Конституційна математика - Політика - dt.ua

Конституційна математика

29 квітня, 2009, 15:47 Роздрукувати Випуск №16, 29 квітня-15 травня

Сапер, як відомо, помиляється у своєму житті лише один раз. Але фатально. У судді Конституційного суду робота, звісно, не така ризикована...

Сапер, як відомо, помиляється у своєму житті лише один раз. Але фатально. У судді Конституційного суду робота, звісно, не така ризикована. Проте і йому оступатися заборонено. Хоча б тому, що навіть помилкове рішення КС — остаточне й оскарженню не підлягає. А коли таке все ж таки трапиться, постраждає репутація всього суду. Причому назавжди. І «відмитися» вже не вийде. Хоч би скільки років минуло, хоч би якими бездоганними були біографії майбутніх суддів, їм за кожної слушної і не дуже нагоди нагадуватимуть про скандальне рішення 2003 року про третій термін Леоніда Кучми. Який із волі вітчизняної Феміди виявився другим. Хоч там що кажи, а визнати, що 2 + 1 = 2 важко навіть людині з незакінченою середньою освітою. Можливо, тому Кучма, попри всю його схильність до авторитаризму, не зважився тоді направити подання в КС за своїм підписом, залишивши право на таке дивне відкриття у галузі арифметики депутатам Богдану Губському і Степану Гавришу. А ті вже раді були старатися...

Втім, дарма кажуть, що бомба двічі в одну вирву не влучає. На наших очах КС — уже в новому, «ющенківському» складі — зупинився за півкроку від рішення, яке могло стати таким самим «історичним». 13 лютого 2009 року Віктор Андрійович попросив суддів роз’яснити, чи порушила правляча коаліція Конституцію, не запропонувавши свого кандидата на посаду прем’єр-міністра, і чи дає це главі держави право оголосити дострокові вибори. Натякаючи, певна річ, на те, що порушення було і право він таке отримав. Хоча у статті 90 Основного Закону чорним по білому написано, що припинити повноваження чинного парламенту достроково можна у тому разі, якщо уряд не сформований «протягом шістдесяти днів ПІСЛЯ ВІДСТАВКИ Кабінету міністрів». А у відставку Юлія Тимошенко з міністрами не просто не йшли, а й не збиралися цього робити. По суті, суддям пропонували визнати, що подія, яка так і не відбулася, може мати цілком відчутні юридичні наслідки; висловлюючись математичною мовою — погодитися, що 0 = 1.

Іронія долі полягає в тому, що Ющенко вже розпускав парламент, не переймаючись посилан­нями на 90-ту статтю Консти­туції. І тоді до КС апелювали його опоненти з антикризової коаліції. Але 2007-го Ющенко почувався впевнено і чекати рішення суддів категорично відмовлявся, натякаючи, що репутація КС підмочена тим-таки багатостраж­дальним рішенням про третій термін. Врешті-решт слухання таки почалися, але нічим не закінчилися, оскільки в Януковича нерви здали, на перевибори він погодився, і для розпуску Ради вигадали зовсім інші підстави.

За два роки ситуація змінилася радикально. Ющенко перетворився на «кульгаву качку». А КС для президента, чий президентський термін спливає, — на останню інстанцію. Правда, місія Марини Ставнійчук — яка офіційно представляла інтереси Банкової в суді — з самого початку видавалася важкоздійсненною. Адже їй, як мінімум, треба було переконати суддів, що Конституцію не слід читати буквально. І повірити, наприклад, у те, що формування нової коаліції означає автоматичне звільнення попереднього складу уряду. Ні, нічого такого в Основному Законі і вдень зі свічкою не знайти. Але якщо президентові дуже потрібно...

І, що особливо прикро для Банкової, судді цього разу (на відміну від 2007-го) зовсім не налаштовані на конфлікт із президентом. Їм би тільки знайти хоч маленьку зачіпку для того, щоб погодитися з аргументами глави держави. Та ось біда — шукали два місяці (хоча, взагалі-то, мали вкластися в один), але так і не знайшли. У результаті КС перетворився на арену битви між тими, хто збирався сказати Банковій «ні», і тими, хто хотів би... уникнути рішення в принципі. Захисників президентської точки зору, хоч як це дивно, не знайшлося взагалі. Якщо, звісно, вірити нашим джерелам у суді. Було це тим більше дивно, що на переговорах із представниками регіоналів уповноважені з Банкової цілком серйозно запевняли, що з «КС усе залагоджено» і рішення про «нелегітимність» прем’єра і її коаліції ось-ось оприлюднять. Можливо, разом із новим указом про розпуск парламенту. Те, що старий указ практично «помер» і гальванізувати його вже немає сенсу, минулого тижня змушена була визнати навіть Ставнійчук.

Біло-сині готові були повірити гінцям із секретаріату. Якби їхня власна розвідка не повідомляла: рейтингове голосування ще на початку квітня показало, що лояльних до Банкової суддів не більше половини. А якщо винести за дужки тих, хто вагається, — ще менше. Банкова спробувала зіграти на випередження, Ющенко вирішив особисто (причому публічно!) пояснити служителям Феміди, чим слід керуватися, приймаючи рішення. Однак лише заробив жовту картку від спікера Верховної Ради.

Фото: Василь Артюшенко
Фото: Василь Артюшенко
А судді при цьому лояльнішими не стали. Після Великодня відбулося вже не рейтингове, а справжнє реальне голосування, і більшість КС висловилася за відхилення президентської пропозиції. Найлояльніші до Ющенка судді спробували зберегти хорошу міну при поганій грі і просто повернути Віктору Андрійовичу його подання як «оформлене неналежним чином». Це, як мінімум, залишало президентові поле для маневру. І можливість пояснити фіаско технічними причинами. Але ця пропозиція, у підсумку, підтримки не отримала.

28 квітня відбулося остаточне голосування — у дорадчій кімнаті, з дотриманням усіх формальностей. Ре­зультат приголомшливий — 14 голосами проти двох (а за деякими даними, навіть 15 проти одного) КС відкинув аргументацію Банкової і визнав коаліцію, а разом з нею прем’єра та уряд, цілком легітимними.

І можна було б навіть порадіти за суддів. За країну. За торжество права, зрештою. Але щось заважає. Напевно, упередження. Що вдієш, вітчизняні політики і судді привчили нас оцінювати їхні дії з неабиякою часткою скепсису. Зрештою, навіть правильне і справедливе рішення можна приймати, керуючись різними мотивами. Одна річ — принципове рішення, прийняте всупереч політичному тиску і спокушанням, на які такі винахідливі українські чиновники. Інша — вердикт, що (попри всю його справедливість) скидається на прощальний стусан президентові, на який той і відповісти, взагалі-то, не зможе (або просто не встигне). Зате грає на руку політичним силам, здатним стати владою вже завтра. Таке в сучасній історії України теж було. Згадайте вердикт Верховного суду про третій тур, настільки ж оригінальний, як і рішення про третій термін Кучми. Навіть прихильні до помаранчевих юристи визнавали, що ВР запропонувала механізм, не передбачений законодавством. Правову логіку замінила політична доцільність — бажання одних швидше знайти вихід із кризи, впевненість інших, що переможців не судять. А головне — готовність абсолютної більшості заплющити на такі «дрібниці» очі.

Втім, у Конституційного суду є шанс продемонструвати, що обвинувачення в кон’юнктурності його рішень насправді безпідставні. Вже цієї середи КС почав розглядати інше подання президента — про неконституційність призначення виборів глави держави на 25 жовтня. У цьому випадку аргументація Ющенка видається набагато соліднішою. А юридичними пошуками доводиться займатися вже депутатам. Геннадій Москаль, за чий проект, зрештою, і проголосували депутати, мотивував свою пропозицію тим, що поправки до Конституції, які стосуються термінів виборів, набрали чинності вже після обрання Ющенка, а тому на нього не поширюються. Правда, і про­цедура призначення прем’єра змінилася вже після його обрання, але ніхто на цій підставі не визнає за президентом права одноосібно призначати уряд... Можна піти і простішим шляхом. Оголосити, що «останнім місяцем повноважень президента», про який ідеться в Конституції, за умовчанням вважається... жовтень. І справді, автори поправок завбачливо написали «останній», а не «дванадцятий», і якщо вибори відбудуться у призначений термін, то повноваження чинного глави держави відразу й закінчаться.

Та все ж ходульність такої аргументації очевидна навіть тим, хто її намагається використати. Не дивно, що Володимир Литвин уже відверто визнає: депутати поквапилися і рішення можна — і навіть потрібно — «відіграти назад». Тим більше що, визнавши легітимність коаліції, парламенту та уряду, КС, по суті, позбавив президента права розпускати парламент. А саме загроза розпуску була головним аргументом при призначенні виборів на 25 жовтня. Втім, думка спікера — це думка одного із 450 депутатів. І навіть голосів усієї його фракції для скасування рішення всієї Ради не вистачить. А БЮТ із ПР відступати не збираються. Навіщо? Чекати, доки криза з’їсть залишки рейтингу, — Юлії Тимошенко не з руки. Та й Віктору Януковичу давати час на розкручування інших кандидатів немає сенсу. Ось якби Банкова пропонувала щось в обмін на перенесення виборів на січень, ще можна було б подумати. Але поки що ніхто торгуватися всерйоз навіть не намагається. Принаймні публічно. А що відбувається за зачиненими дверима, громадяни можуть тільки здогадуватися...

Саме тому, до речі, у принциповість Конституційного суду можуть не повірити навіть у тому разі, якщо він визнає правоту Ющенка і запропонує Раді перенести вибори на 17 січня. Люди, котрі досі ще цікавляться українською політикою, можуть побачити в цьому рішенні всього лише юридичне оформлення закулісної угоди. Між Банковою і БЮТ. Чи СП і регіоналами — хто в яку версію схильний вірити більше. Суддів, котрі керуються виключно законом і совістю, публіка, як і раніше, вважає казковими персонажами, яких у наших краях протягом останніх десятиліть не зустрічали. Хоч як прикро це звучить для КС, нарікати він може тільки на самого себе. Свою першу фатальну помилку українські «конституційні сапери» вже зробили. У 2003 році.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво