ІНТРИГОЛОГІЯ ОПЕРАЦІЯ «КИСЛЯК» — НІ ДО ЧОГО ПРИЧЕПИТИСЯ

Якби ехолотом можна було прослухати політичний простір України, то ми б серед солодких прицмокувань, заклинань, шелесту грошей, вередливих стогонів та скреготу гальм ясно розчули стукіт молотків і вищання пилок. Це кілька бригад серйозних чоловіків споруджують висотну конструкцію, зміцнюючи стійки та розкоси, щільно пристругуючи дошки одна до одної, замінюючи сумнівні поперечини та підгнилі сходи, перевіряючи їх своєю вагою, потужно пританцьовуючи на них, щоб призначеного дня якийсь Обранець упевнено вибіг цими сходинами нагору і всівся в Президентське Крісло.

Як практично відбувається заміна сумнівних елементів у глибинах конструкції влади та їх «моцування по місці» — можна, як через збільшувальне скло, побачити на прикладі Черкас. Передісторія нинішніх потрясінь на черкаському олімпі така.

До березневих виборів-2002 мером Черкас був Володимир Олійник, колишній кандидат у президенти (1999), учасник «канівської четвірки», а потім послідовний опозиціонер. Своєю відкритою підтримкою акції «Україна без Кучми» він, мабуть, винищив чимало лейкоцитів у крові горішнього ешелону черкаської обладміністрації. Тому для ОДА прибрати з політичної арени бунтівного мера, замінити його на виборах особою, лояльною до Президента, було справою честі. Зусилля до цього були докладені чималі. Розглядалися різноманітні кандидатури. Директор великої молочної фірми Анатолій Волошин («король кисляку, сирків та йогуртів») зумів переконати губернатора Володимира Лук’янця в тому, що він, Волошин, — саме та особа, точніше саме та постать, яка гідна замінити Олійника. (Лук’янець спочатку віддавав перевагу Григорію Саську, голові Придніпровської райради.) Через добу після закінчення виборів, не дочекавшись офіційних результатів, Волошин силоміць зайняв головний кабінет мерії, підозрюючи, що Олійник спробує фальсифікувати результати виборів. Перемога над невгамовним Олійником, можливо, трохи покращила негативну думку Банкової про Лук’янця, який не зумів на виборах в області організувати тріумф для блоку «За єдину Україну». При цьому (зазначимо!) після поразки Олійника другу людину мерії — секретаря міськради Анатолія Джоболду — миттєво було працевлаштовано в ОДА на приємну посаду начальника управління із зовнішньоекономічних зв’язків. Дехто вважає, що видалення з мерії Олійника трохи відтягнуло відставку Лук’янця, на думку інших — Банковій після виборів було просто не до нього. Та наприкінці минулого року Лук’янця, як ненадійний елемент конструкції, було замінено лідером регіонального відділення СДПУ(о) Вадимом Льошенком. Звільнили Лук’янця жорстко, навіть послом у братню республіку не послали. Та голод, як іронізують молоді черкаські журналісти, йому не загрожує: відпочивши після трудів на ниві благоустрою області, екс-губернатор впрягся в роботу потужного хлібокомбінату, очоливши його.

Про нового губернатора спостерігачі говорять як про людину рішучу, швидше господарника, ніж чистого адміністратора. Обіймання ним посади супроводжувалося створенням на місцевому ТБ іміджу Льошенка як бійця. Людний спортзал; Льошенко в білому кімоно дзюдоїста кидає через себе нападаючого, як ляльку, після чого каже щось в об’єктив, здається, вдаючи із себе когось до болю знайомого. Та говорить не м’яко й усміхаючись, а з якимсь риком і погрозою в голосі...

Одного разу, перебуваючи ще на других ролях в ОДА, Льошенко проводив нараду з питання енергозабезпечення; були присутні зацікавлені в теплі відповідальні особи, не було лише представника від міськвиконкому. Льошенко зателефонував Волошину, Волошин відповів, що ми, мовляв, міські, самі з вусами, обійдемося без різних там, у нас тут своя нарада. Тобто послав. І тим виявив елементарну недалекоглядність — не вичислив, що Льошенко незабаром стане губернатором. А зневажливого ставлення до себе й прості громадяни не люблять, не те що потенційні намісники. Після того, як Льошенко запанував у черкаському «білому домі», він — розумно — не пішов на відкриту конфронтацію з Волошиним, та при першій-ліпшій нагоді став указувати на «окремі недоліки» у роботі міськвиконкому (прибирання снігу, ліміти на газ, борги перед бюджетниками й т.п.), показуючи всім, що Волошин не зовсім та людина, яка достойна керувати прославленим містом. Волошину невдовзі пригадають і захоплення кабінету, і зв’язки з «Нашою Україною», і заміну професіоналів у мерії на людей, приємних особисто йому...

І ось якогось моменту на політичній сцені міста знову активно замаячів Олійник. Його прибічники й прибічниці спробували зірвати сесію міськради, маючи на меті дискредитувати невдаху Волошина. Судячи з усього, так розпочалася одна з завершальних фаз операції під умовною назвою «Кисляк, та не наш». Наступним ходом об’єднаних сил олійниківців та есдеків мерії (останніх очолив депутат Джоболда), щоб підібратися впритул до крісла мера й звільнити це крісло від Волошина, був збір підписів за відставку секретаря міськради Валерія Пащенка.

Про Пащенка — депутата і бізнесмена — треба сказати окремо.

У спотвореному політичному просторі, як ми зауважили, не завжди спрацьовують звичні закони та правила. Ось і в прислів’ї «сім разів відміряй — один відріж» стали сумніватися після того, як Волошин сім разів із якоюсь дивною, щоб не сказати — маніакальною, завзятістю «протягував» Пащенка в секретарі міськвиконкому. «Протягнув» і, як невдовзі з’ясувалося, помилився. Коли колеги, налаштовані на переворот, запропонували Пащенку не чекати відставки на сесії, а самому добровільно звільнити місце секретаря, Пащенко згадав стародавню радянську мудрість: якщо процес не можна контролювати, його треба очолити. І очолив. На прес-конференції 28 січня він оголосив про своє революційне рішення про збір підписів для проведення позачергової сесії, на порядку денному якої стоятиме питання відставки Волошина.

Поза сумнівами, той, хто розробляв операцію, знав, який хід у відповідь зробить Волошин. Та й знати тут нічого, хід — один: прибрати підступного Пащенка, зіграти на випередження, замінити його! Ким? У такій ситуації для Волошина це вже було неважливо. Позачергова сесія відбулася 31 січня, на ній і розглянули питання про дострокове припинення повноважень секретаря міськради В.Пащенка. Йому інкримінували надмірну особисту активність у політичному житті міста. Приміром, звинуватили в усуненні Саська з крісла голови Придніпровської райради. 40 депутатів із 57 проголосували за відставку Пащенка. Наступне питання — обрання нового секретаря. Хто реальна кандидатура? Теж просте питання — голова міської депутатської фракції есдеків А.Джоболда. «За» — 35 голосів. Який наступний етап операції? Джоболда й не приховує, що створюватиме в міськраді свою більшість. Втім, вона в нього начебто вже і є.

В одному з недавніх інтерв’ю Волошин пообіцяв Джоболді, що якщо той «тягнутиме рядно на себе, то буде там, де й Пащенко». При цьому Волошин заявив, що сам він не збирається займатися політикою, мовляв, його справа — зі сміттям боротися. Джоболда у відповідь висловив готовність надати Волошину відповідну допомогу. Однак і від погрози не втримався: «Якщо він (Волошин) робитиме щось не так, ми (депутати) його виправимо».

Окремі спостерігачі звернули увагу на те, що Джоболда, Пащенко і люди, які прийшли до влади в Придніпровському районі (найбільшому, це практично виборчий округ) після перевороту, є/були причетні до системи КДБ—СБУ. Інші спостерігачі вважають, що це просто випадковий збіг і ніякої скоординованості дій серед екс-колег немає. Пащенка після вигнання із секретарів міськвиконкому миттєво підхопила Придніпровка, де він був затверджений заступником голови. Та повернімося до головної теми.

«Займатися сміттям», займатися господарством міста — це те, до чого ОДА палко хотіла заохотити Олійника. Заохотила Волошина. Тепер при господарникові-мері (мабуть, усі успіхи на цьому терені у Волошина попереду) перебуватиме комісар від СДПУ(о), який за необхідності зможе «виправити» мера, аж до його відсторонення, і в такому разі до виборів виконуватиме в міськраді його обов’язки. Отже, операцію «Кисляк» фактично завершено, стійки та поперечини укріплено, дошки підігнано, всі конструкції на цій ділянці поки що зроблено так, що ні до чого причепитися...

Як P.S. слід сказати, що в глибинах ажурної висотної конструкції прозирає не одна драбина, їх кілька. Якась обривається в порожнечу, ще одна упирається в забитий люк, із нею перетинається третя, східці якої втикані цвяхами... Ці лжедрабини гармонійно входять у загальну конструкцію і призначені для Лжеобранця...