Ференц Д’ЮРЧАНЬ: «Для наших відносин дуже важливою є економіка, економіка і ще раз економіка»

Ференц Д’ЮРЧАНЬ

Прем’єр-міністр Угорської Республіки.

Народився 4 червня 1961 року в місті Папі.

1984 року після закінчення навчання на педагогічному факультеті Університету ім. Януса Панноніуса в м. Печі одержав диплом викладача, а 1990 року, закінчивши економічний факультет того ж університету, — диплом економіста.

У 1983—1988 рр. був секретарем міського комітету Комуністичного союзу молоді Угорщини (КСМ) у Печі, в 1988—1989 рр. обіймав посаду голови університетсько-інститутської ради ЦК КСМ, 1989 року був секретарем ЦК КСМ, потім став заступником голови Демократичного союзу молоді, який сформувався з лав КСМ.

З 1990 року працював у ТОВ з фінансового консалтингу «Кредитум», згодом став директором міжнародного фінансового АТ «Єврокорп». 1992 року започаткував АТ з інвестицій «Альтус» і до 2002 року обіймав посаду генерального директора компанії. У 2002—2003 р. одночасно був головою ревізійної комісії АТ «Альтус» і головним радником прем’єр-міністра зі стратегічних питань.

19 травня 2003 року обійняв посаду міністра у справах молоді та спорту.

З 2003 року є членом виборного комітету Угорської соціалістичної партії (УСП), від лютого до вересня 2004 року був головою обласної організації партії в області Дьор-Шопрон.

25 серпня 2004 року був обраний надзвичайним конгресом УСП кандидатом на посаду прем’єр-міністра. 27 вересня президент Угорщини Ференц Мадл висунув його кандидатуру на посаду прем’єр-міністра, яку раніше обіймав Петер Медьєші, котрий подав у відставку. 29 вересня парламент обрав Ференца Д’юрчаня прем’єр-міністром країни.

Одружений, має чотирьох дітей.

Під час робочого візиту прем’єр-міністра Угорської Республіки до нашої країни за дружнього сприяння Посольства Угорщини в Україні «ДТ» одержало нагоду взяти в пана Ференца Д’юрчаня ексклюзивне інтерв’ю.

— Пане прем’єр-міністре, ваш приїзд — перший візит глави уряду іноземної держави після виборів Президента України. З огляду на це, яке значення надаєте ви співробітництву між нашими державами?

— Треба сказати, що Україна важлива з погляду безпеки всього європейського регіону. Між нами є взаємоважливі економічні питання. Ми маємо навчитися разом розвивати регіон. Є в нас також питання, пов’язані з національними меншинами, і вони важливі завжди. Актуальними для обох сторін є й питання, пов’язані з наукою і культурою. Для України Угорщина — це шлях до Європи. Для Угорщини Україна — шлях до Росії та інших пострадянських країн.

— Так уже склалося, що «адвокатом», «локомотивом» України на шляху євроінтеграції вважається Польща. Чи не здається вам, що з приєднанням до нашого «потягу до Європи» ще й угорського «локомотива» швидкість руху ешелону могла б відчутно зрости?

— Я хотів би бачити Угорщину найголовнішою в питанні підтримки приєднання України до Європейського Союзу. Україні потрібні не один і не два союзники, а щонайменше 25. У цьому аспекті немає ніякої конкуренції між Польщею й Угорщиною. Навпаки, навіть краще, що в цьому питанні Угорщина та Польща можуть бути союзниками. У європейській політиці не можна поводитися, як ревнивий чоловік. Фігурально висловлюючись, європейське співробітництво будується не на моногамії, а на полігамії.

— Чи не вважаєте ви, що експорт угорської продукції, 80% якої орієнтовано на країни Євросоюзу, потребує диверсифікації у бік країн-сусідів, зокрема України?

— Треба сказати, що загальний українсько-угорський товарообіг періоду 2002—2004 років подвоївся. Раніше було значне активне сальдо України, але за перші 11 місяців 2004 року воно майже нівелювалося. Зараз уже український експорт становить 550 млн. євро, тоді як угорський експорт — 500 млн. євро. Та я з вами згоден: для наших відносин дуже важливою є економіка, економіка і ще раз економіка. Нині у Європі саме це має стати стрижнем відносин наших двох країн.

— Пане прем’єре, на своєму шляху в європейську співдружність Угорщина спочатку стала членом НАТО. На вашу думку, це необхідний стандарт при вступі до Євросоюзу, або ж можливий вступ до ЄС без членства в Північноатлантичному альянсі?

— Це не загальна настанова. Саме щодо України є резон розглянути варіант, щоб ваша країна стала членом Європейського Союзу без попереднього вступу в НАТО.

— Кажуть, що вчитися краще на чужих помилках. Свого часу в Угорщині один із урядів, як нині в нас, прийшов до влади на хвилі народного ентузіазму. Та незабаром угорці розчарувалися у його діях. Чому, на ваш погляд, це сталося?

— Тому що очікування людей від суспільно-політичного укладу, режиму, загалом, себе не виправдали. І треба зазначити, що до правлячих верхів, уряду була дуже сильна опозиція. Люди думали, що наступного дня після зміни влади вони заживуть, як французи або британці. Та цього не сталося, і на додачу ще існувала дуже сильна опозиція, яка щодня бомбардувала уряд. Долю помаранчевої революції теж вирішать саме ці два аспекти: дистанція між можливостями уряду і країни та сподіваннями людей і суспільства. Якщо є критичний розрив між ними, на політичну арену виступає сила, яка постійно нагадує уряду про це, тримає на порядку денному те, що не виконується. Тобто майбутнє, загалом, формується і вирішується у душах і урядових структурах.

— Зараз у нас обговорюється необхідність запровадити європейську модель уряду. Та відомо, що в Європі існують різноманітні моделі. Я, наприклад, звернув увагу на те, що у вашому уряді немає віце-прем’єрів. Це традиція чи спроба уникнути дублювання роботи міністрів?

— У нас відносно невелика кількість міністерств, як і в більшості європейських країн. І ми, швидше за все, плануємо скорочувати їхню кількість. При цьому ми виходимо з того, що посередники між прем’єр-міністром і його міністрами не потрібні. В Угорщині заступник прем’єр-міністра був лише один раз, коли до цього змушували політичні вимоги партнерів по коаліційному уряду. Якщо виходити з того, що найважливішим пріоритетом для України є приєднання до ЄС, то це завдання зумовлює необхідність співробітництва багатьох міністерств. Для її рішення, можливо, доцільною є наявність посади віце-прем’єр-міністра, який займається європейськими справами й інтеграцією. Загальною ж ознакою, що характеризує європейську модель, є відсутність галузевого поділу управління. Немає трьох різних економічних міністерств. Більше того, немає окремих міністерств транспорту, туризму, є великі агломерати.

— У процесі побудови в Україні громадянського суспільства нам було б корисно вивчити досвід співробітництва угорських органів влади та «третього сектора» — громадських організацій і об’єднань. Чи могли б ви назвати найхарактерніші приклади результатів таких зв’язків?

— Найбільша помилка виникає, коли громадянське суспільство має намір організувати уряд і управляти ним. Тоді воно втрачає те, що дає йому підстави називатися громадянським, — свою незалежність. А якщо уряд організує громадські організації, то вони стають допоміжною командою влади й обслуговуючого персоналу правлячої партії. «Руки геть від громадянського суспільства!» — це, як на мене, єдина вірна політика.

— Вам удається досягти золотої середини?

— На мою думку, ми в цьому поки що не дотягуємо й до «трійки».

— Підхід Угорщини до зв’язків з угорською діаспорою — повчальний приклад, адже у нас теж велика діаспора, але, фактично, історична батьківщина їй мало допомагає. У зв’язку з цим, якими є цілі таких процесів, які здійснює ваш уряд, і форми їх здійснення?

— По-перше, ми не закликаємо угорців, які живуть за кордоном, до переселення в Угорщину. Якщо вони знаходять можливість для проживання там, то нехай там і залишаються. Щоб вони зберігали свою множинну ідентичність, будучи, скажімо, у випадку з Україною, і українцями, й угорцями. Потрібно реалізовувати різноманітні програми транскордонного співробітництва для розвитку прикордонних регіонів з допомогою спрощення видачі віз, закордонних паспортів, проходження кордонів, підтримувати устремління до культурної автономії і, безсумнівно, все це виносити на порядок денний переговорів. Я сьогодні про це говорив під час зустрічі з вашим прем’єром. І надавати конкретну допомогу та підтримку громадським організаціям для культурного розвитку.

— Ви вже зустрічалися з пані Тимошенко. Чи знайшли ви з нею спільну мову та якими є ваші враження від зустрічі з нею?

— Я бачу в особі вашого нового прем’єра дуже амбіційного політика. Вона уважно стежить за перебігом переговорів, дуже уважно слухає, завжди дивиться в очі партнеру. Дуже добре підготовлена й відмінно знає, чого хоче. За взаємною згодою, ми не користувалися мовою дипломатів, а говорили вікрито, чесно. Ми вболіваємо за неї.

— Чи бачать четверо дітей тата Ференца?

— Так, але дуже рідко. Я намагаюся, щоб у мене щотижня в уїк-енд був один день, який я провів би з ними. Вранці я їх буджу, а подальше щоденне спілкування обмежується спільним сніданком. На жаль...