Космічні фальстарти України

«У майбутньому нам світить епізодична участь тільки в тих пусках ракет, які невигідні Росії, США чи Європі. Ми втратили довіру Росії, тому нині, можливо, й отримаємо від неї якісь наукові замовлення, але ті, що мають другорядне значення. Ми не співпрацюватимемо і з Заходом, оскільки наша експериментальна наукова база вже безнадійно застаріла, а Європа і США мають на сьогодні те, що колись було в нас, але значно вищого рівня».

Ці слова написав академік Володимир Федорович Прісняков у 2006 р. («Космічний візник», «Дзеркало тижня», №43, 11 листопада 2006 р.). Незручний у своїх пошуках правди вчений-ракетник зі світовим ім’ям вирізнявся гострим розумом і був справжнім ученим. Його вже немає з нами, але слова його виявилися пророчими.

Не можу не послатися і на надруковану в «Дзеркалі тижня» статтю «Космічна стратегія: не маєш своєї - стаєш частиною чужої» (В.Горбулін, О.Федоров, «Дзеркало тижня», №6, 20 лютого 2010 р.). Один з авторів - творець Національного космічного агентства України, інший - тривалий час очолював департамент наукових досліджень НКАУ. Тож ці два вчені Національної академії наук України добре знають стан справ у ракетно-технічній галузі та в її науковому забезпеченні.

Наведу кілька тез із цієї статті:

«...Космічна політика стала пріоритетом державної політики розвинених держав».

«Чинна з 2004 року американська космічна стратегія передбачає повне домінування США в космосі...».

«У доленосному процесі освоєння та використання космосу є питання вибору. Між розвитком і стагнацією, цивілізованістю і хуторянством, наукою і мракобіссям. Не буде перебільшенням твердження про те, що визначення орієнтирів власної стратегії космічних досліджень - питання вибору власного майбутнього».

Та досить цитат.

Від часу публікації згаданої статті минуло вже два роки. Ми констатуємо: у підходах держави до розв’язання названих проблем нічого не змінилося. Складається враження, що деякі наші міністри і державні діячі не читають газет, а якщо й читають, то їм не потрібні статті розумних людей.

Хотілося б поставити кілька запитань через тижневик.

Нам що, не потрібна оборона? В сучасному світі на озброєнні найрозвиненіших країн - повітряно-космічний захист. Він базується не на десантних військах у лісах Дніпропетровщини, не на будівельному батальйоні, а на експлуатації орбітальних угруповань багатоцільового призначення, на розвідувально-ударній техніці. Досвід сучасних війн доводить, що наземні війська не вводять доти, доки армію противника не буде знищено з використанням космічного наведення, розвідки та високоточного удару.

Світова практика ухвалення воєнних доктрин відома: це всенародне обговорення. Не треба думати, що військові - найрозумніші у питаннях оборони. Можливо, тому в деяких країнах міністрами оборони стають жінки. Це добре, що вперше за десять років проведено навчання Української армії «Адекватне реагування»: три-чотири десятки літаків, вертольотів, танків... Чи можна таке реагування взагалі назвати «адекватним»?

Чи знає міністр оборони України зі світового досвіду, що потрібно для повітряно-космічної оборони країни?

Чи відомо українському міністру оборони, що Україна посідає у світі четверте-п’яте місця з продажу зброї з його ж армії? І що отримані таким чином кошти можна використати для повного реформування армії, а не на утримання генералів, яких, мабуть, в Україні найбільше у світі на квадратний кілометр?

Хотілося б побачити в за­собах масової інформації проект Української оборонної повітряно-космічної доктрини, який міністр оборони України представив би для всенародного обговорення.

Відомчий розгляд нової редакції української воєнної доктрини проведено кулуарно: «Громадське обговорення нової редакції Воєнної доктрини України пройшло під час проведення науково-практичної конференції на базі Національного університету оборони України із залученням експертів науково-дослідних установ, які досліджують проблеми гарантування національної безпеки України, а також представників громадських організацій» (дані //www.mil.gov.ua/). Нехай обговорення «нової редакції» залишається на совісті тих, хто провів таке «громадське обговорення».

Воєнна доктрина держави - це не відомчий документ, що є таємницею для населення, вона стосується кожного громадянина країни. І на цей рахунок є сформовані у світі традиції: доктрину вибирають громадяни країни, а не армія, виходячи з принагідних проблем. Україні потрібна нова доктрина, а не «редакція». Доктрина, яка передбачає оборону в сучасних умовах з урахуванням перспективи.

Комусь, можливо, сняться американські фільми про перемоги над терористами, але завдання української армії інше - захистити народ від зовнішнього агресора. До цього потрібно готуватися, ми повинні бути впевнені, що наш «бронепоїзд стоїть на запасній колії». І ми знаємо конструкцію такого броне­поїзда - це продукція ракетно-космічної галузі України, в якій абсолютно не зацікавлене військове відомство.

Відгукніться, пане міністр. Ми готові, як і всі громадяни України, допомогти вам.

Просимо відповісти на наші запитання: чи потрібна Україні ракетно-космічна техніка для оборони країни? Чи потрібна Україні повітряно-космічна оборона, чи наша перспектива - бути безперешкодно закиданими чужими ракетами?

Ми все-таки сподіваємося, що гарант Конституції України президент Віктор Янукович читає газети. І зі сторінок DT.UA хочемо замовити слово за вмираючу ракетно-космічну галузь.

Пропозиція у нас є - і давно, ми готували її з 2003 р. Це пропозиція щодо стратегії розвитку ракетно-космічної техніки в Україні, яка спрямована насамперед на практичне освоєння орбітального простору і яка доповнює формально розроблені стратегії в цьому напрямку.

У космосі другий рік літають американські апарати Х37В - аналоги орбітального повітряно-космічного літака «Сура», тільки дуже дорогі аналоги. Американці, ймовірно, вивчили нашу пропозицію - тепер Х37В має габарити орбітального ПКЛ «Сура». Де він там, на орбіті? Що він робить? Відповідь знають лише в Пентагоні. Це один приклад використання орбітального простору.

На мою думку, Україні на першому етапі потрібен свій ракетно-космічний комплекс, що складається з:

- повністю української легкої ракети-носія масою менше ніж 20 т, здатної вивести на орбіту вантаж до 170 кг (маса українського супутника «Січ-2» 135 кг);

- власного стартового майданчика в акваторії Чорного чи Азовського моря на основі конструкції плавучої бурової установки (у нас немає міжнародних зобов’язань щодо обмеження старту ракет-носіїв з акваторії морів) - перший ступінь ракети повертається і приземлюється на парашутах, не становлячи ні для кого загрози;

- українських малобюджетних, що повертаються на Землю для повторного використання, універсальних і багатофункціональних наносупутників масою менше ніж 10 кг, створених на нових принципах, - так званих інтелектуальних супутників.

Усі три перелічені пункти є ознаками ракетно-космічної держави.

На основі експлуатації комплексу з’являться орбітальні багатоцільові угруповання супутників (дистанційне зондування Землі, низькоорбітальний зв’язок і навігація) і все те, що необхідно для їх формування та обслуговування. У перспективі експлуатуватимуться космічні орбітальні «комп’ютери», що складаються з окремих керованих апаратів, де ефективно використовуватиметься вже існуюча українська система контролю космічного простору.

Чудово усвідомлюю, що ця пропозиція може відрізнятися від відомчої думки та особистих амбіцій деяких авторитетів від космічної індустрії.

Я назвав перспективну українську систему повітряно-космічною (проектну пропозицію ми підготували). Вона може бути створена за п’ять років при фінансуванні в розмірі 700-800 млн. дол. під державним управлінням за спеціально ухваленим Верховною Радою законом та указом президента.

Не треба казати, що це мізерна сума. Обсяг фінансування призначений не для роздачі спраглим проїсти кошти: такого фінансування достатньо державі для виконання поставленого завдання із щонайжорсткішим цілодобовим контролем, як це робилося в СРСР. Маємо досвід і підстави для такого твердження. Є закордонні приклади ефективного використання грошей у ракетно-космічній галузі.

Гарантом забезпечення Україною статусу ракетно-космічної держави може бути тільки одна людина - гарант Конституції України президент України.

Тоді Україна дійсно стане космічною державою. І взагалі - державою.

Ми звертаємося до Віктора Федоровича Януковича: пане президенте, ви готові підтримати пропозицію щодо створення українського повітряно-космічного комплексу для оборони та управління державою?

Вважайте цю статтю зверненням громадянина України до Кабінету міністрів України та президента України, переданим через тижневик, як уповноважену особу громадян відповідно до ст. 5, 6 Закону України «Про звернення громадян», а саму статтю - оформленою заявою громадян у редакцію, чим підтверджуються її повноваження для дій від імені заявників.

Відповідно до ст. 20 зазначеного закону просимо дати відповідь на наше звернення у встановлений законодавством України термін - один місяць з дня опублікування статті в «Дзеркалі тижня. Україна».

Наші пропозиції протягом останніх років у різних аспектах розглядалися і в Національному космічному агентстві України, і в Генштабі, і навіть потрапили в канцелярію прем’єр-міністра. В основному вони сприймаються позитивно, але з різних причин не реалізуються: зручніше взагалі нічого не робити і жити спокійно; послатися на відсутність фінансування; обстоювати честь мундира або піти у глуху оборону від будь-яких пропозицій, якщо це не збігається з миттєвою вигодою.

Але ми віримо в те, що в Україні є відповідальні люди і пат­ріоти.