Футбольне поле бою - Політика - dt.ua

Футбольне поле бою

13 липня, 2007, 16:33 Роздрукувати Випуск №27, 13 липня-20 липня

«Ніщо так не об’єднує, як спільна мрія. І ніщо так не сварить, як спільне бажання на цій мрії заробити»...

«Ніщо так не об’єднує, як спільна мрія. І ніщо так не сварить, як спільне бажання на цій мрії заробити». Цей вислів, приписуваний Ротшільду, вичерпно характеризує суть проблеми, з якою зіткнулася Україна, три місяці тому завоювавши право стати хазяйкою футбольної першості Європи 2012 року.

Що реально зроблено за цей час? Зізнаємося, поки небагато. Вирішувати надзавдання наші державні мужі почали не так, як слід, а так, як завжди. Почалося із цілком прогнозованого перетягування ковдри — президент і прем’єр якийсь час не могли узгодити, хто саме очолить рух до нової української мрії. Стосунки так-сяк з’ясували, і (що дивно) не звертаючись по допомогу до Конституційного суду, «Беркута» і західних посередників. Перебіг подальших подій суворо відповідав кращим вітчизняним традиціям. Максимальна формалізація і масштабна бюрократизація стали головними гаслами процесу. Наскільки можна судити, досі не налагоджено належне взаєморозуміння між трьома основними «підрядчиками» — Виконавчою дирекцією (по суті, сформованою Григорієм Суркісом), Організаційним комітетом (створеним Віктором Януковичем) і Координаційною радою (заснованою Віктором Ющенком). Органи, покликані зробити мрію бувальщиною, якщо й не заважають одне одному, то вже, в усякому разі, не надто допомагають.

Високопоставлені куратори нарізають собі один і той самий фронт роботи. І тому на цьому фронті все поки без змін. Чиновники всіх рангів і мастей самі себе (іноді без жодних на це підстав) призначають відповідальними за реалізацію того чи іншого завдання. Проводиться незліченна кількість круглих столів, семінарів, нарад, конференцій і брифінгів. Під час них дружньо піаряться і настільки ж дружньо спростовують одне одного. Чим примножують жах потенційних інвесторів, особливо іноземних, які вже готові залучитися до роботи, але досі не розуміють, де вона ведеться. Суми, які слід витратити на стадіони, бази, дороги, мости, аеропорти, готелі, стають дедалі масштабнішими. Від віртуальних мільярдів рябить в очах. При цьому виникають певні складнощі з отриманням вичерпної відповіді на запитання: чи зароблено хоч одну реальну гривню? Чи залучено хоч один реальний долар?

Просування

Один із численних «спікерів» дійства, Дмитро Табачник, днями порадував громадськість бадьо­рою заявою: «Організаційно і структурно Україна просувається швидше, ніж Польща в підготовці Євро-2012». На чому грунтується оптимізм гуманітарного віце-прем’єра, зрозуміти складно. Наскільки можна судити згідно ЗМІ, наші сусіди у своїй роботі просунулися значно суттєвіше. Може, у Варшаві дещо інакше розуміють зміст термінів «організація» та «структура»?

Про наші «структурні» успіхи ми коротко відрапортували вище. Тепер кілька слів про «організаційні» звершення. Досяг­нень — ряд. Спочатку був закон. Пізніше — президентський указ. Слідом виникло кілька концепцій. Остання перемога — рішення про підготовку державної програми. На її розробку, за словами керівників Кабінету міністрів, відведено два місяці. Президент уточнив: за його словами, план відповідних дій держави мав набути остаточного вигляду в жовтні. Така відстрочка викликає серйозні побоювання. Тому що, за твердженнями експертів, місяцем раніше має бути готовий проект Державного бюджету на 2008 рік. Неможливо верстати головний фінансовий документ країни без урахування реальних витрат на підготовку до Євро і без узгодженого переліку конкретних джерел фінансування.

Припустимо, розробники бюджету пам’ятають про цю проблему. Але без точних розрахунків вони безпорадні. Тим паче що президентський секретаріат, Кабмін і регіональні начальники розходяться у думках із приводу того, скільки бюджетних грошей і на що саме має бути витрачено в рамках підготовки до Євро.

Ситуація ускладнюється близькістю виборів. Практично всім, хто входить у величезну (і аж ніяк не дружну) сім’ю відповідальних за підготовку до першості континенту, зараз трохи не до футболу. Припустимо, що всі уповноважені особи виявляться сумлінними виконавцями і фанатичними футбольними уболівальниками. Припустимо, що в перервах між складанням перед­виборних списків і освоєнням передвиборних бюджетів вони програму дій напишуть. Хто поручиться за її якість? Хто ризикне спрогнозувати, коли за вивчення, узгодження і затвердження документа візьмуться президент і парламент? Хто знає, скільки триватиме нова коаліціада і чергова прем’єріада? Хто насмілиться стверджувати, що новий склад уряду цілком відповідатиме нинішньому? І що потенційні змінники Януковича, Азарова, Рудьковського, Коржа, Рибака, Яцуби, Табачника цілком погодяться із напрацюваннями своїх попередників? Де гарантія, що новий оргкомітет (старий складе свої повноваження разом із урядом) не занепокоїться підготовкою нової програми? Що нова парламентська опозиція не висуне альтернативний план? Що нова більшість у Раді сходу підтримає безліч законів, необхідних для запуску багатьох процесів? Що президент не спокуситься взяти тайм-аут на розробку чергової дорожньої карти?

Давайте дивитися правді у вічі. В анонсованому Віктором Андрійовичем жовтні мине півроку після перемоги України в найскладнішому конкурсі заявок на проведення Євро. Швидше за все, на той час країна ще не матиме чіткого плану дій, чіткого розрахунку витрат і чіткого переліку виконавців. І, напевне, на той час якийсь «куратор» бадьоро рапортуватиме про чергове «просування».

Політичний футбол

Екс-футболіст київського «Динамо» Андрій Гусін в одному інтерв’ю зауважив, що після того, як Григорій Суркіс поринув у велику політику, він став значно рідше усміхатися. За словами людей, котрі сьогодні працюють із президентом Федерації футболу, після того, як він дистанціювався від великої політики і зосередився на великому футболі, він практично перестав усміхатися.

Головний архітектор приголомшливого успіху тримісячної давнини має своє уявлення про те, який вигляд повинна мати організація підготовки до Євро-2012. Його бачення далеко не в усьому поділяють люди, котрі не володіють специфічними футбольними знаннями, проте наділені відповідними повноваженнями. Суркіс же, маючи необхідний рівень компетенції, не має необхідних прав. Багато його ініціатив «футболять» від вождя до вождя, від чиновника до чиновника. Отож, він напевно шкодує про відсутність старого, надійного «політичного даху». Про одні проблеми він не ризикує говорити вголос, аби остаточно не налякати УЄФА, яка вже починає сумніватися в правильності свого вибору. Про інші — змушений просто волати, щоб привернути до них увагу громадськості.

Природа неприйняття ідей глави ФФУ різна — тут густо замішане особисте, спортивне, політичне і фінансове. Футбол — найнепередбачуваніша гра, і в цьому він скидається на політику. Нинішній характер взаємин двох президентів — всенародно обраного і футбольного — свідчення цього. Ющенко практично ніколи не приховував своєї особистої ворожості до Суркіса. Григорій Михайлович платив Віктору Андрійовичу тим же. Але сьогодні вони союзники. Суркіс усіляко демонструє свою лояльність до глави держави. Тому що без допомоги того будь-яка його ініціатива приречена. Як мінімум ще на кілька років президент є єдиною постійно діючою владною величиною. Змінюються і змінюватимуться прем’єри, склади уряду, парламентські конфігурації. А тому Григорій Михайлович приречений більшу частину шляху йти пліч-о-пліч із Віктором Андрійовичем.

Крім того, Суркісу вкрай непросто знаходити спільну мову з «донецьким» урядом і підлеглим йому «донецьким» оргкомітетом. У «домайданному» житті вони були ситуативними політичними союзниками, у «постмайданному» стали природними опонентами. В основі протиріч лежить і давнє спортивне суперництво «Динамо» та «Шахтаря», і минулі бізнес-конфлікти, і неперебутні елементи особистої ворожості. Верхівка клану, яка майже суцільно складається із затятих уболівальників, віддає належне зусиллям Суркіса, без яких право приймати Євро нам не дісталося б ніколи. Але він був і залишається для них колосальним подразником. Відмовитися від ідеї зміщення екс-президента «Динамо» з посади президента ФФУ Рінату Ахметову, Борису Колеснікову і Равілю Сафіулліну було ой як непросто. Але в Євро вони зацікавлені анітрохи не менше. Відставка давнього супротивника з посади головного футбольного начальника країни ставить реалізацію мрії під загрозу. Проте обмеження ініціативності Суркіса, звуження кола його реальних повноважень для «донців», зважаючи на все, — не тільки справа честі. Це ще й питання матеріальної і політичної вигоди.

По-перше, занадто великою є спокуса приміряти на себе тогу творця майбутнього футбольного дива. І охочих приміряти її не бракує. По-друге, підготовка до Євро — це можливість освоїти бюджет, уточнити русло існуючих і майбутніх фінансових потоків, це ласі ділянки землі, податкові преференції та інші аж ніяк не дрібні радості.

Під кожну ділянку робіт, пов’язаних із проведенням Євро, планується проведення конкурсу. За давнім українським звичаєм, майбутні організатори сподіваються, що переможця буде визначено заздалегідь, на взаємовигідних умовах. Потенційні конкуренти і зайві роти в цьо­му питанні нікому не потрібні.

Що таке Євро з погляду бізнесу? Наприклад, істотна зміна політики землевідведення. Той, хто здійснюватиме, приміром, облаштування НСК «Олімпійський» і прилеглих територій, повинен буде витратитися. Задля чого? Заплющте очі й уявіть, що на злощасному місці вже немає довгобуду, який мозолить око. А є сучасний красень-стадіон по сусідству з модерним красенем-готелем. Уявіть прилеглі затишні кафе і шикарні ресторани, розкішний торговельний центр, відмінні під’їзні шляхи, чималу парковку. Хтось, вклавши гроші раз, до скону набуде невичерпне джерело доходу.

Але щоб цей хтось заслужив таке право, він має домогтися не лише руйнації бетонного чудовиська, котре підпирає паркан «Олімпійського». Він має домогтися, щоб пішов той, хто уже вклав кошти в роботи біля НСК. А той іти, природно, не хоче. Гроші зіткнулися з грошима. І тому питання з майбутньою головною ареною Євро зависло. Попри обіцянки Київради, застереження президента, заяви уряду та грізні окрики УЄФА. Котра дала зрозуміти, що така проблема теоретично може поставити під сумнів сам факт проведення чемпіонату в Україні.

«Прив’язавши» до чемпіонату спорудження або реконструкцію будь-якого об’єкта і довівши своє право його споруджувати або реконструювати, ви теоретично можете здобути те, про що раніше не могли і мріяти. Ви можете отримати (причому, якщо поталанить, безкоштовно) те, що перебуває на балансі області, міста, міністерства чи відомства. Можете отримати навіть те, що вже віддано в оренду, продано іншому.

Передбачається, що організація Євро зажадає зміни планів містобудування. Уявляєте, як напружилися мери? Одеський міський голова в інтересах забезпечення екологічної безпеки міста пропонує винести шкідливі промислові виробництва за межі Південної Пальміри. Уявляєте, як заметушився народ, котрий навіть не мріяв про такі площі дорогоцінної землі?

Кожен метр поблизу стадіону, на якому планується проведення матчів Євро, стає «золотим». І боротьба за ці метри вже розпочалася. Причому боротьба не на жарт.

Один із найбагатших людей країни, власник харківського «Металіста» Олександр Ярославський затіяв не лише масштабну реконструкцію клубного стадіону, а й будівництво гігантського комплексу «Металіст-Сіті», що включає готелі, крамниці, фітнес-центри et cetera. Одна з ділянок, які входять до плану майбутнього містечка, відразу стала предметом суперечки. Шматок землі на вулиці Храмовій, що прилягає до стадіону, нібито належав іншому. Слідом за цим конфліктом виник другий — здійнявся шум, що нібито сам стадіон розташований на місці цвинтаря, по-варварськи знесеного в 50-ті роки. Знайшлися такі, хто вимагає знесення «Металіста». Щирість людей, обурених неповагою до пам’яті покійних, не викликає сумніву. Однак є підстави думати, що підігріли скандал ті, хто в майбутньому розраховував на отримання того ж самого, привабливого з комерційного погляду, місця...

Пізніше харківський мер Добкін заявить про те, що виділення земельних ділянок у районі стадіону припинене і буде проведено відповідну інвентаризацію. Віце-губернатор Стороженко спростує факт виявлення людських решток під трибунами реконструйованого «Металіста» і заявить, що коли їх буде знайдено, то їх обов’язково перепоховають. Сьогодні Харківська ОДА каже, що причин для зупинення роботи немає, а мерія стверджує, що немає жодних проблем із землею навколо «Металіста». Ярославський, котрий має контакт із ворогуючими між собою «батьками» міста й області — Аваковим, Салигіним, Добкіним і Кернесом, — переконаний, що Харків відмінно підготується до Євро, і столиця Слобожанщини з розряду запасних міст перейде до категорії основних.

Утім, в інших містах усе ще складніше. Незгоди між губернатором Петром Олійником, мером Андрієм Садовим і хазяїном «Карпат» Петром Димінським ускладнюють процес підготовки до Євро Львова. Хоча в бажанні побачити Євро на власні очі не відмовиш нікому з
трьох. Що вже казати про Київ, де земля дорожча, охочих заробити не вмістить навіть головна арена країни, а мер, м’яко кажучи, людина — нефутбольна. Зважаючи на заяви відповідальних столичних чиновників, для них першість континенту — насамперед можливість вирішити за рахунок держбюджету і гроші інвесторів міські, а, можливо, й власні проблеми. Наприклад, відремонтувати Шулявський міст, побудувати нові станції метро, безкоштовно отримати ласі шматки, які доти перебували не на балансі міста.

Війна точиться не на жарт. Непомітна сторонньому оку. Робота, помітна кожному, не ведеться. Те, що безпосередньо залежить від влади, а не від бізнесу (який уже вишикувався в чергу, але досі не знає біля яких дверей її початок), у тому ж стані, в якому й було. Роботи, пов’язані зі зміною законопроектів, підготовкою тендерів, пошуком інвесторів, плануванням зміни транспортної інфраструктури, більше нагадують імітацію.

Надії Суркіса на те, що організацією Євро займатиметься одна структура, не виправдалися. Пропозиції запровадити пост «футбольного» віце-прем’єра і створити в рамках виконавчої влади відповідний орган підтримки не мали. Нам невідомо, хотів президент ФФУ особисто очолити дану структуру чи сподівався посадити туди свою людину, компетентнішу, аніж переважна більшість нинішніх комісарів, але певний резон у такому ноу-хау був. Ідею начебто підтримав прем’єр, але його обіцянку відразу дезавуював підлеглий Віктора Федоровича, Дмитро Табачник. Віце-прем’єр публічно засумнівався в доцільності нововведення.

Суть проблеми проста — через кого йтимуть гроші...

Європа нам допоможе

Коли ми розмірковували про теоретичну взаємозалежність Суркіса та Ющенка, ми мали на увазі ще один важливий момент. Не лише власні радники, а й європейські порадники допомогли главі держави (досить далекому від світу футболу) усвідомити, що Євро-2012 — останній шанс говорити про реальність планів вступу до ЄС вісім років по тому. Іншої можливості довести готовність інтегруватися в доступному для огляду майбутньому у нас не буде. Дехто в Брюсселі, подейкують, навіть натякав лідерові нашої країни, що вибір на користь України в Кардіффі у квітні почасти мав політичний підтекст.

Велику вагу мала розмова президента з главою УЄФА. Із розмови з Мішелем Платіні Віктор Андрійович зрозумів, що в головній футбольній інституції континенту дуже здивовані і дуже засмучені тим, як саме йде підготовка до Євро. І після цього в голосі президента, коли він заводив мову про футбол, почав дзвеніти метал. А відверто неприємний йому Суркіс остаточно перетворився на єдино надійного провідника на важкій дорозі до мрії — остаточного здобуття Україною формальної європейськості.

Багато в чому через це заметушився прем’єр, який підтримав Суркіса з цілої низки питань. Але не це стало єдиною причиною футбольної активізації Віктора Федоровича. Він — уболівальник, і втратити таке видовище в себе вдома він не хоче. Втратити гроші — теж.

Наскільки великий ризик, що у нас заберуть Євро? Дотепер таких випадків не траплялося. Якщо ми проколемося, то станемо авторами сумного прецеденту, знеславимося на весь світ (і не тільки футбольний) і втратимо останнього надійного захисника в ЄС — Польщу. Якщо ми не впораємося, то й сусіди наші втратять статус господарів першості.

Сценарій цей, утім, хоч і можливий, однак, малоймовірний. УЄФА, як кожна солідна євроструктура, піклується про власну репутацію. Визнавати свою помилку вона не захоче, але напевне захоче її виправити. Окрема історія з Платіні. Легендарний Мішель, обраний главою УЄФА незадовго до історичного дня в Кардіффі, був, наскільки відомо, противником вибору України. Але, природно, підкорився думці більшості колег. Однак тінь провалу впаде на нього неминуче. Як людина амбітна і жорстка, Платіні має і бажання, і можливості зробити все, аби цього не сталося.

Організатори Євро-2008, значно успішніші Австрія та Швейцарія, теж мають певні проблеми з організацією чемпіонату. І хоча їхні складнощі зовсім іншої властивості та порядку, небезпека неуспіху змусила УЄФА заметушитися. Європейський футбольний орден — організація хай і некомерційна, але дуже впливова. Вона здатна розв’язати практично будь-яку проблему.

Вона і нам допоможе, коли що. Знайде потрібних організаторів, виконавців, підрядчиків і наглядачів. Кістками ляже, але Євро пройде на рівні. Тільки от наші мрійники, котрі гризуться за віртуальні мільярди, не отримають ані шеляга. Ані метра. Не кажучи вже про амбіції та репутацію.

Може, принаймні ця загроза налякає тих, хто зарано матеріалізував мрію і взявся її ділити?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №47, 7 грудня-13 грудня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво