Грузія вже готова постояти за себе - Політика - dt.ua

Грузія вже готова постояти за себе

4 серпня, 2006, 00:00 Роздрукувати Випуск №30, 4 серпня-19 серпня

У сучасної Грузії завжди було багато проблем. А останніми днями їх стало ще більше. Проте до честі грузинського керівництва слід зазначити, що знадобилися лічені дні для вирішення одразу кількох із них...

У сучасної Грузії завжди було багато проблем. А останніми днями їх стало ще більше. Проте до честі грузинського керівництва слід зазначити, що знадобилися лічені дні для вирішення одразу кількох із них. Судіть самі — у країні сформували Конституційний суд, переформували уряд і не допустили появи на території держави ще одного локального конфлікту. При цьому президенту Грузії Михаїлу Саакашвілі та уряду вдавалося не знижувати дипломатичної активності своєї країни, успішно відбивати удари на російському напрямку і водночас розвивати відносини з Заходом. Можна лише позаздрити енергії грузинів, які навіть внутрішні суперечності намагаються вирішити так, щоб це не підривало національної єдності, ураженої метастазами абхазького і південно-осетинського сепаратизму. Та головне, все було зроблено так, щоб ні в кого не виникло ані найменшого сумніву в неспроможності й нерішучості керівництва Грузії.

20 червня президент Грузії призначив нового главу Конституційного суду. Ним став міністр природних ресурсів Георгій Папуашвілі. Виявилося, що після залишення ним цієї посади діючий з 2004 року уряд оновився на третину складу. В цьому разі, згідно з Конституцією, владу потрібно формувати наново. Михаїл Саакашвілі доручив теперішньому прем’єру Зурабу Ногаїделі представити йому новий склад кабінету. При цьому з’ясувалося, що практично всі чиновники залишилися при портфелях, крім одного. Держміністра із врегулювання конфліктів Георгія Хаїндраву відправлено у відставку, а замість нього на цю посаду призначено заступника глави МЗС Мераба Антадзе. У зовнішньополітичному відомстві країни він був куратором російського напрямку. Новостворений склад кабінету був схвалений парламентом на спеціальній сесії 24 липня, причому це було зроблено так швидко, що опозиція навіть не встигла висловити свою незгоду з обраною процедурою призначення. Сесія парламенту відбулася в понеділок, а «нові» міністри навіть не зустрічалися з членами парламентських комітетів. Спікер Ніно Бурджанадзе пояснила «надзвичайщину» дуже просто — вже 25 липня Ногаїделі відлітав до Брюсселя на переговори з керівництвом НАТО, і негоже йому було їхати туди, не маючи вотуму довіри й легітимних повноважень.

Проте, на думку багатьох оглядачів, саме рокіровка Хаїндрава—Антадзе стала ключовим моментом партії, яку зараз намагаються розіграти у Тбілісі. І пов’язують це з новою політикою грузинського керівництва та його поглядами на вирішення конфліктів в Абхазії і Південній Осетії, а також на подальший розвиток відносин із Росією. Відправною точкою цього нового курсу, вочевидь, можна вважати голосування грузинського парламенту щодо постанови «Про миротворчі операції у зонах конфліктів у Грузії» 18 липня з рекомендацією грузинському уряду розпочати процедуру виведення російських миротворців з Абхазії і Південної Осетії. Цікаво, що цей історичний документ був ухвалений парламентською більшістю одноголосно, проте, як і в згаданому вище випадку, грузинська опозиція не брала участі в голосуванні. Російські ЗМІ заявили, що у Тбілісі перемогла «партія війни». Це керівники Грузії, які не приховують «антиросійських» поглядів. 19 липня міністр оборони Іраклій Окруашвілі заявив телеканалу «Руставі-2» буквально таке: «Ми перебуваємо в стані війни з Росією. Ми готуємося, і ми готуємо армію. Армія потрібна будь-якій себелюбній нації, будь-якій себелюбній країні». Раніше Окруашвілі зчинив неабиякий галас, заявивши, що 1 січня 2007 року він має намір зустріти Новий рік у звільненому від сепаратистів Цхінвалі. Він також повідомив про істотне збільшення витрат на оборону майже вдвічі. З такою ж самою безкомпромісністю глава військового відомства тепер заявив, що поставлене парламентом завдання щодо випровадження миротворців буде виконане будь-якою ціною. Хоча в постанові немає жодних часових рамок, спікер Ніно Бурджанадзе висловила думку, що російські миротворці мають залишити територію Грузії у найближчі два-три місяці. Стриманіший прем’єр-міністр зазначив, що «російські миротворці не змогли виконати свої обов’язки, покладені на них мандатом». У свій передостанній робочий день держміністр Георгій Хаїндрава також звинуватив російські блакитні каски у сприянні «агресивним сепаратистам» і закликав замінити їх на міжнародні миротворчі сили.

Проте команда у Тбілісі виявилася не настільки монолітною. Окруашвілі першим публічно напав на Хаїндраву, звинувативши його в розколі та спробах підірвати єдність влади. Його претензії звелися, зокрема, до того, що той захищає російських миротворців. Хаїндрава пішов гідно, сказавши наостанок, що врешті-решт валізи доведеться пакувати Окруашвілі за свої безвідповідальні заяви про зустріч Нового року в Цхінвалі і за те, що влада Грузії ігнорує думку світової спільноти і, зокрема, європейських країн, щодо низки внутрішніх проблем. Проте жоден із впливових грузинських політиків Хаїндраву не підтримав, а Ніно Бурджанадзе навіть сказала, що на місце Хаїндрави справді потрібна інша людина, адже він не відчуває, що ситуація в країні змінилася. Хаїндрава вже на цьому тижні заявив, що йде в опозицію і має намір розгорнути кампанію критики керівництва Грузії за порушення прав людини. Проте спостерігачі вбачають у відставці Хаїндрави не просто особисту ворожість двох міністрів або боротьбу «яструбів і голубів» у грузинському уряді. Держміністра дехто називав чи не єдиним проєвропейським політиком Грузії, тоді як інша команда, включаючи і Михаїла Саакашвілі, стоїть на проамериканських позиціях. Розкол між цими двома частинами революційної команди почався давно — з відставки грузинського міністра закордонних справ Саломе Зурабішвілі. Хаїндрава був її палким захисником. Слід також зазначити, що він був послідовним в обстоюванні мирного шляху розв’язання конфліктів на території Грузії, чим заслужив повагу Цхінвалі та Сухумі.

Того ж дня, 20 липня, відбулася ще одна знакова подія — Михаїл Саакашвілі скасував свій візит до Москви на неформальний саміт СНД через те, що російський президент Володимир Путін дав зрозуміти, що не бажає продовжувати дискусію тет-а-тет про проблеми грузинсько-російських відносин. У Тбілісі це розцінили як явно недружній крок, що міг бути відповіддю на його останні односторонні дії. Москва свою позицію визначила досить чітко, розкритикувавши тбіліський парламент за резолюцію щодо миротворців і розпочавши масштабну інформаційну кампанію в ЗМІ в тому плані, що Тбілісі однозначно обрав курс на силове вирішення. Водночас зазначалося, що зі свого боку Росія розпочне адекватні дії в разі, якщо російським миротворцям у Південній Осетії та Абхазії загрожуватиме небезпека. 58-а російська армія була підтягнута до грузинського кордону, до Абхазії почали прибувати російські добровольці. Росія закрила Ларський — єдиний офіційний перехід на кордоні з Грузією. ЗМІ Росії виступають із відвертими закликами до розколу Грузії, а деякі з них пропонують використовувати роз’єднаність грузинських політиків, щоб впливати на ситуацію у Тбілісі.

Та ба! Грузини продемонстрували згуртованість своєї нової команди вже за кілька днів, коли розпочали «поліцейську операцію» зовсім не там, де очікували росіяни, абхази й осетини, — у Кодорській ущелині. Цей район Грузії об’єднує Абхазію з високогірними районами історичної області Сванетія. Розташований за річкою Інгурі на території Абхазії, цей регіон ніколи не був під контролем Сухумі, й абхазькі сепаратисти завжди наражалися тут на опір грузинського ополчення. Свани — грузинські горці завжди були лояльні до тбіліської влади. Щоправда, через віддаленість і важкодоступність їхніх селищ влада в регіоні фактично належала керівникам напіввійськових формувань і кримінальним авторитетам на кшталт Таріела Оніані, які часом знаходили тут притулок. Ще Едуард Шеварднадзе призначив сюди своїм повпредом Емзара Квіціані, незважаючи на його зв’язок із кримінальними угрупованнями та судимість. У руках останнього була зосереджена не лише політична, а й військова влада. Він спирався на кілька сотень ополченців, які під час конфлікту в Абхазії захищали Кодорську ущелину й до 2005 року навіть вважалися підрозділом грузинської армії, отримуючи провіант і платню з фондів міноборони. Проте саме Іраклій Окруашвілі у травні минулого року вирішив, що загони Квіціані, так звані «Мисливці», потрібно розпустити і роззброїти. 22 липня цього року Квіціані несподівано оголосив, що виходить із підпорядкування грузинській владі і готовий вести збройну боротьбу проти грузинів, якщо вони спробують увійти в Кодорську ущелину. Тбілісі направив у регіон близько двох тисяч поліцейських і солдатів за підтримки техніки та вертольотів. Цікаво, що російські миротворці не наважилися стати на заваді цій операції, тоді як російські ЗМІ розпочали нову кампанію, намагаючись подати цей конфлікт як свано-грузинський або навіть як початок грузинського вторгнення в Абхазію. Що показово — ні того, ні іншого не сталося. Грузинам за 26—27 липня вдалося подолати збройний опір частини загонів Квіціані. Причому грузинські війська втратили, за неофіційними даними, кілька десятків людей убитими та пораненими (офіційний Тбілісі ввів жорстку цензуру на час операції і повідомляв про мінімальні втрати). Проте операція завершилася успіхом — Квіціані втік до Росії, регіон Верхнього Кодору зайняли грузинські підрозділи. Та головне, що за розпорядженням самого Михаїла Саакашвілі сюди в’їхав, як кажуть у Грузії, «законний уряд Абхазької Автономної Республіки» (поки що у вигнанні) із головою ради міністрів ААР Малхазом Акішбая. Йому доручено до 15 вересня провести масштабні роботи з відновлення інфраструктури регіону — побудувати аеропорт, школу та низку нових доріг. Новою тимчасовою столицею Абхазії оголошено село Чхалта, яке фактично розташоване на найпівденніших кордонах грузинської зони Кодорської ущелини, а в селі Ажара засідатиме верховна рада абхазької автономії. МЗС Грузії виступив із заявою, що відтепер на будь-яких переговорах з абхазької проблематики за столом мають бути присутні представники уряду із Чхалти. Від цього моменту Сухумський уряд втрачає будь-яку легітимність як уряд тієї частини Грузії, що домагається самовизначення. Тепер, де-факто (і де-юре), Абхазія — це тимчасово розділена в результаті внутрішнього конфлікту на дві зони територія, де грузини наділені тими ж правами, що й представники абхазької і всіх інших національностей. У Тбілісі вважають, що таким чином удасться уникнути «прецеденту Косова», де на свою державність претендує албанська більшість, яка перед цим вигнала з цих територій сербське населення.

Водночас Тбілісі вжив деяких заходів і на південноосетинському напрямку, обмеживши сполучення Цхінвалі з рядом сіл району. Осетини вбачають у цьому спробу ініціювати нове загострення конфлікту і підозрюють Тбілісі у прагненні розіграти тут «Кодорський сценарій». Проте, за словами нового держміністра Грузії із запобігання конфліктам Мераба Антадзе, і в Сухумі, і в Цхінвалі мають усвідомити нову реальність у світлі рішення грузинського парламенту про майбутнє виведення російських миротворців і готуватися будувати свої відносини з Тбілісі шляхом діалогу і пошуку компромісів. Слід зазначити, що дії грузинської влади однією з перших підтримала Україна, яка у заяві МЗС від 2 серпня привітала кроки з відновлення «законності на території Грузії».

Очевидно також, що такі дії Тбілісі не сподобалися Москві, яка звинувачує його в загостренні ситуації, хоча Грузія підстав для цього поки що не дає. Всі заяви офіційної влади нині звучать більш ніж стримано, і навіть Окруашвілі нічим особливим за останні дні не потішив тих, хто намагається представити його як головного розпалювача війни на Кавказі. Грузинські ЗМІ у свою чергу повідомляють, що «заколот Квіціані» був спланованою провокацією не без участі спецслужб з-за кордону. І ця провокація, зважаючи на все, є лише однією з багатьох, які Тбілісі може очікувати найближчим часом з боку як російських компетентних органів, так і сил у Сухумі та Цхінвалі, не зацікавлених у мирному процесі.

Водночас дії Кремля свідчать радше про те, що в Росії реально немає методів «несилового» впливу на Грузію. У Москві тим часом «віджартовуються» стосовно того, що Тбілісі без згоди представників Сухумі та Цхінвалі не може вимагати виведення миротворців. Адже 1993 року рішення ухвалювалося на прохання двох сторін на найвищому рівні, та ще й у масштабах СНД. Наводяться й інші аргументи, такі, як, наприклад, елементарна невдячність грузинів у відповідь на все те, що вдалося зробити, і за життя більш як сотні миротворців, котрі грудьми ставали між протиборчими сторонами. Лейтмотив російських заяв поки зводиться до того, що найкращим варіантом було б збереження нинішньої стабільності в регіоні (включаючи й миротворців) і продовження переговорного процесу у старому форматі. Проте саме через це вже зірвалися два раунди переговорів з абхазами, адже вони не хочуть бачити за столом Антадзе замість Хаїндрави. Але іншого виходу, схоже, немає.

Хай там як, але росіянам доведеться також переглянути свої плани силового впливу на Грузію через те, що армія цієї країни довела свою здатність за короткий строк розв’язати досить складну бойову задачу, а президент Грузії буквально днями віддав наказ власним спецслужбам «утерти іноземним розвідкам носа». І хоча дії грузинського спецназу в Кодорській ущелині ще потребують детального аналізу, Михаїл Саакашвілі вже заявив недругам: «нехай звикнуть до того, що в Грузії є люди, котрі не тільки люблять свою Батьківщину, а й чудово вміють захищати її інтереси».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №39, 19 жовтня-25 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво