Країна Лукашенка - Політика - dt.ua

Країна Лукашенка

20 травня, 2011, 15:18 Роздрукувати Випуск №18, 20 травня-27 травня

Після розгону мітингу опозиції 19 грудня минулого року світ спостерігає за подіями в Білорусі.

Після розгону мітингу опозиції 19 грудня минулого року світ спостерігає за подіями в Білорусі. Якщо хтось ще допускав, що Олександр Лукашенко реально виграв президентські вибори-2010, то після оприлюднення вироків лідерам опозиції виникають деякі сумніви. Таке відчуття, що представники влади і в’язні помінялися місцями. У Білорусі судять відомих дипломатів, учених, поетів, журналістів, студентів, підприємців за їхні погляди. В їхніх справах значаться ст. 293 КК РБ «масові заворушення», ст. 342 КК «організація і підготовка дій, які грубо порушують громадський порядок, або активна участь у них», ст. 339 КК «хуліганство». Винесено понад 40 вироків, днями в судах оголосять нові прізвища політичних заручників. Опозицію продовжують садити.

Двері офіційної Білорусі зачинені, і чи хоче вона її гостинно відчиняти? Страх за майбутнє оселився в кожній домівці, а разом із ним — злість, що немає валюти і дико зростають ціни. Країна сімнадцятий рік живе при Лукашенку. Це вже ціла епоха, автор якої — сам президент. Питання тільки в тому, чи ввійде епоха Лукашенка в історію черговим «ізмом».

Президентський термін у в’язниці

З-поміж дев’яти опонентів Лукашенка на президентських виборах 2010 року на час підготовки цієї статті засуджено трьох. Поет Володимир Некляєв одержав три роки з відстрочкою на два роки, Віталій Римашевський — два роки позбавлення волі умовно з виправним строком два роки. Це означає, що вони засуджені умовно: один неправомірний крок — і ти у в’язниці. Ще два кандидати в президенти — Микола Статкевич та Дмитро Усс — очікують вироку, прокурор попросив для одного — вісім років колонії суворого режиму, для іншого — сім. Поки що найбільше перепало сім’ї Саннікова: Андрію — п’ять років колонії суворого режиму, його дружині, журналістці Ірині Халіп, — два роки позбавлення волі з відстрочкою на два роки. Уже всім очевидно, що таким вироком влада показала, хто її реальний конкурент. І сьогодні багато хто запитує себе: а чи не відбуває Санніков свій «президентський» термін у в’язниці? Чи не за свої проєвропейські погляди загримів за грати кадровий дипломат, лідер «Європейської Білорусі»? В останньому слові на суді екс-кандидат заявив, що це «політична розправа над кандидатом у президенти, який становив реальну конкуренцію Лукашенкові, зумів зібрати сильну команду професіоналів, котрих поважають і у своїй країні, і за кордоном, заявив про готовність узяти на себе відповідальність за країну».

В усьому цьому безумстві один плюс: син Саннікова все-таки залишиться з мамою, а не під опікунством бабусі. Якби Ірина опинилася за гратами, то Даню виховувала б Люцина Халіп. Соціальні служби порадили бабусі оформити опікунство над онуком, інакше він міг би опинитися в дитячому будинку (батьки перебували під слідством у тюремній камері). Чотирирічний хлопчик навіть не підозрює, наскільки унікальний у нього цього року день народження. 14 травня було винесено вирок його татові, 16 травня на лаві підсудних опинилася його мама. А свій день народження 15 травня малюк святкував у колі активістів «Європейської Білорусі» і з тортом, на якому красувалися не чотири свічки, а напис «Білорусь». У дворі активісти склали фігуру у вигляді серця, розмахуючи прапорами Євросоюзу, вітаючи у вікні маму іменинника, яка до суду перебувала під домашнім арештом. А сам Данька випустив у небо повітряну кулю з написом «Тату, повернися!»

Напередодні винесення вироку Санніков заявив, що в СІЗО КДБ над ув’язненими знущаються бійці спецназу. Його примушували в камері спати на підлозі під нарами, роздягали догола й змушували присідати, били по хворих ногах кийками. За словами Саннікова, його намагалися готувати до допитів, вимагаючи відповіді щодо зв’язків з іноземцями та фінансування кампанії. Проте лідер «Європейської Білорусі» на допитах говорив вочевидь не те, що хотіли від нього чути. «31 грудня у мене була примусова розмова з головою КДБ Вадимом Зайцевим, який погрожував життю та здоров’ю дружини й дитини. Коли я відмовився, Зайцев сказав, що проти них будуть жорсткіші методи. Я був вражений. І зрозумів, що від мене залежить життя дружини та дитини», — сказав Санніков.

На тлі всього розказаного ще цинічнішими стають аргументи обвинувачів, які як докази про масові заворушення представляли слідству гематоми на своїх сідницях. Те, що обвинувачення розвалюється, було очевидно з перших днів двотижневого судового процесу. Якщо спочатку йшлося про максимальний строк: 15 років позбавлення волі за ст. 293 КК РБ, то прокурор на суді попросив для обвинувачуваного вже сім років. Річ у тому, що з різних причин не приходили на засіданні деякі обвинувачі. Коли оголосили вирок, дехто плакав, а хтось скандував: «Ганьба владі!», «Свободу!», «Андрій, ви будете нашим президентом!» А сам Санніков устиг вигукнути: «Бережіть моїх рідних!» На думку Ірини Халіп, «для влади він тепер — як Луїс Корвалан, і він не відбуватиме свій строк до кінця, його використають, щоб обміняти на жрачку та кредити».

За гратами опинилися й соратники Саннікова: член ініціативної групи Дмитро Дрозд засуджений до трьох років позбавлення волі в колонії посиленого режиму; прес-секретар передвиборного штабу Олександр Отрощенков — до чотирьох років колонії посиленого режиму; довірена особа екс-кандидата, координатор громадянської кампанії «Європейська Білорусь» Дмитро Бондаренко — до двох років колонії загального режиму; активіст «Європейської Білорусі» Сергій Казаков — до трьох років колонії загального режиму. Найближчі кілька років проведуть у в’язниці й ті, хто виступив на боці екс-кандидата у президенти Володимира Некляєва: активіст кампанії «Кажи правду» Павло Виноградов і працівник виборчого штабу Василь Парфенков отримали по чотири роки в колонії посиленого режиму. В’язниця стала платою за похід на мітинг і для активістів «Молодого Фронту»: Володимир Єременок отримав три роки колонії посиленого режиму, Алесь Кіркевич і Едуард Лобов — чотири роки колонії посиленого режиму, Дмитро Дашкевич — два роки колонії загального режиму. Волонтер агітаційної кампанії екс-кандидата Романчука Андрій Протасеня проведе три роки в колонії суворого режиму. Довірена особа кандидата Римашевського Павло Северинець відправлений на три роки в установу відкритого типу. Це далеко не повний список тих, хто постраждав за свої погляди. Здебільшого засуджені отримали по три–три з половиною роки в колоніях суворого і загального режимів.

«Усі кримінальні справи за подіями 19 грудня слідством склеєні так, як діти з піску пиріжки ліплять. Тільки гра ця не дитяча. За нею — в’язниця, грати, зламані людські долі. Причому долі переважно молодих людей. Слідчі самі розуміли це, тому й домагалися, щоб підсудні обов’язково визнали свою вину. Неначе тим самим можна зняти тягар із совісті. Не можна. Якщо, звісно, совість є, якщо вона не зайва», — сказав у своєму останньому слові на суді поет, кандидат у президенти Володимир Некляєв.

Тих, кого засудили за мітинг 19 грудня, вважають політичними ув’язненими і заручниками. Не виключено, що їхня свобода буде платою за зняття точкових економічних санкцій і одержання кредитів для підйому економіки. Суди тривають, як тривають арешти неугодних і порушення нових справ. Очевидно, на свободі ще залишилися люди, для яких, як сказав поет Некляєв у суді: «Площа — храм, у якому молимося ми за Білорусь». Можливо, колись площу Незалежності в Мінську перейменують на честь революційного демократа, поета-публіциста Костуся Калиновського, як пропонують деякі опозиціонери. А поки що для того, аби підняти дух політв’язням, їхні родичі, посли країн ЄС і України написали лист-диктант білоруською мовою. 17 травня вони зібралися у приміщенні Червоного Костелу і продемонстрували свою повагу до білоруської мови і засудженим за збори на площі. Текстом листа-диктанту став відомий уривок «Листів з-під шибениці» Костуся Калиновського, який вивчають білоруські школярі у дев’ятому класі. Костусь Калиновський 1863 року очолив повстання в Білорусі та Литві, 1864-го він був заарештований. Засуджений до смерті, Калиновський продовжував боротьбу, звертаючись до народу з «Листами з-під шибениці». Він закликав білоруський народ воювати «за свого Бога, за своє право... за свою Батьківщину».

Модель-мрія

12 травня Європарламент прийняв жорстку резолюцію щодо ситуації в Білорусі, в якій перелічено прізвища багатьох із вищезгаданих опозиціонерів. Європарламент засудив «судові вироки на підставі обвинувачення в «масових заворушеннях» і вважає їх довільними й політично вмотивованими». Також у документі євродепутати констатували «систематичний утиск і залякування, а ще — настирливий тиск на незалежних журналістів і ЗМІ в Білорусі». У Страсбурзі вимагають, щоб білоруська влада припинила процедуру закриття «Народної волі» та «Нашої ниви» і утрималася від обмеження доступу двом незалежним інтернет- порталам — charter97.org та «Белорусский партизан». Також євродепутати вимагали звільнити кореспондента Gazeta Wyborcza Анджея Почобута і зняти з нього обвинувачення (його обвинувачують в образі президента РБ і в наклепі щодо президента). Європарламент закликав країни—партнери ЄС «розширити обмежувальні заходи проти білоруського режиму, включно із запровадженням цільових економічних санкцій, зокрема проти державних підприємств». Днями Euobserver зі слів одного з європейських дипломатів написав, що в Брюсселі вивчають запровадження нових санкцій і уточнюють список підприємств. Насамперед ідеться про держконцерн «Білнафтохім», групу компаній «Трайпл», компанії «Білтехекспорт» і ВАТ «Білоруськалій». «Ми маємо бути переконані в тому, що ці компанії справді належать тим людям, про котрих ми думаємо», — пише Euobserver. Нові санкції «повинні вдарити по державному бюджеті Лукашенка, не викликавши кризи в крихкій економіці країни».

На вирок Андрію Саннікову миттєво відреагували США, Великобританія, Франція, Литва, Німеччина, Італія. Країни заявили, що вироки — політично вмотивовані, й закликали звільнити політичних в’язнів. Так, у своїй заяві міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле акцентував: «Під час розгляду цієї справи йшлося не про правосуддя, а про виконання політичної волі Лукашенка». Відреагували Росія і Україна, які у своїх заявах були стурбовані правами людини. «Ми зверталися і звертатимемося до наших білоруських партнерів із закликами повернутися до конструктивного діалогу з опозицією, зробити практичні кроки в напрямі гарантування свободи слова, свободи зборів та інших громадянських свобод і прав», — сказали в МЗС України.

Залишилося зрозуміти, чи хоче офіційний Мінськ цього діалогу, розкидаючись такими словесними ярликами, як «вошивість» української влади і «козли» від європейської політики. Чому білоруська влада глуха до голосу Європи? Все-таки офіційний Мінськ в ізоляції чи самоізоляції? Дуже показовою була ситуація дев’ятого травня з покладанням квітів на площі Перемоги в Мінську. Посли ЄС, на відміну від України, навіть не отримали запрошення на офіційний захід. «Для нас це було повною несподіванкою, — сказав один із дипломатів. — Дев’ятого травня ми вшановуємо людей, які загинули у війні, а не чинну владу Білорусі». У результаті в День Перемоги до пам’ятника підійшли чинна влада і, за поодинокими винятками, представники країн арабського світу. Хоча Друга світова війна — це подія, яка об’єднує всю Європу. Десятого травня посли ЄС і тимчасовий повірник США в РБ все-таки поклали вінки до пам’ятника, проте зробили вони це самі, без представників чинної влади. А за день до того біля пам’ятника Перемоги Олександр Лукашенко говорив про війну, однак про трохи іншу: «Сьогодні на адресу Білорусі лунають погрози ззовні, ведеться жорстока інформаційна й політична війна. Наше суспільство намагаються розколоти, посіяти в ньому страх і недовіру одне до одного». Говорячи про нинішній етап відносин Білорусі з Євросоюзом, Лукашенко підкреслив, що «ніякого Рубікону ми не переходили, але вже дуже прагне хтось його перейти з того боку». «Ми готові до всього. Але не хотілося б. Не хотілося б не те що гарячої війни, не хотілося б узагалі жодних воєн», — сказав президент.

Усі п’ять місяців після 19 грудня не минає і дня без заяв європейських політиків, які стають на захист опозиціонерів, журналістів, правозахисників. Проте ідеологічно каральна машина працює на повну потужність, схоже, будь-яке слово з-за кордону на тлі щоденного погіршення економічної ситуації тільки роздраконює владу. Навіть проти адвокатів політв’язнів уже починають порушувати кримінальні справи, раніше позбавивши їх ліцензій: так вчинили з Тетяною Агєєвою — адвокатом Ірини Халіп. Міністерство інформації подало позови у Вищий господарський суд про закриття газет «Наша нива» і «Народна воля».

Чи реально достукатися до офіційного Мінська? Досить подивитися на офіційний сайт президента РБ і ознайомитися з головними засадами державної політики. У тексті неодноразово можна натрапити на слово «наступність» у різних галузях, але жодного разу не згадано «демократію» та «опозицію».

Білоруська влада глуха, вона не прагне до Європи, їй туди не потрібно. Олександр Лукашенко створив свою модель країни, унікальну й неповторну, модель-мрію. Будь-які переговори — це наперед зрозумілий «глухонімий формат». Тут панують своя економіка, статистика, стандарти, поняття про якість життя. Тут свій погляд на бізнес і якість товару. Олександру Лукашенку тут добре, він у це щиро вірить і намагається переконати в тому ж самому свій народ.

«Ми теж дуже сподівалися, що американці і Європа — це порядні люди, які дуже зацікавлені в тому, щоб наша країна була суверенною та незалежною, і що ви можете вибудовувати з нами пристойні відносини. Але події 19 грудня нас переконали в тому, що ви цього не хотіли і до 19 грудня, — заявив недавно Олександр Лукашенко газеті The Washington Post. — Якщо ви зацікавлені співпрацювати, шукаймо шлях, а не висувайте нам свою інтерпретацію демократії та умови цієї демократії. Демократія — річ універсальна...»

Привіт із минулого

Сьогодні за гратами опинилася європейська Білорусь, а на волі — штучно створений світ. Вмикаєш БТ — і з новин чуєш про те, як прем’єр Михайло Мясникович рапортує президентові про стабілізацію економіки, нескінченним потоком ідуть сюжети про виконання завдань «п’ятирічки». Дітей тут приймають у піонери, пов’язуючи їм червоно-зелені галстуки кольору білоруського прапора (Білорусь — єдина країна на пострадянському просторі, в якій збереглося така радянська спадщина).

«Зберігаючи найкращі традиції радянської піонерії, овіяні духом дружби, романтики, добрих справ, Білоруська республіканська піонерська організація стала сучасною, динамічною, привабливою більш ніж для півмільйона дітей, які сьогодні є її членами», — казав Олександр Лукашенко, вітаючи торік піонерів.

Замість ВЛКСМ тут Білоруська Республіканська Спілка Молоді (БРСМ). Саме цій організації подякував після президентських виборів керівник штабу чинного президента Олександр Радьков: «Хочу подякувати активістам БРСМ за роботу під час виборів. Вони були дуже активними, брали участь у пікетах, працювали з душею, відкрито».

На кожному білоруському підприємстві і в кожній організації є заступник директора з ідеологічної роботи. Стежать вони не за лінією партії, адже президент РБ не уособлює собою партію, а є рупором влади. Ідеологи заохочують правильних співробітників. Так, у підручнику «Основи ідеології білоруської держави» (Мінськ, 2004, під загальною редакцією професора С.Князєва і професора С.Решетникова) зазначається, що після розпаду СРСР було зруйновано потужні ідеологічні інститути, тому «доводиться майже наново створювати «ідеологічну вертикаль», що включає як найважливіший структурний елемент ідеологічне ядро в трудових колективах. Досить складне завдання лягає на керівників підприємств. Саме вони зобов’язані бути «першими ідеологічними працівниками» і відповідальними особами за стан ідеологічних процесів у країні».

Дуже активно розвинений в Білорусі і профспілковий рух, проте він по суті більше скидається на галасливу Шурочку зі «Службового роману», ніж відстоює права трудящих. Можна уявити, щоб було б із робітниками того чи іншого підприємства, якби вони почали мітингувати, вимагаючи підвищення зарплати...

«Йдучи в руслі принципових вимог до організації ідеологічної роботи, керівництво ФПБ вдається до активних кроків із формування єдиного інформаційного простору профспілок, покликаного спрямовувати трудящих на вирішення завдань, які стоять перед державою та суспільством, а також активно протидіяти деструктивному впливові політиканів, які живуть на дотації від закордонних спонсорів» («Основи ідеології білоруської держави», Мінськ, 2004, під загальною редакцією професора С.Князєва і професора С.Решетникова).

У книгарнях Білорусі уже не купити книжок всесвітньо відомого поета Володимира Некляєва з простої причини: він виступив проти влади. У Мінську у верхах не шанують «Ляпіса Трубецького», Rammstein, і, звісно, «ДДТ».

До речі, цього тижня поет Юрій Шевчук підписав листівки політв’язням. «Не буває свободи за зразком Лукашенка, свобода або є, або її немає. Ці хлопці — дуже достойні люди, я просто перед ними схиляюся, як і багато людей тут, у Росії. Я бажаю їм мужності, розумію, як це важко. Але, з іншого боку, — ви не самі, хлопці», — повідомляє сайт pashtouka. org.

Шевчук переконаний, що «влада, яка так поводиться зі своїми вільними громадянами, боягузлива. А це вже її прокол. Велика чорна діра на її тілі, у якій вона й розчиниться».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво