КОМУНАЛЬНИЙ ПРОСТІР - Політика - dt.ua

КОМУНАЛЬНИЙ ПРОСТІР

19 вересня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №36, 19 вересня-26 вересня

Одна з казахстанських газет, прочитаних мною напередодні ялтинського саміту СНД, резонно зауважувала, що об’єднуватися потрібно саме тоді, коли економіки знаходяться у найвищій точці свого розвитку...

Одна з казахстанських газет, прочитаних мною напередодні ялтинського саміту СНД, резонно зауважувала, що об’єднуватися потрібно саме тоді, коли економіки знаходяться у найвищій точці свого розвитку. І що для Росії, Казахстану, України та Білорусі зараз настав саме той момент, хоча, звісно, у Росії та Білорусі ситуація значно гірша, аніж у Казахстані й Україні. Залишу аналіз цього твердження економістам. Зауважу лише, що найвища точка об’єднання настала саме в той момент, коли пройдено найвищу точку політичного нерозуміння — принаймні, із Білоруссю, котра повинна була разом із Росією стати ядром нового формування.

Президент Лукашенко є активним прибічником ЄЕП — настільки активним, що не соромиться перед телевізійними камерами докоряти Президенту Кучмі за те, що Леонід Данилович збирається підписувати документи про створення нового простору із застереженнями. Документи про створення ЄЕП білоруський лідер схвалив своїм указом ще перед відльотом у Сочі, на зустріч із президентом Путіним. Але ось що цікаво: у Сочі Путін маринував палкого прибічника ЄЕП кілька днів, не даючи йому аудієнції. Самі ж переговори російського і білоруського президентів нагадували швидше зустріч ворогів, аніж союзників. Саме ворогів — бо ніякої реальної можливості примирення між Путіним і Лукашенком просто не існує.

Росія послідовно дотримується ідеї аншлюсу Білорусі. З точки зору формальної логіки це цілком вірний курс: навіщо Москві утримувати режим Лукашенка і не мати доступу до об’єктів білоруської економіки, якщо можна спокійно розпоряджатися ними, не витрачати зайвих грошей, та ще й прибуток отримувати. Але чи для цього сам Лукашенко використовував інтеграційну ідею? Росія потрібна була йому приблизно так само, як і іншим «вірним союзникам» Москви — Слободану Мілошевичу чи Саддаму Хусейну. Вони годували Москву обіцянками, використовували її авторитет на міжнародній арені — у результаті флірту Росія залишилася ні з чим. У Лукашенка був значно важливіший і конкретніший інтерес: гроші й дешеві енергоресурси. Причому гроші не лише на білоруську економіку: це тільки зараз у Москві цікавляться, чому білоруський президент купував енергоресурси за одними цінами, а продавав своїм підприємствам геть за іншими і куди ж поділася різниця. Всі ці роки настільки банальне питання нікого в Росії не цікавило...

Але саме перед ялтинським самітом сталася, мабуть, найважливіша подія в історії російсько-білоруських взаємин останніх років. «Газпром» вирішив продавати Білорусі газ за ринковими цінами (Лукашенко вперто називає їх договірними), а Путін у Сочі волів захистити «Газпром» від Лукашенка, а не Лукашенка від «Газпрому». При цьому Лукашенко вирішив, що настав гарний момент для демонстрації розбіжностей між російською та білоруською економіками: у Білорусі стали цілком законно арештовувати російську власність, позбавляючи Москву права голосу у вже начебто придбаних нею компаніях. Війна за власність не завершилася і після зустрічі президентів у Сочі: вже в Ялті прем’єр-міністр Росії Михайло Касьянов гнівним голосом коментував результати зустрічі з білоруським колегою. І зрозуміло, хоч би які підписи ставив Лукашенко під чотиристоронньою угодою, серйозними зобов’язаннями — принаймні якщо не зміняться правила гри в білоруській економіці — він себе не зв’язує. Якщо Росія й Україна ще змушені дотримуватися хоча б видимості якихось цивілізованих правил гри, то в Білорусі й це не обов’язково. Просто КДБ накладе арешт на акції — і до побачення, дорогі російські сябри. Показати вам, де кордон?

Адже задумаємося: у Росії та Білорусі — у рамках створюваної ними союзної держави з реально існуючими наднаціональними органами управління — Держрадою, союзним урядом і іншими безглуздостями — уже мав би бути єдиний економічний простір із вільним пересуванням товарів і людей. І де він, цікаво? І чому в рамках цього простору ціну на газ не знижують із ринкової до російської, а підвищують із російської до ринкової. При цьому не будемо забувати і того, що самі російські ціни на енергоносії — показник нерозвиненості й нецивілізованості російської економіки, що умова зміни ситуації є однією з передумов інтеграції Росії в міжнародні економічні організації і її вступу в СОТ. Але це — між іншим, саме те, що зближує Росію з Білоруссю і віддаляє їх від цивілізованого світу на довгі роки. Проте в цій логіці внутрішніх цін місця для Білорусі не ЩЕ немає, а ВЖЕ немає — саме напередодні підписання документів по ЄЕПу. І в білоруській логіці прийняття економічних рішень місця російським власникам ВЖЕ немає — навіть тим, що були. То про який такий простір йде мова? І навіщо після вражаючих сцен російсько-білоруських розбірок розігрувати спектакль братання в Ялті? Щоб — як сказав журналістам після переговорів у Сочі представник російської делегації — «білоруси зрозуміли, що їм кінець»? То білорусам кінець настав давно — ще тоді, коли вони проголосували за свого першого президента. Але яке до цього діло Лукашенку? Чому він не може боротися з Росією за свою владу до останнього зубожілого білоруса?

Звісно, значно цікавішим є навіть не питання про Лукашенка, а питання про Назарбаєва. Це все ж таки різні масштаби політиків. І навіщо Нурсултану Абишевичу брати участь у схемах, привабливих для Володимира Володимировича й Олександра Григоровича? Але тут відповідь проста. Я взагалі майже не сумніваюся, що ідею ЄЕП 23 лютого саме Нурсултан Абишевич і підкинув. Бо практично з моменту зникнення СРСР і появи СНД Назарбаєв завжди виступав із великими інтеграційними ідеями, які нічим практичним не закінчувалися. Згадаймо хоча б Євразійський Союз — і те, як Назарбаєв на одному з самітів СНД змусив своїх колег висловлюватися з приводу цієї ідеї, а потім радісно переказував їхні репліки на прес-конференції, вдавано дивуючись, що одним із головних противників «справжнього об’єднання народів» був не хто інший, як Олександр Лукашенко — а Нурсултан Абишевич через свою наївність розраховував побачити в Олександрі Григоровичу союзника...

Уміння розігрувати наївність — одна з основних рис Назарбаєва як публічного політика. Як політика кабінетного його вирізняє вміння мислити стратегічно. З усіх узятих на себе зобов’язань президент Казахстану виконає лише те, що вважатиме за потрібне для себе. Назарбаєв вибудував у Казахстані зразкову державу вождистського типу. Саме вождистського, не кланового. Тобто клани є, але їхнє майбутнє, як і майбутнє допущених у Казахстан іноземних компаній і бізнесменів, залежить від волі вождя — навіть членам його сім’ї загрожує опала, якщо вони наважаться на переоцінку своїх можливостей і повноважень. І при цьому особливих змін у структурі управління державою в найближчі роки не передбачається. Дочка президента Даріга Назарбаєва, чий чоловік саме за горезвісну переоцінку можливостей був засланий на дипломатичну роботу, недавно чітко сказала: у найближчі 10 років конкуренти Нурсултана Абишевича можуть не тривожитися. А які конкуренти? Де вони? Хто у в’язниці, хто в еміграції... І Назарбаєв може підписувати що завгодно. Тим більше що — з огляду на кількість компактно проживаючого російського населення в Казахстані — йому просто вигідно підписувати інтеграційні документи і розуміти, що можливостей зазіхнути на економіку країни у сусідньої країни все одно не виникне. При цьому ЄЕП — це аж ніяк не єдина інтеграційна схема, що подобається Назарбаєву. Він, наприклад, виступає за вступ своєї країни в АСЕАН, а недавно на зустрічі з президентом Румунії висловив думку, що потрясла співрозмовника, про можливість об’єднання в перспективі Євросоюзу та Євразійського економічного співтовариства. Тож, за логікою президента Назарбаєва, якщо Україна колись і добереться до ЄС, все одно їй вступати в Євразійське співтовариство — тільки в цьому разі вже разом із Францією та Німеччиною, і це якось втішає...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво