ХІД У ВІДПОВІДЬ

Поділитися
Папа Римський, генсек НАТО, очікуваний візит радника президента США з питань безпеки Кондолізи Райс услід за перебуванням у Києві старшого координатора допомоги новим незалежним державам держдепу США...
І.Іванов — В.Черномирдіну: «Дивіться, Вікторе Степановичу, скільки у нас сюрпризів для українців»

Папа Римський, генсек НАТО, очікуваний візит радника президента США з питань безпеки Кондолізи Райс услід за перебуванням у Києві старшого координатора допомоги новим незалежним державам держдепу США. Всі ці події разом могли створити в Москви враження, що зовнішньополітичний маятник України знову гойднувся в бік Заходу — із волі самого Заходу й нових стратегій США.

Адміністрація Клінтона намагалася впливати безпосередньо на Росію — на її економічну й політичну ситуацію. Дружба Білла й Бориса дорогого коштувала. Росія як чорна дірка всмоктувала зарубіжні кошти на реструктурування та зміцнення демократії. І все марно. Тепер американські прагматики від влади ключову ставку роблять на зміцнення демократії та економічне зростання в державах навколо Росії. Підхід безпрограшний. Грошей на малі республіки потрібно менше, ніж на Росію. А якщо остання так і не змириться з ущемленими амбіціями, держави-союзники охоплять Росію, що не хоче відмовлятися від своїх звичок, геополітичним «поясом вірності».

Ахіллесова п’ята цього плану — дуже піддатлива навіюванням Україна. Будучи в Києві з візитом цього тижня, міністр закордонних справ РФ Ігор Іванов передав Леоніду Кучмі послання російського президента, у якому йшлося, що в Білокам’яній задоволені змістом і темпом двосторонніх відносин. Разом із послідовністю Москви щодо касетного скандалу і справи Гонгадзе, це мало сподобатися. Вже вирішено, що Володимир Путін приїде в Київ на святкування 10-ї річниці незалежності України — 24 серпня. До того часу Кучма й Путін зустрінуться ще двічі — 25 липня у Вітебську й 1—3 серпня в Сочі, на зустрічі лідерів СНД. А поки що Іванов самотужки вносив посильну лепту в поглиблення стратегічного партнерства двох держав.

Українська сторона намагалася подати тематику двосторонніх переговорів як пов’язану з вирішенням питань власності за кордоном, делімітацією кордону, ну і, нарешті, презентацією грубезної збірки документів за десятирічку українсько-російського життя. А російські трактування були ширші — охоплювали деталі, пов’язані з базуванням Чорноморського флоту в Криму, й нагадування про Меморандум про стратегічне партнерство між Україною і Росією.

У такому меморандумі нібито вже мало сенсу після підписання широкомасштабного Договору про дружбу й партнерство між Україною і Росією. Тож цю ідею хтось вважає вже мертвою, хтось — ще життєвою, але потрібною радше Москві, ніж Києву. Все залежить від конкретного наповнення. Передбачає ж, приміром, меморандум про стратегічне партнерство між США й Ізраїлем надання з американського боку військової допомоги в разі агресії. Загалом, є тема...

Щодо Чорноморського флоту, то, крім іншого, Москва порушує питання про модернізацію арсеналів ЧФ. Два останні роки мусувалася історія про перебазування в Крим 22 літаків Су-24М замість застарілих МіГ-17. Спочатку Київ пручався, намагаючись підписати угоду, за якою українська сторона могла б інспектувати військові об’єкти ЧФ у Криму, щоб унеможливити загрозу несанкціонованого розміщення на півострові тактичної ядерної зброї. Однак угоди немає досі, а літаки вже на півострові.

На черзі — бажання Москви оновити бронетехніку Чорноморського флоту. Плюс головне командування ВМФ Росії прийняло рішення про передислокацію на Чорноморський флот ракетного корабля на повітряній подушці «Самум» (нині він базується на Балтійському флоті), призначення якого — вести розвідку і стояти в дозорі, боротися з бойовими кораблями противника у відкритому морі. За своїми ходовими і бойовими характеристиками не має аналогів у світі.

Міноборони України хоче, щоб ця заміна також проходила за спеціальними додатковими угодами, які не дозволили б посилювати військовий потенціал ЧФ. Хоча на прикладі того ж таки «Самуму» про рівність замін говорити досить проблематично. Генерали, яких у терміновому порядку послали в МЗС на презентацію вже згадуваного договірного гросбуха, про успіхи на фронті переговорів щодо озброєнь із Росією не могли сказати нічого втішного. Зате не виключено, що військовиків ось-ось звинуватять у нерозумінні, як говорили за колишніх часів, «курсу партії та уряду». Адже прояви стратегічної дружби знову фонтанують. І чи варто пояснювати, що з таким темпом зустрічей двох сусідів — верховних головнокомандуючих британцю Джорджу Робертсону чи американцю Джорджу Бушу змагатися дуже складно.

Ігор Іванов з льоту парирував натяки, що його приїзд до Києва має на меті, крім іншого, девальвувати неросійський вплив на Україну. «Ми виходимо з інтересів наших двосторонніх відносин. А стосовно відносин із третіми країнами, то це суверенне право України розвивати свої відносини зі Сполученими Штатами — нічого тут страшного немає. З Європою, Китаєм, Японією. Ми живемо в умовах глобалізації, тож не можемо бути орієнтовані тільки праворуч або ліворуч. Росія сама орієнтується на захід, схід, північ, південь. Ми впевнені, що така держава, як Україна, має свої інтереси на всіх азимутах».

Що не кажи, чудовий приклад геополітичного плюралізму. Але якось несподівано всі раптом затурбувалися долею феномена під назвою «нейтральність» в українському виконанні. Появі Ігоря Іванова в Києві передували сказані «Независимой газете» слова «газового» посла Росії в Україні Віктора Черномирдіна про те, що «нейтральний статус такої держави, як Україна, може істотно підірвати її стратегічні інтереси. Адже Україна — не Швейцарія. З урахуванням природних геополітичних реалій, за Києвом могла б бути закріплена роль регіонального лідера».

Схожі слова випадало чути й раніше. Приміром, від Яна Бжезинського, який по молодості поки що працює радником сенатора-республіканця Джессі Гелмса з питань Росії та Європи в комітеті з міжнародних відносин сенату США. Він переконаний: «Україна робить помилку, не заявляючи про своє членство в НАТО. Нейтральні держави — це рудимент «холодної війни». Традиційно, коли йшлося про нейтралітет, це розглядалося через військову призму — як військовий нейтралітет. Тепер нейтральність може мати хіба що політичне значення, а не військове. Сьогодні навіть Швеція і Фінляндія кажуть про себе — ми позаблокові країни».

Фрази схожі. Зміст — протилежний. Для Росії нейтральність України — це реальна загроза виведення з Криму Чорноморського флоту. Для євроатлантичних лобістів України її нейтральність означає неможливість визначення остаточної мети та сенсу співробітництва України й НАТО. У стабільному світі можна, звісно, і почекати, поки плід дозріє. Але в передчутті другої «холодної» війни всі квапляться перестрахуватися. Вихід США з Договору про протиракетну оборону й поновлення ядерних випробувань — справа майже вирішена. У відповідь Росія з принципу спробує наставити дядькові Сему в Європі якнайбільше шпильок (або, мовою генералів,— на європейському театрі воєнних дій). Тим паче що за протиракетним щитом до Росії посуне і щит розширеного НАТО.

Холодні віяння у Києві вже відчули, і дехто вже спробував для початку легенько полоскотати нерви атлантистів. Минулого тижня колишній секретар Ради безпеки України, а нині глава комісії з питань реформування оборонного комплексу Володимир Горбулін цілком дохідливо заявив представникам 19 країн НАТО, які зібралися в Києві, що видатки на розширення альянсу значною мірою залежать від самопочуття України.

«Україна географічно відділяє деякі країни НАТО від оборонного союзу, формованого Росією. Стратегічно прорахунки стосовно України можуть кардинально збільшити вартість уже прийнятих рішень. Якщо політика Росії та НАТО з параметрів розширення альянсу на схід буде узгоджена, відносини України з НАТО й Росією будуть конструктивними та багатообіцяючими. При дисбалансі у відносинах Москви і Брюсселя Україна може виявитися не на умовній, а на межі поділу зон відповідальності НАТО й Росії. Вибір, до якої зони належить Україна, може мати для неї важко передбачувані наслідки. Проведення політики позаблоковості, а тим паче нейтралітету, у цьому разі буде проблематичним або й узагалі неможливим», — заявив Горбулін.

Ті, на кому тримається НАТО, можуть вирішити, що справді дешевше оплачувати Україні її «буферність». І продовжуватимуть фінансово ін’єктувати Київ, не набридаючи питаннями про результативність реформ. Але такий підхід — утопія. Там захочуть мати гарантії. Такими закамуфльованими гарантіями могли б стати формулювання, зафіксовані в оновленій Концепції національної безпеки. Модернізовану версію цього документа потрібно було видати на-гора цього літа. Правда, нинішній секретар Радбезу Євген Марчук уже заявив: дуже мала надія на те, що парламент розгляне цей документ до кінця року — «з осені практично почнуться парламентські вибори, і його ухвалення буде політизовано». До того ж, «треба підготувати громадську думку, і нова редакція не повинна бути сюрпризом для еліти, для громадськості загалом і для парламенту».

Сюрпризів не буде. Після парламентських країну почнуть готувати до виборів президентських. Усе піде по наїждженому колу. І зарубіжних гостей зі Сходу й Заходу тоді в Києві навряд чи стане менше. Вони, як і тепер, спробують домогтися від Києва сталості. Але єдина наша сталість — це легковажність.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі