Франція: соціалісти починають і... - Політика - dt.ua

Франція: соціалісти починають і...

21 жовтня, 2011, 14:49 Роздрукувати Випуск №38, 21 жовтня-28 жовтня

Червоний жовтень влаштувала французам головна опозиційна партія країни — Соціалістична, яка потужно почала передвиборну кампанію за президентську посаду.

© sensusnovus.ru

Червоний жовтень влаштувала французам головна опозиційна партія країни — Соціалістична, яка потужно почала передвиборну кампанію за президентську посаду, ставлячи за мету змістити нинішнього главу держави Ніколя Саркозі у травні наступного року.

Одночасно французьким соціалістам вдалося остаточно розв’язати внутріпартійну кризу, що настала після обвинувачень у сексуальних домаганнях, висунутих проти колишнього голови МВФ Домініка Стросс-Кана у США. Саме його вважали потенційним кандидатом у президенти Франції від соціалістів (DT.UA №18 від 20 травня 2011 р.). І, хоча екс-керівник МВФ уникнув в’язниці, його політична кар’єра завершилася.

Соціалісти влітку остаточно відмовилися від Стросс-Кана, згуртувавшись навколо Франсуа Олланда, що з 1997-го по 2008 рік був першим секретарем Соціалістичної партії. А для підвищення популярності партії пішли на небувалий у політичній історії П’ятої республіки експеримент — внутріпартійні вибори.

Великі жовтневі соціалістичні вибори

Першу жовтневу перемогу французькі соціалісти святкували, коли змогли перемогти на виборах у сенат. Першого жовтня Жан-П’єр Бель став першим із 1958 року соціалістом — головою верхньої палати Національних зборів. Однак це була лише прелюдія до соціалістичних праймеріз на американський зразок, які проходили у два тури 9 і 16 жовтня і не тільки визначили єдиного кандидата від опозиції на президентських виборах, а й стали досить ефективним інструментом для привернення уваги спільноти до ідей соціалістів.

За звання кандидата від соціалістів змагалися, крім уже згаданого Франсуа Олланда, ще п’ять претендентів. Серед них найвищі шанси були в нинішнього лідера соціалістів Мартін Обрі. Також свою кандидатуру висунула суперниця Ніколя Саркозі на поперед­ніх виборах 2007 року Марі-Сеголен Руаяль (раніше колишня цивільна дружина Франсуа Олланда), а також Арно Монтебур — депутат-соціаліст, представник лівого крила Соцпартії; Мануель Валльс, що дотримується більш правих поглядів, і лідер лівої Радикальної партії Жан-Мішель Бейле.

Дев’ятого жовтня по всій країні на 10 тисячах дільниць будь-який громадянин Франції (а не тільки члени Соцпартії) міг проголосувати за одного з кандидатів, заплативши символічну суму в один євро в партійну касу. Результат потішив соціалістів: до урн прийшло понад 2,6 млн. чоловік. Відтак, Олланд і Обрі вийшли в другий тур, запланований на 16 жовтня.

Правда, цьому передували ще й теледебати, які зібрали рекордну аудиторію — 6 млн. глядачів. Виступаючи на телебаченні, обидва головні кандидати змогли переступити через особисту неприязнь і досить коректно спробували викласти виборцеві платформу своєї партії. Фактично спільного у виступах було більше, ніж розбіжностей. Однак Обрі запевняла виборців, що вона більший соціаліст, ніж Олланд. Той, своєю чергою, заявив, що йому не цікаві дебати з Обрі, оскільки він уже мріє схрестити шпаги з Ніколя Саркозі 6 травня 2012 року — в день, коли у Франції відбудеться другий тур президентських виборів.

Очевидно, впевненість у тому, що саме Олланд має більші шанси перемогти Саркозі, зіграла вирішальну роль під час голосування в другому турі. На користь Олланда висловилися всі кандидати-соціалісти, які вибули з боротьби. За нього проголосував Арно Монтебур, що несподівано набрав 17% і став третім. Хоча саме йому належить уїдлива фраза, кинута на адресу Олланда в розпал кампанії 2007 року: «Єдиний недолік — це її супутник». Підтримала свого «колишнього» й сама Руаяль. Правда, близькі до неї люди кажуть: зробити це їй було нелегко, адже саме її політичні амбіції зруйнували їхній союз понад чотири роки тому і, можливо, одночасно посилили рішучість Олланда не залишатися більше на других ролях, перетворитися на самостійного й сильного політика. Цікаво, що вже 2007 року вони стояли на різних ідеологічних платформах, хоча жили за однією адресою й виховували чотирьох спільних дітей після 25 років подружнього життя. Але Руаяль тоді прямо заявляла, що вона «вільна жінка», а Олланд, одночасно агітуючи за свою цивільну дружину на виборах, тоді ж стверджував, що коли Руаяль провалиться (що й відбулося), то він стане кандидатом 2012 року.

16 жовтня до урн прийшло майже три мільйони виборців. Олланд отримав 57% голосів, випередивши свою суперницю Обрі, яку підтримали 43% тих, хто проголосував. Соціалісти гучно відсвяткували успіх. Олланд заявив, що розцінює результати голосування як мандат від громадян країни. Його, як і простих французів, тривожать «невдачі глобалізації, невдачі Європи, проблеми довкілля».

Передвиборна платформа соціалістів ще потребує доопрацювання й конкретизації. Поки що Олланд обіцяє за п’ятилітній термін збалансувати бюджет, створити 300 тисяч робочих місць для молоді й на 60 тисяч збільшити кількість учителів, скоротити держ­апарат. Для виходу з кризи соціалісти не проти рекапіталізувати банки, однак вони за те, аби ці банки одночасно переходили частково під контроль держави. Загалом, соціалісти бажали б забезпечити країні стабільне зростання. А якщо ні, то їхні масштабні плани навряд чи вдасться реалізувати без додаткових податків.

Втім, уже тепер багато хто відзначає, що для суперництва з Саркозі Олланду потрібні не так продумана програма, як особисті якості. За останні роки, коли він, здавалося б, зник із політики, він почав змінювати себе і з непомітного, сором’яз­ливого й тихого перетворився на доволі імпозантну та яскраву людину. У 55 років він уперше пішов у спортивний зал і за два роки скинув 10 кілограмів, почав брати уроки риторики й задовго до праймеріз став виробляти свою виборчу стратегію. Кажуть, що бажання стати президентом Франції він уперше висловив у 10-річному віці, а вже в 27 років працював наймолодшим радником у Єлисейському палаці при Франсуа Міттерані, з якого тепер намагається брати приклад.

Олланд вийшов із тіні своєї колишньої супутниці життя Руаяль, але для того, щоб затьмити Саркозі, цього замало. Олланд — усе-таки людина компромісу й дипломат за натурою, а Саркозі спробує нав’язати йому жорстку й безкомпромісну боротьбу. Втім, якби вибори відбулися сьогодні, то за Олланда віддали б свої голоси 60%, тоді як за Саркозі — 38%. За даними агентства CSA, це рекордно високий рейтинг кандидата-соціаліста (якого ніколи не було навіть у Стросс-Кана). Таким чином, Олланд може з упевненістю сказати, що вже на старті зумів заробити перші виграшні очки.

Хто на новенького?

У стані правих довго відмовчувалися, вважаючи події в таборі опозиції її внутрішньою справою. Однак невтішні підсумки «червоного жовтня» примусили правлячу партію реагувати. Втрату сенату прем’єр-міністр Франції Франсуа Фійон визнав поразкою правих через внутрішні розбіжності й оголосив: «Битва вже починається, а її результати ми побачимо навесні». Олланду слід також мати на увазі, що його суперниками можуть стати представники крайніх лівих поглядів, комуністи, зелені й антиглобалісти, а з боку правих — дочка Жана-Марі ле Пена Марін, яка очолила національний фронт у січні. Нагадаємо, що 2002 року її батько переміг кандидата-соціаліста в першому турі.

Нападки на Олланда почалися відразу після праймеріз. Праві політики, зокрема глава партії Союз за народний рух (СНР) Жан-Франсуа Копе, який підтримує президента Саркозі, нагадав, що Олланд — людина, котра важко приймає важливі рішення й інколи суперечить сама собі. Інші згадують, що він ніколи не вів державних справ і не працював в уряді. Також у пресу просочилися чутки, що французька поліція збирає дані про журналістку Валері Трірвейє — нинішню супутницю Олланда. Втім, пізніше правоохоронці відкинули ці домисли.

Проте Саркозі, мабуть, буде змушений змінити свою передвиборну тактику з урахуванням того, що в нього з’явився сильний суперник. Однак це станеться пізніше, адже цього тижня в нього були інші проблеми: він зрівнявся з кандидатом від соціалістів за кількістю дітей, учетверте ставши батьком. Але того ж дня, 19 жовтня, мусив залишити породіллю й терміново летіти на зустріч із Ангелою Меркель у Берлін, щоб умовити німецького канцлера підтримати ініціативу Парижа зі стабілізації європейської фінансової системи перед самітом ЄС 23 жовтня.

Але й це не все. Ще влітку МВФ попереджав Париж, що той не вкладеться в заявлені раніше параметри дефіциту бюджету на нинішній рік. А тепер експерти фонду наполягають, що без додаткових заходів економії бюджет Франції не вдасться стабілізувати до 2013 року. Оскільки європейська криза тільки посилюється, у вівторок агентство Moody’s погрозило в середині січня позбавити Францію вищого кредитного рейтингу ААА. Якщо погроза справдиться, то це буде розцінене як провал економічної політики Саркозі й стане катастрофою для його передвиборної кампанії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №38, 12 жовтня-18 жовтня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво