Ірак на переході: між обтяжливою дійсністю і невизначеним майбутнім - Політика - dt.ua

Ірак на переході: між обтяжливою дійсністю і невизначеним майбутнім

8 вересня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №34, 8 вересня-15 вересня

Починаючи від часу скинення режиму Саддама Хусейна, етнічна і релігійна приналежність, курдська і...

Починаючи від часу скинення режиму Саддама Хусейна, етнічна і релігійна приналежність, курдська і арабська мови, причетність до сунітів чи шиїтів виявилися домінуючими суперечливими лініями, які розділяють політичні полюси іракського суспільства. Кожна з цих груп та їхніх підрозділів гуртується навколо різних сторін, фігур і платформ, кожна вважає найбільш досконалою свою концепцію шляхів розвитку майбутнього Іраку. Очевидно, що домінування однієї з конкуруючих груп не може влаштовувати решту дві.

За відсутності організації типу правлячої у саддамівські часи партії «Баас», здатної взяти на себе об’єднавчі функції й унеможливити суспільні розколи, та сильної армії, що жорстоко придушувала б будь-яке народне заворушення, досягнути загальнонаціонального консенсусу аж ніяк не вдається. Шиїтська спільнота нездатна погодитися на повернення свого підневільного становища в часи домінування сунітської меншості, курди не збираються відмовлятися від внутрішнього самоврядування, яким користуються з 1990-х років, а суніти не приймуть превалювання шиїтського уряду або курдську автономію на півночі.

Газета The Washington Times оприлюднила інформацію: американські командуючі вважають, що певний контингент американських військових сил знадобиться в Іраку аж до 2016 року, доки уряд не здобуде тривалу підтримку переважної більшості жителів Іраку. Зважаючи на зростання кількості терактів у іракських містах, зовсім не виключена вірогідність таких песимістичних прогнозів. Причому думки американських експертів з іракського питання різняться між собою, а деякі навіть зашкалюють — аж до визначення політики Вашингтона в Іраку як мазохістської.

Якщо навіть погодитися з думкою, що величезні жертви серед мирного населення необхідні для того, аби на прикладі Іраку виробити еталонну модель близькосхідної демократії, яка стане потужним каталізатором перетворення Близького Сходу на регіон миру, то й тоді не може не постати запитання: де взяти стільки іракців для цього експерименту, якщо протистояння, гіпотетично, затягнеться аж до 2016 року? Недавнє повідомлення ООН містить гнітючі новини. Так, понад 14 тисяч іракських мирних жителів загинули від рук терористів за перших шість місяців 2006 року. І ця тенденція не може не турбувати. Бо якщо список вбитих у січні налічував 1778 осіб, то вже у червні він зріс до 3149. Фактично щодня жертвами затятого протистояння стають понад 100 людей. Провівши нескладні арифметичні підрахунки, не важко визначити, що може статися з Іраком через десять років, враховуючи те, що в країні сьогодні живуть 27 мільйонів чоловік.

Такий темп жертвоприношень на вівтар війни для Сполучених Штатів був би страхітливим. Проте якби американці справді затрималися в Іраку до 2016 року, то й кількість жертв серед військового контингенту набула б вражаючих масштабів. Понад 2550 військових США загинули у Іраку з початку конфлікту, що в середньому становить трохи більше ніж 800 осіб на рік. «Жнива війни» забрали б 8 тисяч життів. Таким чином, розглядати можливість дислокування американських військових протягом десятиліття в Іраку просто не випадає. Очевидно, що іракцям сьогодні ніхто не може гарантувати особисту безпеку. Жителі Іраку мають потребу в знаходженні механізму відновлення безпеки в межах своєї країни, який дав би імпульс налагодженню безпечного життя через відмову від насильства.

Незадоволення політичного істеблішменту тим, що американці не можуть знайти парадигму вирішення іракської проблеми, підкреслює звернення лідерів Демократичної партії до президента Буша з пропозицією відправити у відставку міністра оборони Дональда Рамсфельда. Ці свої вимоги глава сенатської меншості Гаррі Рейд і його колега в Палаті представників Ненсі Пілозі виклали у листі, надісланому в Білий дім. Демократи переконані, що коли президент погодиться на кадрові перестановки в Пентагоні, він продемонструє своє розуміння проблем, «створених чиновниками його адміністрації в Іраку та інших гарячих точках». Можна лише згадати, що глава Пентагону неодноразово ставав об’єктом критики з боку демократів.

На початку серпня, після виступу Рамсфельда на закритому слуханні у Конгресі, в процесі якого міністр роз’яснював законодавцям аспекти політики в Іраку, його відставки вимагала потенційний кандидат на посаду президента від Демократичної партії Хілларі Клінтон. Тоді колишня перша леді заявила: «Я не розумію, чому ми не можемо призначити нове керівництво, яке буде готове використати шанс виправити ситуацію, поки ще не занадто пізно. Міністр оборони втратив довіру Конгресу й американського народу. Час йому піти на відпочинок і передати управління тому, хто розробить ефективну стратегію».

Як відомо, римський сенатор Марк Порцій Катон під завершення своєї політичної кар’єри розпочинав і закінчував кожну свою промову фразою «Карфаген має бути зруйнований». І до його думки Сенат не міг не прислухатися, оскільки він був одним із найбільш красномовних політиків свого часу, а страх перед Карфагеном — був сильний. У результаті почалася 3-тя Пунічна війна. Щось схоже відбувається тепер і на політичному олімпі США напередодні проміжних виборів до Конгресу. Але, хоч адміністрації Буша нічого запропонувати, крім війни з тероризмом, демократам також нічим парирувати, крім як втратою Іраку.

Власне, до виборів у Конгрес США залишається трохи більше двох місяців, і демократи, які сподіваються отримати більшість хоча б в одній із палат Конгресу, кинули республіканцям серйозний виклик. Демократи зосереджують увагу на війні в Іраку, яку Джордж Буш називає «центральним фронтом» у боротьбі з тероризмом . За словами президента Буша, в Іраку на карту поставлена безпека всього цивілізованого світу. І тим часом як більшість американців вважає, що втручання в Ірак було помилкою, майже дві третини республіканців схвалюють методи, які використовуються у війні з Іраком.

Але, можливо, найбільшою проблемою для Іраку є те, що президент США Джордж Буш нездатен визнавати свої помилки. А нездатність усвідомити допущені помилки робить, у свою чергу, раціональну політичну поведінку неможливою. Як свідчить досвід усієї іракської понад трирічної кампанії, примус і насильство не дають бажаних результатів. І якщо бушівська адміністрація не ставить перед собою завдання знищити Ірак до останнього каменя, то єдиним прийнятним рішенням, яке працювало б на закінчення кровопролиття, може бути виведення американських військ. Ймовірним розв’язанням іракської проблеми могло б стати створення рівноправного союзу трьох автономних держав (шиїтської, сунітської і курдської) за зразком самих Сполучених Штатів Америки. Таке об’єднання цілком могло б отримати назву Іракські Об’єднані Штати. Іншого способу об’єднати в єдине ціле абсолютно різні частини іракської держави, схоже, взагалі немає. Однак проблема у тому, що президент Буш, який дав «відмашку» на початок війни в Іраку, не усвідомлюючи принципових відмінностей між сунітами і шиїтами, принципово нездатен визнати своїх прорахунків, а за свою «перемогу» готовий заплатити будь-яку ціну з чужих життів.

Якщо спробувати подивитися на анатомію іракського опору, то адміністрація Джорджа Буша потрапила у ситуацію замкненого кола. Різке виведення американських військ однозначно спровокувало б громадянську війну в країні, але неефективне втримування ситуації на перманентно дестабілізаційному рівні також вирішити ситуацію принципово нездатне. При цьому ситуація глибоко вкорінена у проблему іракської безпеки. Плюралістичний і демократичний ісламський Ірак, побудований за канонами принципів західної демократії, сьогодні починає видаватися такою ж утопією, як побудова комунізму в колишньому СРСР.

Теоретично, в команди президента США залишаються ще певні козирі для реалізації хоча б частини запланованої «перебудови» в Іраку. Це — приватизація іракської економіки, необмежений доступ іноземних корпорацій до іракських ресурсів і вписування Іраку в мережу всесвітньої економічної системи. Все перелічене можливе лише після автономізації Іраку і при постійній наявності американських впливів у цій країні. Поза сумнівом, у теперішній ситуації лише автономізація може врятувати країну від розпаду й громадянської війни. Свого часу Авраам Лінкольн дуже влучно охарактеризував обстановку, яка передувала найбільшому американському випробуванню — громадянській війні у Сполучених Штатах. Він сказав: усі боялися цього, шукали шляхів, щоб запобігти цьому, але це не допомогло уникнути війни.

Лідери країн Близького Сходу найбільше побоюються, що в разі спалаху громадянської війни в Іраку вона «вихлюпнеться» з сунітських, шиїтських і курдських анклавів назовні, і це неминуче призведе до дестабілізації у близькосхідному регіоні. Громадянська війна в Іраку була б свого роду землетрусом, який сколихнув би весь Близький Схід. Що, безумовно, лише поглибило б наявні розколи і створило б нові поділи у цій надзвичайно тендітній та вразливій частині світу.

Наразі можна говорити про необхідність відвернення сценаріїв розвитку подій, схожих на ті, які свого часу супроводжували розвал Югославії. Оскільки у такому разі виникає безпосередня загроза не лише іракській стабільності, а й рівновазі сил у регіоні. Якщо знову звернутися до ретроспективних тверджень Лінкольна, то він вважав, що наявність лідерів, котрі не хочуть війни, — це ще не все. Проблема полягає в тому, чи існують речі, яких вони хочуть більше, ніж не хочуть війни, і чи готові вони докласти зусиль до того, аби її уникнути.

Один із поширених міфів стосовно війни в Іраку — буцімто неоконсерватори з бушівської команди були занадто недалекоглядними, аби зрозуміти, що після вторгнення до Іраку американських військ виникне потужний місцевий опір, якому буде дуже непросто протистояти. Власне, не є таємницею, що вищі аналітики у ЦРУ, Державному департаменті, а також більшість близькосхідних експертів попереджали: введення американських військ до Іраку може закінчитися потужним етнічним і релігійним конфліктом. Однак найбільшою політичною помилкою Джорджа Буша і його команди стала недооцінка масштабів опору з боку противника. Але, як вважають деякі американські експерти, відкрите протистояння між шиїтами і сунітами було б справді травмуючим, проте при цьому громадянська війна в Іраку стала б гуманітарною трагедією, а не стратегічною.

Іракська війна — одна з найгірших стратегічних грубих помилок в американській історії. Однак у нинішній ситуації спонтанне вилучення американських підрозділів з Іраку було б аналогічне відступу Ізраїлю з Сектора Газа у 2005 році. Відступ американців дестабілізував би й так нестійку рівновагу в регіоні. Що стало б, можливо, ще більшою помилкою, оскільки поки що центральний уряд у Багдаді не може забезпечити повноцінного контролю над країною.

Тим часом американські аналітики одностайно визнають ситуацію у сфері безпеки в Іраку найбільш несприятливою з часу початку вторгнення у 2003 році. А серія нових звітів може посилити заклики до відставки міністра оборони США Дональда Рамсфельда. Так, невдовзі адміністрація Буша і її прихильники у Конгресі можуть одержати неприємні новини: найближчим часом управління «царя розвідки» Джона Негропонте має завершити новий аналіз ситуації в Іраку. Із проханням скласти новий звіт національної розвідки щодо Іраку (Iraq National Intelligence Estimate), таємне дослідження, яке б відбило оцінки ситуації всіма 16 американськими розвідувальними агентствами, до Негропонте звернулися наприкінці липня провідні демократи в Сенаті.

Останній такий звіт з’явився два роки тому і був у цілому песимістичний стосовно майбутнього Іраку. В листі до Негропонте демократи Сенату попросили його подати оцінки американських аналітиків щодо низки важких запитань, таких як: «Почалася в Іраку громадянська війна — чи країна перебуває на межі її розв’язання?», «Наскільки ефективні нові іракські сили безпеки?» і «Чи стабільний іракський уряд?». Хоч би там як, але Ірак сьогодні опинився на переході між обтяжливою дійсністю і невизначеним майбутнім. Яким буде це майбутнє, залежить від багатьох зовнішніх чинників та впливів. Однак одним із найпотужніших визначальних чинників є небажання президента США Джорджа Буша вносити суттєві корективи у свою іракську політику...

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво