КАРФАГЕН МАЄ БУТИ... РОЗГРАБОВАНО, АБО НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВІНЦІЙНОГО ПЕРЕДІЛУ ОЧИМА ВІННИЦЬКОГО МЕРА - Політика - dt.ua

КАРФАГЕН МАЄ БУТИ... РОЗГРАБОВАНО, АБО НАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОВІНЦІЙНОГО ПЕРЕДІЛУ ОЧИМА ВІННИЦЬКОГО МЕРА

6 грудня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №47, 6 грудня-13 грудня

Олександр Домбровський, 1962 р.н. До обрання в березні 2002 р. міським головою Вінниці був депутатом міськради, лідером обласного об’єднання «Нова Україна» і заступником голови обласної організації НДП...

Олександр Домбровський, 1962 р.н. До обрання в березні 2002 р. міським головою Вінниці був депутатом міськради, лідером обласного об’єднання «Нова Україна» і заступником голови обласної організації НДП.

Поза політикою очолював фірму «Бізнес-центр» і філію «Південмашу» у Західній Україні.

Восьми місяців, які минули після березневих виборів, виявилося більш ніж достатньо, щоб побачити, чим, власне, ця народна забава так вабить більшість претендентів. Щоправда, коли на горішніх поверхах будівлі тріумфуючої демократії дивіденди від виграшу беруться хоча б зовні цивілізованим, тобто законодавчим, переділом економіки «під переможців» та лобіюванням своїх інтересів, то на місцях усе це найчастіше досі має вигляд відвертого «дерибану».

Причому, з огляду на «дрібноту» масштабів в окремо взятих місцях, говорять про нього вкрай рідко, і вже тим більше не представники перемігшої влади. Тому відвертість вінницького мера Олександра Домбровського у цьому разі можна розцінювати як одкровення. Бо все, сказане 40-річним головою, мов через шкільний трафарет, екстраполюється на сотні міст, із яких і складається Україна. Не «наша» чи «єдина», а та, що живе реальним життям.

Не вмієш красти — навчимо, не хочеш — примусимо

— Я, повірте, не новачок в управлінні та бізнесі, але справді першим відкриттям для мене після обрання міським головою стало те, скільки сьогодні людей не хочуть грати за загальними правилами. Вони звикли відчиняти двері у відповідні кабінети ногою і просто не розуміють, коли я ставлю їх у загальну чергу. Спочатку взагалі відверто вимагали: переділи на нашу користь ринки, переділи ринковий збір, маршрутні таксі...

«Панове, — кажу їм, — ви хочете отримати цю землю? Немає проблем! Беріть участь у тендері, і якщо більше заплатите в бюджет — отримаєте. Вам потрібні ці приміщення — беріть участь в аукціоні. Якщо ти кращий господар — ти й виграєш. Шановні, міська влада готова підтримувати вас у бізнесі та у виробництві, але тільки тоді, коли є «дельта» згори, а не з метою забрати те, що ще залишилося у міської громади». Однак багатьма це так і не сприймається.

Звідси й ажіотаж, піднятий деким навколо рішення міської влади скасувати більшість стихійних ринків, а решті — надати юридичний статус на умовах довгострокової оренди міської землі. А все чому? Для міста — це збільшення бюджетних надходжень, а для когось — втрата живих грошей, що їх вони багато років розкладали по своїх кишенях. Тому все й почалося інспіруватися, підігріватися і накручуватися.

І коли хтось заявляє, що ми хочемо забрати в одних людей, аби туди прийшли інші, — це неправда. На вулицях, де ми вже прибрали стихійну торгівлю, більше нікого немає і не буде. Я вважаю абсолютно однозначно: місто має бути містом, вулиці — вулицями, а базар — базаром. Місць, де можна нормально торгувати, у місті предосить.

Я переконаний: усі політичні інсинуації, що сьогодні вирують у Вінниці навколо міської влади, виникли саме тому, що комусь не дали урвати, переділити, вхопити. Саме з цих причин дехто почав фінансувати не зовсім коректні щодо міської влади кампанії.

На мою думку, сьогодні основний конфлікт у місті полягає в тому, яка влада і який мер потрібні Вінниці. Чи мер, який сам краде й іншим дає вкрасти, чи такий, що сам не краде й іншим не дає? І всі ми повинні визначитися, чого ж хочемо. У цілому це, до речі, і преси стосується. Або ми незалежні, об’єктивні і шукаємо правди, або ми продажні й обманюємо людей задля того, щоб у нас були більші тиражі.

— Однак ситуація у Вінниці викликає щось на кшталт відчуття «дежа вю». Ось ви обурюєтеся деякими силами, які мало не приступом намагаються взяти кришталеву цитадель міськвиконкому. А тим часом ваш таки заступник Василь Жорноклей публічно заявляє, що, мовляв, сама міська влада у Вінниці корумпована наскрізь.

— Я, чесно кажучи, не хотів би коментувати виступи Василя Андрійовича, оскільки це його особисте бачення. З другого боку, сьогодні кожен відповідальний працівник, тим більше — заступник міського голови, повинен представляти не лише особисту точку зору, а й міської влади, яку сам репрезентує. (Безпосереднім приводом для вищезгаданої заяви стала перевірка низки комунальних комплексів, свого часу зданих в оренду. Як з’ясувалося, міське майно було фактично подароване колишньою владою своїм людям на 25 років. Наприклад, вартість оренди 5-поверхового Будинку побуту на центральній вулиці міста становила... 95 гривень на місяць (5 коп. за 1 кв.м., що менше, ніж квартплата за стандартну двокімнатну квартиру. — Т.П.)

З приводу цих договорів, які укладалися ще на початку 90-х рр., ми звернулися до суду. Це справді волаючі факти, але ж укладав ці договори не я і не хтось ще з моєї команди. Правильно?

Та якщо йдеться про корупцію, давайте говорити про конкретні дії конкретних людей. Хто це, яке управління, коли й у чому його обвинувачують. Давайте конкретні факти. І якщо я матиму їх підтвердження, я вам гарантую: протягом 24 годин ця людина не працюватиме в структурі виконавчої влади, а я дам відповідне подання в прокуратуру, суд, податкову міліцію. Але я хотів би, щоб це були факти, а не емоції. Реальна боротьба за правду, а не зведення якихось політичних чи амбіційних рахунків між людьми.

Ось, наприклад, була стаття, що за відкриття будь-якого бізнесу у Вінниці чиновникам сплачують певну винагороду. Найчастіше звучала тема маршрутних таксі. Мовляв, кожен маршрут коштує чи то тисячу, чи то три тисячі доларів. Отож, хочу сказати, що за весь час моєї роботи головою в місті не з’явилося жодного нового маршруту — достатньо наявних. І мені сьогодні говорити щось про тих-таки попередників, що хтось брав чи не брав, — дуже складно. Адже жодного судового позову не було, прокуратура справи не порушувала. Що я повинен робити?

Гадаю, те, що зробив: ми створили транспортну комісію, куди ввели основних перевізників: автопарк, ТТУ, маршрутників, таксистів. І тепер для того, щоб ухвалити будь-яке рішення, потрібно збирати їх усіх. І не в кулуарах, а спираючись на спільні правила гри: що піде на користь місту, а що — ні. У цю комісію ми ввели й представників ЗМІ, щоб усе було гласно, зрозуміло і без докорів.

Аналогічно реконструйовано і роботу тендерної комісії. Але, на превеликий жаль, є люди, яким такі правила гри не до вподоби, які хотіли б працювати так, як це було раніше. Причому ці люди не працюють у структурі виконавчої влади, а перебувають за її межами. І сьогодні вони роблять певні кроки, щоб не дати запрацювати цьому механізмові прозорості.

— Олександре Георгійовичу, а вам після всього сказаного просто по-людськи не страшно? Адже коли доходить до переділів того, чого залишилося не так уже й багато, — не до сентиментів. Останніми роками кілери вже робили замахи на мерів усіх великих подільських міст — Жмеринки, Могилева-Подільського, Вінниці. У липні було вбито депутата Вінницької міськради й одного з найбільш впливових бізнесменів міста Віктора Кишека...

— Це складне запитання. Зокрема те, що сталося з Віктором Кишеком, як мені передали, — певне попередження мені й владі загалом. Та я й сам знаю людей, котрі приходять до мене в кабінет, клянуться у вірності, просять підтримки у вирішенні певних проблем, а потім прямують в інші структури для того, щоб їх фінансували, і кажуть: «Ми цю владу будемо «мочити».

Однак я не хотів би, попри всю складність ситуації, драматизувати її. Я казав і кажу, що міста не продам. Нас продавали в пакеті вже дуже багато разів: оптом і вроздріб, районами і мікрорайонами, з заправками і без, із магазинами і без магазинів — більше цього не можна допустити. Я хочу чесно дивитися людям в очі і довести, що все ж таки у цій країні можна щось зробити. Хай там як, ми конструктивно прожили цей час після виборів: на 100% профінансували захищені статті бюджету, підремонтували шляхи, відремонтували майже всі школи, протримали до 1 липня гарячу воду, а 30 серпня, як і обіцяли, знову увімкнули її; спокійно відправили у відпустки всіх бюджетників і додатково профінансували відпочинок дітей працівників бюджетної сфери.

Втім, хронічний для регіонів брак грошей, за словами міського голови, не дає йому підстав бути задоволеним, наприклад, якістю ремонту міських доріг. Зворотний бік — наповнення бюджету — потребує таких же змін у підходах і прозорості, як і будь-яка інша галузь господарювання.

Губернатор — друг, але бюджет дорожчий

Багато хто каже, що вінницький мер дуже змінився за останні місяці. Так само патронує концерти джазу і класичної музики, не проти й сам принагідно сісти за рояль, але при цьому став помітно жорсткішим. Особливо в прийнятті непростих рішень.

Однак так кажуть ті, хто знав Домбровського лише «щасливчиком по життю». Як наймолодшого в Україні першого секретаря міськкому комсомолу, який став ним у 25 років, як засновника успішної фірми. Набагато менше людей знають, що на навчання в політехнічний інститут він щодня добирався з неблизького райцентру, а щоб утримувати молоду сім’ю — грав на весіллях. І вже зовсім одиницям відомо, що свого часу бізнесмен Домбровський у зв’язку з обвалом гривні опинився на межі банкрутства. Разом із компаньйоном він двічі закладав власне майно з квартирами. І — втримався. Ось і сьогодні, щоб підняти вже місто, він теж готовий піти ва-банк.

І навіть пожертвувати затишшям на плацдармі меро-губернаторських війн. Вінниця свого часу стала такою серед перших в Україні, явивши феномен Дмитра Дворкіса, який зумів пережити в такому протистоянні чотирьох губернаторів, аж поки сам не став ним. Однак така «холодна війна» встигла набриднути городянам, оскільки мимоволі позначалася на питаннях газу, гарячої води, ремонту шляхів. Тож Домбровський переміг на виборах не в останню чергу завдяки явному благоволінню губернатора області, що ніби апріорі було гарантією соціально-політичної стабільності в обласному центрі.

Та з плином часу змінюється багато що, у т.ч. й губернатори. Змінився і мер.

Так, на недавній нараді з питань виконання місцевих бюджетів губернатор області Віктор Коцемир назвав як приклад для наслідування Вінницький район, що, за даними Кабміну, виявився першим в Україні (!) з перевиконання плану бюджетних надходжень — 127%. Зауваження мера, що ці кошти «вкрадено» у Вінниці, викликало явне невдоволення губернатора. З усіма наслідками, які з цього випливають.

Проте Домбровський залишився при своїй думці. А саме: фактичні межі обласного центру не збігаються з його юридично визначеними межами.

— У результаті велика частина землі, яка фактично є територією міста, на якій працюють міські підприємства й організації, юридично належить до Вінницького району. Відповідно, податки на землю, нарахування на зарплату і т.п. спрямовуються в районний бюджет. Водночас усі витрати, пов’язані з забезпеченням життєдіяльності цих територій, фінансуються з міського бюджету. Це — нонсенс! Саме тому ми наполегливо порушуємо питання юридичного оформлення фактичних меж міста.

Подейкують, що така настирливість мера позначиться на відносинах з обласною владою відразу ж після Нового року. І, можливо, миттєво перетворить на зруйнований кегельбан Вінницьку міськраду, що балансує на межі ситуативної рівноваги.

Про романтиків преси та шантажу

У депутатському плані Вінниця теж своєрідна міні-копія парламенту. З тією ж проблемою відсутності сучасної подоби чарівної палички-голосувалочки у вигляді більшості. Як і в парламенті, так і тут, виборчі пристрасті, щойно вгамувавшись, відразу ж поступилися місцем конкретним економічним та бізнесовим інтересам. Які, у свою чергу, геть підкосили зсередини очікувану корпоративність «нових депутатів» від бізнесу, що становлять професійну більшість у міськраді. Хіба депутатських груп-«фракцій» тут менше, хоча основний баланс сил — майже один до одного.

— Олександре Георгійовичу, а наскільки впевнено ви почуваєтеся при міськраді, що перетворилася на горезвісних «лебедя, раку і щуку»?

— Я вважаю, що в цілому не треба драматизувати ситуацію з депутатським корпусом. Кожен депутат — особистість; що бізнесмен, що політик, що директор школи. Причому особистість уже цілком конкретна і самодостатня. І я розумію, що кожен із них хоче внести в життя міста щось своє, щось зробити. І коли постає питання, що міська влада щось недопрацьовує, то я погоджуюся з цим, оскільки у нас є бюрократична система, яка формувалася довгі роки. Ставлення апарата до депутатів певною мірою теж бюрократичне, і треба просто працювати, щоб зняти цю напругу. В одних випадках вона виникає з вини працівників апарату, в інших — із вини депутатів.

У цілому я задоволений депутатами. Нова команда в мерії, у якій чимало підприємців, уже багато зробила для того, щоб малий бізнес у Вінниці впевненіше спинався на ноги. Зокрема я переконаний, що добрий ефект дасть експеримент міськвиконкому з реєстрації бізнесу «в одному вікні». Зрештою, ми усвідомимо, що підприємці забезпечують зайнятість городян, наповнюють бюджет і влада просто мусить їм сприяти. Ну, і розраховувати на те ж саме, коли цей бізнес уже міцно стоїть на ногах.

Так, у Вінниці бізнес щороку вкладає понад 20 мільйонів гривень на будівництво і реконструкцію власних об’єктів. Щоправда, в основному це стосується ресторанів, кафе, магазинів, будівництва офісів. Вкладати кошти в будівництво житлових будинків, відновлення водогонів і каналізації, ремонт шляхів та інший благоустрій міста прагнення немає. Тому виконком ухвалив рішення, що кожен бізнесмен, вкладаючи гроші в бізнес-проект, зобов’язаний передбачити 10—12% «для розвитку соціальних та інженерних інфраструктур міста». Захоплення, звісно, немає, але розуміння необхідності цього наявне.

«Донецькі», «київські» і — «вінницькі»

Останні події в Україні мимоволі зробили темою №1 т.зв. пришестя «донецьких». Для Києва — на м’які місця влади, у регіонах — до вже конкретних об’єктів. У Вінниці перший такий дзвінок пролунав ще напередодні виборів із вуст лідера комуністів Петра Симоненка. «Я сам із Донбасу, — заявив він тоді на зустрічі з журналістами, — тому добре знаю, що може Донбас і що він зараз хоче зробити. Гадаю, що «донецький клан» купить собі на додачу до вугільного ще один Донбас — цукровий. Можу відразу сказати, що у вас на Вінниччині буде перерозподіл власності і дуже жорстка боротьба».

— Олександре Георгійовичу, ось ви кажете, що намагаєтеся зберегти баланс інтересів із місцевим капіталом. А що коли його завтра разом із містом просто заковтне капітал сторонній? Що ви можете сказати про розмови, мовляв, деякі фінансово-промислові групи, включно з донецькою, роблять усе, аби спочатку розвалити деякі вінницькі підприємства, а потім скупити їх за безцінь?

— Ну ось знову — знову про чутки. Давайте дивитися на ситуацію реально: бізнес в усьому світі інтернаціональний. Наприклад, американці мають свої корпорації в Японії й Англії, ті, у свою чергу, — у США. У Вінниці сьогодні є представництва різних структур — і запорізьких, і харківських, і дніпропетровських, і київських, і львівських. І це нормально, коли до нас приходить серйозний бізнес і створюються робочі місця. Ми зацікавлені в цьому і ведемо багато переговорів, аби залучити в місто потужних інвесторів.

Проблема насправді в іншому. Система оподаткування цих структур має працювати таким чином, щоб наповнювався міський чи обласний бюджет, а не київський. Той-таки «МакДональдс» — це філія, зареєстрована у Вінниці, але, наскільки я знаю, платить вона тут лише за землю і нарахування на зарплату. Решта податків ідуть у Київ. Так само працюють й інші філії.

— Як ви ставитеся до розмов про те, що є нібито ставлеником одного з керівників області і, відповідно, обстоюєте його інтереси?

— Давайте так: якщо вже ми говоримо відверто, давайте говорити конкретно. Якщо ставленик, то чий? У мене є багато друзів і знайомих серед впливових людей краю, починаючи з губернатора і голови облради. Якщо йдеться про голову облради Юрія Івановича Іванова, то ми колись разом працювали: я був першим секретарем міськкому комсомолу, а він — мером міста. Ми давно дружимо і підтримуємо один одного — це людська дружба. У мене досить нормальні стосунки склалися і з губернатором, і з багатьма народними депутатами, керівниками держави, хоча я цього не афішую. Тож розмірковувати на тему якихось інтересів можна, але лише на рівні чуток.

Якщо ви наведете мені хоч один приклад, коли Домбровський прийняв на користь тієї чи іншої посадової особи те чи інше рішення, що пішло врозріз із інтересами міста, я вам буду вдячний. Хай то буде Іванов, Коцемир, Матвієнко, Порошенко. У нас бувають дискусії і з Порошенком, і з губернатором, складні переговори з облрадою й Івановим, але ми розуміємо, що місто повинно розвиватися. Мені приємно, що вперше за всі роки 12 вінницьких депутатів приїхали на свято міста, заприсяглися в готовності служити Вінниці. Вони допомагають місту, і місто має допомагати їм. Але допомагати — це не означає щось продавати. Це різні речі.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво