Крах екзит-полу - Політика - dt.ua

Крах екзит-полу

22 січня, 2010, 17:18 Роздрукувати Випуск №2, 22 січня-29 січня

Дані шести екзит-полів, проведених у день голосування, виявилися різними. Кандидати в президенти, ...

Дані шести екзит-полів, проведених у день голосування, виявилися різними. Кандидати в президенти, які пройшли у другий тур, отримали чергову підставу звинуватити одних соціологів у винятковому професіоналізмі, інших — у винятковій продажності. Дуже нагадує 2004-й. Проте цього разу основне каміння полетіло в город «Національного екзит-полу», який тоді став переможним аргументом Ющенка у Верховному суді, а нині провів опитування за іншою, ніж у більшості, методикою і зафіксував мінімальний розрив між Януковичем і Тимошенко. Причин тотальної недовіри до цього результату декілька.

По-перше, на парламентських виборах 2006 і 2007 рр. КМІС і Центр Разумкова, які співпрацюють у цьому проекті під егідою Фонду «Демократичні ініціативи», працювали за тією ж ексклюзивною методикою, і їхні дані були абсолютно коректні у порівнянні з іншими компаніями та ЦВК.

По-друге, цього разу дані «Національного екзит-полу», який презентував чотиривідсотковий розрив, розійшлися з даними відразу п’яти (!) соціологічних компаній і ЦВК, які зафіксували розрив між кандидатами, котрі пройшли в другий тур, у 9—11%.

По-третє, розбіжності виявилися тільки в цифрах, що стосуються Тимошенко і Януковича, тоді як стосовно Тігіпка, Яценюка, Ющенка та інших «Національний екзит-пол» продемонстрував абсолютно ідентичні цифри в рамках допустимої похибки;

По-четверте, «Національний екзит-пол» цим результатом спростував власний грудневий діагноз громадської думки, коли і КМІС, і Центр Разумкова, як і решта соціологічних компаній, зафіксували більш як 10-відсотковий розрив між основними кандидатами.

По-п’яте, на тлі гучних заяв прем’єра про «масові фальсифікації й оплачені Партією регіонів п’ять екзит-полів», міжнародна місія ОБСЄ визнала, що вибори в Україні відбулися і були демократичними, тим самим відкинувши сумніви щодо офіційних результатів ЦВК. Водночас медіаспільнота зафіксувала промовистий збіг (відсоток до відсотка) даних «Національного екзит-полу» із заявленими БЮТ результатами паралельного підрахунку голосів.

Що ж відбулося насправді? Чому цей професійний лайнер (а в порядності керівників КМІС і Центру Разумкова, на відміну від політиків, сьогодні не сумніваються навіть ті, з ким Паніотто, Хмелько і Биченко опинилися по різні боки барикад у 2004-му) зазнав настільки несподіваного і масштабного краху? Чи вистоїть у цій ситуації сама ідея проведення екзит-полу в Україні? Чи зуміють соціологи цього разу гідно піти з виборчого поля бою, де нарівні з політологами та журналістами опинилися серед найбільш уразливих і скомпрометованих професій?

Тоді як «чесні» кандидати Тимошенко і Янукович, озброївшись зручними відсотками, панічно підтягують під себе вивільнений електорат Тігіпка і Яценюка, «продажні» соціологи підтягують аргументи для захисту. Звісно, найактивніше в цьому напрямі довелося працювати учасникам «Національного екзит-полу». Варто зазначити, що від самого початку їхній вибір був невеликий: або промовчати, а отже, погодитися зі звинуваченнями, або ж чітко і зрозуміло пояснити причини того, що відбулося. І якщо це позиція — аргументовано її обстоювати, якщо ж професійна помилка — публічно визнати. Що, звісно, може бути не надто гарно й не зовсім приємно для таких маститих учених, як Паніотто і Хмелько, на підручниках яких виросли сучасні українські соціологи, проте чесно щодо професії. Особливо якщо розглядати екзит-пол не як традиційний для України інструмент політичного ангажементу, а як банальну наукову можливість дослідним шляхом перевірити використовувані методики. Чим, власне, і має займатися соціологія.

Відразу визнаємо, що перша спроба виправдатися, заявлена в ЗМІ у понеділок у формі листа керівників компаній — учасників проекту, виглядає слабко. Назвавши різницю в даних «не драматичною, а результат — якісно однаковим» (адже Янукович усе одно попереду), соціологи підтвердили власну методологію як «більш правильну». Списавши деякі розбіжності на «важкі погодні умови», в яких довелося працювати інтерв’юерам. При цьому досить делікатно висловивши протест і зазначивши, що «політичні оцінки заважають нормальній роботі соціологічної спільноти».

Таким чином, ані ЗМІ, ані суспільство, що перебуває під постійним тиском політичних рейтингів, не отримали виразних відповідей на запитання, які ми озвучили вище. Водночас, знаючи, як непросто розгортається ситуація і всередині самої соціологічної спільноти, ми спробували самостійно пошукати відповіді. На щастя, ніхто з героїв драми у спілкуванні (публічному чи анонімному) не відмовив. Виявлені ж під час розслідування деталі (як і результати «Національного екзит-полу») були досить несподівані.

Отже, за зведеними гіпотезами наших співрозмовників, каменем спотикання стала саме ексклюзивна «покрокова» методика і системна похибка метрів у формуванні вибірки. Уточнимо, що 2004 року, коли практикувалися вкидання бюлетенів і, як результат, штучно роздута ЦВК явка (а саме на її коефіцієнти тоді традиційно зважували свої результати компанії, які пізніше розкололися), КМІС відмовився від традиційного підходу і віддав перевагу іншому, давно і широко розповсюдженому за кордоном методу опитування. Суть якого в чітко визначеному кроці. Коли опитується, приміром, кожен шостий, десятий, дванадцятий... із тих, хто прийшов голосувати. Отже, знаючи точну кількість виборців на конкретній дільниці, можна не лише дотриматися пропорції за статтю, віком тощо, а також визначити відсоток тих, хто проголосував там за того чи іншого кандидата, а й автоматом отримати точну цифру явки. (Приклад: якщо на дільниці 600 осіб, може бути опитаний «кожен шостий». І якщо явка становитиме 100%, то на дільниці, відповідно, буде опитано 60 осіб. Якщо ж анкет виявиться менше — приміром, 30, — легко обчислити явку, яка в цьому випадку становитиме 50%).

Зрозуміло, якщо на дільниці відбудеться вкидання, офіційна явка автоматично збільшиться на відсоток вкидання. І це, погодьтеся, великий плюс в умовах нашої на все готової «демократії». Очевидно, саме ця ексклюзивна обставина стала одним з аргументів, що перманентно підштовхував керівника Фонду «Демократичні ініціативи» Ілька Кучеріва, котрий не перший рік просуває бренд «Національного екзит-полу», наполегливо заявляти про контролюючу місію свого проекту, позиціонуючи його як певний барометр об’єктивності підрахунку голосів ЦВК. На чому, власне, автор і зробив акцент у попередньому номері «ДТ» («Екзит-пол-2010: гол чужим чи пас своїм?»).

Проте 17 січня у КМІС і Центру Разумкова, які об’єднали свої зусилля і проводили роздільні дослідження, але за однією вибіркою, відбувся збій. Першою його ознакою стали докорінно різні результати, повторимося, п’яти (!) компаній, що одночасно оголосили про результати відразу після закриття дільниць. Причини, хоч як це дивно, «ДТ» пояснила соціолог, керівник соціологічної служби компанії «Савік Шустер Студія» Наталія Гасаненко. Її результат зрештою виявився найточнішим у співвідношенні з даними ЦВК. Фішка в тім, що соціолог працювала за тією ж методикою, що й «Національний екзит-пол».

«У мене був досвід проведення екзит-полу в частині поля (декілька областей). Екзит-пол для «Савік Шустер Студія» для мене перший повний проект, де формувалася вибірка дільниць, проводилося поле й обробка, — уточнила Наталія Гасаненко. — Я маю власну гіпотезу стосовно розбіжностей у результатах екзит-полів. Це невдала вибірка виборчих дільниць. Вибірка формується на базі списку виборчих дільниць, який надає ЦВК на своєму сайті. Цього року вперше за всі роки виборів у списку не було інформації щодо розмірів виборчих дільниць, а тепер зникли й адреси. Все це ускладнює або унеможливлює якісну випадкову вибірку, тобто утруднює роботу соціологів. Неможливість типізувати виборчі дільниці за розміром (кількістю потенційних виборців) призводить до врахування кількості дільниць тільки за областями і за типом поселення (місто, село). Всі соціологічні компанії опинилися цього року в такій ситуації. Хтось використовував статистику з минулих виборів, хтось намагався скористатися тим, що є. Дуже шкода, що всі ми не звернулися за поясненнями до ЦВК і не вимагали відкрити цю інформацію, наприклад, через Соціологічну асоціацію України.

Реальні розміри 350 виборчих дільниць ми отримали вранці від наших інтерв’юерів на місцях. Результат вразив: дуже багато невеликих дільниць
у селах по 60—100 виборців, і є дільниці з великою кількістю виборців, наприклад 3000. А ми розраховували крок, маючи на увазі, що всі дільниці приблизно рівні. Довелося перейти на ручне управління, змінювати крок опитування на невеликих дільницях, просити зробити копії анкет на великих дільницях. Основне завдання — потрапити в регіональні пропорції. Якщо чесно — на результати й не дивилися. Аби правильно були репрезентовані регіони. За великих розмірів вибірки саме регіональні перекоси і можуть вплинути на результат. У нас вийшло.

Можливо, КМІС і Центр Разумкова використовували базу дільниць цього року, але не відстежили регіональні перекоси. У цьому, схоже, й полягає їхня системна помилка. Тим більше що о 20-й годині, коли з’явилася інформація від ЦВК щодо відвідування виборчих дільниць по областях, з’явилася й природна можливість «відремонтувати» вибірку. Чому вони, в результаті, не опублікували переважених результатів — питання не до мене».

Сьогодні вже точно відомо, що КМІС і Центр Разумкова після 20.00, коли прийшли результати охоплення осіб, які проголосували, по кожній області, і їхні дані кардинально розійшлися з даними інших компаній, підстрахувалися і таки зробили традиційне зважування на коефіцієнт офіційної явки. Результат виявився ідентичний іншим: розрив 8%. Проте оперативного рішення заявити про наявність можливої системної помилки прийнято не було. Зате кандидат Тимошенко, проявивши традиційну оперативність, вигідно скористалася даними «найчеснішого екзит-полу», а її опоненти, маючи на руках не слабкий набір аргументів, на всю країну звинуватили «Національний екзит-пол» у заангажованості. Тим самим не тільки підірвавши репутацію одних із найавторитетніших компаній в Україні, а й поставивши під сумнів екзит-пол як такий.

Більше того, у своїх ексклюзивних коментарях «ДТ» і Володимир Паніотто, і Валерій Хмелько цілком підтвердили версію Наталії Гасаненко. «З одного боку, ми змушені були перебудувати вибірку з 300 точок на 240. Через брак коштів. І це було непросто, — каже Хмелько. — Розраховуючи вибірку, ми зрозуміли, що ця помилка коштувала нам 1% розриву між основними кандидатами. Але виявили ми це тільки тепер. З іншого — нас підвело переформатування дільниць. Випадковий набір дільниць по областях добре працює, коли дільниці не дуже різняться. У нас були старі дані про кількість виборців. Працівники, котрі готували вибірку, скористалися саме ними. І були впевнені, що дані збігатимуться. Не збіглися.

Мабуть, нас підвела певною мірою самовпевненість і відсутність контролю, що його ніколи не треба вважати зайвим. Таким чином, частка виборців, приміром Західного регіону, від усіх тих, хто проголосував, у нашій вибірці виявилася на 1,7% більшою. Там електорат Тимошенко. Особливо постраждав Південний регіон, у якому частка вибірки від усіх, хто проголосував, мала бути 26,6%, а в нас тільки 21%. А там, як відомо, вотчина Януковича.

Чому перекіс торкнувся тільки основних кандидатів? Чим більший відсоток, тим більший внесок системної помилки. Відіграв роль і суворий поділ електорального поля «Схід — за Януковича», «Захід — за Тимошенко». Виборець Тігіпка ж, наприклад, рівномірніше розподілений по регіонах, тому всі й поцілили, що називається, в яблучко, назвавши 13%.

Насправді ми мусимо визнати помилку. Для нас це не політична боротьба, а можливість перевірити свою методику. Ми це зробили. І помилилися. Це прикро, але в таких випадках виробники автомобілів відкликають свою продукцію і переробляють», — завершив Хмелько.

Водночас, за словами вчених, вони до останнього залишали за собою функцію контролера, не виключаючи можливості фальсифікацій на дільницях. Результати збіглися з результатами Центру Разумкова. Були відомі факти масових підвезень людей на Сході після 18.00, коли опитування вже скінчили. А гіпотеза ж із перекосами через некоректну вибірку остаточно підтвердилася лише в середу. Тому нібито й не було оперативно заявлено про перезважування на явку та збіг результатів. Цікаво, що, за словами того ж таки Хмелька, обмежена кількість точок опитування і наявність системної помилки виключають можливість для «Національного екзит-полу» в такому разі виступати контролером об’єктивності результатів ЦВК і категорично заявляти про наявність фальсифікацій на дільницях. «Ми не можемо нікого ні в чому звинувачувати. Ні ЦВК, ні своїх колег», — сказав Валерій Хмелько.

Буквально до вечора середи професор Паніотто і професор Хмелько були налаштовані рішуче. Проте після розширеного засідання у форматі компаній — учасників «Національного екзит-полу», а також дзвінка автора менеджеру проекту пану Кучеріву в четвер увечері стало зрозуміло, що рішучість зійшла нанівець. Оцінюючи все, що трапилося, «батько українського екзит-полу» наполягав на функції контролю за даними ЦВК і в другому турі, а також на винятковості методики, «застосованої відповідно до високих міжнародних стандартів, цілком адекватних результатах і похибці в межах припустимої норми». Очевидно, віддавши перевагу захисту інтересів розкрученого бренду «Демініціатив» і «Національного екзит-полу», а не позиції маститих соціологів, котрі, схоже, цього разу помилились і потребують не завуальованого, а відкритого публічного діалогу з суспільством, і котрих Кучерів, як «генеральний замовник, найняв у підрядники».

Коли верстався номер, «Національний екзит-пол» дав остаточні роз’яснення своєї позиції і підтвердив раніше оголошені результати. Відсоток припустимої похибки для основних кандидатів був справді збільшений на 2—3%. Проте серед причин названо тільки скорочення дільниць і «погіршення у зв’язку з цим дизайну вибірки, а також несподівано масове голосування вдома, що не фіксується методологією». (Але чомусь, нагадаємо, було зафіксоване такою ж методологією пані Гасаненко). У медіаповідомленнях учасників проекту також з’явився акцент на фальсифікації. Що, м’яко кажучи, дивує в контексті попереднього коментарю Хмелька. «Національний екзит-пол» також звернувся до політиків із черговим делікатним проханням не політизувати результатів його опитування і висловив готовність до
аудиту колегами. Щоправда, за умови зустрічної відкритості останніх. При цьому відкритого діалогу не вийшло, жодних конкретних пояснень на позначені нами на самому початку оповіді «по-перше... по-п’яте», які зависнули в повітрі, у прес-релізі не прозвучало. Можливо, прозвучить на заявленій прес-конференції?

Що ж, помилки справді можна визнавати по-різному. Що, врешті-решт, примусило Паніотто і Хмелька вибрати таку стриману позицію: субординація в рамках проекту чи щось інше — питання відкрите. На яке рано чи пізно доведеться відповісти. Адже соціологічна спільнота вирує. Йдеться навіть не про реванш тих, хто, на перший погляд, отримав якусь сатисфакцію за 2004-й. Навіть коли в душі хтось і радіє, що «Акела промахнувся», то публічно зберігає повний нейтралітет, очевидно, розуміючи, що будь-яке слово вдарить по соціології загалом. Водночас цей корпоративний інстинкт самозбереження не виключає жорсткої внутрішньої дискусії.

Так, на суботу призначено круглий стіл, де соціологи планують підбити підсумки й розібратися, хто в чому помилився. Адже попереду другий тур, з приводу якого вже висловилося багато компаній. Не однаково висловилися. Хіба що зберігши тенденцію — перемогу Януковича. Але якщо КМІС, який датував дослідження 16 січня, каже про 15% розриву, то УІСД (Ольги Балакірєвої) — про 5%. Тож будь-які результати (не дай Боже вони знову не збіжаться) можуть бути використані для політичних маніпуляцій і подальшої дискредитації соціології. У судах, у свідомості, в об’єктивності вибору. У цій ситуації досить різким, але актуальним видається коментар, наданий «ДТ» заступником директора Інституту соціології НАН України Євгеном Головахою.

«Будь-який літак може впасти, — заявив Головаха. — Накладається кілька випадкових незначних помилок, і — катастрофа. Ось і їхній літак упав. Однак треба це жало вирвати з рук політиків. Треба чесно написати, що екзит-пол не застрахований від будь-яких помилок. Навіть бренд або репутація фірми не може автоматично підтверджувати якість роботи. Бо завжди залишається можливість помилки. Для вчених це всього лише елемент наукової практики.

Екзит-пол — це телешоу. У країнах демократії його замовляють не політики, а медіа. Тим самим привертаючи увагу до каналу. Але вони попереджають, що це не вирок. Це не знаряддя політичного тиску. Він не повинен брати на себе функції, які йому не належать. Це ніякий не еталон і не барометр. І це не моя думка — це думка цілої низки експертів, в тому числі й американських, які моніторили екзит-поли в десятках країн. Контроль за виборами здійснюють міжнародні спостерігачі. Крапка. Не можна з якогось дуже ризикованого інструменту робити революційну зброю. Не можна перетворювати соціологію на залп «Аврори». І хоч би які зараз проводилися паралелі з 2004 роком, тоді заявила про масові фальсифікації Європа і не визнала виборів. Сьогодні — спостерігачі зафіксували повну демократичність.

До речі, і тут є великий підступ, якого ми вперто не хочемо помічати. А отже, дозволяємо нами маніпулювати. Скажіть, навіщо нам спостерігачі від країни, рейтинг демократії в якій на порядок нижчий, ніж у нас? Ну не можуть представники менш демократичної Грузії контролювати ситуацію в більш розвиненій українській демократії! Про які довіру та об’єктивність тут ідеться? Так само думка російських експертів і спостерігачів нічого не варта в нас. Інакше — запросімо хлопців із Сомалі».

…«Щойно соціологія стає публічною (особливо в момент виборів), закінчується наука і починається піар», — писала відомий соціолог Наталія Паніна 2004 року. (Її не стало 2006-го.) Тоді в середовищі розбитих революцією соціологів відбулася дуже гостра дискусія з приводу цього. Схоже, сьогодні навряд чи Володимир Паніотто заперечуватиме, що і його висока й визнана у світі наука впала жертвою чужого піару.

Насправді ми всі — працівники публічних професій — виявилися втягнутими в політичне поле непорядності, де відокремити зерно від полови уже неможливо. Де кожне слово, кожен результат або опублікований рейтинг може бути використаний проти вас і на чиюсь користь.

Тому, перш ніж закликати суспільство до громадянської активності, ми повинні хоча б перестати його дружно дезінформувати. Замовленим результатом політичного рейтингу, оплаченою журналістською статтею чи аргументом політолога, який отримав хороший бонус. І стати активними у своїх власних асоціаціях. Якщо вже професія зробила нас, за словами тієї ж Паніної, агентами електорального впливу. Треба розставляти певні маяки страховки, писати етичні кодекси, дотримуватися їх, не боятися внутрішньої люстрації. І знищити, нарешті, це липове поняття корпоративної солідарності. Яка сьогодні не по суті — а за формою. Втім, як і вся українська держава.

Напевно, ці вибори без вибору, а також крах не тільки українського екзит-полу як інструмента демократії, а й низки професій дані нам для того, щоб зрозуміти це. І, переживаючи вади політиків, устигнути позбутися своїх власних.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво