Коли між друзями немає згоди... Євросоюз не може визначитися з новою східною політикою

Політика сусідства, як і багато чого в Євросоюзі, є компромісом. І як кожний компроміс вона не могла і не може цілком задовольнити сподівання ні країн-сусідів, ні власне Євросоюзу. Київ не раз казав, що в нинішньому вигляді така політика не дає йому чіткої перспективи членства. Для ЄС ідея «сусідства і широкої Європи» не стала панацеєю від усіх проблем, які виникають на всьому периметрі зовнішніх кордонів організації — від Росії на північному сході до Марокко на південному заході. Київ ще з часів президента Кучми в рамках цієї політики завжди вимагав до себе особливого ставлення, виразно заявивши про свої євроінтеграційні устремління. Проте, зупинившись на відносинах «сусідства», Євросоюз ніби давав зрозуміти, що шанси України стати членом ЄС так само незначні, як у Марокко і Тунісу...

Сьогодні Європа шукає нові підходи. Результатом цієї роботи стане прийняття загального для ЄС документа, у якому Євросоюз розставить нові акценти своєї політики стосовно сусідів, що напевно станеться вже наступного року під час головування Німеччини. Минулого тижня ця тема потрапила на порядок денний переговорів німецького канцлера Ангели Меркель із главою уряду Польщі Ярославом Качинським. (Утім, сторони не просунулися в цьому питанні, тому що в цілому візит проходив під знаком різкого погіршення відносин між Берліном і Варшавою.)

Качинський дав зрозуміти, що виступає за те, щоб пообіцяти Києву чітку європейську перспективу, і не бачить нічого поганого в тому, щоб уже тепер визначити дату вступу України, нехай навіть це буде дуже віддалений від сьогодення термін. Тримати Україну в невіданні польський прем’єр вважає необгрунтованим. Ангела Меркель, проте, під час переговорів із цього приводу не висловилася. На спільній прес-конференції в Берліні вона обмежилася лише фразою, що питання східної політики було заплановане у переліку тем для переговорів.

Проте різні погляди лідерів у східній політиці досить яскраво проступили в дискусії щодо планів Росії прокласти новий магістральний газопровід по дну Балтійського моря. Варшава наводить низку аргументів (екологічних, політичних, економічних), які свідчать: цей проект несе небезпеку для Європи, оскільки тільки збільшує залежність континенту від російських поставок. Що, своєю чергою, призведе до посилення тиску Москви на європейців у питаннях єдиної енергетичної політики.

За кілька тижнів до зустрічі глав німецького і польського урядів саме Варшава наполягала на тому, що перед тим, як сідати за стіл переговорів з російським президентом Володимиром Путіним у фінському містечку Лахті, Євросоюзу варто було б спочатку визначитися із загальними підходами у відносинах із Росією. Цей заклик президента Польщі Леха Качинського не був почутий. Як наслідок Путіну було досить легко зіграти на внутрішньоєвропейських суперечностях і відстояти свою позицію.

Сьогодні Німеччина, яка практично сама відстоює в Євросоюзі переваги газопроводу, натякнула Польщі, що з цієї труби газ для неї буде дешевшим, ніж із нинішніх джерел. Незважаючи на цей пряник, Варшава і далі виступає за жорсткішу політику Євросоюзу стосовно Росії, вважаючи, що в інтересах усього співтовариства треба вимагати від Москви дотримання європейських правил. Зокрема, у тому, що стосується енергетичного співробітництва.

Утім, не виключено, поляки таки досягнуть свого. Адже сказала пані Меркель, що, залишаючись прибічником проекту «Північний газопровід», вона виступає за те, аби він відповідав інтересам Євросоюзу в цілому і не був використаний проти якихось третіх країн.

При цьому енергетичний аспект політики сусідства тільки вершина айсберга — дискусії, яка має на меті визначити нові пріоритети відносин ЄС із країнами його зовнішнього оточення. Саме Німеччина як наступний голова ЄС поставила метою визначити майбутні контури таких відносин.

Формально цю дискусію було започатковано на Бертельсманівському форумі у Берліні наприкінці вересня, коли канцлер виклала своє бачення політики Євросоюзу на найближчі роки. Тоді вона дала зрозуміти, що ЄС має взяти паузу у своєму розширенні і визначити свої кордони. Сусідам пообіцяли тісну співпрацю без обіцянок інтеграції.

Київ був розчарований. Але набагато прикрішим для українців виявився інший проект, який із початку жовтня у вигляді робочого документа циркулює в надрах німецького МЗС. Автор — міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр — назвав його: «Головування Німеччини в ЄС: Росія, європейська політика сусідства і Центральна Азія». Цей проект є не що інше, як бачення Берліном своїх пріоритетів на Сході, яке МЗС Німеччини хоче запропонувати для затвердження партнерам у Євросоюзі.

Революційним нововведенням цього послання є поділ країн сусідів на кілька груп із диференційованим підходом до кожної з них. Україна потрапила в групу разом із Молдовою і Грузією. (Крім них, до цієї групи можна віднести Білорусь у разі, якщо Мінськ захоче брати участь у політиці сусідства.) Несподіваною стала ідея розширити «партнерство» на Центральну Азію. Показово, що минулого тижня Штайнмайєр здійснив безпрецедентне турне по п’яти центральноазіатських республіках колишнього СРСР...

Але вже з назви видно, що особливе місце в документі відведене Москві: РФ оголошена стратегічним партнером ЄС. Особливо підкреслюється, що відносини з «Росією посядуть чільне місце під час головування Німеччини і що вона спробує тісні німецько-російські зв’язки підвищити до статусу широкого європейсько-російського партнерства».

У Європі багатьох здивував такий підхід Берліна до майбутнього президентства. У країнах — членах ЄС зазначають, що, турбуючись про енергетичну й економічну кооперацію з Росією, у німецькому зовнішньополітичному відомстві мало зосереджуються на правах людини та інших європейських цінностях, на які постійно звертають увагу в Брюсселі. У папері німецького МЗС, навпаки, міститься заклик до ЄС «дотримуватись нових інтерпретацій засвоєних установок і шляхом зближення з Росією вимагати [від неї] нових зобов’язань».

Пізніше з’ясувалося: канцлер Ангела Меркель була взагалі не в курсі цієї міністерської розробки, що, як виявилося, базується на поглядах виключно німецьких соціал-демократів. Ще один пікантний нюанс ситуації полягає в тому, що в апараті німецького канцлера Німеччини такого документа, але з урахуванням позиції християнських демократів, просто немає.

Експерти в Берліні зазначають, що невдоволення Меркель викликав саме факт надання відносинам із Москвою особливого значення. В оточенні канцлера вважають, що Росія має трактуватися як партнер на таких самих умовах, що й Україна та Молдова. При цьому подальший розвиток співробітництва і діалогу з Росією має залежати від того, як Москва поводитиметься на пострадянському просторі, зокрема на Кавказі, а також наскільки вона є прихильною до демократії.

Утім, кажуть, що роздратування Меркель викликане тим, що глава МЗС Німеччини без її відома направив у Брюссель запит, щодо надання Європейською Радою саме Штайнмайєру мандата на «розвиток і поглиблення політики сусідства». У Берліні вважають, що це ще одна тріщина у і без того нестабільній коаліції СДПН і ХДС/ХСС. Тож найближчим часом очікується бурхливе з’ясування стосунків між канцлером і главою зовнішньополітичного відомства ФРН.

Як зазначають німецькі експерти, у цій ситуації саме Польща, а також країни Балтії є тими основними союзниками, на яких Меркель зможе розраховувати у разі, якщо в грудні лідерам Європи справді доведеться вибирати між двома альтернативними німецькими варіантами «східної політики». Ці держави становлять кістяк країн, які виступають проти безоглядного зближення з Росією. І Київ, за правильного підходу, може скористатися цією ситуацією.