«...І НІКОЛИ — ВОРОГИ» РОСІЯ Й КИТАЙ ВІДПРАЦЬОВУЮТЬ НОВУ ФОРМУЛУ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА

Після тривалих реверансів у бік Заходу російський двоголовий орел кинув нарешті погляд і на Схід. Цього тижня президент Росії Володимир Путін провів масштабне азійське турне, головною складовою якого був, ясна річ, візит у Китай.

Наприкінці 80-х років у Радянському Союзі мало хто сумнівався, що ця країна — зухвалий і хитрий ворог, котрий тільки й чекає зручної нагоди, аби відхопити в Росії її Далекий Схід. Сьогодні Москва поставляє в Китай сучасні винищувачі, есмінці й підводні човни з унікальним озброєнням, дві країни єдиним фронтом виступають на зовнішньополітичній арені й нарікають на не дуже великий, на їхню думку, товарооборот в 11 мільярдів доларів (для порівняння: з іншим стратегічним азійським партнером Росії — Індією — товарооборот становить лише півтора мільярда). І хоча потепління у двосторонніх відносинах почалося ще до приходу до влади 1989 року Цзян Цземіня, нинішні успіхи значною мірою стали заслугою саме цього політика, котрий непогано володіє російською і стажувався свого часу на ЗІЛі.

«Поглиблення відносин стратегічного партнерства між РФ і КНР є єдино правильним історичним вибором». Цими словами з підписаної Володимиром Путіним і Цзян Цземінем Спільної декларації РФ і КНР завершилася 13-річна епоха відносин Москви з нинішнім китайським лідером. Після цього Цзян Цземінь, який зберігає поки що пост голови КНР, передав естафету новому генеральному секретареві компартії Китаю Ху Цзіньтао.

«Росіянин і китаєць — брати навіки». Це історичне гасло, добре знайоме людям, юність котрих припала на п’ятдесяті роки минулого століття, остаточно кануло у Лету. Нині Москва й Пекін — стратегічні партнери. Тепер формула їхніх відносин звучить так: «навіки добрі сусіди, хороші друзі, надійні партнери й ніколи — вороги».

Цю «велику стратегічну ідею» російський і китайський лідери мають намір втілювати в життя, її буде скеровано на будівництво міждержавних відносин нового типу. У підписаній декларації сторони погодилися, що ці відносини повинні грунтуватися на принципах «невступання в союз, неконфронтаційності й ненаправленості проти третіх країн». Спостерігачам добре знайома ця формула, китайське походження якої не викликає сумнівів. Але такий підхід, з огляду на все, влаштовує і Москву. Років п’ять тому тодішній російський прем’єр Євген Примаков запропонував грандіозну геостратегічну ідею створення осі Москва — Пекін — Делі. Попри те, що в Росії залишилося чимало політиків, котрі плекають надію побудувати стратегічний трикутник за такою схемою, після візиту Путіна в КНР можна досить упевнено констатувати, що потрійного союзу не буде. Кожен дружитиме з кожним — по двоє. Візит Путіна в Пекін і його зустрічі з китайським керівництвом затвердили перспективу створення принаймні однієї надійної пари.

Москва й Пекін домовилися вважати терористів і сепаратистів Чечні та «Східного Туркестану» складовою міжнародного тероризму, а Росія в черговий раз запевнила, що не встановлюватиме офіційних відносин із Тайванем, вважаючи його невід’ємною частиною Китаю. Партнери мають спільне бачення й іракської проблеми: її слід розв’язувати тільки політико-дипломатичними засобами.

Загалом-то, якщо судити зі спільної заяви двох сторін, то дводенний саміт китайські лідери використали переважно для того, аби розвернути відносини з Росією у сприятливому для них напрямі. Читаючи цей документ, доходиш неминучого висновку про те, що його написали китайці, а Путін лише вирішив зробити приємне господарям, завіривши своїм підписом ці тези. Після року безпрецедентного зближення Росії зі Сполученими Штатами для Пекіна стали необхідними запевнення стосовно того, що Китай залишається в фокусі російської зовнішньої політики, його торговельні й геополітичні інтереси буде враховано Москвою, йому було потрібне підтвердження, що шанхайська угода, як і угода про добросусідство, все ще важливі для Путіна.

І Пекін одержав бажане. Російський президент, у свою чергу, мав дві очевидні мети: одним із перших світових лідерів познайомитися з новим китайським керівництвом, визначити, наскільки сильний контроль над ним нинішнього глави країни Цзян Цземіня, а також переконатися, що КНР залишиться основним покупцем продукції військово-промислового комплексу Росії. І Путін, з огляду на все, також виконав ці завдання.

Загалом-то візит пройшов без несподіванок і експромтів, які останнім часом траплялися з ним, а про першого президента Росії Бориса Єльцина годі й говорити. Усі зустрічі з усміхненими, що стали мудрішими за довгі роки влади китайськими лідерами, були спокійними й не нервували співрозмовників гострими питаннями. Єдине, що можна припустити у зв’язку з майбутніми ймовірними проблемами в російсько-китайських відносинах, то це твердість кожної зі сторін в обстоюванні своїх економічних інтересів. Китай, заявивши про підтримку прагнення Росії вступити у СОТ, не робитиме це на шкоду своїй торговельній експансії в зовнішній світ. При цьому в Пекіні усвідомлюють, що тільки Москва залишатиметься найнадійнішим партнером, що забезпечує потреби Китаю в сучасних озброєннях. Тема військово-технічного співробітництва була однією з основних на переговорах. І водночас — найменш прозорою. Китайці категорично вимагали не допускати витікання інформації — і росіяни підкорилися. Це можна зрозуміти: йдеться про суми російських поставок, що перевищують 2 мільярди доларів тільки 2002 року.

Крім того, слід згадати обмежувальні заходи, запроваджувані Китаєм на ввезення до країни низки найменувань металургійної промисловості. Але вони, як запевняють у Москві, не скеровані безпосередньо проти російських виробників, а віддзеркалюють прагнення китайської влади захистити свій внутрішній ринок.

Стосовно російсько-китайського співробітництва в інших галузях, то обидві сторони запевняють, що там усе чудово. Можливо, це й так, якщо виходити з того, що всі документи, підготовлені для підписання під час візиту Путіна в Пекін, було підписано. Їх шість: уже згадувана спільна підсумкова декларація, договір про передачу засуджених, протокол про створення підкомісії з питань співробітництва в галузі туризму, угода в сфері боротьби з порушеннями податкового законодавства й іншими економічними злочинами, угода між Центробанками про протидію легалізації незаконних доходів і боротьбу проти фінансування тероризму, меморандум про взаєморозуміння щодо надання банками Китаю російському Зовнішторгбанку великого довготермінового кредиту на фінансування китайського експорту в Росію.

Деякі міжнародні експерти попереджають, що Китай може в майбутньому, як то кажуть, підім’яти під себе Росію економічною вагою і двосторонні відносини розвиватимуться, за великим рахунком, за китайським сценарієм. У цьому зв’язку постає питання — чи спроможний російський президент скерувати ці відносини у вигідному для Росії напрямі?

Загалом-то, складається враження, що Володимир Путін усвідомлює таку небезпеку. Тож російська влада робить усе, аби скерувати китайський капітал передусім на фінансування газових і нафтових проектів, не говорячи вже про те, що росіяни воліють перетворити КНР на постійного покупця бойової техніки, намертво «прив’язавши» китайців до своїх стандартів озброєнь. Заради досягнення цієї мети Путін був готовий погодитися з китайцями в усіх інших символічно важливих для них і незначних для Москви питаннях. Водночас президент Росії не пішов на поступки в геополітично важливих для Росії проблемах. Приміром, у спільній заяві, ближче до її фіналу, було лише вказано, що лідери обговорили ситуацію в Центральній Азії, регіоні, дуже важливому для Росії.

І ще один аспект російсько-китайських відносин. Нині багато говорять про китайську експансію на Далекому Сході. Але загрозу цю все-таки добряче перебільшено. За деякими даними, на всій території Російської Федерації на сьогоднішній день перебувають не більше півмільйона китайців. Тож говорити про свідому великомасштабну територіальну й демографічну експансію, мабуть, не можна. Але, з іншого боку, є об’єктивна проблема, як кажуть прикордонники, «демографічного тиску на кордон». На всьому Далекому Сході Росії проживають, за найоптимістичнішими даними, 14 мільйонів чоловік, а в прилеглих до кордонів трьох провінціях Китаю, причому не найбільш густозаселених, проживає більше населення, ніж у всій Росії. Але російська влада з цією проблемою навряд чи спроможна щось вдіяти.

Закінчуючи матеріал про візит російського лідера в КНР, хотілося б зупинитися на такому моменті. Китайська газета «Чайна дейлі» напередодні прибуття Володимира Путіна в Пекін назвала його «першим світовим лідером, котрий побував у Китаї з офіційним візитом після завершення XVI з’їзду КПК». Таким чином, Пекін ясно показав, яке для нього значення в зовнішньополітичный системі має Росія, а яке — Україна: як відомо, наприкінці листопада в КНР також побував український Президент Леонід Кучма, але цей факт випав із пам’яті офіційної китайської преси.