Іракський прорив Ахмадінеджада

Поділитися
Візит президента Ірану Махмуда Ахмадінеджада до Іраку без перебільшення можна вважати історичним...

Візит президента Ірану Махмуда Ахмадінеджада до Іраку без перебільшення можна вважати історичним. Адже стався великий прорив у відносинах двох країн. Це була перша поїздка іранського президента до сусідньої країни від часів Ісламської революції 1979 року. Ахмадінеджад також став першим близькосхідним лідером, котрий відвідав Ірак, починаючи від часу вторгнення 2003 року.

Схоже, візит був спробою не лише встановити тісніші зв’язки з постхусейнівським Іраком, а й підштовхнути сили коаліції, очолювані Сполученими Штатами, до якнайшвидшого полишення іракських теренів. «Ми вважаємо, – заявив Ахмадінеджад, – що ті, хто прибув у регіон за тисячі кілометрів, повинні поважати волю націй і залишити його». Але якщо шиїтський уряд, у якого тісні зв’язки з Іраном, вважає позитивом прибуття президента Ірану до Іраку, то могутня за часів Саддама Хусейна сунітська меншина стверджує, що приїзд Ахмадінеджада працює лише на його власні інтереси.

Розширення зв’язків між Тегераном і Багдадом можна вважати знаковим, адже вдалося підписати сім договорів, у тому числі в таких важливих сферах, як промисловість, торгівля і перевезення. Сьогодні торгівля між двома країнами швидко розвивається. Крім того, Іран будує великий аеропорт для обслуговування мільйонів паломників, які прибувають до священних шиїтських міст Ен-Наджаф і Кербела, що розміщені південніше Багдада.

Але головною метою прибуття Махмуда Ахмадінеджада до Іраку було показати США, що Тегеран стає впливовим гравцем на іракських теренах. Можна також припустити, що Ірану потрібне вікно, через яке він може явити себе світові у привабливішому образі. В Іраку Ахмадінеджад знайшов таке вікно, а заодно й можливість не лише продемонструвати силу та толерантне ставлення до своїх найближчих сусідів, а й спробувати вийти з кризи і позбутися вузьких місць у своїх відносинах зі світовою спільнотою.

Цим візитом Іран прагне відкрити нову сторінку у відносинах між двома країнами, котрі в минулому вийшли з жорстокої восьмирічної війни. З його економічним внеском в Ірак і близькими політичними зв’язками з голов­ними шиїтськими партіями, Іран дедалі більше стає стратегічним партнером для іракців. Відтепер Вашингтон матиме потребу в діалозі з Тегераном щодо іракського майбутнього.

Схоже, що Ахмадінеджад задумав відвідини Іраку як грандіозну пропагандистську акцію, спрямовану на те, аби показати іракцям дружність іранців та прорахунки й уразливі сторони американців. Намагаючись перекласти відповідальність за спалах тероризму в Іраку на США, президент Ахмадінеджад наголосив, що «шість років тому в нашому регіоні не було терористів. Ми стали свідками їх появи і присутності відразу після того, як інші висадилися в цій країні і в регіоні… Американці повинні усвідомити реалії цього регіону». Безперечно, іранському лідеру було важливо забити «кілочки впливу» Ірану задовго до того, як американці та їхні союзники полишать територію цієї країни.

Слід звернути увагу на той факт, що візит Ахмадінеджада дивним чином збігся з рекордним подорожчанням нафти на світових біржах, ціна за яку нині перевалила за 100 доларів за барель. Чи не означає це, що Іран намагається якимось чином перехопити ініціативу на Близькому Сході? Регіоні, котрий життєво необхідний для всієї світової економіки і є найбільшим джерелом енергії, якого потребує глобальна економіка для свого функціонування і прискорення. В цьому сенсі стратегічні інтереси Сполучених Штатів та Ірану вкотре перетинаються. І намагання іранців узяти після полишення американцями іракські терени під свій контроль, якщо зважити на те, скільки зусиль і коштів доклали США, аби переформатувати Ірак під подобу демократії і свої потреби, скидається на явний виклик Америці.

Якщо ж замислитися над запитанням, чого хоче Іран на Близькому Сході, — то відповідь варто шукати в тому, що іранську зовнішню політику визначає один основний чинник — релігія. Для шиїтського Ірану важливо встановити свій контроль над «неправильними» мусульманами сунітами, які зійшли з істинного шляху більше тисячі років тому. Бажання Ірану домінувати над близькосхідним регіоном таке ж древнє, як і сама історія Персидської імперії. Адже історично Іран завжди прагнув бути домінуючою силою в Перській затоці. Сьогоднішня відмінність полягає лише в тому, що іранські мулли шукають точки для експорту Ісламської революції, розпочатої у 1979 році.

Іранська революція підживлюється нескінченними протистояннями. Будь-яка революція, зупинившись, помирає. Цим частково можна пояснити бажання режиму підтримувати конфронтацію з американцями. Адже найбільшою небезпекою для Ісламської революції є не військове вторгнення США, а досягнення з ними порозуміння і нормалізування відносин. У цьому сенсі можна сказати, що Іран шукає для себе нового прибічника в регіоні: шиїтські Іран та Ірак цілком здатні стати серйозною противагою найбільш впливовим і поміркованим сунітським країнам арабського світу — Єгипту і Саудівській Аравії.

Проте розглядати успіх візиту президента Ірану до Іраку як поразку політики США, найімовірніше, не правомірно. Бо можна замислитися над питанням — а чи не ломився Іран і його президент, у цьому сенсі, у відчинені двері? Щоб з’ясувати справжню диспозицію в цьому регіоні, варто згадати про відносини Сполучених Штатів із більшістю арабських країн, переважно сунітських. І навіть із такими неординарними країнами, як Лівія та Сирія. Адже США не лише не вводять свої війська до цих країн, а й не ведуть із ними навіть холодної війни. Вирішуючи всі протистояння переважно в дипломатичному руслі. А це означає, що США жодною мірою не сповідують той христовий похід, думку про який пробують нав’язати у своєму суспільстві іранські релігійні лідери, які самі в це повірили.

Швидше за все, ситуація з успіхом Ірану зараз аналогічна ситуації, що виникає при врегулюванні прихованих і частково виявлених конфліктів у колективі. Коли неформальний лідер, який загрожує колективу розвалом і деструктивними діями, не обов’язково має бути подавлений і вилучений, – часто достатньо призначити його формальним керівником із певною відповідальністю та зобов’язаннями стосовно руху цього колективу в певному напрямі. Відповідальність лідера перетворює бунтівника на чинник стабілізації і дієвого розвитку.

У цьому сенсі Іран, ставши регіональним лідером, муситиме зважати не лише на думку власного суспільства, яка, до речі, не така вже й однозначно схвальна стосовно нав’язаного йому радикалізму, а й на думку шиїтських і сунітських общин, інтереси й погляди яких на багато питань цілком відмінні від інтересів та поглядів іранських аятол. І навряд чи вони підтримають спрощений і одіозний курс останніх.

Так, швидше за все, цей успіх Ахмадінеджада потрібно оцінювати як крок до інтеграції Ірану до регіональних і глобальних процесів, перекладення на Іран великої частини відповідальності, а також крок до більшої цивілізованості і приручення Ірану в сенсі ефективного його влиття у процеси в регіоні та світі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі