Хай краще світ прогнеться під нас? - Політика - dt.ua

Хай краще світ прогнеться під нас?

11 лютого, 2011, 16:51 Роздрукувати Випуск №5, 12 лютого-18 лютого

Рекламний слоган «Імідж — ніщо, жага — все» особливо актуальний, коли йдеться про жагу помсти. Але коли цю жагу бодай трохи вгамовано, то згадують і про імідж.

Рекламний слоган «Імідж — ніщо, жага — все» особливо актуальний, коли йдеться про жагу помсти. Але коли цю жагу бодай трохи вгамовано, то згадують і про імідж.

Потік критичних зауважень з боку Заходу — починаючи від неурядових організацій і закінчуючи офіційними особами в Брюсселі та Вашингтоні — з приводу вибірковості застосування правосуддя в Україні нарешті подіяв на команду Януковича, хоча наразі зовсім не так, як на те розраховували. Але і в розгорнутій цього тижня інформаційній кампанії з відбілювання нинішньої української влади та осоромлення Ю.Тимошенко можна знайти позитивний момент, правда, всього один — для Віктора Януковича все ще важливо, що про нього думають на Заході. І доки він хоче мати імідж реформатора і євроінтегратора і воліє, щоб його порівнювали з де Голлем, а не з Лукашенком, у нас усе ще залишається надія, що нинішня українська влада не уподібниться білоруському режиму.

Проте все інше в цій кампанії викликає жаль і зневіру. І те, як влада в Києві трактує сигнали Заходу, і те, як незграбно-лінійно вона реагує на них, і та заповзятливість, яку проявили виконавці (особливо «потішила», наприклад, МЗСівська інтернет-розсилка під напрочуд «витонченим» як для дипломатичного відомства заголовком «Із Тимошенко такий прем’єр-міністр, як із Че Гевари сантехнік»). Напевне нам на очі потрапило не все, але й прочитаного достатньо для загального розуміння «концепції». І в смішному й недоладному прес-релізі нашого посольства у Франції, розісланому тамтешнім ЗМІ, і в стриманому листі депутатів-регіоналів на ім’я глави Європарламенту Єжи Бузека, і в яскравому інтерв’ю газеті «День» американського лобіста Брюса Джексона, який давно приятелює з українськими владу й гроші імущими, і у хвацькій статті відомого текстами такого штибу Марка Чапмена (The Kremlin Stooge, Канада), і в пафосних публікаціях керівника інформаційного департаменту українського МЗС Олега Волошина (Euobserver.com, Брюссель) і глави зовнішньополітичного відомства Костянтина Грищенка (Moscow Times) лейтмотив приблизно однаковий: хороша команда на чолі з В.Януковичем веде Україну в європейське майбутнє шляхом стабільності й реформ, а погана руйнівниця революціонерка-корупціонерка Ю.Тимошенко тягне країну в минуле і хаос, на кожному кроці паплюжачи добре ім’я країни. І оскільки вона потонула в корупції, а Захід давно закликає Україну боротися із цим злом, то от нова влада й почала боротьбу з корупцією, а зовсім не з політичними опонентами.

Ми не маємо наміру бути адвокатами Ю.Тимошенко і, тим більше, не стверджуємо, що вона «біла й пухнаста». Але ось її звинувачують у тому, що вона ганьбить імідж України і перешкоджає євроінтеграції, апелюючи до Заходу й зображуючи події в Україні в темних тонах. Так, виносити сміття з хати справді негарно. Але чи є в Ю.Тимошенко, як і в опозиції загалом, альтернатива, інші, дієві важелі впливу на владу і ухвалені нею рішення? Яким чином опозиція в Україні може конструктивно проявити себе? «Українська влада готова співробітничати з кожною опозиційною групою і кожним її представником за умови, що він справді готовий мислити інтересами нації, а не дрібних політичних чвар», — пише К.Грищенко. Але ж це неправда. Опозиція нині не має жодної можливості реалізувати свої пропозиції. Законопроекти, розроблені її представниками, не розглядаються, поправки до прийнятих коаліцією законів не враховуються, ігноруються навіть рішення, ухвалені парламентським комітетом. Представників опозиції не допущено ані в комітет з реформ, ані до роботи над зміною Конституції та виборчого законодавства. Їм недоступне незалежне правосуддя — через відсутність такого, і немає найменшого сенсу звертатися до правоохоронних органів, які перебувають під тотальним контролем правлячої команди. Українська влада не бажає співробітництва з опозицією. Витіснити її на маргінес, як у Росії, — мета, засадити за грати, як у Білорусії, — мрія.

Та це хибні позиви. За дефіциту думок та ідей, за гострої інтелектуальної недостатності, відчутної в усьому, що робить команда Януковича, має цінуватися кожна розумна пропозиція незалежно від того, від кого вона надходить. Ми не маємо ілюзій, що наша опозиція складається суцільно з Бальцеровичів і Куань Ю. Але й у її представників часом народжуються свіжі думки.

У влади мутував ген, відповідальний за інстинкт самозбереження. Вона не розуміє, не відчуває, що критика їй життєво потрібна. І якщо журналістів називають «сторожовими псами демократії», то опозиція — це «санітар лісу». І якщо перших посадити на ланцюг, а другу винищити, то ліс дуже швидко перетвориться на болото — джерело гниття і хвороб.

Адвокати влади знайшли невідпорний, на їхній погляд, аргумент: мовляв, Янукович став президентом демократичним шляхом, його підтримав народ, тому якщо комусь не подобаються його дії і робота його команди, будь ласка, приходьте на наступні вибори й голосуйте за кого хочете, але зараз нема чого критикувати й ганьбити Україну на міжнародній арені. «У тих же, хто намагається маніпулювати міжнародною думкою, щоб зашкодити процесу реформ, немає майбутнього в Україні», — якось навіть загрозливо пише О.Волошин у відповідь на критичну статтю в Euobserver.com українського журналіста Анатолія Марциновського (обізваного дипломатом «маловідомим», але насправді добре відомого в колах прихильників євроінтеграції України, котрий працював у багатьох вітчизняних виданнях, давно співробітничає з представництвом Єврокомісії в Києві, багато років займався підготовкою «Євробюлетеня» і написав довідник для журналістів про Євросоюз). «Який кошмар, — вжахнувся один західний дипломат, прочитавши текст керівника інформдепартаменту українського МЗС. — Невже вони вважають, що ми всі дурні?».

Невже оточення Януковича справді вірить: якщо вони заткнуть рота журналістам, опозиції і особисто Ю.Тимошенко, то на Заході ніхто нічого не помітить, і всі черпатимуть інформацію про становище в Україні виключно з виступів президента Януковича, статей міністра Грищенка та прес-релізів українських посольств?

Невже ненависть так затьмарює розум, що на Банковій, Грушевського і Михайлівській не розуміють, що, намагаючись змішати з багном Тимошенко і переслідуючи її в кримінальному порядку, влада своїми руками виліплює їй образ героїні-мучениці як в Україні, так і на Заході, і плямує власний імідж?

«Ми звертаємо увагу не на те, що нам каже Тимошенко, а на те, як на її слова і дії реагує влада», — пояснюють європейські дипломати. На Заході не ідеалізують Тимошенко, їй не дуже вірять, і вона багатьох там давно дратує. Але вона — це символ. Раніше — символ помаранчевої революції, яка скорила світ, тепер — символ опозиції, переслідуваної не дуже симпатичним Заходу Януковичем, який узяв реванш. А глумитися над символами небезпечно передусім для власного іміджу.

У відповідь на обвинувачення у «виборчому правосудді» в Києві знайшли аргумент: мовляв, проти представників нинішньої влади ведеться аж 300 розслідувань, а попередньої — всього 70. Але хто ці порушники і корупціонери з лав нинішньої влади? Восьмі підповзаючі? Кого зі значних персон, крім колишнього спікера кримського парламенту А.Гриценка, влада може пред’явити на суд громадськості та Феміди? (До речі, що заважало притягти його до відповідальності раніше, коли він був при владі? Не знали не відали? Але про махінації з землею регіонала Гриценка на сторінках «Дзеркала тижня» наш кореспондент Валентина Самар писала давно й докладно.)

Список переслідуваних «за законом» персон з команди «папєрєдніків» куди як гучніший: колишній прем’єр-міністр, міністр внутрішніх справ, міністр економіки, міністр екології, голова Держкомрезерву, керівники Держказначейства і Держмитниці, заступник керівника НАК «Нафтогаз», перші заступники міністрів оборони та юстиції тощо. (На Банковій сподіваються когось переконати в тому, що їхні наступники наслідили менше? Смішно!) «Для нас цілком очевидно, що це політичні репресії», — свідчать у бесідах з DT.UA представники західних держав і організацій.

Кримінальне переслідування членів попередньої команди влада подає під соусом давно назрілої рішучої боротьби з корупцією. «Ми сьогодні бачимо, як бюрократія, корупція прикриваються в Україні демократичними гаслами», — обурювався минулого тижня у Варшаві на засіданні українсько-польського економічного форуму В.Янукович, пояснюючи слухачам, що йдеться «про спроби дезорієнтувати міжнародну спільноту та українське суспільство». «Невеличка купка людей, яка 20 років грабувала країну, — це купка, а все суспільство від цього страждало, страждала держава, наш імідж у світі», — захопившись, усе викривав наш цицеронистий президент, забувши, правда, уточнити, а де ж він сам був увесь цей час і який стосунок має до цієї «купки». А до влади він має безпосередній стосунок з 1996 року. З цих 14 років три роки був прем’єром і ось уже рік як президент. Хтось пам’ятає хоч одну гучну справу, ініційовану полум’яним борцем із корупцією — прем’єром Януковичем?

Дозволимо собі одну розлогу цитату з інтерв’ю Deutsche Welle регіонального координатора по Східній Європі та Центральній Азії міжнародної антикорупційної організації Transparency International Міклоша Маршалла, яке він дав у жовтні після оголошення результатів «міжнародного аудиту»: «Ми вітаємо боротьбу зі зловживанням коштами платників податків. Будь-який член уряду в демократичній країні повинен бути підзвітним. Але, судячи з повідомлень з України, згадане розслідування має істотні вади: на мою думку, воно не було незалежним. Важко стверджувати, що тільки попередній уряд займався такими махінаціями. Якщо поглянути на індекс сприйняття корупції, який ми готуємо щороку, то побачимо: Україна страждає від непрозорих махінацій з державними фінансами вже 20 років. Країна перебуває на дні світового рейтингу корумпованості. Тож, на моє переконання, якщо пані Тимошенко зловживала грішми, вона має за це відповідати. Але тоді повинні нести відповідальність і всі її попередники». Замість «політичних маневрів, які дискредитують боротьбу з корупцією», вважають у шановній міжнародній організації, уряд мусив би розібратися із сумнівними явищами в нинішній владній команді й зайнятися побудовою інституційної системи стримувань і противаг.

Важко не погодитися з О.Волошиним: про українських політиків потрібно судити за їхніми діями. Які ж дії нинішньої політичної команди? У чому полягає боротьба з корупцією крім боротьби з Тимошенко? Де давно обіцяний новий антикорупційний пакет законів замість скасованого біло-голубими? Які з рекомендацій GRECO виконано? Де, зрештою, потужний потік іноземних інвесторів, яких раніше відлякував рівень корупції, що зашкалює, і які тепер поспішають укласти свої гроші в Україні після успішної боротьби з багаторічним злом? Немає цього потоку. Тому що інвесторів від України, як і раніше, відлякує корупція — на митниці, у податковій, у судах, при розподілі квот на зерно, при поверненні ПДВ, при... Та список, узагалі-то, не змінився.

Досить картати «папєрєдніків». Минув рік правління нової команди. Погляньмо на його результати і нагадаємо всього кілька цифр. У рейтингу Transparency International 2010 р. Україна посіла 134-те місце за рівнем корупції серед 178 країн світу, набравши 2,4 бала з десяти можливих (будь-який результат нижче ніж три бали розглядається цією організацією як «ганьба для нації», змушеної жити в тотально корумпованій державі). У рейтингу економічних свобод 2010 р. Україна опустилася ще на два пункти і посіла 164-те місце серед 179 держав. На думку експертів Heritage Foundation, які проводили дане дослідження, це пояснюється неефективним управлінням державними витратами і зростанням корупції. І навіть вітчизняний Держкомстат не може потішити: за дев’ять місяців минулого року приріст прямих іноземних інвестицій в українську економіку скоротився на 14,3% порівняно з аналогічним періодом 2009 р. Та й головний арбітр — український народ — «покращення життя вже сьогодні» не відчув. Їх усіх, як і європейських парламентаріїв, теж Тимошенко купила?

Є чим пишатися? Поки що нічим.

А імідж як країни, так і її влади зміниться на краще тільки тоді (і це очевидно!), коли в Україні опозиція і журналісти зможуть вільно критикувати владу, і влада на це адекватно реагуватиме, а не ігноруватиме; коли тут відбудуться реальні, а не бутафорські реформи, коли в Україну хлинуть іноземні інвестори і туристи, а на Захід їздитимуть не тільки українські заробітчани по шматок хліба й українські олігархи купувати нову нерухомість, а й масово пересічні українці — на навчання та відпочинок.

Тож навряд чи варто витрачати сили на боротьбу з опозицією. Владі б виграти бій із власною тінню. В усіх значеннях цього слова.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво