Французькі примхи - Політика - dt.ua

Французькі примхи

11 лютого, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №5, 11 лютого-18 лютого

Коли Україна в розпал помаранчевої революції проголосила курс на європейську інтеграцію, саме Франція виявилася однією з перших країн—членів ЄС, що висловилася фактично проти такої перспективи...

Коли Україна в розпал помаранчевої революції проголосила курс на європейську інтеграцію, саме Франція виявилася однією з перших країн—членів ЄС, що висловилася фактично проти такої перспективи. Саме в Парижі проросійське лобі намагається переконати громадську думку і пресу, що вступ України в ЄС невигідний за більшістю параметрів. Чому саме Париж не хоче бачити Україну в Євросоюзі? Причин того кілька.

Коли Лех Валенса, а за ним і Олександр Квасьнєвський вирушали з посередницькими місіями до України, французька дипломатія (у розмовах не для преси) не приховувала свого роздратування варшавськими ініціативами. І насамперед радикальною постановкою питання про членство України в ЄС. Політики, як, наприклад, керівник групи дружби Франція — Росія депутат Рене Андре, також дорікнули польським лідерам у «непотрібній поквапливості», «політичному авантюризмі», «забіганні наперед», і, звісно ж, «підігруванні Америці».

Однак Варшава за підтримки Вільнюса та прихильності Берліна чітко заявила про необхідність «конкретних перспектив» вступу в ЄС для України. Дискусію запущено, і, якщо в Києві насправді заладяться реформи, формальних причин відмовити Україні в постановці її кандидатури на членство не буде.

У Парижі це розуміють, тому від різких інтонацій в обговоренні українських політичних проектів відмовилися вже після третього туру. Замість модного в листопаді цитування Романа Проді, котрий прирівняв шанси України до перспектив Нової Зеландії, політики й експерти з питань Східної Європи говорять про «черговість поставлених питань». Спочатку — переварити вступ десяти нових держав у травні минулого року, потім — прийняття європейської конституції, вступ Болгарії та Румунії, переговори про членство з Хорватією та Туреччиною...

При цьому всіляко розписується неоднозначність і тривалість кожного етапу. І підкреслюється, скільки зусиль усі ці новації коштуватимуть ЄС. Досить відомий історик Марк Феро навіть заявив недавно по французькому радіо: «Сподіваюся, Україна розуміє, наскільки не вчасно вона порушує питання про свій вступ, коли у Євросоюзу стільки своїх невирішених проблем?» Подібні ляпи легко могли зійти за недоліки виховання, якби за списком пріоритетів пунктиром не читалася оглядка на Росію. До неї схильні численні французькі і політики, і аналітики. Хто — за інерцією, хто — з геополітичного розрахунку, хто — із повного незнання української тематики.

Про це досить відверто говорив «Дзеркалу тижня» один із дипломатичних радників президента Ширака (дослівно): «Ми не повинні давати Росії привід припускати, ніби Франція сприяє висмикуванню
з-під московського впливу чергової зони інтересів Росії».

Колеги з впливових французьких газет розповідали, як у розпал української революції чиновники з місцевого МЗС відвідували у форматі «оф рекордз» журналістів, щоб «просто ознайомити» пресу з позицією Парижа. На щастя, подібні неофіційні розмови тут не мають прямої дії. Проте суть їх полягала в тому, що Київ довгі століття входить у зону інтересів Москви. І не варто, не подумавши, «дратувати» Росію.

У тому ж дусі — тобто у форматі російсько-французького політичного партнерства — витримав свій перший візит у Київ міністр закордонних справ Франції Мішель Барньє. На зустрічах 5 лютого з Президентом, прем’єром і главою зовнішньополітичного відомства він обережно казав про «політику добросусідства», але не членства в ЄС. Про необхідність «виявляти терпіння», оскільки Євросоюз не відразу будувався. І про «повагу до Москви», з якою, на його думку, у Києва мають бути «тривалі й дружні взаємини».

Формула добросусідства — саме той політичний евфемізм, яким Париж позначає перенесення переговорів про можливе членство в невизначене майбутнє. Так, щоб ні з ким не посваритися і радикально не змінювати геополітичні розкладки. Зберегти статус-кво, встановлений впливовими в минулому імперіями, які (це стосується і Франції, і Росії) багато в чому втратили колишню могутність і болісно не бажають визнавати свій скромніший статус на світовій арені.

На чому тримається сьогодні франко-російське політичне партнерство? На практиці невтручання в «зони інтересів», тобто у взаємини з колишніми і нинішніми колоніями. На потребі протистояти Вашингтону, що дипломатичною мовою називається інакше — «зміцнення поліполярного світу». На противагу однополярному впливу США. Російсько-французька вісь спрацювала, зокрема, у спробі протистояти військовим діям Сполучених Штатів в Іраку.

Наскільки дружба Парижа з Москвою може реально перешкодити Україні стати членом Європейського Союзу? Цей чинник, звісно, не варто скидати з рахунків. Але й перебільшувати його не слід.

Українській дипломатії, можливо, є сенс уважніше поставитися до абсолютно очевидної системної роботи проросійського лобі проти української інтеграції в ЄС саме на французьких землях.

Під час помаранчевої революції спостерігалися, наприклад, цілком чіткі спроби створення нібито проющенківських структур, запущених, схоже, за механізмом симетричної відповіді імені Гліба Павловського. Ці структури намагалися витиснути зі сфери медійної уваги традиційні українські організації у Франції, які активно підтримали ідею України в Європі і намагалися переконати всіх і вся, що з питання членства в ЄС висловлюватися в Парижі не варто. У чому причина таких дій — у відсутності політичної інтуїції чи в усвідомленій заангажованості — однозначно не скажу. Але вигідна така діяльність тим силам, які бачити Україну в Європейському Союзі не хочуть.

Чимало аналітиків і експертів, таких, як Александр Адлер чи Марк Феро, десятиліттями озвучують московський погляд на Україну. У цих людей є ім’я, аудиторія і престижна трибуна в мас-медіа. Щоб переломити тенденцію, їм можна протипоставити лише реальні реформи в Києві і роз’яснення на високому професійному рівні українського бачення проблем: питання горезвісної політичної волі і грамотних дипломатичних кадрів.

Якщо московський чинник і залишається одним із визначальних у формуванні французької позиції щодо інтеграції України в Європу, не варто мінімізувати і реальний прорив у громадській думці французів, створений помаранчевою революцією. Подібної кількості позитиву по Україні французькі медіа просто ніколи не подавали. У репортажах із Майдану відчувалися щира симпатія і повага до мирних українців, які безкровно відстояли своє право на вибір майбутнього. Це потужний потенціал симпатій не лише журналістів, які побували в Україні, а й їхньої аудиторії, не тільки окремих, поки нечисленних політиків, які симпатизують Києву, а й їхніх виборців.

Що стосується перспективних політиків, цікаві можливості в українсько-французьких відносинах може відкрити візит до Києва лідера правлячої партії Спілка за народний рух (СНР) Ніколя Саркозі, котрий відбувся 9—10 лютого. Енергійний, контактний і амбітний Саркозі, що належить до молодої генерації голлістської партії, цілком може стати майбутнім президентом Франції. З цього погляду угода між СНР і «Нашою Україною», підписана нинішнього тижня, цілком може мати корисне для Києва практичне продовження.

Сьогодні офіційний Париж не квапиться підтримувати Україну на шляху до ЄС. Однак поки що не сталося нічого необоротного. Французький випадок — важкий, але не смертельний. Свого часу генерал де Голль виступав проти вступу в Європейський Союз Великобританії. Потім французи не бажали бачити членами ЄС іспанців, поляків, мальтійців, кіпріотів. А кандидатура Туреччини спровокувала найгострішу політичну дискусію всередині країни. Теоретично країна — член ЄС може заблокувати вступ нового кандидата жорсткою відмовою. Але на практиці все вирішується вмінням переконувати. Реальними реформами, дипломатичною майстерністю під час відповідних переговорів і, знову-таки, колективною політичною волею, яка, якщо вірити Юлії Тимошенко, начебто формується в Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №28, 20 липня-26 липня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво