Кінець трояндової епохи Закарпаття-2 - Політика - dt.ua

Кінець трояндової епохи Закарпаття-2

4 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №4, 4 лютого-11 лютого

Найзахідніша і чи не найменша з областей України в силу багатьох факторів ніколи не претендувала на чільні позиції в політиці чи економіці...

Найзахідніша і чи не найменша з областей України в силу багатьох факторів ніколи не претендувала на чільні позиції в політиці чи економіці. Однак роль, яку відіграло Закарпаття в новітній історії України, важко переоцінити. Саме тут протягом останніх двох років у сконцентрованому, найгіршому вигляді існувала владна система, яка в разі програшу опозиції могла бути поширена на всю Україну.

Про політичні дивіденди від зрощення влади
з криміналітетом

Про друге відродження СДПУ(о) на Закарпатті заговорили одразу після призначення В.Медведчука главою АП в червні 2002 року. Попри те, що реальний прихід есдеків до влади в області відбувся аж через три місяці, вже тоді було цілком зрозуміло, що ліберальній політиці, яку проводив губернатор Г.Москаль, настає неминучий кінець. Подальша ставка в області (зрештою, як і у всій Україні) була зроблена на силовий варіант, реалізатором якого на Закарпатті став член політбюро СДПУ(о) 37-річний І.Різак. Отримавши практично необмежену владу на місці й маючи надійний тил у столиці, новопризначений губернатор енергійно взявся наводити нові порядки на ввіреній території.

Звичайно, не все, зроблене І.Різаком упродовж останніх двох років, було для області суцільним злом, у його діяльності можна знайти чимало позитиву. Саме І.Різак постійними викликами на килим ужгородського мера домігся того, що переважна більшість жителів обласного центру отримує гарячу воду не лише взимку, а протягом усього року. При І.Різаку на Закарпатті було відреставровано або здано в експлуатацію ряд історичних пам’яток та довгобудів. До його заслуг можна зарахувати й будівництво нового залізничного вокзалу в Ужгороді (хоча область і не витратила на це жодної копійки). Нарешті, сам губернатор неодноразово підкреслював, що за час його правління область вибилася за соціально-економічними показниками в лідери країни і є прикладом для інших регіонів (при тому, що на добробут простих людей економічні показники навряд чи вплинули, а Закарпаття й далі залишається на 65 відсотків дотаційною областю). Однак в історії Закарпаття останній губернатор залишиться не завдяки реконструкції пам’яток чи статистичним даним, а завдяки іншим справам.

Перші кроки І.Різака на новій посаді були вельми обережними, очевидно, він не хотів програвати на тлі популярного в народу попередника (який дотепер лідирує в рейтингах соцопитувань щодо найбільш бажаного губернатора краю). Однак часу на розкачку було обмаль, партійне керівництво вимагало конкретних дій. І вони не забарилися. На довиборах в обласну раду, що відбулися через півтора місяця після призначення І.Різака, перемогли лише провладні кандидати, їхніх конкурентів із формальних причин просто зняли з дистанції через суд. Розслаблена ейфорією від перемоги-2002, опозиція мовчки проковтнула «образу» і незабаром отримала область, у якій відверта комерціалізація чиновництва та співпраця влади зі злочинністю стали буденними явищами. Процес інколи набирав нереальних, гротескних форм. Так, губернатор з екранів телевізорів та газетних шпальт розповідав про наступ на злочинність, а начальник міліції тим часом на стадіоні привселюдно обнімався з лідером злочинного угруповання. Голова податкової адміністрації звітував про нечувані успіхи своїх підлеглих, а опозиційні депутати наводили факти вимагання податківцями грошей під президентські вибори. Провладні ЗМІ оприлюднювали доручення губернатора про необхідність посилення боротьби з контрабандою, а тим часом братки (серед яких і радник голови ОДА), зайнявши стратегічні точки на кордоні, відкрито спрямовували контрабандні потоки в глиб України і збирали з «човників» данину у фонд провладного кандидата.

Злочинність, яка, з благословення обласної влади, ввійшла у контакт із правоохоронними органами, дуже швидко підім’яла останніх під себе. Кримінальні лідери, що при попередній владі воліли відсиджуватися за кордоном, тепер не криючись віддавали розпорядження старшим офіцерам силових структур, а в разі непослуху навіть піднімали на них руку (серед потерпілих — начальник одного з райвідділів міліції). Правоохоронне ж начальство не лише не стало на захист своїх підлеглих, а й усіляко вигороджувало бандитів, покриваючи злочини або не даючи ходу їх розслідуванню. Сторонньому спостерігачеві такі речі могли здатися театром абсурду, проте для Закарпаття це був не театр, а страшна реальність. Найгіршим виявом якої стали повторні вибори мера Мукачевого у квітні минулого року. Сьогодні всім зрозуміло, з якою метою в Мукачевому влаштовувалися погроми виборчих дільниць, побиття народних депутатів та викрадення бюлетенів. У Києві хотіли побачити, як на тотальну фальсифікацію результатів голосування в окремо взятому місті відреагує вітчизняний електорат, і особливо — міжнародна спільнота. Величезний резонанс не завадив застосувати мукачівський досвід на президентських виборах. Очевидно, іншого варіанту у влади просто не було.

Для І.Різака Мукачеве стало своєрідним Рубіконом. Після нього всі мости було спалено, а маски зірвано, губернатор демонстративно протиставив себе громадянам. Через кілька місяців після виборів із його подачі начальник міліції, якого з трибуни Верховної Ради звинуватили у співпраці з криміналітетом і рекомендували змістити з посади, став генералом, а голова тервиборчкому разом із соратниками, котрі брали найактивнішу участь у фальсифікації виборів, отримали ордени та почесні відзнаки. Поведінка губернатора останніми місяцями свідчила, що коли він і припускав відхід від влади, то лише в далекій перспективі, причому під звуки фанфар і з передачею посади достойному наступникові. Те, що доведеться йти у гробовій тиші і з колючими поглядами в потилицю, не припускалося навіть у страшному сні…

Дещо про закарпатську еліту

У того, хто уважно стежить за перебігом подій на Закарпатті, не може не виникнути запитання — чи були передумови для перетворення області на полігон для найгірших політичних технологій? Відповідь, на жаль, позитивна. Задовго до виборів у Мукачевому абсолютна більшість інтелігенції разом із бізнесовою верхівкою, ті, хто першим мав бити на сполох, демонстрували таку вірнопідданість СДПУ(о), неначе обіцяли їй: «Ми стерпимо що завгодно, лише не чіпай наших посад і бізнесу». Без мовчазної згоди, а нерідко й підтримки з боку обласної еліти влада ніколи не наважилася б на кроки, до яких вдалася на Закарпатті. Найбільший вияв вірнопідданства продемонструвала обласна рада. Незважаючи на те, що вибори відбулися ще за Г.Москаля і чимало депутатів пройшли в раду саме на критиці СДПУ(о), знадобилося всього кілька днів, щоб 90 відсотків депкорпусу переорієнтувалися під нового губернатора. Відтоді облрада не лише мовчки спостерігала за експансією СДПУ(о), а й служила їй прикриттям, слухняно підтримуючи всі необхідні рішення чи підписуючи звернення й прокламації із брудом на опонентів правлячої партії. Депутати, які всього кілька місяців тому скаржилися попередньому губернаторові на брутальність есдеків, тепер, не соромлячись журналістів, вигукували в сесійний мікрофон: «Тільки сліпий не бачить позитивних змін, які прийшли на Закарпаття разом із І.Різаком». Обласні сесії часом скидалися на політичну сатиру М.Салтикова-Щедріна: чим сильніше ОДА закручувала гайки, тим гучніше облрада кричала про розквіт демократії. На депутатів не подіяла навіть помаранчева революція, що перекинулася в область наприкінці листопада. Вони так і не спромоглися висловити недовіру губернатору, хоча в останні тижні той не мав в області вже ніякого впливу. Перефразовуючи східне прислів’я, перелякані віслюки не наважилися штурхати навіть мертвого лева.

Утім, для самого І.Різака цей факт — занадто мала втіха, причин для гіркого розчарування набагато більше. Практично всі завдання, заради яких партія зробила його губернатором, залишилися невиконаними. Незважаючи на необмежену владу, І.Різак так і не зумів зламати опозицію, навпаки, загартував її в бою, а окремих особистих опонентів підніс мало не до рівня національних героїв. Зате нейтральні й колись авторитетні люди, котрі погодилися на співпрацю з СДПУ(о), тепер безнадійно скомпрометовані. Волюнтаристська політика об’єднала проти губернатора навіть запеклих ворогів, а головне завдання партії — президентські вибори — з тріском провалене. Сама думка про те, що у разі перемоги провладного кандидата І.Різак і далі залишиться на своїй посаді, працювала проти В.Януковича краще за будь-якого агітатора. Нарешті, І.Різак завдав непоправної шкоди власній репутації, хоча був лише слухняним виконавцем, а не ініціатором усього того, що коїлося на Закарпатті впродовж останніх двох років. Переслідування земляків за партійною ознакою, брутальні наїзди на представників бізнесу, загибель ректора УжНУ В.Сливки громадська думка пов’язує саме з його іменем. Водночас не можна не згадати про кілька плюсів від дворічного панування СДПУ(о): по-перше, воно, наче під збільшувальним склом, показало справжню суть місцевої «еліти», а по-друге, спростувало давню тезу локал-патріотів, що кращим губернатором області може бути лише закарпатець (саме цей закид найчастіше робили Г.Москалю). І сам І.Різак, і 99 відсотків його соратників, які заподіяли області стільки зла, були своїми, рідними…

Як же розвиватимуться події в області далі? Антиесдеківська коаліція, як і слід було сподіватися, розпалася, а її активні члени відразу після виборів вже почали міжусобиці за керівне крісло краю. Найімовірніше губернатором залишиться керівник виборчого штабу В.Ющенка на Закарпатті В.Балога (попри те, що роботу штабу під час кампанії важко назвати навіть задовільною, а деякі виборці, особливо представники бізнесу, мало асоціюють перемогу В.Ющенка з приходом до влади В.Балоги). Для багатьох призначення губернатором представника колишньої опозиції свідчитиме, що в кадровій політиці на місцях нова влада керується принципом партійності, а не професіоналізму чи прозорості. Втім, хоч би хто став наступним губернатором, на самому початку він матиме одну істотну перевагу — в будь-якому разі буде кращим за попередника. Бо щоб стати гіршим, треба аж занадто постаратися.

Що ж до самого І.Різака, то його плани на майбутнє широкому загалові поки що невідомі. За чутками, які просочилися в пресу, екс-губернатор має намір виїхати за межі області. Водночас, судячи із заяв керівництва СДПУ(о), партія не збирається здаватися і вже розпочинає активну підготовку до парламентських виборів. Швидше за все, І.Різаку, як сильному й досвідченому керівникові, запропонують залишитися в Ужгороді, щоб утримати обласну організацію СДПУ(о) від остаточного і безповоротного розпаду. Якщо екс-губернатор зуміє уникнути судового переслідування за минулі справи і втримає під контролем хоча б ядро парторганізації, він цілком може розраховувати на деякий успіх навесні 2006 року. Події останніх двох років засвідчили, що політична сила навіть диктаторського типу цілком має право сподіватися якщо не на відкриту підтримку, то принаймні на «мовчазне порозуміння» з боку значної частини закарпатської еліти…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1287, 21 березня-27 березня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво