Гядімінас Кіркілас: «Прориваймо інформаційну блокаду» - Політика - dt.ua

Гядімінас Кіркілас: «Прориваймо інформаційну блокаду»

6 травня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №17, 6 травня-13 травня

Перший офіційний візит нового міністра охорони краю Литви Гядімінаса Кіркіласа в Україну відбудеться відразу після того, як відшумлять наші травневі свята, яких Литва давно вже не святкує...

Перший офіційний візит нового міністра охорони краю Литви Гядімінаса Кіркіласа в Україну відбудеться відразу після того, як відшумлять наші травневі свята, яких Литва давно вже не святкує. У неї тепер свої дати. Нещодавно, за наказом міністра, по всій країні майоріли прапори НАТО — так відзначили річницю вступу в альянс. Загальнонаціональні гуляння відбулися й на Першотравень, але з приставкою «євро» — минув рік у ЄС.

У такий невеличкий проміжок часу життя військових Литви було сповнене дуже важливих подій.

На показових військових навчаннях у Литві побував вищий керівник об’єднаних сил альянсу в Європі генерал Джеймc Джонс. Він спостерігав за навчанням піхотинців механізованого батальйону Великого князя Альгірдаса — першого в Литві, готового, відповідно до 5 пункту договору НАТО, виконувати операції за її межами.

Після візиту в березні нинішнього року міністра Г.Кіркіласа у США Литві доручили головну роль в керівництві командою з відновлення господарства в північно-західній провінції Афганістану Бадгіс. Багатонаціональна команда (німці, датчани, поляки) — кілька сотень військових і цивільних фахівців під керівництвом литовських військових — уже восени розпочнуть відтворення зруйнованої інфраструктури.

Саме у Вільнюсі пройшли квітневі консультації на рівні глав МЗС країн НАТО з участю держсекретаря США Кондолізи Райс і окреме засідання комісії Україна — НАТО, в якому брав участь глава нашого МЗС Борис Тарасюк. Восени тут відбудеться зустріч міністрів оборони НАТО та України.

Отже, рік дуже насичений. Про його перші результати і спільні плани з Україною пан міністр розповів в інтерв’ю «ДТ» напередодні свого візиту до Києва.

— На недавній зустрічі у Вашингтоні ви запевнили свого колегу Доналда Рамсфелда, що Литва разом з іншими союзниками «зробить свій внесок у поширення свободи і демократії в Україні та інших країнах». Чи означає це, що стосовно України розроблено конкретну програму? У чому вона полягає?

— Україна чітко заявила про намір вступити в Північноатлантичні структури. У нас уже є досвід входження та рік існування в них. Отже, програма і полягає в передачі досвіду, всебічній підтримці.

Нам довелося пережити етап сумнівів: ми хотіли в ЄС, але навіщо нам НАТО? Побоювалися, що це викличе погіршення відносин із Росією. Такі самі сумніви були і з приводу створення збройних сил. Мовляв, якщо армія такої маленької країни все одно не зможе протистояти самотужки, чи варто створювати її взагалі? Консенсус основних політичних партій і суспільства, що його вдалося досягти в цих стратегічних питаннях, — це і є наш основний досвід і капітал. Не сумніваюся, що такий різнобій існує і у вас — у парламенті та в суспільстві.

Оскільки одним з основних критеріїв НАТО є демократичний цивільний контроль над армією, вашим політикам, вищим військовим чинам просто необхідно буде заручитися підтримкою суспільства. У нас для цього довелося використовувати авторитет лідерів, зокрема Альгірдаса Бразаускаса, якому виборці вірили, до його думки прислухалися.

Слід розуміти, що величезна робота чекає, зокрема, і парламентаріїв. Нашим, наприклад, за останні два роки перед вступом у ЄС і НАТО довелося пережити такий етап, коли питання інтегрування були визначені як особливо важливі, першочергові на порядку денному, і розглядалися за будь-якої політичної погоди.

Але є й конкретні завдання в моїй поїздці. По-перше, 28 жовтня нинішнього року у Вільнюсі зустрічатимуться міністри оборони всіх країн НАТО з участю України. Нам потрібно попрацювати над порядком денним цієї зустрічі — корисної й актуальної для України.

Маю повноваження і від міністра оборони Польщі Єжи Шмайдзиньського обговорити створення спільного батальйону Литви, Польщі та України (LITPOLUKRBAT). Саме в Києві плануємо підписати лист про створення такої тристоронньої структури, щоб військові експерти вже почали готуватися до конкретного завдання, яке нам доручили виконувати спільно, — миротворчої місії в Косово.

Обговоримо й розширення нашого співробітництва та допомоги в тому, що я назвав би «інвестиціями у знання». В нас у військовій академії вже навчаються українські офіцери, з наступного року їх буде вдвічі більше — четверо. Ми готові збільшити квоту на майбутнє, при цьому всі витрати литовська сторона бере на себе. Знаю, що так само готові прийняти українців навчальні заклади США, Великобританії. Активніше запрошуватимемо ваших військових і на різні семінари з військової безпеки, стратегії, планування.

— Чи багато Литві коштував вступ у НАТО, скільки ви тепер витрачаєте на армію?

— На утримання збройних сил парламент виділив два відсотки ВВП. Притому, що можемо говорити про хороше зростання економіки — щорічно до семи-восьми відсотків. Економічне зростання ми безпосередньо пов’язуємо зі зростанням гарантій безпеки. Вступ у НАТО супроводжував, звичайно, ряд затрат на приведення армії до стандартів альянсу, але ми отримали й віддачу. За останній рік членства до нас прийшли великі компанії світу, тим самим визнавши наш ринок і «просигналивши» всім іншим: сюди можна прийти працювати надовго.

Як я вже казав, були побоювання — «скривдимо Росію». Та досвід показує: нічого страшного не відбувається. Росія входить у десятку головних інвесторів Литви, а Литва — перша за величиною й активністю вкладень бізнесу в Калінінградській області. У нас із Росією підписано необхідні міждержавні договори, зокрема про транзит, з унікальним рішенням для Калінінградської області, коли ми пішли на те, щоб консульські послуги було перенесено прямо в потяги. У нас діє договір про кордон. Тобто чітко відрегульовано відносини, як і має бути між цивілізованими державами.

Інвестиції ззовні нам до членства в альянсі коштували дорожче, було важче їх «заманити» й утримати. Раніше іноземні інвестори мали в нас низку пільг перед вітчизняними, і останні справедливо ображалися. Тепер їх зрівняли у правах — а іноземний капітал іде! Зниження ціни кредитів — у нас дуже низька кредитна ставка в банках — теж «заслуга» членства в НАТО. Навіть російський бізнес став діяти розкутіше, страх «що буде? хто і як відреагує?» уже відпав. Литва позначила всі свої пріоритети. Ми очікуємо, що в зовнішній політиці з нами «гратимуть» лише за прийнятими правилами.

Наша приналежність до НАТО зобов’язує нас брати участь у різних миротворчих операціях. Ми запитуємо дозволу на кожну місію за межами Литви в парламенті. Демократичний контроль над військовими — наступна сувора вимога. Навіть плануємо перейти до інтегрованої моделі, коли генштаб і міністерство об’єднуються, але на вершині піраміди — міністр охорони краю.

У нашій армії нині всі навчаються. Діють 10 центрів англійської мови, всі офіцери обов’язково повинні її опанувати, понад те, уже стоїть таке завдання й перед сержантами. Гадаю, відсотків 90 всього особового складу вже «з мовою». Тепер ставимо питання, що треба навчати й іншої офіційної мови НАТО — французької. Особливо це стосується військових аташе, які працюють у Брюсселі. Я вважаю, що й для рядових солдатів 12 місяців служби дуже цінні. Чимало сільських хлопців, не секрет, уперше побачили Інтернет, усі одержують можливість вивчати мову й зміцнити себе фізично.

Для розвитку вибираємо змішаний варіант — поряд із призовниками, збільшуємо кількість професіоналів. Наше відомство обросло багатьма цивільними організаціями, щотижня проводимо різні заходи, вечори в об’єднаннях матерів військових, гуртках прибічників армії, яких чимало. Такий варіант дозволяє нам не втратити зв’язок із суспільством. Що я дуже порадив би робити й вам. Влітку організовуємо безліч таборів, більше намагаємося працювати з молоддю, із так званими неблагополучними підлітками. Тобто зв’язок цей відчуваємо й розвиваємо. І те, що за рейтингом у нас армія вище парламенту, — хороший показник. Бажаю вам досягти того самого.

— Те, що такий важливий міжнародний форум, як квітнева зустріч глав МЗС країн НАТО і засідання комісії Україна—НАТО, відбувся саме у Вільнюсі, певною мірою — визнання заслуг Литви в допомозі Україні?

— Гадаю, перспективно і правильно, що багато високопоставлених осіб, можливо, завдяки цій поїздці відкриють для себе Литву. Тут у нас років чотири тому вже була сесія Парламентської асамблеї НАТО, за яку ми просто «билися». У результаті познайомилися з Литвою відразу 400 парламентаріїв із країн альянсу. Думаю, вже є цілий ряд політиків, міністрів, яким подобається бувати у Вільнюсі. Саме після таких візитів у мене, наприклад, склалися чудові зв’язки і з колишнім, і з нинішнім генеральними секретарями НАТО. Чому б українській делегації Парламентської асамблеї НАТО не домогтися проведення такої сесії в Києві у 2006 році? Не треба зважати на витрати — прориваймо інформаційну блокаду. Англійці, думаю, не винні, що вони знають про нас менше, ніж ми про них.

— Цивільний міністр оборони — один із стандартів НАТО. Раніше ви були головою парламентської комісії з закордонних справ. Чи вважаєте себе професіоналом, чи вистачає досвіду для такого дуже відповідального відомства?

— Вважаю себе професійним політиком, у політиці з 1988 року. А починав учитися на філолога. І був дуже начитаним і вдумливим юнаком. Але це не завадило мені загалом радо послужити три роки у флоті за фахом мінер-торпедист.

— То це звідти звичка «морського вовка» — курити люльку, з якою вас так люблять знімати фотокореспонденти? Чи від спілкування із західними парламентаріями?

— Звичка курити люльку, швидше, перейшла від вас, літературної братії. Адже я з Вітаутасом Ландсбергісом, у певному сенсі, стояв біля витоків політичної публіцистики в Литві. Отож мені теж знайомі страждання чистого аркуша. Тут і знадобилася люлька. Потім навіть створив клуб люлечників. Усі сорти перепробував. Шкідливу, каюся, звичку компенсую спортивними заняттями — граю в теніс, баскетбол. Адже в нас у Литві соромно політику зізнатися — я не граю в баскетбол. Свого часу закінчив футбольну школу. Це мене зближує з українцями, які, знаю, обожнюють цю гру. Крім того, у моєї дружини українське коріння.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво