І гримнув грім...

Події у Дніпропетровську та Полтаві змусили владу всерйоз заговорити про проблеми в житлово-комунальній сфері. Зрозуміло, що конкретних винуватців даної конкретної трагедії буде знайдено й конкретно покарано. Та найважливіше інше — чи будуть зроблені відповідні висновки?

Хотілося б відразу зазначити: не повинно йтися лише про справність газової мережі, контроль за технічним станом і безпекою експлуатації об’єктів житлово-комунальної сфери. Мову треба вести про головне — про якість влади. Чому про владу? Та тому що є ст.3 Конституції України, в якій дуже чітко написано: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». І ще одне важливе положення з тієї самої статті: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність».

Просто кажучи, має стояти питання, чи здатна Українська Держава в особі органів влади забезпечити безпеку українського громадянина. Безпека громадянина — це не тільки захист його від зовнішніх ворогів чи зазіхань злочинців.

Сьогодні кількість втрат від дорожньо-транспортних подій, побутових нещасних випадків, вживання неякісних харчових продуктів і алкоголю можна прирівняти до бойових втрат унаслідок середнього озброєного конфлікту. Демографічні проблеми України — це не лише низька народжуваність, а й нездатність забезпечити нормальні умови існування для тих, хто живе, висока смертність.

Ще на початку року депутатська фракція Народної партії «Народна ініціатива» в Одеській обласній раді виступила зі зверненням щодо необхідності забезпечення нормальної життєдіяльності мешканців населених пунктів Одеської області. У ньому депутати, зокрема, говорили про те, що «рекламні щити, які падають на людей (незадовго до цього рекламний щит, який впав в Одесі, убив людину. — С.Г.), вулиці, провулки та під’їзди без освітлення, розбиті міжквартальні проїзди, відкриті люки на дорогах, дерева, які падають від вітру, оголені дроти електромереж, гори неприбраного сміття, зграї бездомних собак, які нападають на людей, неконтрольоване використання феєрверків під час свят, зливання стічних вод у море, неуважна та небезпечна їзда громадського автомобільного транспорту, особливо так званих маршруток, — усе це становить загрозу для життя та здоров’я людини, а іноді повільно їх забирає».

Цю заяву було прийнято наперед, як то кажуть, «поки не гримнув грім», із метою звернути увагу влади на існуючі проблеми. Як показав досвід останніх місяців, депутати були праві. Гадаю, під цими тезами сьогодні підпишеться кожен. Тому що це питання стосується кожного.

Повідомлення про надзвичайні ситуації сьогодні посідають перші місця в рейтингу новин, залишаючи далеко позаду інформацію про політичні інтриги, коаліційні переговори та інші ігри політиків. Практично не минає й дня, щоб новинами не пройшов сюжет про прорвані труби, будинки, де люди тижнями сидять без світла, автомобільні ДТП із людськими жертвами.

Навряд чи в цьому варто звинувачувати журналістів, котрі нібито нагнітають обстановку. Ситуація, справді, серйозна. Та про існуючі проблеми влада говорить, як правило, post factum, уже після того, як відбулася надзвичайна ситуація, або, не дай Боже, трагедія. Чому тільки після вибуху в Дніпропетровську з’ясувалося, що газорозподільний пункт не перевірявся вже більш як два роки, і чому тільки після липневої автомобільної катастрофи у Криму з’ясувалося, що лише 20% автобусів в Україні відповідають нормам безпеки? Чому влада не працює на упередження, тим паче що, наприклад, про зношеність основних фондів у житлово-комунальній сфері кажуть часто і всюди?

І не варто думати, що ці проблеми вирішаться самі собою. Радше навпаки, вони мають шанс загостритися. Останніми роками Україна переживає будівельний бум. Зводяться нові багатоповерхові будинки, квартири в яких, м’яко кажучи, малодоступні пересічним громадянам. Звісно, до кожного будинку підводяться комунікації, електрика, газ. Та хто підрахував, скільки на кількість введених в експлуатацію нових квартир припадає нових підстанцій, газорозподільних пунктів? Чи на належному рівні забезпечено роботу каналізації? Навпаки, зростає навантаження на вже зношені електро- і тепломережі, що створює передумови для виникнення нових надзвичайних ситуацій.

Все це — турбота місцевої влади, причому не тільки органів місцевого самоврядування, котрі дають дозвіл на будівництво. Нагадаємо, що, відповідно до Закону України «Про місцеві дер­жавні адміністрації», саме місцеві дер­жадміністрації забезпечують «організацію обслуговування населення підприємствами, установами та організаціями житлово-комунального комплексу...», а також організовують роботу «з атестації об’єктів, сертифікації продукції, робіт та послуг підприємств і організацій житлово-комунального комплексу». Крім того, глава місцевої державної адміністрації є начальником цивільної оборони на підвідомчій території.

Про це чомусь забувають.

Проблема ж України полягає в тому, що втрачено стрижень, який забезпечував спадкоємність і професіоналізм влади. Мені вже не раз доводилося писати про негативний вплив квотного принципу, за яким державні посади розподіляють не за професійною ознакою, а за принципом партійної відданості. У цьому корінь політичної корупції, про яку так часто каже глава держави.

Однак політичні події в Україні протягом цього року, всі суперечки й домовленості анітрохи не поставили під сумнів квотний принцип. Радше навпаки, дострокові вибори тільки зміцнили його. Як результат — формування влади на місцях, саме тієї влади, котра покликана забезпечувати організацію й організовувати роботу, здійснювати контроль, залежить від кулуарних міжблокових домовленостей. Як результат — на місцях відчувається вакуум легітимності.

Справді, чого можна очікувати від місцевої влади, котра розпочинає суперечки з Кабінетом міністрів, якому вона, між іншим, за Конституцією підконтрольна і підзвітна, стосовно того, хто і як готується чи не готується до зими? Чого можна очікувати від губернаторів, які перебувають у статусі «в.о.», оскільки їх призначено в обхід передбачених законом процедур? Зрештою, чого очікувати від глав місцевих держадміністрацій і голів місцевих рад, котрі впродовж останніх місяців відкрито займалися тільки тим, що організовували перемогу своїх партій і блоків на виборах, замість того щоб виконувати свої безпосередні обов’язки?

Кадрова чехарда ніколи не мала наслідком поліпшення роботи державного апарату. У нас ця чехарда триває з 2005 року і, судячи з усього, попереду — її черговий етап. І якщо після помаранчевої революції так званих кучмістів витісняли з посад, аби віддати їх «революціонерам», то сьогодні деякі професійні чиновники звільняються самі, оскільки працювати в таких умовах стає неможливо.

На тлі таких подій курйозом виглядає нещодавно опубліковане в засобах масової інформації повідомлення про те, що уряд ухвалив зміни до своєї постанови стосовно зразків форми одягу і знаків розрізнення Служби зовнішньої розвідки. Як повідомляє РБК-Україна, віце-прем’єр із питань координації діяльності правоохоронних органів Олександр Кузьмук зазначив, «що відтепер Служба зовнішньої розвідки, котра досі була управлінням СБУ, а тепер є окремою структурою, має свої знаки розрізнення, зокрема емблеми та нарукавні знаки».

Напевно, немає у нас важливіших справ, як тільки затверджувати форму для вітчизняних «штірліців».

На жаль, мимоволі згадується класика, булгаковський професор Преображенський: «Ну, тепер, либонь, пішло, пропав калабуховський будинок. Доведеться їхати геть, але куди, питається. Усе буде, як по маслу. Спочатку щовечора спів, потім у вбиральнях змерзнуть труби, потім лопне котел у паровому опаленні і таке інше».

До речі, нас у нашому будинку ще залишилося 46 мільйонів мешканців. І життя триває.