ХОЛОДНИЙ ДУШ КОПЕНГАГЕНА

Європа не вірить євроінтеграційній риториці українських політиків, а Київ втрачає терпіння й надію, чекаючи, коли його нарешті визнають потенційним кандидатом на вступ у ЄС, а Україну оголосять державою з ринковою економікою. Ось, мабуть, головні результати міні-саміту Україна—ЄС, що відбувся в Копенгагені. Хоча його вже оголосили «віхою» в історії. Втім, Україні все-таки дозволили публічно заявити, що Угода про партнерство і співробітництво, на основі якої будуються її відносини з ЄС, застаріла, а співробітництво вийшло далеко за її рамки. Президент Леонід Кучма сказав про своє прагнення будувати відносини з ЄС на якісно вищому рівні. Але європейці непохитні в тому, що ставлять на чільне місце виконання домовленостей з Україною від 1994-го року і лише потім обіцяють подумати, чи розцінювати свого сусіда на сході як потенційного кандидата у ЄС.

Такі наслідки зустрічі в Копенгагені були цілком передбачуваними. Сповнену євроінтеграційних переживань Україну західні політики почали поливати холодним душем уже за кілька днів до початку зустрічі. Представник Євросоюзу Рейо Кемппінен заявив російським інформ-агентствам, що ЄС вважає передчасним визнання України країною з ринковою економікою. Приблизно те саме, але більш дипломатично говорив у Києві українським політикам і грецький прем’єр Константінас Сімітіс. (А його країна головуватиме в ЄС із 1 січня 2003 року і саме на неї ляжуть певні зобов’язання щодо виконання рішень саміту в Копенгагені.) За словами пана Сімітіса, у Європі точиться дискусія про те, наскільки Україна відповідає визначенню «країна з ринковою економікою». Але відпрацювання стратегії ЄС щодо країн, які ще не стали кандидатами на вступ у Союз, — процес тривалий і навряд чи завершиться навіть протягом наступних шести місяців головування Данії, яка, до речі, визначила розширення Євросоюзу своїм пріоритетом.

Проте в Копенгагені знайшлися політики, котрі ще менше, ніж грецький прем’єр, обізнані з ситуацією в Україні. Датський міністр у європейських справах Беттель Гаардер заявив кореспонденту Бі-Бі-Сі, що взагалі не чув про прагнення України стати в майбутньому членом ЄС. Нічого певного він не міг сказати і про те, наскільки Україна відповідає вимогам країни з ринковою економікою. Поінформованішим виявився чиновник датського МЗС Томас Вінклер, який сказав буквально так: «Наш спільний підхід до України — йдеться не тільки про підхід керівництва Данії, а про спільний підхід Євросоюзу — полягає в тому, що ми наголошуємо на виконанні вже підписаних обома сторонами угод про партнерство та співробітництво. Це і є фундаментом для подальшого розвитку відносин між Україною та Євросоюзом».

Таким чином, Україні ще раз вказали на те, що для стратегічного партнерства з нею на цьому етапі існують усі необхідні умови, треба тільки зміцнювати «судову систему, свободу преси, права людини та громадянське суспільство». ЄС обіцяє свою допомогу та співробітництво у цих сферах. Представники Євросоюзу пообіцяли обговорити можливі проблеми, пов’язані з майбутнім розширенням ЄС, аби зробити максимально «простою та ефективною» систему віз для українських громадян. Європа знову пообіцяла гроші на будівництво реакторів на українських атомних станціях і заявила про свою зацікавленість у проектах газового транзиту через Україну. Стосовно ринкового статусу, то ніяких обіцянок ніхто не давав. Європейці вирішили повернуться до цього питання, коли Україна наблизиться до завершення переговорів про вступ у СОТ, а поки що вони готові разом із Києвом попрацювати над якнайшвидшим укладанням тарифної угоди, і тут карти в руках українців.

Леонід Кучма пообіцяв, що Україна прагнутиме виконати «всі критерії, досягти стандартів, яких вимагають від кандидатів на прийом у ЄС», проте відразу зазначив, що ми не встановлюватимемо якихось конкретних термінів.

Колесо історії зробило ще один оберт. Ситуація до болю нагадує кінець 1999 року, коли перед самітом Євросоюзу в Гельсінкі Київ робив титанічні зусилля, щоб одержати від Європейського Союзу статус асоційованого члена і стати визнаним «потенційним» кандидатом на вступ у ЄС. Результатом усіх цих зусиль була Єдина стратегія Євросоюзу щодо України, у якій відносини з Києвом тлумачаться як «стратегічне партнерство», але не більше. Нагадаємо: саме тоді Леонід Кучма визнав, що Україна не готова ввійти до Європи, хоча в певному сенсі і самі європейці були не готові побачити в Україні невід’ємну частину Європи, яку, за словами американського президента Джоржда Буша, вона (Європа тобто) повинна обов’язково включати в себе у майбутньому. Після цього на кілька місяців — до наступного саміту Україна—ЄС у Парижі 2000 року — Київ заморозив усі розмови про свій європейський вибір. Потім на півтора року країну, наче бик вівцю, покрив «касетний скандал», який не дає спокою політикам досі. І вони знову вибили з українського Президентаа обіцянку завершити розслідування справи про загибель Георгія Гонгадзе.

За рік, що минув після останнього саміту Україна—ЄС у Ялті, у ставленні європейців до Україні, здається, нічого не змінилося.

У Києві кажуть, що євроінтеграційному курсу альтернативи немає. У щорічному посланні Президента до Верховної Ради шлях у Європу оголосили однозначним пріоритетом, і навіть зближення з Росією в Києві тепер розглядають у контексті європейської інтеграції двох країн. Українці схвалили Стратегію приєднання до ЄС. У ній, до речі, 2011 рік значиться якщо не датою вступу в європейське співтовариство, то принаймні терміном, до якого Київ волів би зблизитися з цим співтовариством максимально.

На Європу ці потуги враження не справили. Істотним — концептуальним — «зрушенням» можна назвати лише заклик британського міністра закордонних справ Джека Стро до своїх європейських колег оперувати терміном «Велика Європа», а також ініціативу Лондона вважати країни, що межуватимуть із Євросоюзом після його розширення 2004 року, «сусідами ЄС». Це, звісно, не горезвісний «асоційований статус», але теж щось: ще не життя в столиці, але вже в її області. Правда, поки що ні в Брюсселі, ні в Копенгагені не знають, як будувати відносини з «сусідами». Данія протягом найближчих шести місяців обіцяє «поглибити й розширити» цю ініціативу — власне, вкласти в неї визначений зміст. Як заявив під час саміту Україна—ЄС у Копенгагені міністр закордонних справ Данії П’єр Стіг Мьоллер, Європейський Союз інтенсифікує відносини з Україною після свого майбутнього розширення 2004 року і тільки потім, уже в оновленому складі, визначиться з пріоритетами у відносинах із новими сусідами. Певне, саме це мав на увазі далекоглядний грецький прем’єр Сімітіс, сказавши в Києві, що у практичному плані питання будівництва нових відносин ЄС «із сусідами» — справа неблизького майбутнього.

Хоч би там що, дуже симптоматичною можна назвати заяву українського Президента Леоніда Кучми, зроблену ним під час останнього саміту лідерів Центральної Європи у Словенії на початку червня. Він сказав, що занепокоєний небезпечними тенденціями в Європі, які загрожують темпам євроінтеграції східноєвропейських країн, а також заявив, що в Західній Європі європейська ідея переживає своєрідну «кризу ідентичності, й політичні євроінтеграційні проекти не знаходять відчутного ентузіазму серед широких верств населення». Так, це, звісно, не повтор заяви про «неготовність» України прийняти Європу і навпаки, але певною мірою поле для маневру, виправдання для нової зміни курсу в тому разі, якщо ЄС не запропонує Києву нічого нового.

Зважаючи на все, Данія витратить свій термін на вихід із цієї «кризи ідентичності». Адже якщо до 1 січня 2003 року всі країни Євросоюзу не ратифікують договір у Ніцці, навіть про розширення Євросоюзу за рахунок країн першої хвилі можна буде тільки мріяти. Дамокловим мечем висить над ідеєю розширення черговий референдум в Ірландії, громадяни якої під час кожного соцопитування вперто висловлюються проти положень цього документа. З другого боку, і для найбільш «просунутих» кандидатів, таких, приміром, як Польща, досі зберігається загроза не встигнути зайняти місце в поїзді, що прямує в Європу. Варшава та Брюссель усе ще сперечаються, як їм розв’язати проблему субсидій для фермерів. На думку багатьох експертів, у Європі, що схиляється праворуч, наростають тенденції, при яких можуть відмовити в праві на вступ у ЄС навіть куди більш підготовленим кандидатам, ніж Україна. Нашій країні закидають незахищеність кордонів на сході. В ЄС надміру пильно стежать за тим, як Україна, а також Польща бореться з нелегальною міграцією. Чи можна розраховувати, що при цьому зроблять якісь послаблення для українських громадян у питанні віз?

Останній штрих — саме Данія з 1 липня 2002 року ввела в дію нову редакцію закону про нелегалів. Депутати Європарламенту від Іспанії і Бельгії виступили з критикою цього законопроекту, а речник у Європарламенті Партії зелених Швеції П’єр Гартон заявив, що Копенгаген, певне, прагне перетворити Євросоюз на «фортецю під назвою Європа».

Правда, цей міні-скандал, дещо змазавши початок головування Данії в ЄС, усе-таки не позначився на настрої датських політиків, котрі дістали можливість ще раз від імені Європейського Союзу запевнити українського гостя в Копенгагені, що з Києвом у ЄС завжди будуть пріоритетні відносини.