ГЛАС НАРОДУ: ЗА РІК ДО ГОЛОВНИХ ВИБОРІВ

Чи відбудуться наступного року загальні президентські вибори й чи залишить Верховна Рада за народом України право обирати главу держави — на ці запитання поки що немає твердої відповіді. Кожна нова законодавча ініціатива президентської команди йде далі попередньої, експерти й конституційні судді вже плутаються в нумерації законопроектів. Якщо все-таки виходити з того, що вибори глави держави 2004 року відбудуться й вони-таки будуть усенародними, за що виступає 80,5% населення, то цікаво оцінити нинішній розклад можливих кандидатів у президенти. На наведених у цьому номері діаграмах зображено динаміку зміни президентських рейтингів восьми можливих кандидатів (по чотири від влади й опозиції), зафіксовану соціологічною службою Центру Разумкова в період із травня 2001-го до вересня 2003 року. (Прізвища нинішніх спікера парламенту Володимира Литвина та прем’єра Віктора Януковича були включені в опитувальну анкету дещо пізніше, відповідно, у лютому й листопаді 2002 року.)Володимир Литвин посідає восьму позицію в списку можливих кандидатів, за кожної нагоди відхрещуючись від приписуваних йому намірів змінити крісло спікера на президентське. Але хтозна. Пам’ятаєтьсяє, свого часу він і спікером бути не хотів. Якщо після довгих безуспішних спроб знайти іншого наступника Леонід Данилович зупинить свій вибір на Литвині, Володимиру Михайловичу буде дуже непросто боротися й перемагати. У ньому, як і раніше, бачать людину Кучми, і переконливо довести свою спроможність діяти самостійно Литвину буде непросто, передусім, еліті, яка формує громадську думку.

Сергій Тігіпко до нинішніх 3,1% ішов довго, занадто довго за наявності посад глави Національного банку, лідера «Трудової України», потужного ресурсу політичної та медійної підтримки. Усе начебто в нього є: і дуже гнучка позиція, і темперамент, і ораторські здібності, а от із рейтингом не складається. Поки що? Здається, Сергій Леонідович, попри нинішній невисокий показник, має шанс підняти свій президентський рейтинг і боротися за президентський пост. Але для цього йому потрібно стати власником більш просторого кабінету — прем’єрського, хоча б за 7—8 місяців до виборів.

Віктор Медведчук мав піковий сплеск президентського рейтингу (9,3%) торік у червні, відразу після призначення на посаду голови адміністрації Президента. До того Віктор Володимирович посідав у списку кандидатів далеко не призові місця, а після того його показник знизився помітно — майже втричі. Здається, Віктор Володимирович тверезо оцінює свої можливості бути обраним (точніше, необраним), тож дуже ефективно використовує близькість до Президента для зміцнення власних позицій і позицій СДПУ(о). Свідченням того є акуратне розставляння кадрів-поплавців у всіх гілках і на всіх рівнях державної влади, а також відхід лідера соціал-демократів від публічної політики. Або свій Президент, або реформа — ось стратегія глави АП.

Олександру Морозу сьогодні належить п’ята позиція. Здається, на відміну від декотрих членів політради СПУ, він уже розпрощався, не без жалю, із президентськими амбіціями, тож може дозволити собі думати про майбутнє партії з прицілом на наступні парламентські вибори. Спроби оточення ще раз виставити Мороза кандидатом на президентських виборах можуть принести лише втрати. Олександр Олександрович приречений блокуватися. Чиїм союзником він стане й на яких умовах — це головні питання для лідера СПУ, із відповідями на які він, певне, ще не визначився.

Юлія Тимошенко більше від інших кандидатів упевнена у своїй перемозі на виборах, проте стартові умови для неї не найсприятливіші. Безумовно, своєю активністю і харизмою Юлія Володимирівна спроможна навернути на свій бік багатьох виборців, але нинішні 6—7% — невисокий майданчик для боротьби за перемогу. Ситуація для Тимошенко ускладнюється ще й низьким рівнем підтримки її дій, а головне — дуже великою кількістю тих, хто її дії не підтримує, — понад 50% опитаних. Крім Тимошенко, настільки ж високий негативний показник тільки в Медведчука. Поки що неясно, чи піде Юлія Володимирівна на вибори самостійно (що ймовірніше), знижуючи таким чином шанси на перемогу Ющенка, чи все-таки об’єднає свої зусилля з лідером «Нашої України» Перемога на двох, якщо зможуть її поділити до того, цілком можлива, самостійно — дуже проблематична.

Віктор Янукович посідає третю позицію, тож потенційно може пройти в другий тур президентських виборів. Йому вдалося практично повністю вибрати одержаний разом із прем’єрською посадою потенціал зростання рейтингу, але зовсім не вдалося додати до нього свій особистий потенціал. Політикум й еліта сприймають Віктора Федоровича насторожено, але народу, певне, до душі крутий характер і різкі заяви глави Кабміну на кшталт «поскручую голови» або «повідриваю руки». Люди не знають, що, наводячи порядок на ринку зерна та хлібопродуктів, прем’єр звільняє лише тих чиновників, яких йому дозволяють або наказують зняти з посади. Президентські перспективи Януковича залежать, зокрема, від того, чи згадає Леонід Данилович про публічну обіцянку зберегти прем’єра на своїй посаді до виборів, чи таки замінить його найближчими місяцями, як багато хто пророкує.

Петро Симоненко, на президентських виборах завжди другий, і сьогодні має непогані шанси пройти в другий тур, хоча й такий результат — ще не факт за нинішніх 11—12%. Лідер комуністів, безумовно, спробує підняти свій рейтинг на хвилі проштовхування України в Єдиний економічний простір. У цьому питанні його інтереси збігаються з позицією президентської адміністрації, тож Петру Миколайовичу, не виключено, ввімкнуть «зелене світло» на Банковій і забезпечать потужний медійний ресурс. Утім, цього може й не статися, якщо боротьба за інтеграцію з Росією стане стрижнем передвиборної кампанії кандидата від влади. І все-таки, об’єктивно, прорив у другий тур для Симоненка — це максимум можливого.

Віктор Ющенко, як і раніше, подає найбільші надії. Понад два роки він має найвищий президентський рейтинг, проте рейтинг уже не настільки високий, щоб гарантувати перемогу. Пік популярності Віктора Андрійовича (29,3%) припадає на далекий квітень 2002 року, коли очолюваний ним блок «Наша Україна» здобув перемогу на виборах за партійними списками, а Ющенко очолив найбільшу за чисельністю парламентську фракцію. Відтоді рейтинг Ющенка повільно, хвилеподібно, але досить упевнено демонструє тенденцію до зниження. Зафіксовані в травневому (20,1%) і вересневому (20,5%) опитуваннях показники повинні стати для Віктора Андрійовича та його команди, що увірували в беззастережний успіх Лідера (саме так, із великої літери його величають соратники), сигналом тривоги. Насмілюся припустити: для Ющенка 20% — критична межа; якщо рейтинг лідера «НУ» упаде нижче цієї позначки на два-три місяці, то Віктор Андрійович може дуже швидко перейти в категорію лідерів компартій на пострадянському просторі, які не перемагають на президентських виборах, а далі в «клуб Григорія Явлінського» — завжди в парламенті, але ніколи біля керма країни. Тривогу Ющенка повинне викликати й помітне падіння рівня цілковитої підтримки його дій серед населення — із 29—30% у жовтні-листопаді минулого року до ледь понад 18% у вересні поточного. Причина загалом на поверхні: відсутність свіжих ідей, значимих ініціатив, відсутність політичних перемог, а нерідко й майже цілковита відсутність самих дій — що ж тут оцінювати громадянам, а тим паче підтримувати?

На сьогоднішній день жоден із можливих кандидатів не відповів на головне запитання: що та з якою командою він хоче зробити для країни, перемігши на виборах? Саме тому жоден із них не може вважати, що його «горобець» уже в руці. Крім того, очевидно, що беззастережної підтримки сьогодні немає ні в кандидатів від влади, ні в кандидатів від опозиції.