Франція боїться Франції - Політика - dt.ua

Франція боїться Франції

11 листопада, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №44, 11 листопада-18 листопада

Точніше сказати, благополучна, традиційна, забезпечена частина Франції боїться другої її частини — бідної і зневіреної, невловимої і жорстокої...

Точніше сказати, благополучна, традиційна, забезпечена частина Франції боїться другої її частини — бідної і зневіреної, невловимої і жорстокої. Щоранку країна підраховує втрати: у спалених автомобілях і церквах, у понівечених вогнем автобусах, у закинутих у вагони метро пляшках із запалювальною сумішшю.

Франція трохи лукавить, коли каже, що не впізнає себе в цьому кривому дзеркалі. Проблеми убогих кварталів відомі не один десяток років. Але хвороба запущена, нарив прорвав, і політичний клас, заскочений зненацька, змушений шукати негайне розв’язання кризи.

З 8 листопада у Франції оголошено надзвичайний стан. Префекти поліції отримали можливість встановлювати на свій розсуд комендантську годину. У проблемних кварталах спрощено процедуру обшуків. Кадровий склад поліції посилюється. У двотижневому протистоянні з нічними вандалами влада країни вибрала жорсткий, практично силовий варіант.

Важко стверджувати, чи мав сьогодні прем’єр-міністр Домінік де Вільпен альтернативну — і ефективну — схему дій. Тенденція останніх днів начебто констатує послаблення заворушень. Очевидно, комендантська година таки розжене порушників спокою: кого по домівках, кого по поліцейських камерах. Чи знищить разове силове рішення зло в корені? Аналіз ситуації свідчить, що від рецидивів країна не застрахована.

Тіні оживають опівночі

У цій дивній нічній війні немає ні лідерів, ні ідеології. За весь час заворушень не було озвучено жодної вимоги, не висунуто жодної програми.

Про порушників спокою на диво мало відомо. Соціологи говорять про герметично закриті для контактів із зовнішнім світом молодіжні угруповання, які не йдуть на контакт ні з педагогами, ні з поліцією, ні з пресою.

За два тижні нічних погромів Франція не розібралася, хто стоїть за паліями і чи стоїть за ними якась організована сила. Що рухає цими людьми? Який їхній середній вік, матеріальне становище, соціальний статус, імовірна релігійна приналежність? Чим, поза пожежами, розцвічене життя цих руйнівників? І навіть на таке запитання, як приблизна чисельність учасників заворушень, поліція сьогодні не знайшла відповіді.

«Схоже, їх зовсім мало, порівняно із загальною кількістю «успішної» молоді, яка живе в проблемних кварталах, і тим більше — із загальною кількістю жителів, — вважає Жан-Марі Саланова, генеральний секретар профспілки комісарів поліції. — Але групи ці, очевидно, дуже мобільні, їх важко впіймати за руку, вони не йдуть на контакт».

У результаті нічних поліцейських рейдів затримано кілька сотень людей, кілька десятків уже за гратами. Це дозволило скласти поки що дуже приблизний колективний портрет бунтівників. «Їм від 10 до 30, вони різного походження, різного виховання, — розповідає відомий соціолог Ерік Мальєр. — Єдине, що об’єднує цих молодих людей, — усвідомлення спільної долі, гостре відчуття нерівності й несправедливості. Їх об’єднує ненависть до французького суспільства».

Що означає бути французом?

Французький закон обіцяє кожному народженому на території країни право на громадянство. Французький паспорт також можна отримати — за умови, що претендент прожив у Франції безперервно як мінімум п’ять років, знає мову і «соціально інтегрований». Протягом останніх сорока років таким правом скористалися мільйони людей. Вони стали французами за паспортом, але далеко не завжди — за культурою і стилем життя.

За даними міністерства соціальної політики Франції, у середовищі іммігрантів першого і другого покоління безробіття значно вище — до 20—25%, — ніж серед «автохтонних французів». У «важких» кварталах, де й відбулися заворушення, без роботи кожен третій, до 40% молодих людей не мають професії.

Про те, що людям із нефранцузькими прізвищами складніше влаштуватися на хорошу роботу, тільки тепер відкрито заговорили і політики, і мас-медіа. Справжня інтеграція «кольорових» французів вдається не завжди. І якщо називати речі своїми іменами, у провалі інтеграційної політики, а з цього випливає — у кризі самої французької державної моделі, — винні не тільки іммігранти.

Загравою пожеж, обгорілими каркасами автомобілів невпорядковане колоніальне минуле вривається в сьогодення країни. «Надзвичайний стан у бідних кварталах існує не один рік, — вважає викладач ліцею Поль-Елюар у передмісті Сен-Дені Магдалена Дюром. — В занедбаному стані не тільки блочні вежі із загидженими під’їздами, де підлітки майже відкрито торгують наркотиками і куди не поспішає заглядати поліція. Застаріла й законодавча база, яка дозволяє карати за заслугами малолітніх злочинців. На рівні державної політики немає механізмів протидії радикальним ісламістським угрупованням, які всмоктують у себе безробітну молодь. По суті, історія «важких» передмість — це історія великого колоніального егоїзму. Французи десятиліттями дозволяли собі гарно розмірковувати про права людини і не помічали своїх власних громадян, чиї права на достойне існування нехтуються».

Боротьба з наслідками

Словосполучення «комендантська година», яке тільки й чуєш тепер по радіо і телевізору, не так заспокоює населення, як на підсвідомому рівні посилює дискомфорт. Комендантська година змушує думати про війну. Війну знедолених французів за увагу до себе. Війну цивілізацій у сучасному світі, яка після 11 вересня 2001 року стала очевидною реальністю.

Навіть якщо запровадження надзвичайного стану дало свої плоди, важко сказати — на далекосяжну перспективу, — чи надовго поступляться силі організатори заворушень. Чи вичікуватимуть до наступного разу? Тим більше що наймолодші з них нічим не ризикують.

Сьогодні Франція залишилася єдиною країною в Європі, де малолітнього злочинця, доки йому не виповниться 16 років, не можна покарати за кримінальний злочин, хоч яким серйозним він буде. Стосунки юних порушників із законом регулює Декрет 1945 року, який передбачає для порушників віком до 13 років включно тільки виховні заходи. Ні за розбій, ні за торгівлю наркотиками, ні за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень для підлітків до 13 не існує взагалі ніякого кримінального покарання. Тому в кримінальних кварталах саме малолітки беруть на себе такі злочини.

Робота з юними правопорушниками обмежується розслідуванням: комплексним опитуванням батьків, учителів, родичів, друзів, знайомих. Потім, відповідно до результатів розслідування, суддя у справах неповнолітніх виносить своє рішення — максимум 12 місяців перебування під наглядом громадського вихователя (за аналогією до радянської системи виховання, це ніби взяття на облік у дитячій кімнаті міліції). Вихователів катастрофічно бракує — їх шукають «під злочинця» інколи по шість-вісім місяців. Водночас термін на перевиховання відлічується із дня судового рішення.

Якщо, скажімо, юний злодій засуджений до дев’яти місяців посиленого педагогічного спілкування, а вихователя йому підібрали тільки через сім місяців після ухвалення рішення, то слухатиме педагога він два, а не призначені дев’ять місяців. Чи слід казати, наскільки ця, безумовно, світла і добра система застаріла, з огляду хоча б на підліткову акселерацію?

Кілька років тому, в час своєї попередньої каденції на посаді міністра внутрішніх справ, Ніколя Саркозі, по суті, скасував систему поліцейських дільничних — працівників правоохоронних органів, які відповідали за свій квартал, знали кожного жителя якщо не в обличчя, то за документами і мали свої надійні джерела інформації на місцях. У результаті, коли почалися підпали, поліція не зуміла оперативно отримувати інформацію, де що відбувається, де що готується, хто й де запланував свої дії. Тому й згоріло стільки автомобілів — за попередніми даними, не менше 7000.

Сьогодні багато політиків, і насамперед соціалісти, вимагають відновлення старої системи дільничних поліцейських. Міністр Саркозі начебто не проти. Але на залучення додаткових кадрів і їх підготовку потрібен час.

Окрім того, як свідчать працівники французької системи охорони порядку, давно назріла системна реформа правоохоронних органів. Реорганізація комісаріатів поліції не проводилася з часів війни. Проте за останніх півсотні років населення масово переселилося в передмістя. І пропорції розміщення поліцейських постів у них давно час переглянути.

На соціальному рівні проблема бідних передмість теж потребує комплексного вирішення. Французький уряд сьогодні пропонує кілька ініціатив із поліпшення умов життя, роботи, освіти у «важких» кварталах. Заплановано знести багато старих багатоповерхівок і розселити людей по нових, поліпшених будівлях. Дати можливість здобувати робітничу професію з 14 років тим, у кого не склалося із середньою школою (раніше профосвіта розпочиналася з 16 років). Карати за дискримінацію при найманні на роботу. Надавати пільги тим підприємствам, які працюватимуть у цих складних районах...

Усе нібито конструктивно, але чи реально втілити заявлені плани в життя? Як навчати дітей, які вчитися не хочуть? Як розселити у комфортніші умови тих, кому нічим платити за краще житло, з урахуванням нинішніх ринкових цін у Франції? Як довести дискримінацію за ознакою походження, коли приватного підприємця, по суті, неможливо змусити брати будь-кого на роботу?

Стихійний вибух гніву, — а офіційна версія подій сьогодні заперечує організований характер заворушень, — за всіма прогнозами, може знову повторитися. «Усе це триватиме, — впевнений мій сусід Рашид, родом із Алжиру. — Є люди, яким нічим заповнити своє життя. Їм хочеться, щоб про них говорили. Деякі з організаторів пожеж — злочинці-рецидивісти, котрі хочуть поквитатися з поліцією. Але таких мало. Більшість — це люди без майбутнього, без грошей, без роботи. Нічні спектаклі з вогнем стають для них заняттям».

Найкращі спеціалісти проблемних кварталів — це ті люди, котрі живуть у них і намагаються достойно вижити. Вони не дуже покладаються на владу. Всюди, де палали пожежі, організовуються «дружини громадянського пильнування». Народ вдається до самозахисту. Загалом, відповідно до опитувань CSA, 86% опитаних обурені заворушеннями і 73% підтримують запровадження комендантської години.

Дві частини Франції — традиційна і невизнана — вкотре усвідомлять, що між ними сьогодні лежить провалля. Що, хоч як це складно, їм і надалі належить ділити єдину країну, під одним прапором. І отже — пошук компромісу неминучий.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво