Флотське мито - Політика - dt.ua

Флотське мито

7 грудня, 2012, 17:08 Роздрукувати Випуск №45, 7 грудня-21 грудня

Конфлікт, пов’язаний зі сплатою росіянами податків на ввезення в Україну вантажів для підрозділів Чорноморського флоту Росії в Криму, назрівав давно.

© x3m-slider.org.ua

Російська військово-морська база в Криму знову опинилася в центрі скандалу. А приводом стала історія з утриманням севастопольською митницею понад 14 тис. тонн дизельного палива Чорноморського флоту Росії. Ці обсяги невеликі, і з технічного погляду немає жодних перешкод для подальшого функціонування Чорноморського флоту (кораблі можуть заправлятися з танкерів у морі або в Новоросійську). Але, ініціювавши публічне з’ясовування стосунків, російські дипломати заявили, що «дії українських митних органів явно не вписуються в рамки відносин стратегічного партнерства між Російською Федерацією та Україною». 

Здається, ще трохи — і росіяни заговорять словами, якими вони користувалися за Віктора Ющенка. Проте поки що жодна зі сторін не збирається поступатися. «Київ показав Москві: не погоджуватиметеся з нашими вимогами — не даватимемо вам тут життя», — так пояснює директор міжнародних програм Центру НОМОС Дмитро Штибліков позицію української сторони. Причина ж такої принциповості криється не тільки в різному баченні умов перебування й функціонування російського Чорноморського флоту на території нашої країни.

Конфлікт, пов’язаний зі сплатою росіянами податків на ввезення в Україну вантажів для підрозділів Чорноморського флоту Росії в Криму, назрівав давно. Щонайменше років чотирнадцять. За словами росіян, ЧФ РФ щорічно платить таких податків 10—15 млн. дол., що становить практично половину надходжень до бюджету від севастопольської митниці. 

На початку 2011-го росіяни вирішили, що для виплати таких мит немає достатніх юридичних підстав, і ініціювали переговори про їх скасування. Навесні того ж року відбулася зустріч, присвячена обговоренню питання про мита, але вже восени Київ призупинив переговори. Москва наполягала на їх поновленні й навіть вимагала повернути частину здійснених платежів. У жовтні 2012-го українські й російські дипломати знову мали повернутися за стіл переговорів. Але зустріч делегацій не відбулася. І на початку листопада Росія оголосила про припинення виплат в односторонньому порядку, а наприкінці місяця українська митниця не дала ЧФ одержати завезене паливо, вимагаючи сплатити податки у вигляді ПДВ та акцизних зборів. Ідеться про суму приблизно в 1,2 млн. євро.

Ми далекі від думки, що українська митниця висуває Чорноморському флоту претензії, що виходить за рамки законодавства. «Митниці не до проблем Чорноморського флоту. Вона мусить наповнювати бюджет. Але ж уряд Криму ще й вимагає компенсацій із центрального бюджету за використання Чорноморським флотом земель та об’єктів», — зазначає у свою чергу експерт із питань національної безпеки Олексій Їжак. 

Як запевняють у Держмитслужбі, ні законодавство України, ні міжнародні договори, ратифіковані Верховної Радою, не передбачають надання пільг при ввезенні на митну територію товарів, що надходять на адреси військових формувань ЧФ РФ. А отже, за імпорт палива російські моряки-чорноморці повинні сплачувати 20-відсотковий податок відповідно до чинного українського законодавства. І якщо російські моряки не хочуть його сплачувати, то нехай купують дизпаливо в Україні… 

Та причина такої жорсткої позиції Києва і Москви в цьому конфлікті полягає не тільки в живих грошах. В українсько-російських відносинах усе взаємозалежне. І оскільки сторонам не вдається домовитися про ціну на російський газ, посилюється позиція і щодо інших питань, прямо не пов’язаних із газовою проблематикою. Зокрема й щодо «чорноморських». Тож не дивно, що обидві сторони досі ведуть переговори з приводу узгодження порядку пересувань, пов’язаних з діяльністю підрозділів ЧФ РФ поза місцями їхньої дислокації, використання навігаційно-гідрографічних об’єктів (НГО) у Криму, модернізації флоту, що базується в Україні. Підписання ж у червні 2012-го угоди про взаємодію в питаннях запобігання надзвичайним ситуаціям у населених пунктах у місцях дислокації підрозділів ЧФ Росії в Україні — виняток із цього правила.

«За великим рахунком, історія з утриманням дизельного палива, можливо, і не відіграла б такої великої ролі, якби не наявність інших значно складніших проблем двосторонніх відносин: модернізація ЧФ, делімітація морських кордонів, «м’ясо-молочні війни», ціна на російський газ і, нарешті, Митний союз», — вважає Олексій Їжак. Тому сьогодні немає передумов для кардинальної зміни позиції української та російської сторін, і малоймовірно, що до кінця року буде підписано якісь важливі угоди, що регламентують перебування підрозділів Чорноморського флоту Росії на території нашої країни. 

І не випадково наші інформовані співрозмовники з органів виконавчої влади зазначають: сьогодні в питаннях упорядкування функціонування ЧФ РФ на території України та підготовки відповідних угод Київ і Москва не те що не просунулися вперед, а навіть зробили крок назад порівняно з минулим роком. Зокрема й у питанні модернізації флоту: Москва хоче підсилити потужність свого флоту на українській території, оскільки той давно вже став зборищем застарілої військової техніки. 

Нагадаємо, що після підписання Харківських угод Київ був готовий відмовитися від своєї давньої позиції «клас на клас, тип на тип» і дозволити Москві ввести у склад Чорноморського флоту, що базується в Севастополі, сучасніші кораблі й літаки. Правда, українська дипломатія вирішила узгодити питання модернізації з проблемою делімітації українсько-російського морського кордону. Ця угода, можливо, й відбулася б, якби не глобальніше газове питання. До того ж у Москві вважають, що не варто прискорювати процес укладання угод щодо функціонування ЧФ РФ у Криму: економічна ситуація в Україні змусить українських чиновників піти на поступки Росії заради одержання багатомільярдних кредитів. 

Що ж до самої угоди про модернізацію, то Київ наполягає, щоб у ній не тільки було прописано механізм і процедуру заміни військової техніки та озброєння, а й зафіксовано пункт про обов’язкове погодження з Україною заміни кораблів і літаків. А от з останнім росіяни якраз і не згодні. Ба більше, українська сторона намагається ув’язати угоду з тим, щоб модернізація відбувалася за участі українських суднобудівних підприємств — Чорноморського та Херсонського суднобудівних заводів і Севастопольського морського заводу. 

«Малоймовірно, щоб українській стороні вдалося домогтися участі українських суднобудівних заводів у модернізації військової техніки ЧФ РФ. По-перше, в нас уже не ті потужності, що були раніше. По-друге, в самих росіян не повністю завантажені судноремонтні заводи, щоб іще віддавати контракти українським підприємствам. Українські вимоги не будуть прийняті росіянами», — вважає Дмитро Штибліков. Утім, у Росії рішення ухвалюють не тільки виходячи з комерційних міркувань — не виключено й політичну доцільність. І якщо Москві буде вигідно дати контракт українському підприємству — вона це зробить.

У тому, що росіяни не поспішають підписувати угоду про модернізацію, відіграють роль і інші чинники. Наприклад, до 2020 року планується ввести до складу ЧФ РФ близько двадцяти кораблів. Але наскільки реальні ці плани? Багато експертів ставляться до них скептично. Адже Чорноморський флот не належить сьогодні до пріоритетних для російського політичного та військового керівництва. Для Росії основні флоти — це Північний, Тихоокеанський, Балтійський. Відповідно до цього відбувається й переозброєння флотів. Хоча, звичайно ж, у зв’язку з реалізацією низки проектів із транспортування російського газу в європейські країни-споживачі значимість Чорного моря, а з ним і Чорноморського флоту для Росії в останні роки зростає.

Знову ж таки, в Росії у зв’язку з проблемами фінансування припинено будівництво вже закладених кораблів. Не треба забувати й про те, що Чорноморський флот базується не тільки в Севастополі. І якщо вже російська сторона хоче ввести в ЧФ РФ сучасніший тип чи клас корабля або літака, то вона цілком може розмістити їх або в Новоросійську, де до 2020 року планують створити повноцінну військово-морську базу, або в будь-якому іншому пункті базування на своєму чорноморському узбережжі. 

При цьому, вважає Дмитро Штибліков, у контексті підвищення боєздатності підрозділів російського Чорноморського флоту, що базується в Криму, питання модернізації не є на сьогодні ключовим для Росії. «Для Росії нині дуже важливими є угоди щодо кількості особового складу морської піхоти на території України, щодо переміщення військ поза гарнізонами. Це ті речі, які впливають на боєздатність і прямо порушують раніше підписані угоди з Україною», — вважає експерт. Так, згідно із додатком №2 до угоди про параметри поділу ЧФ РФ, загальна кількість особового складу морської піхоти та особового складу морської авіації наземного базування не повинна перевищувати 1987 осіб. А тим часом, як стверджує Дмитро Штибліков, «на сьогодні ця цифра значно перевищена. Хоча цей факт і не афішується російською стороною». 

Наразі ж переговори щодо цих та інших питань зайшли в глухий кут: сторони не хочуть знайти компроміс. А невирішені проблеми накопичуються.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво