з керівників області сталося вперше. Якщо в суді буде доведено вину пана Жукінського, йому загрожує покарання досить суворе — позбавлення волі на термін від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна. У такий спосіб вища виконавча влада відразу вбиває двох зайців: демонструє справедливе ставлення до регіонів і руйнує імідж сильного шефа представницького органу на Тернопіллі, що постійно дратувало столицю.

Упродовж усіх років незалежності голови облради знаходили спосіб дистанціюватися від першої особи облдержадміністрації та ще й заручитися підтримкою більшості депутатів, залежних від виконавчої гілки влади. Пан Жукінський винятком не став. У травні 2002 року новопризначений голова ОДА заледве сформував в облраді свою провладну більшість, яка обрала головою облради колишнього директора «Облпалива», заступника голови облдержадміністрації, висуванця… «Нашої України» Анатолія Жукінського. Та заявлена останнім «консолідація зусиль з губернатором» через два-три місяці тріснула, як мильна булька. Голова облради подякував за довіру і надалі проводив свою лінію у важливих питаннях — розподілі коштів обласного бюджету, операціях з обласною комунальною власністю і т.п. Хоч Анатолій Жукінський так і не навчився до кінця вести сесію облради (саме тому на засіданнях часто виникає хаос), зате сповна відчув себе не залежним від виконавчої влади керівником.

Затримання Анатолія Жукінського депутати облради сприйняли без особливих емоцій. Однак дехто з них усе-таки публічно визнав, що принаймні на певний час апетити треба обмежити. Наприклад, голова обласної організації СДПУ(О) Богдан Якубишин суворо застеріг колег: «Ми говорили Жукінському ласкаві слова, заплющували очі на його дії, а тепер думаємо, як захищати. Будьмо пильними, щоб такого не трапилося з нами». А відомий в області адвокат, «нашоукраїнець» Орест Зварич широко апелював до моральних чеснот депутатів: «Пан Жукінський — звичайний чиновник пострадянського періоду, людина, яка вміє жити. Але найцікавіше, що про долю голови облради зараз турбуються саме ті обранці, які найменше його підтримували при обранні на цю посаду. А вчорашні друзі та соратники мовчать і шукають підходи до нової влади. А людей без позиції зламати легко…» Точніше, більшість депутатів облради вже мовчки списали Жукінського в архів історії. Президія вже поспішила прийняти «соломонове» рішення — скликати позачергову сесію, на якій було б вирішено питання голови облради. Дату поки що не визначали, бо чекають наступних подій…

Та хоч би яких нових поворотів зазнала доля голови, «епоха Жукінського» не відходить у минуле. Бо залишається армія із сотень тисяч чиновників, які не дозволяють бюджетним коштам погано лежати. Загадка лише — на кого з широкої географічної карти держави покаже владний перст. В очікуваннях нових покарань Україна таки єдина.