ФОРМУЛА «ДВАДЦЯТКИ» - Політика - dt.ua

ФОРМУЛА «ДВАДЦЯТКИ»

17 травня, 2002, 00:00 Роздрукувати Випуск №18, 17 травня-24 травня

Столиця Ісландії втретє ввійшла в історію. До 14 травня 2002 р. Рейк’явік був безпосередньо пов’язан...

Столиця Ісландії втретє ввійшла в історію. До 14 травня 2002 р. Рейк’явік був безпосередньо пов’язаний із двома світовими подіями — він був місцем проведення фінального матчу чемпіонату світу з шахів між Борисом Спаським та Боббі Фішером у 1972-му й місцем зустрічі Михайла Горбачова та Рональда Рейгана в жовтні 1986 року. А минулого вівторка в цьому місті, як образно висловився міністр закордонних справ Великобританії Джек Стро, поховали «холодну війну».

Похорон пройшов буденно й без особливого ажіотажу. Одночасно з джерелом страху цілого покоління європейців та американців, чия юність припала на середину минулого століття, у небуття канула, проіснувавши майже п’ять років, і Спільна постійна рада НАТО—Росія, або СПР. Її останнє засідання на рівні міністрів затвердило документ про створення нової Ради Росія—НАТО. Договір набуде чинності, коли його підпишуть у Римі 28 травня глави держав і урядів країн альянсу та Росії.

Попередній формат «19 плюс один», який противники тісніших відносин із НАТО в Росії інколи називали «19 проти одного», не влаштовував російську сторону. Й альянс, зрештою, змушений був піти назустріч Москві, зробивши такий крок у відповідь на готовність російського керівництва підтримати антитерористичну кампанію Заходу.

На відміну від ліквідованої СПР, новий орган буде саме радою рівноправних 20 держав. Передбачається, що вона вироблятиме спільну позицію з питань боротьби з міжнародним тероризмом, поширенням зброї масового знищення та (що особливо актуально для практичної взаємодії військових Росії й альянсу) миротворчі операції.

Історія діалогу між Росією й НАТО непроста. Як уже згадувалося, Спільна постійна рада, створена після підписання в травні 1997 року основного акта Росія—НАТО, працювала за формулою «19 плюс один». Тобто країни альянсу приходили на обговорення тих або тих питань із заздалегідь узгодженою позицією. Це давало Москві привід докоряти НАТО за нехтування думкою Росії, яку, за словами російських політиків, просто ставили перед доконаним фактом, як це було з операцією проти Югославії в березні 1999 року. Своєю чергою, країни альянсу критикували Москву за прагнення будь-що суперечити НАТО й за рецидиви «молотовської дипломатії», коли у відповідь на будь-які пропозиції з брюссельської штаб-квартири НАТО з Москви лунало тверде «ні».

За роки, що минули з часу створення СПР, необхідного рівня довіри між Москвою й альянсом так і не було досягнуто, а сам орган перетворився, за образним висловлюванням одного зі співробітників секретаріату НАТО, на місце, «де обидві сторони або сперечалися, або здавали одна одній непотрібну інформацію».

Тому не дивно, що через п’ять років після підписання основного акта Росія—НАТО відносини двох сторін залишаються далекими від довірчих. Це змушує багатьох замислюватися над тим, що ж станеться після того, як надійде час повсякденної праці на рівні дипломатів і військових експертів.

На спільній прес-конференції в Рейк’явіку генеральний секретар НАТО лорд Робертсон та міністр закордонних справ Росії Ігор Іванов чимало говорили про потенційні можливості «Ради двадцяти». Проте це не могло приховати розбіжностей, які зберігалися. І в штаб-квартирі НАТО, і в Москві дипломати й військові експерти поки що зберігають помітний скепсис щодо перспектив нового органу.

Уже сьогодні зрозуміло: головною проблемою для країн НАТО та Росії й далі залишається та ж таки відсутність взаємної довіри. Хоча СПР після підписання нового договору перестане існувати, новий орган багато в чому на нього скидатиметься. Щомісячні зустрічі постійних представників — або послів — при НАТО визначатимуть коло проблем для обговорення. І порядок денний, і рішення ради визначатимуться консенсусом, якого без високого рівня взаємної довіри сторін досягти практично неможливо.

Як зізнаються окремі працівники генерального секретаріату НАТО, в альянсі немає спільної думки щодо того, як будувати відносини з Росією, а Сполучені Штати, зайняті війною проти міжнародного тероризму, мало уваги звертають на Північноатлантичний блок.

Представники штаб-квартири НАТО ремствують, що в кризових ситуаціях альянс завжди виручало американське лідерство, а сьогодні американці віддають перевагу двостороннім відносинам, зокрема й із Росією, багатостороннім консультаціям із союзниками. А в Брюсселі про те, про що домовляються між собою Москва й Вашингтон, найчастіше дізнаються в останню чергу. Крім того, натовці побоюються, що Кремль і Смоленська площа намагатимуться внести розкол в альянс, зіштовхуючи європейців та американців і домагаючись фактичного, якщо не юридичного, права втручатися в діяльність НАТО.

Москву, навпаки, непокоїть те, що й у рамках нової ради члени альянсу все одно виступатимуть з узгодженою позицією, і діалогу рівних просто не вийде. Непрямо це визнають і в НАТО — адже ніхто не може перешкодити групі членів блоку зустрітися й виробити спільну точку зору з тієї чи іншої проблеми. Москва також побоюється, що натовські держави у разі незгоди Росії з тими або тими їхніми пропозиціями зрештою просто повернуться до формули «19 плюс один».

Незрозуміло й те, як конкретно оформлюватиметься участь російських представників у роботі комітетів блоку. Москва підозрює НАТО в спробі створити ще один символічний орган, який лише формально враховуватиме позицію Росії. У штаб-квартирі альянсу, своєю чергою, нарікають на «радянський» стиль роботи російських дипломатів, котрі, на думку Брюсселя, як і раніше, вбачають у НАТО ворога.

До того ж політичне керівництво альянсу не впевнене, наскільки стійкий новий прозахідний зовнішньополітичний курс президента Путіна. На перший погляд, для президента Росії рейк’явікські домовленості надзвичайно важливі. Вони дозволяють йому постати перед виборцями й російською політичною елітою в ролі людини, котра зуміла відстояти для Росії максимально вигідні умови напередодні неминучого розширення НАТО, яке, швидше за все, охопить і країни Балтії.

До речі, намір запросити нові країни вступити до Північноатлантичного блоку на саміті організації в Празі наприкінці листопада нинішнього року альянс підтвердив і в Рейк’явіку. Найімовірніше, це будуть сім держав — Словенія, Словаччина, Латвія, Литва, Естонія та Румунія й Болгарія, які ще недавно вважалися «непрохідними». При цьому міністри закордонних справ НАТО схвалили рішення завершити другий етап розширення альянсу в рекордні терміни — до весни 2003 року.

Крім того, у заключному комюніке засідання Північноатлантичної ради йдеться про те, що альянс повинен мати військово-технічні можливості дислокувати свої сили «там, де буде потрібно». Це означає: НАТО фактично перестає вважати зоною своєї відповідальності лише Північноатлантичний регіон і прагне стати глобальною військовою структурою.

Такі амбіції альянсу вочевидь не сподобаються багатьом військовим та політикам у Москві, котрим і так доведеться незабаром проковтнути гірку пігулку вступу до НАТО країн Балтії. Ясна річ, на російського президента чинитимуть колосальний тиск. Хтозна, наскільки міцними виявляться його позиції у відстоюванні нинішнього зовнішньополітичного курсу Росії. Чи зможе він довести місцевим «яструбам», що Москва була приречена програти боротьбу проти розширення блоку й поширення його діяльності за межі Європи. Проте сьогодні в неї є шанс вдати, що ця боротьба просто втратила актуальність.

Отже, промови, сповнені офіційного оптимізму, вже проголошено, проте успіх нової концепції відносин Росії та НАТО поки що зовсім не гарантовано. «Раді двадцяти» дістається нелегка спадщина взаємної недовіри. Знадобиться чимала політична воля обох сторін, аби похорон «холодної війни» в Рейк’явіку було визнано таким, що відбувся. А поки що російсько-натовські відносини чимось скидаються на ісландську погоду — ясну, але холодну.

Проте проблеми Північноатлантичного блоку сьогодні не обмежуються його відносинами з Росією. Організація переживає гостру внутрішню кризу, викликану розбіжностями між європейськими та американськими союзниками.

Відразу після 11 вересня 2001 року НАТО оголосило про набуття чинності статті п’ять Північноатлантичного договору — статті про колективну оборону від агресії. Проте після цього союзники (за винятком, мабуть, лише Великобританії) виявилися на периферії війни з тероризмом. Антиталібську операцію Вашингтон провів практично сам, за мінімальної участі інших членів НАТО.

Американські представники звинувачують союзників, особливо європейців, у небажанні вкладати гроші в розвиток високотехнологічних військових проектів, у відсутності реальної боєздатності збройних сил. Вони зазначають, що в Європі, схоже, ще не зрозуміли, що війни XXI століття виграватимуть не армії, а технології. Перемагатимуть у них ті, в кого краща розвідка, надійніший зв’язок і могутніший запас високоточних боєприпасів.

Європейці, своєю чергою, звинувачують американську адміністрацію в ігноруванні думки союзників і фактично в спробі перетворити альянс на філію американської армії. Вони не хочуть, аби їхні платники податків «оплачували чужі війни».

Проте, на загальну думку, сьогодні без транспортної та комунікаційної структури, наданої Сполученими Штатами, альянс просто не зміг би виконувати своїх функцій.

За даними поінформованих джерел, генеральний секретар НАТО витрачає дуже багато свого часу в спробах переконати європейців збільшити військові бюджети й почати вкладати гроші у високотехнологічні засоби розвідки, зв’язку та озброєння. Поки що його зусилля не викликали помітних зсувів, і в Брюсселі навіть говорять, що розчарований лорд Робертсон може передчасно залишити посаду генерального секретаря НАТО.

Новий проект «Ради двадцяти» з участю Росії дозволяє оновити політичне обличчя альянсу, поставити перед ним нові стратегічні завдання. Проте навіть можливий майбутній успіх співпраці з Москвою не знімає з порядку денного питання про військову трансформацію НАТО і технологічний розрив між Європою й Америкою, який може згодом перетворитися на прірву.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №24, 22 червня-25 червня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво