Голодування без відриву від влади - Політика - dt.ua

Голодування без відриву від влади

10 червня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №22, 10 червня-17 червня

Мабуть, останній вчинок львівського міського голови здатний здивувати не лише Україну чи навіть СНД, а й увесь світ...

Мабуть, останній вчинок львівського міського голови здатний здивувати не лише Україну чи навіть СНД, а й увесь світ. Мер Львова Любомир Буняк восьмого червня цього року оголосив голодування! Приводом для такої радикальної форми протесту з боку першої особи міста, за його власним визначенням, стала сваволя суддів. Це загалом. А конкретно він називає низку справ, ведення яких, на його думку, характеризує львівську судову систему як «корумпований мафіозний клан», як «бізнес, де всі справи можна вирішити лише за гроші».

Ми не спростовуватимемо оцінку, дану українській судовій системі. А залишимо за собою можливість коротенько перелічити моменти, за якими в нашого мера накопичилися претензії. Серйозні проблеми суди Львова почали створювати місту (меру) ще під час останнього строку Кучми. На міський бюджет повісили заборгованості по зарплаті вчителям обласного центру. Внаслідок чого місцева казна втратила чотири з половиною мільйони гривень. Крім цього, нинішню управлінську команду міста в судовому порядку зобов’язали розрахуватися з художниками Сухорськими, котрі ще за колишньої міської влади встановили в центрі Львова пам’ятник Тарасу Шевченку. Буняк відмовився розраховуватися за борги свого попередника, як свого часу Ленін відмахнувся від царських боргів. Судова система відповіла арештом міських рахунків і майна. Дію цих та інших рішень Феміди, не вигідних місту, мер, хоч і погано, проте терпів. А от відмовою від їжі Буняк уже відповів, коли згадана система почала бити гривнею його особисто.

Останньої краплею горя особисто для Л. Буняка, коли відстежувати хронологію його відносин із місцевою судовою системою, стало те, що шостого червня 2005 року апеляційний суд Львівської області залишив у силі рішення Франківського районного суду Львова. Відповідно до цього рішення, мер таки повинен виплатити 50 тисяч гривень народному депутатові України Ярославу Кендзьору як компенсацію за моральну шкоду. Для читача «ДТ», непоінформованого з цього приводу, повідомимо, що ще 2002 року Буняк на засіданні міської ради відразу після гострого виступу Кендзьора на його адресу вигукнув: «Я нікому в цьому залі не дозволю баламутити депутатів міськради, навіть народним депутатам-спортсменам, колишнім агентам КДБ!». Потім мер почав виправдовуватися, мовляв, він ні з ким не ідентифікував свою репліку, він її просто так кинув. Але реконструкція ситуації чітко вказувала на те, що мер мав на увазі саме Кендзьора.

Трохи раніше (10 травня 2005 року) Галицький районний суд Львова визнав, що обвинувачення Буняка на адресу народного депутата України Олекси Гудими, котрий нібито вкрав у помаранчевої революції частину грошей, безпідставні. На початку лютого цього року Буняк публічно заявив: Гудима приховав мільйон гривень із пожертвувань для підтримки львів’ян, котрі перебували на Майдані під час відомих революційних подій. Суд також зобов’язав Буняка виплатити останньому 50 тисяч гривень.

Це далеко не всі випадки «помилкових», із погляду мера, рішень судів. Ясна річ, Буняк, кажучи про мотиви оголошення голодування, воліє не сепарувати особисті інтереси від інтересів громади — він їх підносить у пакеті. У зв’язку з цим виникає враження, що тарифи на водопостачання й тепло мер із порушенням законодавства підвищував в інтересах «громади міста». До слова, і по воді, і по теплу міськвиконком (читай — міський голова) суди програв. Щоправда, ці судові рішення для Буняка не вельми небезпечні, оскільки стосуються лише порушення процедури прийняття тарифів. Річ у тому, що право оспорювати розміри тарифів мають тільки певні державні органи, а вони чомусь цим правом не бажають користуватися повною мірою. Дані суди, за процедурою, виграла приватна фірма, щоб бодай якось звернути увагу громадськості та держави на тарифну сваволю монополістів у сфері комунальних послуг.

Якщо послухати Буняка, то його до проголошеної форми протесту спонукала не стільки необхідність розплачуватися зі скривдженими політиками зі своєї кишені, скільки відсутність бажаної для нього реакції з боку вищих державних інститутів на його конфлікт із системою судочинства. Мер протягом останніх місяців надіслав звернення Верховному суду, Президентові, прем’єр-міністру тощо, для того, аби всі вони якось напоумили суди. «Проте, — зауважив із цього приводу пан Буняк, — я не отримав нічого, крім відписок! Мене просто ніхто ніде не чує!» Гаразд, львівського мера не чує «народний Президент», бо мер є креатурою нинішнього прем’єра (за Буняка львів’яни проголосували значною мірою через те, що сама Тимошенко його хвалила як міцного господарника). Але чому прем’єрша «не чує» закликів свого протеже? Фізично вона його чує. Якось навіть висловилася, що тиск на Буняка спричинений тим, що він комусь у місті прищемив хвости. Але втягуватися в офіційний захист «міцного господарника», за котрим закріпилася, м’яко кажучи, неоднозначна репутація і котрий ще з дореволюційних часів воює з обласною «Нашою Україною», Тимошенко зовсім не з руки.

Прагнучи бути почутим нагорі, Буняк передусім домагається, щоб до Львова прислали повноважну комісію, яка й розібралася б у згаданій історії. Потім верховна державна влада має «...вжити всіх передбачених чинним законодавством заходів стосовно недопущення надалі порушень норм права при здійсненні судочинства». Вимагаючи загальної справедливості, мер не змарнував нагоду нагадати про своє особисте. Він наполягає на перегляді судових рішень, починаючи з судів першої інстанції, у справах з його участю при представниках міжнародних правозахисних організацій.

При цьому мер попередив, що стоятиме, а коли не зможе стояти, то — й «лежатиме» до кінця: «Краще гідно померти, ніж усе життя стояти навколішках перед цією системою!» Ну, стосовно «гідно померти» це, звісно, — театр. У біографії Буняка був факт, коли він як справжній господар свого слова спочатку його (слово) дав, а потім забрав. Коли Буняк тільки йшов у мери, він пообіцяв дати місту цілодобову воду за два роки. А якщо цього не станеться, бив себе в груди колишній будівник нафтопроводів, то відразу піде у відставку. Два роки минуло — цілодобова вода в місті не з’явилася. Проте йти у відставку мер відмовився. Якби суїцидні мотиви справді полонили фантазію ексцентричного мера, він міг би вибрати, скажімо, таку форму протесту, до якої вдалася раніше одна з жертв його земельної політики — викладач філософії ЛНУ. Коли земельне управління міськвиконкому виставило на торги без належного оформлення ділянку, якою тривалий час користувалася родина університетського працівника, той спалив себе на знак протесту.

Найобразливіше, що самовідданий вчинок львівського мера не справив враження на своїх же, зокрема на міських депутатів. Дев’ятого червня вони більшістю проголосували за визнання торішньої роботи міського виконкому, очолюваного Буняком, незадовільною. Підтримку Буняку надали депутати з фракції «Батьківщина». І що тепер голодному меру залишається?! Робити до заяви приписку, мовляв, голодую проти судової сваволі й більшості своїх депутатів?!

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво