ІРАКСЬКИЙ ШЛЯХ ДО НАТО

З того самого моменту, як Україна прийняла рішення відправити до Кувейту свій РХБ-батальйон, а Сполучені Штати визнали її членом антиіракської коаліції, від Києва очікували подальших дій, які б зблизили його з Вашингтоном. Минулого понеділка Київ зробив крок, до якого він готував українську громадськість майже місяць: без зайвої знервованості і метушні Рада національної безпеки й оборони України одноголосно ухвалила рішення направити український миротворчий контингент до Іраку.

Нині українська сторона займається юридичним оформленням рішення РНБО: воно має бути затверджене указом Президента і схвалене Верховною Радою. Наскільки відомо, Президент підпише указ до понеділка. Після чого, як зазначив один із чиновників, м’яч опиниться в руках українських парламентаріїв: 5 червня Верховна Рада повинна прийняти рішення щодо воєнної участі України в стабілізації Іраку. Попри різкі заяви окремих представників опозиції (приміром, бютівця Олександра Турчинова), у Києві налаштовані оптимістично. Тут вважають, що парламент, нехай і не без гарячих дискусій, але все ж схвалить відправку українських військових до Іраку. На думку віце-спікера Олександра Зінченка, цей вердикт ВР прийняти значно легше, ніж про направлення РХБ-батальйону до Кувейту. У позитивному рішенні впевнені і представники лівих фракцій Олександр Мороз і Георгій Крючков.

Полегшує проходження через парламент рішення про відправку українського контингенту резолюція Ради Безпеки ООН №1483 від 22 травня 2003 року. Преамбула, а також статті 1, 2 і 26 дають прихильникам військової присутності України в Іраку необхідні аргументи. Наприклад, стаття 1 резолюції Ради Безпеки закликає держави — члени ООН «подати народу Іраку допомогу в його зусиллях з реформування своїх установ і відновлення своєї країни і сприяти створенню умов стабільності і безпеки в Іраку відповідно до цієї резолюції».

На думку українських експертів, цього цілком достатньо, щоб позбавити аргументів тих, хто вважає рішення РНБО порушенням Конституції України, законів і основних принципів міжнародного права і, відповідно до Закону «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», відправити до Іраку контингент українських солдатів. Як зазначив Георгій Крючков, «участь у стабілізаційних силах можна розцінювати як участь у миротворчих операціях».

Поки політичне рішення РНБО «вставляють» у правові рамки, Міністерство оборони і зовнішньополітичне відомство ведуть переговори з поляками, американцями і британцями щодо технічних параметрів воєнної участі України в стабілізації Іраку. Після засідання РНБО Євген Марчук повідомив, що миротворчий контингент складатиметься з бригади, до якої ввійдуть два механізовані піхотні батальйони. Схоже, це єдине, що на сьогодні прийнято остаточно і безповоротно. Всі інші питання — кількісний склад контингенту, його місце розташування, фінансування — перебувають у стадії обговорення.

Проте загалом зрозуміло, що із себе представлятиме український миротворчий контингент. По-перше, це буде українська бригада чисельністю до 1800 чоловік, що ввійде до дивізії, яку формують поляки, і розміщуватиметься в польському секторі відповідальності. Це так звана Південно-центральна зона, що здогадно займає територію від Басри до Насарії й Багдада і далі уздовж іранського кордону. Цілком можливо, що до польського сектора відповідальності входитиме і частина іракської території, яка примикає до кордону Саудівської Аравії. Сам польський сектор передбачається розбити на три зони, однією з яких управлятимуть українські офіцери. Конкретно цей район — біля ірако-іранського кордону або біля рубежів Саудівської Аравії — ще невідомий. (Найближчим часом до Іраку виїде група дипломатів і військових, вони на місці визначать, яка з двох запропонованих зон більше підходить для України.)

Всі витрати на функціонування контингенту будуть здійснюватися з української скарбниці. Але, наскільки відомо, американці та британці готові взяти велику частину витрат на себе і компенсувати Україні всі її витрати, крім тих, що підуть на зарплату миротворцям і страхування їхнього життя. Схоже, що тут буде застосований приблизно той самий варіант, що й у разі з РХБ-батальйоном.

У першій декаді червня в Лондоні, а пізніше й у Варшаві, знову відбудуться міжнародні конференції, присвячені стабілізації Іраку. У Варшаві на переговорах із поляками буде визначений формат участі України. Можливо, що до двох механізованих піхотних батальйонів додадуться й інші підрозділи. Наприклад, штаб бригади, про який говорили ще під час конференції у Вашингтоні. Не виключено, що деякі штабісти з українських Збройних сил ввійдуть і до Об’єднаного штабу стабілізаційних сил, а командуючий українським контингентом стане заступником поляка, командира дивізії.

Наскільки відомо, у Києві готові надати й інші підрозділи. Приміром, мобільні госпіталі. Проте серйозною перешкодою є брак коштів у міністерств і відомств. Фінансові проблеми перешкоджають відправці до Іраку і цивільних фахівців. Так, тижні два тому американці знову направили країнам коаліції (у тому числі й Україні) запит на фахівців у сфері управління. Зважаючи на все, Київ відмовиться. Як зауважив один із дипломатів, американці готові покрити всі витрати, крім тих, що йдуть на зарплату...

Що стосується РХБ-батальйону, то після зникнення загрози застосування Іраком зброї масового знищення (ЗМЗ) його перебування в Кувейті стає дещо безглуздим і, з економічної точки зору, збитковим. Тим часом американці зацікавлені у присутності в Іраку підрозділів, що спеціалізуються по ЗМЗ. Їхніми послугами планують скористатися не лише у разі виявлення зброї масового знищення, а й під час обстеження іракських хімічних заводів. Тому, як можна припустити, частину РХБ-батальйону повернуть до України, а частина цього підрозділу ввійде до складу українського миротворчого контингенту.

І, нарешті, цілком можливо, що оборонним відомствам України і Польщі доведеться укласти якусь угоду, що регулюватиме відносини між миротворчими контингентами Польщі й України в Іраку... Всі ці технічні питання планують вирішити до середини липня, щоб уже в серпні український контингент змогли почати перекидати до Іраку.

В Іраку бригада виконуватиме досить широке коло гуманітарно-миротворчих обов’язків. До їхнього числа ввійде забезпечення територіальної цілісності країни, охорона місцевої влади, сприяння в створенні органів місцевого самоврядування, охорона великих промислових і нафтових об’єктів, а також об’єктів забезпечення життєдіяльності. Крім того, у повноваження українських миротворців, як і всього міжнародного миротворчого контингенту, входить і «рознімання конфліктуючих сторін» у разі виникнення якихось колізій. І, як можна судити, саме це стане основним завданням українського контингенту. У будь-якому разі, спочатку, оскільки українці будуть дислоковані в районі, де стрімко зростає радикалізація населення.

У середовищі шиїтів, що населяють південний Ірак, з моменту падіння режиму Саддама Хусейна дедалі більшої популярності набувають ідеї ісламського радикалізму. До того ж на півдні зростає невдоволення воєнною присутністю американців у країні. Українським військовим доведеться стримувати цю зростаючу агресію шиїтів, бути бар’єром між радикальними арабами й американцями, захищаючи тих, хто відновлюватиме Ірак. Для Києва важливо не втратити рівновагу на цьому тонкому лезі ножа. У противному випадку йому загрожує ненависть арабів і зіпсовані відносини з американцями. І, звісно ж, жертви серед українських миротворців.

У цій ситуації необхідно знайти відповідь на принципове питання: якщо ситуація розвиватиметься за афганським сценарієм двадцятирічної давнини, то як довго Україна повинна тримати в Іраку свій контингент, щоб і не піддавати загрозі життя своїх солдатів, і не посваритися з американцями?

З іншого боку, в Україні готові піти на ці ризики заради реалізації честолюбних економічних і політичних планів. Тут не без підстави вважають, що у міру збільшення військової присутності України і зростання сфери її відповідальності в Іраку поліпшуються перспективи тих українських бізнес-структур, що бажають взяти участь у відновленні іракської економіки. Тому Київ відгукнувся на заклик Варшави і Вашингтона підсилити український контингент. Був збільшений кількісний склад миротворців і змінений якісний компонент: якщо раніше планувалося, що в Ірак вирушать інженерний і саперний батальйони, то нині основу українського контингенту складуть бойові підрозділи.

У результаті, все це приведе до того, що українські миротворці стануть своєрідною сполучною ланкою між місцевою адміністрацією, у формуванні якої вони також візьмуть участь, і підприємцями з України.

Участь українських компаній у проектах з відновлення Іраку — лише частина тих завдань, що має намір вирішити Київ за допомогою свого миротворчого контингенту. Хоч як парадоксально це звучить, але нині маршрут України до ЄС і НАТО проходить через Ірак. Причому тут ідеться не тільки про досвід взаємодії з підрозділами країн, що входять до Північноатлантичного альянсу, який набувають українські військові. Сьогодні у Вашингтоні збільшується стурбованість зростанням антиамериканських настроїв іракців і посиленням позицій клерикалів серед шиїтів. Страх перед другим Іраном змушує Сполучені Штати шукати союзників, які б своєю присутністю в Іраку могли зменшити розпал пристрастей.

Заради інтернаціоналізації стабілізаційних сил Вашингтон готовий піти на серйозні поступки. А це, у свою чергу, зобов’язує Київ скористатися ситуацією і вже сьогодні призначити ціну. Вона, у принципі, вже давно відома. Це, зокрема, питання вступу України до СОТ і НАТО, перспективи одержання статусу країни з ринковою економікою, політична підтримка Сполученими Штатами українських компаній у проектах з відновлення економіки Іраку, у тендерах, що проводять союзники США, і багато іншого. Безумовно, Київ заправляє зависоку ціну. З іншого боку, тільки той має шанс одержати хоча б щось, хто забагато вимагає...