КАЖУТЬ, ЩО ПРО ЛЮБОВ УЖЕ ВСЕ СКАЗАНО, АБО СОЦОПИТУВАННЯ З ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ - Політика - dt.ua

КАЖУТЬ, ЩО ПРО ЛЮБОВ УЖЕ ВСЕ СКАЗАНО, АБО СОЦОПИТУВАННЯ З ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ

7 лютого, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 7 лютого-14 лютого

Набридло. Набридло питати про лідерів, партії і профспілки, про НАТО, ЄС та ЄврАзЕС. Ніби без них і життя в країні немає...

Набридло. Набридло питати про лідерів, партії і профспілки, про НАТО, ЄС та ЄврАзЕС. Ніби без них і життя в країні немає. Але життя походить не від зовнішньо та/або внутрішньополітичних пріоритетів, а від любові.

Що ми всі разом, у загальнонаціональному, так би мовити, форматі думаємо про любов? Яка вона в нас у країні? З нагоди наближення Дня всіх закоханих (він же й День Святого Валентина) соціологічна служба Центру Разумкова вирішила відповіді на ці запитання отримати.

Опитування проведене з 27 січня по 3 лютого 2003 р. в усіх регіонах України, опитано 2023 респонденти віком від 18 років.

І що ж? У нас, напевно, ні з чим так не все гаразд, як із любов’ю. Лише 2% (!) громадян країни вважають, що любові немає, мовляв, усе це вигадки, та ще 2% запевняють, що жодного разу в житті не закохувалися. Тобто абсолютна більшість дорослого населення — закохані, люблять або, в кожному разі, закохувалися, любили і мають намір робити це й надалі.

І що цікаво — міністерства у справах любові в Україні немає, немає навіть завалящого держкомітету, немає гаранта й арбітра, а любов — є. А можливо — саме тому і є...

Що це?

Простеньке таке собі питаннячко: «Що таке кохання?» Громадяни вчинили за принципом «яке питання — така й відповідь» і дружно, у складі майже половини (46,8%) дорослого населення країни відповіли: кохання визначити не можна, у кожного воно своє. Найбільше таких індивідуалістів — на заході країни (52,5%), найменше — на сході (44,2%).

Друга половина співвітчизників виявилася більш схильною до аналізу. Майже третина (30,1%) з нас цілком тверезо вважає, що кохання — це спільність інтересів, поглядів, схожість характерів. Це визначення влаштовує, швидше, жінок (32,6%), ніж чоловіків (27,1%); швидше, жителів сходу країни (36,1%), ніж заходу (23,5%).

Четверо із сотні (4,2%) зовсім уже буденно визначили кохання як звичку (шестеро з кожної сотні чоловіків і троє — жінок); ще четверо з тієї ж таки сотні вважають кохання покликом природи і статевим потягом, не більш. Цих запеклих дарвіністів серед чоловіків набагато більше (6,8%), ніж серед жінок (1,9%); і більше на заході (6,1%), ніж на сході (2,8%) країни.

Тільки троє зі ста зворушливо впевнені у тому, що кохання — це бажання мати дитину саме від цієї-ось людини (двоє зі ста чоловіків і чотири — зі ста жінок). Дивно. Здавалося б, у цьому бажанні — справді все, що можна сказати про кохання: і ніжність, і готовність до самопожертви, і потреба продовжити життя саме-ось цієї людини в ній же, але маленькій...

У сенсі вікових відмінностей у визначенні кохання несподіванок опитування не принесло. Любов як статевий потяг розуміє кожен десятий 18—19-літній (10,4%) і далі плавно — до двох із сотні тих, кому 50 і понад. Настільки ж плавно, але наростає розуміння кохання як спільності інтересів, поглядів, схожості характерів — від 18,9% серед 18—19-літніх до 35,8% серед тих, кому 40—49. Кохання як звичку сприймають лише менше двох із сотні зовсім юних і трохи більш ніж кожен двадцятий (5,3%) з тих, хто прожив у цьому найкращому зі світів 60 і більше років.

Досвід, шановне панство, досвід. Він позначається і на гордій відповіді про те, що кохання в кожного своє. З віком у нас дедалі менше гонору. Солідарні з В. Сосюрою — «Так ніхто не кохав! » — 58,5% юних випускників середніх шкіл — і 39,1% людей того віку, коли вже і кожен джентльмен — пенсіонер. Саме там, на пенсії, стають мудрими: кожен шостий (13,5%) громадянин з пенсійним, за віком, посвідченням уже не зміг відповісти, що таке кохання; серед 20—24-річних таких — лише 4,8%. І, до речі, впевнених у відсутності кохання теж найбільше серед досвідчених — по троє з кожної сотні тих, кому 50—59 і 60 та понад.

...Як же це часто не збігається

Кохання — це двоє. Як мінімум. І нічого шведського на думці ми не маємо. Просто класичні трикутники тут не розглядаються. А розглядається питання, яким ми бачимо об’єкт своєї мрії. Виявляється, що об’єкт має таки національну специфіку. Справді, не були б ми українцями, якби не поставили на перше місце серед рис ідеальної пасії хазяйновитість. Романтика романтикою, але там шкарпетки випрати або кран нарешті полагодити, щоб не нервував... 46,1% прекрасних дам і 42,1% їх потенційних у житті опор та захисників повідомили, що бачать свою мрію насамперед у вигляді хорошого господаря або, відповідно, господині. У градації інших рис спостерігаються певні розбіжності.

Отже, чоловік нашої мрії. Крім того, що він хороший господар, він — чесний (31,3%), розумний (23,8%), справедливий (17,8%), ніжний (17,7%), інтелігентний (17,3%). І нарешті — багатий (14,6%).

Жінка вашої мрії. Ніжна (27,3%), вродлива (26,2%), розумна (21,5%), чесна (21,2%), сексуальна (19,2%). І весела (17,6%). І до цього всього, як було сказано вище, — хороша господиня.

Із сексуальністю — кепські справи, леді та джентльмени. Кожен п’ятий джентльмен переконаний, що леді його мрій зобов’язана бути сексуальною. Леді ж, як з’ясувалося, сексуальність джентльменів мали на увазі дванадцятим пунктом із двадцяти двох запропонованих (8,3%). І ще понад те — вашу, панство, красу. Ален Делон тридцятирічної давності сниться лише кожній приблизно шістнадцятій із нас (6,4%).

Краса, сексуальність і ніжність найбільше важать для жовторотиків 18—19 років (48,6% і по 32,1%, відповідно). З віком важливість вроди аж надто жваво спадає — до 8,9% в групі 40—49-річних. Сексуальність спадає значно плавніше, але якось назавжди, залишаючись важливою лише для, власне, 1,6% громадян віком 60 і понад. Може, тому він і називається віком розквіту політиків?

Отож, краса обернено пропорційна рисам хорошого господаря або господині. Якщо в коханій людині ці риси хочуть бачити лише 15,1% зовсім юних, то серед тих, кому 60 і понад, їх цінують уже 54%. Ніжність залишається важливою і для кожного десятого потенційного політика. Практично не змінюється рівень важливості розуму. А з віком все більше цінуються: ввічливість, мовчазність (!), приязність, справедливість, чесність.

І ще. Ми, прекрасна стать, більше, ніж ви, сильна, цінуємо ввічливість (16,2% проти 8,9%) та освіченість (10,9% проти 5,9%), а ви — чарівність (10,1% проти 2,5%). Ви таки любите очима. А чим ми — вам не зрозуміти. Судіть самі: кажуть, що жінка любить вухами, — але красномовність ваша важливою є лише для 1,5% нас. Очима? Аж ніяк, з огляду на нашу байдужість до вашої вроди. М-м-м... як би це сказати, ерогенними зонами, так, мабуть? Все одно — ні, оскільки ваша сексуальність нас мало хвилює. Отож, у жінці має бути загадка, і вона є.

«...Все возрасты покорны»

Поет таки мав рацію. Переважна більшість (83,7%) громадян країни вважають так само. Прихильників вікової дискримінації лише 11,4%, а вагалися з відповіддю ще менше (4,9%).

Більш ніж кожен п’ятий із нас упевнений, що кохання у житті буває лише одне. Дами, звичайно, впевнені більше — кожна четверта, серед джентльменів — кожен п’ятий.

Рівно половина громадян, без особливих розбіжностей за ознакою статі, вважають, що справжнє кохання — одне, а закохуватися людина може безліч разів.

Для кожного п’ятого (20,5%) чоловіка і кожної шостої (17%) жінки — кохання щоразу справжнє, єдине і перше. Ось так.

Це теорія. У житті — трохи по-інакшому. Один-єдиний раз закохувалися майже третина (31,8%) джентльменів і 40% леді. Щасливі? Можливо, можливо...

У двох-трьох закоханостях зізналися 29,2% сильної менш прекрасної половини населення і 31,6% — слабкої, але прекрасної. Від чотирьох до десяти романів нарахували у своєму житті майже кожен шостий (15,5%) лицар і кожна десята (10,3%) дама; приблизно стільки ж повідомили, що закохувалися понад десять разів. Чи то поганою пам’яттю, чи то й справді безліччю романів вирізняється у нас кожен вісімнадцятий лицар (5,6%) і кожна двадцять п’ята дама (3,9%), які сказали просто — «багато». Отже, загалом і в цілому, закохуватися ми вміємо і робимо це, слід гадати, із задоволенням.

І що особливо тішить — незалежно від віку, майже половина (45,6%) з нас упевнені, що кохання не залежить від економічних та побутових умов, у яких живуть закохані. Правда, 46% нас — реалісти, впевнені у протилежному. Романтиків більше, природно, серед чоловіків (49,6%); реалістів — серед жінок (48,9%). Вагалися з відповіддю на таке просте запитання лише 8,4% респондентів.

І в кохання з першого погляду ми віримо. Незалежно, зауважте, від статі. Майже половина і джентльменів (47,1%), і леді (48,3%) засвідчили зазначену віру без зауважень про те, що самі особисто такого кохання не зазнали; ще 14,9% лицарів і 15,7% дам покладаються в цьому питанні на світовий досвід. І лише менше третини з нас (30,5% чоловіків і 27,7% жінок) не схильні до пристрасті на рівному місці; тих, хто вагається, — ще менше (7,6% і 8,3%, відповідно).

А тепер спробуйте зрозуміти: ми віримо в кохання навіть з першого погляду, ми всі закохувалися і закохуємося, в більшості своїй ми кохаємо всупереч панові В.Маяковському з його човном об побут — і при цьому 41% (!) нас, знову ж таки незалежно від статі вважає, що далеко не всі наші близькі здатні любити когось, крім самих себе. Так, понад половину (52,9%) все ж упевнені в загальній, так би мовити, здатності кохати, але ж. Тут уже не лише в жінці загадка.

...Але я ж не пропоную тобі всерйоз упадати,
з поважними намірами, а так, трішки

Службові романи українські громадяни переважно дивляться в кіно очима Е.Рязанова. Особливо ми, хто вже є і хто буде дружинами. 59% дамського складу країни ставляться до службових романів негативно, вважаючи, що ті можуть загрожувати сім’ї (сім’ям) учасників дійства, що розгортається, на загальне задоволення товаришів по службі.

Джентльмени значно більше впевнені чи то в собі, чи то в сім’ї, але противників зазначених романів серед них помітно менше — 44,9%.

Декого хвилює насамперед робота, від якої службові романи нібито відволікають (чоловіків — 9,1%, жінок — 7%).

Позитив у службових романах вбачає майже кожен четвертий (23,4%) джентльмен, мабуть, не без підстав вважаючи, що романи допомагають триматися «у формі» (15,4%), а вісьмом із кожних ста — навіть підвищувати продуктивність праці. Серед дам триматися «у формі» роман з колегою допомагає майже кожній десятій (9,4%), а підвищує продуктивність праці — шістьом із кожної сотні. Небагато, звичайно, в сенсі продуктивності, але якщо 20 млн. працюючих, і кожен восьмий плюс кожна шоста, — це ж як можна ВВП країни збільшити!

Патетична нота

Чи здатні ви віддати життя за кохану людину?

Слід нас, шановні дами, привітати — понад половину (54%) чоловічого населення країни — справжні джентльмени. Вони готові віддати життя за когось із нас з вами. Кожен восьмий (12,7%) — просто поки що не знайшов таку, за яку варто віддати життя, але вважатимемо, що все ще попереду, отже, разом — 66,7%! Правда, така масовість водночас насторожує — чи не влаштували ми нашим чоловікам таке життя, що його й віддати не шкода? Хоч би там як, а відмовників лише 9,8%. Не визначилися — 23,5%.

З нами, леді, все не так. Віддати життя за коханого готові лише 38,4%, ще майже 20% повідомили, що не мають такого, за якого варто; 13,8% відмовилися відразу, ще до пошуків. У роздумах майже 28%. Не хочеться, щоб це погано нас характеризувало. Вважатимемо, що нас зупиняє турбота про дітей, гаразд?

Цікаво, що готовність віддати життя за коханих найбільше властива людям, загалом, квітучого віку 30—49 років (52%); а найменше — зовсім юним, 18—19 літнім (39,6%) і, скажемо так, трохи літнім, 60-річним та понад (36,6%). Хоча саме у людей цих вікових груп просто немає тих, за кого варто було б віддати життя: серед 18—19-літніх — майже у кожного п’ятого (18,9%); серед літніх — майже у кожного третього (29,9%). Щоб не вдаватися до сумних роздумів — пошлемося на життєвий досвід останніх.

То ми святкуватимемо?

Не дуже, що прикро вражає. Отже, ми всі когось кохаємо, інколи навіть, як з’ясувалося, з першого погляду, але особливо святкувати День закоханих не плануємо. Насамперед — лише 45,7% з нас збираються щось дарувати своїм коханим. Зверніть увагу — помітно менше, ніж віддати життя за коханих. Справді, власноруч вирізати з паперу валентинку і придумати три слова «Я тебе кохаю» — значно складніше...

Тішать, правда, два моменти. Перший — подарунки отримають більше об’єктів кохання, ніж сподіваються, оскільки одержати подарунок розраховують лише 40%. Виходить, на когось із нас чекає сюрприз.

Другий момент особливо приємний — подарунки вручатимуть більше джентльмени (52%), ніж леді (40,4%). Правда, аж надто радіти дамам ми б не радили. Оскільки наші джентльмени мають намір дарувати нам переважно: парфуми і косметику — прірва фантазії! — (16,1%), потім малі сувеніри (12,4%) і, нарешті, себе, тобто їх, любимих, — 11,3%. Причому останнє загрожує насамперед жителькам заходу країни, де дарувати себе збирається кожен десятий з хвостиком, і особливо півдня — там готується обв’язати себе бантиком кожен восьмий. Ні, то добре, якщо під «даруванням себе» мається на увазі пропозиція про спільні відвідини найближчого бюро записів громадянського стану. А якщо ви, мадам, туди вже сходили?

Але й ми не ликом шиті. Ми обдаруємо наших суджених малими сувенірами (14,7%), квитками до театру або кудись (8%) і теж собою (7,2%).

Отримавши подарунки, ми займемося… ось тільки не треба. Залишитися наодинці з предметом пристрасті мають намір далеко не всі. І тут можливі певні, скажемо так, колізії. Оскільки відгукнутися на заклик, він же — назва скандального спектаклю пана Віктюка, має намір майже кожен четвертий джентльмен (і це робить йому честь), АЛЕ — лише кожна шоста леді (15,1%).

Зате окремі леді ризикують мати гарний вигляд біля столу з вечерею при свічках — кожна десята з нас збирається влаштувати таку собі вечірку у стилі «мій незваний, несуджений, приходь до мене вечеряти», але жадає такого марнування часу — лише кожен п’ятнадцятий із зазначених незваних. Співпадуть очікуване і пропоноване, швидше за все, на випадок спільного: вдивляння в телевізор; походу в гості; відвідин ресторану і навіть сауни. Можна також спільно помріяти — по двоє з кожної сотні лицарів і дам збираються саме так провести Валентинів день.

Валентинка Президентові

Написати валентинку Президентові треба. А то незручно все-таки — людина привітала нас із Новим роком, і не лише в телевізорі, а й особисто — надіслала листівку. Щирі вітання від усього президентського серця одержали майже половина (47,2%) громадян країни. (Будемо думати, що й на інших гроші теж виділялися.)

Почуття у відповідь ми й висловимо на валентинці. Почуття були різноманітні, оскільки питання про них ставилися відкриті. Отож, у кожного більш ніж п’ятого (23%) з тих, хто отримав листівку, вона таки всілякі «гаразди» викликала. Наприклад: «дуже приємно», «сподобалося», «зрадів», «так і треба». І, нарешті, «хоч якісь позитивні дії» — що ми теж зарахували до позитивних реакцій тих, хто вітання отримав.

Почуття решти приблизно 77% тих, хто листівки отримав, як ви розумієте, виявилися протилежного характеру. Не всі відповіді можна навести, не нариваючись на статтю про зазіхання на честь і гідність Леоніда Даниловича. З того, що підлягає безкарному оприлюдненню, найчастіше траплялося: «зайва витрата грошей», «невдалий політичний хід», «не читав, викинув, знищив», «знав би адресу — відіслав би назад», «а що він мені доброго зробив?» (респондент, зрозуміло, з Одеси) і, нарешті, «це йому не допоможе». Валентинка вийде не зовсім, звичайно, такою, що підходить до Дня закоханих, але ж головне — не подарунок...

Епілог

Усі казки про кохання закінчуються, як відомо, весіллям — і жили вони довго та щасливо...

Щоб казку втілити в життя, потрібно насамперед наступне (крім взаємного кохання, природно). На думку сильної половини українського суспільства, для щасливого шлюбу важливі насамперед: взаємна повага і така ж підтримка подружжя (77,3%); діти! (74,6%); подружня вірність (72,4%); розуміння і толерантність (72,2%); задоволення сексуальними стосунками (66%). На думку прекрасної половини — приблизно те ж саме, але... Взаємна повага і підтримка — 84,2%; подружня вірність — 80,7%; діти — 79,6%; готовність обговорювати проблеми, що виникають у сім’ї, — 65,8%. І вже потому — задоволення сексуальними стосунками — 57,7%. Тобто, милі наші чоловіки, там, де ви вже готові розпочати… ми б ще поговорили про проблеми...

Найменше важать для наших щасливих шлюбів дві речі: згода в питаннях політики (це важливо лише для 9,1% з нас, не важливо — для 70,6%) і, попри дискусії навколо титульної, корінної, державотворчої та інше, — однакова національність (важлива — для 8,7%; не важлива — для 68,8%). Згода тут, так би мовити, взаємогендерна й без помітних вікових та регіональних особливостей.

Є в казці трохи смутку. Порівняно з січнем 2000 р., коли ми задавали громадянам таке саме питання, зросла кількість тих, хто вважає важливою умовою щасливого шлюбу однакове соціальне походження. Так думає зараз майже кожен п’ятий (18,7%) з нас, а три роки тому — кожен дев’ятий (11,4%); вважають зараз це не важливим — 51,7%, три роки тому — 42,2%. Розшаровуємося помаленьку, шановне товариство...

Зросла й кількість тих, хто вважає важливими однакові релігійні переконання: з 14,3% у 2000 р. до 20,2% зараз; не важливою цю обставину вважали 52,2% наших співвітчизників, зараз — 44,5%. І все б нічого, якби ми справді були щиро релігійні, але ж ні.

Але не будемо про сумне. Хорошого і доброго в результатах цього нібито несерйозного опитування — більше. Ми впевнені, що кохання — не вигадка, не примха, — воно є. І воно з нами — або було, або прийде сьогоднішнього підвечір’я з того ж таки найпершого погляду.

Тому давайте все ж таки відзначимо День усіх закоханих. Ах, яким може бути вечір у п’ятницю, напередодні вихідних! Гаразд, не треба подарунків, тим більше що з фантазією не склалося. Напружте пам’ять, джентльмени. Згадайте хоч щось про кохання. І прочитайте нам вірші, хоча б із шкільної програми. Ми зрозуміємо. Ми знаємо, що друга ознака закоханості — раптовий напад інтересу до ліричної поезії.

Перший — бажання говорити про пасію. Так говоріть! У п’ятницю вранці, прокинувшись, особисто (телефоном, телеграмою, факсом, електронною поштою) повідомте вашій пасії «Я кохаю тебе, мій зайчику». І нехай наш зайчик давно лисий, а зайчиха — вагою з величенького сенбернара, нехай. Або навпаки — зайчик ще не голиться, а зайчиха з підборів падає. Вони — наші кохані. А якщо ваша зайка встигне вас першою запитати: «Ти мене кохаєш?», не відповідайте: «Сміття я виніс» або «Скільки?», а скажіть, нарешті, як нормальна людина: «Так. І дуже міцно».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво