Холодні закуски - Політика - dt.ua

Холодні закуски

12 червня, 2009, 16:19 Роздрукувати Випуск №21, 12 червня-19 червня

«Весілля не буде!» — ці слова Шурика з «Кавказької полонянки» могли б стати девізом минулого тижня...

«Весілля не буде!» — ці слова Шурика з «Кавказької полонянки» могли б стати девізом минулого тижня. «Широка коаліція», про створення якої ще в неділю вранці регіонали говорили з «99-відстоковою впевненістю», розпалася, так і не народившись. «Наречений» ретирувався прямо з-під вінця. Повідомивши, що не може пов’язати себе узами шлюбу, якщо публіка, тобто народ, проти.

Ніхто, правда, всерйоз цього пояснення не сприйняв. «Наре­чена» відразу вирішила, що «ошу­канець» насправді одружуватися й не збирався. І вимагав надто великого посагу — у вигляді стовідсоткових гарантій президентства. «Гості» в думках розійшлися: одні говорили про втручання Ющенка, який пообіцяв адміністративну підтримку у разі участі Януковича у прямих виборах, інші — про вплив «великого й жахливого» Фірташа, треті натякали, що куратор усієї цієї витівки — Віктор Медведчук — укотре переграв самого себе, запропонувавши стратегію, реалізувати яку могли тільки люди з холодним серцем і залізною волею. До них лідер опозиції (на жаль чи на щастя — вирішувати вам) не належить.

Були й такі, хто радо бурмо­тів щось на кшталт «Бог усе бачить». Ну що ж, коли у фіналі Кубка світу 1986 року Дієго Ма­радона забив рукою вирішальний для аргентинців гол у ворота англійців, він ще теж стверджував, що це була — не більше й не менше — «рука Господа». Віктор Янукович теж натякав на Боже провидіння — інакше не записував би своє звернення в лаврі на Трійцю. Віктор Ющенко, зазвичай схильний до трансцендентних розмірковувань, цього разу імені Божого не згадував: він пояснив провал «українського ГКЧП» втручанням чесних журналістів і пересічних громадян. Правда, стосовно вітчизняної політики версія видається не менш фантастичною, ніж пояснення Януковича. Не тішитимемося ілюзіями, думка акул пера, не кажучи вже про мільйони українців, — це останнє, на що звертають увагу Янукович, Тимо­шенко і сам Ющенко. За поодинокими винятками, які тільки підтверджують правила, медіа як були, так і залишаються, у кращому разі, спостерігачами, за якими визнається тільки право здогадуватися, як вчинять політики. Ось вони й гадають. До Трійці— намагаючись зрозуміти, хто кого першим кине. Тепер — міркуючи, хто й як за провал переговорів помститься. І в кого нерви виявляться міцнішими, адже, як любив повторювати Йосип Сталін, «помста — це страва, яку треба подавати холодною».

Насправді заява Януковича шокувала не тільки Тимошенко, чиє телевізійне звернення дивним чином скидалося на сакраментальне «вы меня прэдали» у виконанні Олександра Омельченка. Глибоко враженими почувалися всі регіонали, які протягом останніх тижнів всіма можливими й неможливими способами доводили «життєву необхідність» створення широкої коаліції. Причому до переліку постраждалих цього разу потрапили не тільки звичайні спікери ПР, а й великі фігури на кшталт Бориса Колеснікова, який грав роль мало не головного VIP-агітатора. І відповідав безпосередньо за переговори з БЮТ.

І річ навіть не в самому рішенні поставити хрест на угоді з Тимошенко. А в тому, що, перш ніж оголосити про це на всю країну, Янукович її про це не попередив і тим самим, як мінімум, підставив перемовників від ПР. Доведи тепер бютівцям, що вони не присипляли їхню пильність, знаючи про демарш, який готує лідер! Але головна причина невдоволення Колеснікова і компанії — те, що про рішення лідера і вони самі дізналися з медіа. Не по-товариському вийшло. Такого не забувають. Тим більше такі люди як Колесніков. Про те, яка чіпка в Бориса Вікторовича пам’ять, будь-хто може поцікавитися... ну, скажімо, в Луценка. Помста за справу з «Білим лебедем» остигала, якщо мене не зраджує пам’ять, років три...

Правда, соратникам Януковича по партії, на відміну від прем’єра, не треба було з’являтися в телевізорі. І демонструвати свої почуття на публіці. Можливо, тому «теплі слова» на адресу лідера не стали надбанням усієї країни. А у висловах вони не соромилися. Головна теза — «ми йому принесли президентство на тарілочці з блакитним обідком, а він знову не зважився». І висновок — президентства Вікторові Федоровичу з таким підходом точно не бачити, а тому саме час розкладати яйця у різні кошики. Зрештою, Дмитрові ж Фірташу можна, а чому іншим не можна? Поповзли навіть чутки, що Ахметов не даремно зустрічався на початку травня з Яценюком. І начебто навіть подавав йому сигнали в червні.

Утім, далі чуток справа з перетворення лідера на «холодну закуску» поки що не пішла. І навіть не тому, що до Яценюка й так заграють усі кому не лінь, відтак ексклюзивних гарантій ніхто із тих, хто сватається, отримати не можуть. Просто ставити знак рівності між Колесніковим і Ахметовим, як мінімум, необачно. Рінат Леонідович, звісно, був не проти широкої коаліції й навіть доклав певних зусиль до її створення — інтереси власного бізнесу цього потребували. Але перекреслювати через невдачу з її створенням десятиліття стосунків із Януковичем? В ім’я чого й на чию користь?

Певна річ, якби Ахметов дізнався про рішення лідера ПР із преси, він міг би почуватися ураженим не менше, ніж Колесніков, якщо, звісно, не вдатися до міцніших висловів. Але підтвердження цієї версії, попри всі зусилля журналістів, виявити не вдалося.

Понад те, серед людей посвячених є такі, котрі стверджують, що про намір Януковича вийти з переговорів Рінат Леонідович знав, як мінімум, у п’ятницю, коли, власне, й готувався текст звернення. Чому ж тоді про це не дізнався Борис Вікторович — інше питання... А в те, що Колесніков гратиме в партизанщину без згоди Ахметова, у будь-якому разі, віриться мало. Та й потім — у них обох поле для маневру не таке вже й широке. До виборів зовсім мало часу, і вже тому Янукович для всіх регіоналів залишається «нашим усім». Демонструвати мстивість тоді, коли за доступ до тіла лідера борються відразу кілька груп впливу, просто ризиковано.

Отож не слід дивуватися, що, покипівши два дні, Колесніков несподівано затих. І на засіданні президії політради не виявляв ні найменшого невдоволення. Навіть після того, як Янукович прямо поцікавився, чи є заперечення проти його рішення вийти з переговорів зі створення широкої коаліції. Мовчки підвели руки «за» й регіонали, котрі орієнтуються на Колеснікова. Як пояснювали деякі з них, «щоб не давати приводу для зловтіхи» тим, хто з самого початку був проти об’єднання з БЮТ.

Утім, конкуренти з «групи Фірташа», яким спочатку приписували вплив на рішення Віктора Федоровича поховати «ширку», цілком усвідомлюють, що не мають до цього жодного стосунку. І що перемога сама впала на них зненацька. І навіть не перемога, а вирятування від ролі «холодцю», що його Тимошенко могла зажадати від Януковича як весільний подарунок. Отож ще невідомо, хто кому в цьому випадку зробив послугу. І чи не доведеться переможцям ще довго і вперто доводити лідерові, що вони можуть бути йому корисні. Наприклад, у реалізації довгострокової стратегії — з поверненням, у разі перемоги лідера ПР на президентських виборах, повноважень Кучми через скасування конституційної реформи 2004 року. Не випадково ж Віктор Федорович натякав, що Основний Закон змінювати, у будь-якому разі, доведеться. Не уточнивши при цьому — в який бік.

А ось розрахунок на те, що козирем можуть стати фінансові ресурси, може й не спрацювати. Януковича останнім часом відверто дратують розмови про його залежність від спонсорів. На цьому, кажуть, уже обпікся Колесніков, якому лідер у розмові тет-а-тет нібито сказав, що гроші на вибори він може зібрати й сам. Щоб опустити батьків-утримувачів на землю й відбити в них охоту перебільшувати свій вплив та можливості, Янукович навіть вирішив призначити керівником майбутньої кампанії Миколу Азарова — представника старшого покоління ПР, рівновіддаленого від основних груп впливу. Оргроботу доручили ще одному «старому» — Володимирові Рибаку. Правда, швидше, вимушено: Василь Джарти, якого планували раніше на цю роль, під час відпочинку в Криму отримав численні переломи й тепер поправляє здоров’я. Наприклад, саме лідера під час кампанії «танцюватиме» Сергій Льовочкін. Радіє, мабуть. Даремно.

Але не слід сприймати повернення «перевірених кадрів» як опалу «молодих». І вже тим більше — як відсторонення їх від справ. Віктор Федорович успішно опановує мистецтво керувати своїм оточенням у стилі Леоніда Кучми. І навіть намагається вчитися на помилках другого президента. Тому розуміє, що відпускати занадто далеко впливові постаті з близького кола небезпечно. Хтозна в які ігри вони вирішать погратися без нагляду. І вже тим більше перебуваючи в опозиції, хай навіть внутріпартійній... А може, до Януковича дійшли чутки, що у вузькому колі один із високопоставлених партійців казав: «Якщо лідер вирішив іти на прямі вибори, то повинен узяти на себе відповідальність і зобов’язання піти, якщо кампанія закінчиться невдало»? У такому разі рішення лідера довірити Борисові Колеснікову фінанси й ідеологію кампанії видається просто блискучою відповіддю. Виявом вищої довіри. Чи витонченої помсти?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво