Казка про нараду - Політика - dt.ua

Казка про нараду

29 грудня, 2011, 15:40 Роздрукувати Випуск №48, 29 грудня-13 січня

Розпочинаємо засідання комісії з пошуку нетрадиційних джерел наповнення бюджету.

© Андрій Товстиженко, ZN.UA

— Здрастуйте, — привітав усіх голова. — Розпочинаємо засідання комісії з пошуку нетрадиційних джерел наповнення бюджету. Сьогодні ми працюємо у вузькому колі, без винахідників та інших народних умільців, так би мовити (голова поморщився). А то вони, крім як кричати «красти треба менше!», ні на що не здатні. Це ж популізм! До речі, що з тим ненормальним, який був минулого разу? — звернувся він до предс­тавника МВС.

— Усе гаразд, виявлено отримання зарплати в конверті, конверт вилучено, поки що на підписці, — відрапортував той.

— От! — урочисто промовив голова. — У самих рило в пуху! На сьогодні міністерства повин­ні були надати пропозиції з наповнення бюджету наступного року. Що вам сказати? Багато хто передав, когось послухаємо сьогодні. Нагадую: ми ж комісія з нетрадиційних підходів! Розумієте? Нетрадиційних! А що нам надіслали (читає, перегортаючи, папери)? Ось Мінпалив­енерго, наприклад, «Запровадити ліцензії для населення на придбання газу». Вам уже ліцензії сняться, мабуть! Чи ось: «Зобо­в’язати всіх суб’єктів підприємництва, які працюють на спрощеній системі, щомісяця здавати кров з подальшою її реалізацією на світовому ринку». Це хто подав?

— Так нас же називають кровосісями. То краще вже грішним бути, ніж мати славу грішника, — хихикнули у віддаленому кутку столу.

— Ви це киньте, — суворо сказав голова, — пити кров наших громадян ми нікому не дозволимо.

— А ми цю тему вкинемо у ЗМІ як пропозиції опозиції, правильно? — подав голос радник з піару.

— От-от, — схвалив голова. — І покажіть цих блідих біля пункту переливання крові. І взагалі, ширше треба дивитися. Світовий досвід вивчайте, а то ми часто велосипед винаходимо. Класику почитайте, там теж можна пошукати…

— Та ми й так уже з бізнесом достоту за «Золотим телям» працюємо, — тихо сказав один з учасників. — «Дай мільйон, дай мільйон!». І теки з компроматом продаємо, яка йому ще класика?

— Ну, давайте що в кого є. Так, перший виступ у мене — Міністерство інфраструктури.

— Є якась ідея? Як відомо, в нас, на жаль, зберігається розшарування громадян, і багаті стають чимдалі багатшими. Тому ми бачимо напрямок головного удару в особі багатих, які повинні поділитися з нами... тобто з бюджетом. А багаті — вони які? — запитав він присутніх.

Запала неприємна пауза.

— Багаті — марнославні! — повідомив він — У них усе є, але їм потрібні слава, популярність. Тому ми пропонуємо запровадити практику присвоєння їхніх імен і прізвищ за винагороду різним об’єктам. Отут у нас перелік. Значить, так: «Гірські вершини, низини, долини, річки, озера, мости, шляхопроводи, проспекти, вулиці, площі, вокзали, потяги, пароплави, станції метро, аеропорти, галузі, прикордонні переходи, митні пости...».

— Зрозуміло, зрозуміло, — перебив його голова. — Тобто все підряд...

— Не все, — виправив представник міністерства. — Це список першої категорії, для найбагатших, для олігархів, так би мовити. А от якщо середньої руки бізнесмен захоче себе увічнити? Для цього існує список другої категорії, тут, колеги, все подешевше: «Пагорби, струмки, озерця, містки, провулки, станції, трамвайні зупинки, аеродроми...».

— І це що, мені повсякчас доведеться їздити повз провулок імені Васі Пупкіна? — обурився голова.

— Чи їздити мостом Порошенка? — підтримали його в середині столу.

— Ні, ну чому «все життя», — м’яко виправив доповідач. — Ніхто ж нам не боронить через кілька місяців організувати звернення місцевих жителів і скасувати це до бісової матері. Гроші, до речі, не повертаються.

— Знову розшарування якесь виходить, — задумливо зазначив голова. — А люди? Вони ж обурюватимуться...

— А для людей у нас своя пропозиція. Зовсім незадорого можна буде назвати своїм іменем квартиру, кімнату, під’їзд, дерево, кущ, горбочок... Пропонується також дати можливість дарувати імена. Коханим, наприклад. Ну справді, тут ділянками на Місяці торгують...

— А я б іменем дружини болото назвав, — тихо прошепотів один з учасників.

— Але тут ми влізаємо в компетенцію місцевих органів влади, — зауважив представник Міністерства культури.

— А ми поділимося з місцевим бюджетом, — запропонував доповідач. — Вони ж і так злиденні. Ну буде в них на території пік Жеваго. А за це вони рік платитимуть зарплату лікарям.

— Але ми не повинні забувати про політичний аспект, — нагадав голова. — Уявляєте, якщо в якомусь східному місті з’явиться проспект імені Її?

— Називати будь-що її прізвищем буде заборонено. Про всяк випадок, іменем — теж. Негласно, звичайно, — відповів доповідач.

— Ну, інша річ... Що скаже Мінфін?

— Мінфін — «за», — втомлено сказав представник Мінфіну.

— Гаразд. Управління виконання покарань, доповідайте.

— Єсть! — виструнчився генерал. — Доповідаю. На виконання доручень президента і партії нами проведено вивчення питання й у рамках загальної стратегії на неминучість покарання та одночасно його гуманізацію, а також з метою наповнення бюджету розроблено проект положення про відбування покарання у вигляді позбавлення волі за кордоном України!

— Це як? — не зрозумів голова.

— Усе просто й гуманно. Засуджений вносить визначену нами суму й відбуває строк в умовах домашнього арешту у приміщенні, обраному нами за кордоном нашої Батьківщини. Приміщення вже підібрано, є там і нормальні вілли такі... А оплата включає оренду вілли, проїзд, харчування засудженого та наших співробітників — охороняти ж його треба... Це дасть, за нашими розрахунками, змогу
серйозно поповнити Пенсійний фонд...

— Так, це має йти тільки на пенсії, інакше народ не зрозуміє, — задумливо сказав голова. — А яка країна погодиться їх прийняти?

— Доповідаю! Разом з МЗС проведено попередні консультації. Греція готова прийняти всіх! Аби тільки гроші платили...

— Острів, — зрозумів голова.

— Так точно, острів, — підтвердив генерал. — Заселимо нашою опозицією кілька островів — і нам добре, і грекам.

— Можна? — слова попросив радник з піару. — Це що, і Її теж того... у Грецію?

— Ніяк ні! — заявив генерал. — Згідно з відповідними вказівками, на неї це не поширюватиметься.

— Так, — сказав голова. — А що скаже Мінфін?

— Мінфін — «за», — втомлено буркнув представник Мінфіну.

— Мені тут сказали, що є оригінальна ідея в судової адміністрації, — зазирнувши в папірець, сказав голова.

— Є ідея, товариші присутні, — підвівся літній представник. — Нам хотілося вбити двох зайців — поповнити бюджет і розвантажити суди. Нами розроблено порядок проведення судових засідань у житлових приміщеннях підсудних. Ураховуючи заплановану кількість судових процесів і якісний склад підсудних, це може значно збільшити скарбницю...

— Та ви що! — обурився голова. — Тут нам точно скажуть, що багаті в цій країні — хазяї. Навіть судять їх удома....

— Не можу погодитися, — хитро сказав представник судів. — Ця норма стосуватиметься всіх. Причому розмір оплати залежатиме від статті, завданого країні збитку та матеріального становища підсудного. Ми пам’ятаємо про соціальну справедливість!

— Ну й де ж в однокімнатній квартирі ви їх судитимете? — спитав голова.

— А ось у нас планчик є. Типова однокімнатна хрущовка. Засідання проходить у кімнаті, свідки чекають на кухні, а нарадча кімната в такому разі... — він зам’явся.

— Зрозуміло. В туалеті, — сказав голова.

— Так. Що, крім усього іншого, відповідає історичним традиціям її використання. Недарма ж народ прозвав цю кімнату «думальною».

— Дотепно. А Мінфін....

— «За», «за», — втомлено повторив Мінфін.

— Тільки ви це... Треба ж подбати про чистоту там, щоб запахів не було в нарадчій кімнаті...

— Передбачено, — бадьоро відповів доповідач. — Перед засіданням на місце виїжджає комісія і приймає всю роботу. Ремонт і усунення запахів — за рахунок підсудних.

— Це добре. Це народу сподобається. Так? — звернувся голова до радника з піару.

— Звичайно, — відповів той. — Головне, щоб людям було комфортно. А тут знайома обстановка, мінімум стресів. Після вироку можливий маленький банкет, особливо якщо вирок виправдувальний. Та й їх у таких умовах побільшає. Хороший проект, ми під нього медіапланчик зробимо, га? — запитав він, заглядаючи в очі голові.

— Аякже! Усі б отак. Молодці судді, — подобрішав голова. — Так, наступне в нас МВС…

— Я! — підхопився міліціонер. — Доповідаю пропозицію. Внести зміни в типовий порядок проведення масових акцій і встановити плату за вхід на демонстрації, мітинги, пікетування та інші заходи. Плату встановлювати диференційовано — залежно від місця проведення, кількості учасників, заявлених цілей. А то ходять вони й збираються де хочуть, ми особовий склад завантажуємо, а пуття від них ніякого. Тільки можна нам процентик від оплати, нам би людям зарплатку підняти, мерзнуть дуже… — Останні слова прозвучали у прохальній інтонації.

— Та почекайте ви з відсот­ком! А як ви ці гроші брати збираєтеся?

— А ми обгороджуємо територію мітингу, залишаємо прохід і на проході — каса, — бадьоро відповів міліціонер. — Отже, пропонується встановити мінімальну плату 10 умовних одиниць з голови та підвищувальні коефіцієнти для центру міста. При великій кількості можлива знижка.

— За опт? — хихикнув голова.

— Перепрошую, — відгукнувся представник МЗС. — Від наших західних колег знову підуть розмови про право громадян, Конституцію...

— Нічого з правом не буде! — відрізав міліціонер. — Ви їм скажіть, що ми частину доходу пустимо на благоустрій місць для мітингів. Ну, підметемо їх додатково...

— А якщо демонстрація? — запитав голова.

— Продумано, — з ходу відповів доповідач. — На цей випадок передбачено пересувні каси. Їдуть вони, розумієте, наприкінці демонстрації і оквитковують, оквитковують... Під каси використовуємо автозаки. Жодних додаткових витрат.

— Мінфін? — глянув на його представника голова.

Той кивнув.

— Так, хто в нас іще... МЗС?

— На колегії міністерства затверджено пропозицію, — розпочав дипломат. — Ситуація склалася така: останнім часом значно зросла кількість громадян, переважно бізнесменів, які виїжджають з країни на тривалий строк. Ну, знаєте, скаржаться на бізнес-клімат, зводять наклепи, словом, і виходить, що гроші вони заробили тут, а витрачати їх їдуть за кордон. Ми пропонуємо запровадити плату за перебування поза країною понад один місяць на рік. Таким чином, це не зачепить законослухняних громадян, відпусток там, а ці біженці платитимуть...

— А гастарбайтери? — поставили запитання з кінця столу.

— А це якраз і сприятиме поверненню наших громадян на Батьківщину.

— Ну так, — узяв слово голова. — Ми їх тут вивчили, виплекали, а вони працюють на закордонного дядька, а не на вітчизняного. Це ж неморально якось. Непорядно навіть!

— А дехто у Швейцарії живе... — зауважив радник з піару.

— Так, про нього ми теж не повинні забувати. І не забудемо. Хороша ідея. Мінфін? Ну так, зрозуміло. Ну й що в нас іще? — голова зазирнув у папірець. — Агентство з держпроектів...

— Є проект, який переверне всі уявлення про нас у світі. — підхопився з місця юнак. — Шановні колеги, ми забуваємо про те, що є невичерпне джерело поповнення бюджету. Це весь світ....

— Ну, добре. Це ми й так знаємо... Що ж вони, зарази, нам не дають нічого?

— А це тому, що їм нема чого нам запропонувати. Нічого глобального. Ну ви ж знаєте, що легше розкрутити іноземного лоха на десяток мільйонів, ніж на сто тисяч. Потім. Куди їдуть туристи? До Китаю — подивитися на Велику стіну, до Парижа — на Ейфелеву вежу, до Канади — на Ніагарський водоспад. Є піраміди, зрештою.... Ми повинні побудувати в нашій країні щось справді велике!

— Побудувати — це добре, — задумливо сказав голова. — Будівництво — це робочі місця...

— Саме так! — зрадів юнак. — Тому ми пропонуємо побудувати в Україні об’єкт, рівного якому немає у світі. Який характеризує нашу країну, який є її візитною карткою!

Він зробив паузу.

— Ми пропонуємо побудувати… найбільший у світі... лабіринт!

— Кого? — не зрозумів голова.

— Лабіринт! — урочисто повторив юнак. — Ми його будуватимемо в степах. Пропонується зовнішній вигляд у формі квадрата п’ять на п’ять кілометрів, зі стінами заввишки два метри. Тривалість ходів — 200 кілометрів! — закінчив він.

— То там же народ місяцями ходитиме, — невпевнено сказав голова.

— Звичайно, — радісно продовжував юнак. — І ходитиме, і блукатиме. Ось гляньте на проектик — там передбачено численні лавочки для відпочинку, кафе, ресторани, бари, міні-готелі. Повсюдний вай-фай. Тільки уявіть собі — будівництво дає змогу завантажити цегельні заводи по всій країні, у сервісі буде зайнято тисячі людей. Відкриття показуємо по «Євроньюс», потік туристів, відкриваємо новий аеропорт, гроші течуть у нашу… тобто в державну кишеню! З того моменту, як він запрацює, ми вже нічого не платитимемо! Ми лише от-ри-му-ва-ти-ме-мо!

Всі уважно дивилися на голову. Радник з піару, перезирнувшись із юнаком, вкрадливо промовив:

— І виходить дуже символічно — весь світ блукає лабіринтом, а наші гіди показують заблукалим вихід з нього.

— Зачекайте, а де на це гроші взяти? — отямившись, запитав представник Мінфіну.

— На перший час потрібно зовсім небагато. На переговори з інвесторами там, відрядження всілякі. Вивчимо, наприклад, досвід Криту, там був подібний об’єкт. Ну й потім, сьогодні стільки було пропозицій щодо зростання доходів бюджету. Частину цих коштів спрямуємо туди. Але, повторюю, потім отримуватимемо...

Голова мовчав. Йому здавалося, що він ішов довгим коридором, який періодично повертав то ліворуч, то праворуч. Він брів лабіринтом і болісно намагався знайти вихід. За ним тупотіли його вороги-соратники, назустріч сунули групами друзі-опоненти. Десь позаду шкутильгали пенсіонери, бюджетники, афганці, чорнобильці, приватні підприємці та ошукані інвестори. Всі вони просили грошей.

«У мене немає грошей!» — кричав голова й намагався відірватися від натовпу, тікав, падав, ховався за черговим рогом, заспокоювався в барах і відсапувався у готелях, не забуваючи при цьому забирати з собою склянки, ложечки та постільні речі.

І поступово починав розуміти, що з кожним кроком він не наближався до виходу, а віддалявся від нього. А наближався він до центру, де не було нічого. А тільки оточений цегляними стінами порожній простір.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво