ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ ДО І ПІСЛЯ РОЗШИРЕННЯ

Поділитися
Травнева церемонія вступу у Євросоюз введе в коло єдиної європейської сім’ї десять країн: Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Чехію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Мальту і південну грецьку частину Кіпру...

Травнева церемонія вступу у Євросоюз введе в коло єдиної європейської сім’ї десять країн: Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Чехію, Словаччину, Словенію, Угорщину, Мальту і південну грецьку частину Кіпру. Внаслідок такого значного розширення перед ЄС постає цілий комплекс завдань, що потребують швидкого і якісного розв’язання: подолання економічного розриву між «старими» й «новими» країнами-членами, розв’язання внутрішніх протиріч та проблем, пов’язаних із реформуванням загальноєвропейських інститутів, вироблення і проведення єдиного курсу загальноєвропейської зовнішньої політики. Чи зможуть лідери Європейського Союзу разом із країнами-новачками дати гідні відповіді на виклики, породжені розширенням, — покаже час, проте масштаб соціо-політичних, економічних і культурних зрушень охопить весь європейський простір, що невдовзі відчують і українські громадяни.

ЄС напередодні травневого параду

Активний державотворчий процес, який розгорнувся й інтенсивно триває на теренах Європи, супроводжується цілою низкою різноманітних ініціатив, що належать як «старим», так і «новим» членам.

Політичні суперечки з приводу майбутньої Євроконституції й участі у військовій кампанії в Іраку, що мали своїм наслідком певний розкол у лавах 25 учасників ЄС, привели до формування в середовищі провідних європейських держав альянсу у складі групи країн, які готові проводити єдину політику та об’єднувати необхідні для цього кошти, збільшуючи політичну вагу єдиного ЄС для гідної участі у світових процесах. Ядром такої групи став традиційний європейський локомотив — Франція і Німеччина, які вже давно прагнули надати Євросоюзові нову роль на світовій політичній сцені, намагаючись збалансувати односторонній підхід США у міжнародній політиці.

«Староєвропейці» мають власну відповідь на амбіційні виклики нових членів. Це, зокрема, запропонована Францією концепція «Європи двох швидкостей». Ідея передбачала створення своєрідної «групи лідерів» з Німеччини, Франції, Італії та країн Бенілюксу — Бельгії, Голландії й Люксембургу, які б стали двигуном усієї європейської спільноти й реалізовували б проекти глибшої інтеграції в рамках Євросоюзу. Європейські лідери розуміють, що розширення ЄС при збереженні існуючих принципів управління загрожує істотною втратою впливу. Крім того, існує небезпека часткової втрати дієздатності всіх європейських інститутів.

Оцінюючи ситуацію, що склалася, можна говорити про появу «відчуття розчарування в ЄС», зростає усвідомлення того, що надзвичайно важко узгодити інтереси 25 різних за своїми параметрами, культурою та рівнем економічного розвитку держав. Тому, незважаючи на критику дій країн-лідерів, можна передбачити, що виділення й укріплення європейського «ядра» позитивно позначиться на процесах інтеграції всередині Євросоюзу, скеровуватиме й координуватиме їх, особливо за умов можливого залучення до кола лідерів Італії та Іспанії.

Головними причинами відносної прохолодності держав старої Європи до їхніх східноєвропейських партнерів, на наш погляд, виступають не «особистісна несумісність», а економічні й соціальні проблеми, що дедалі гостріше постають у провідних країнах Європейського Союзу. Погіршення економічної ситуації в ЄС підкреслюють і прогнозисти з МВФ, за словами яких економічне зростання протягом року становитиме лише 1,7%, що зумовлено економічними спадами в Німеччині, Нідерландах, Італії і Франції. Проте у довгостроковій перспективі ситуація в країнах континенту покращиться.

За таких умов соціально й економічно забезпечені країни Західної Європи не квапляться приймати у свої обійми «новоєвропейців». Наприклад, показовими випробуваннями для новоприйнятих членів стали запровадження обмеження на імпорт робочої сили зі східноєвропейських країн та можливість введення після 1 травня 2004 року «перехідного періоду», протягом якого громадянам нових країн ЄС буде відмовлено в прийомі на роботу. До того ж Німеччина, Австрія, Франція, Фінляндія, Іспанія, Бельгія та Нідерланди повідомили Єврокомісію, що їхні кордони протягом найближчих трьох років будуть закриті для в’їзду трудових мігрантів зі Cходу. І хоча Європейська комісія вважає, що вільне пересування капіталу, товарів, послуг та робочої сили мають діяти у межах чинного законодавства й поширюватись на нові країни без обмежень, — вона не може втручатись у внутрішнє законодавство країн—членів ЄС, оскільки вони мають право захищати свій власний ринок робочої сили.

Найбільш амбіційні нові члени ЄС, у свою чергу, теж не хочуть поступатися своїми інтересами. Прояви невдоволення лунають на найвищому рівні. Зокрема, напередодні 1 травня президент Чехії В.Клаус заявив, що вступ у ЄС означатиме втрату незалежності. За його словами, чехам доведеться зробити все можливе, щоб не розчинитися в Євросоюзі і щоб сформована за останні тисячу років самобутність не була зруйнована та втрачена.

Не побажав об’єднатися в єдину державу Кіпр напередодні вступу в Європейський Союз: 75,8% греків-кіпріотів висловилися проти єднання острова за планом ООН. Це, у свою чергу, означає, що Європі доведеться докладати чимало зусиль для інтегрування північної частини острова в ЄС у майбутньому.

До останнього активно відстоювала свої інтереси й Польща. Ще не ставши повноправним членом Євросоюзу, вона вже здобула репутацію порушника європейського спокою. Яскравим прикладом польського ставлення до Євросоюзу стала квітнева заява низки правоцентристських партій («Громадянська платформа», «Право і справедливість» і «Польська селянська партія») про те, що одразу по завершенні дострокових парламентських виборів, які відбудуться не пізніше цієї осені, вони розпочнуть процедуру виходу Польщі з ЄС. Мотивується таке рішення тим, що нинішній проект європейської конституції «принижує честь і гідність Польщі». Обмеження у пересуванні робочої сили, зростання цін, безробіття і бюджетний дефіцит, питання аграрних субсидій та проблеми промисловості викликають дедалі більше скепсису у поляків щодо швидкого вирівнювання прибутків та соціальних гарантій із європейськими. Польща може стати першою країною, в якій, у результаті негативних настроїв населення стосовно ЄС, політичне керівництво зміниться з європрихильників на єврокритиків, що є тривожним дзвіночком для проекту «єдиної Європи».

Проте доки від «ядра» Євросоюзу залежатиме величина субсидій, що виділятимуться майбутнім членам ЄС, «нова» Європа змушена буде шукати компромісів.

Своєрідним лакмусовим папірцем внутрішньополітичного стану всередині ЄС стануть вибори у Європарламент, що пройдуть 10—13 червня. Хоча зазвичай явка на них низька, в нових країнах-членах інтерес до виборів та участь у них будуть високими, оскільки там така процедура відбуватиметься вперше. 338 мільйонів виборців висловлять свої політичні вподобання і оберуть 732 депутати Європейського парламенту на наступних 5 років. Нагадаємо, що на Європарламент покладена функція демократичного контролю за всіма інститутами ЄС, особливо за Європейською комісією. Крім того, він, разом із Радою Європи, здійснює законодавчу владу в ЄС. Але головний важіль впливу Європейського парламенту — визначення спільно з Радою Європи бюджету ЄС. Загалом, у Європарламенті представлено 7 блоків, що складаються зі 122 національних політичних партій, кількість яких у червні, за прогнозами аналітиків, зросте майже до 190.

Як відзначають британські й ірландські експерти, що провели на замовлення Євросоюзу аналітичне дослідження стосовно майбутніх виборів, представники правоцентристських партій стануть найбільшою фракцією у Європейському парламенті. Зокрема, за результатами досліджень, європейські праві отримають 285 місць, представники соціалістичних і соціал-демократичних партій — 217 мандатів, а екологісти спільно з комуністами й іншими лівими зможуть розраховувати на 79 місць. Ліберали посядуть четверте місце і наберуть близько 73 мандатів. Перемога правоцентристських політичних сил на виборах у Європейський парламент стане ще одним підтвердженням обережного ставлення як старих, так і нових членів Євросоюзу до обмеження національних суверенітетів у процесі побудови спільної європейської наддержави.

Але схоже на те, що, попри численні перешкоди, інтеграційна експансія ЄС набрала руху й надалі триватиме всупереч нинішнім та майбутнім негараздам. Приклад того — недавня заява Єврокомісії про готовність визнати Хорватію країною—кандидатом на вступ у ЄС, що є першим кроком на шляху приєднання до Союзу в ранзі повноправного члена. До того ж 2007 року європейське об’єднання прийме у свої лави Болгарію і Румунію, а постійно відкритим залишається питання про вступ до ЄС Туреччини. Навіть маленька Грузія, яка виявляє бажання потрапити у європейську наддержаву, знаходить розуміння й підтримку серед єврокомісарів, то що вже й говорити про Україну.

Співіснування з розширеною Європою

Розширення європейського дому та його структурні реформи відбуваються навколо України і безпосередньо впливають на нас.

Подальше розширення ЄС на схід створює цілу низку нових проблем, одна з яких — необхідність нового формату відносин із Росією. Російська Федерація з початку року голосно висловлює свою стурбованість із приводу економічних втрат від розширення Євросоюзу. За підрахунками російських спеціалістів, європейська «близькість» коштуватиме Росії щонайменше 150 мільйонів євро щорічно.

Втім, росіяни теж навчилися рахувати гроші й активно висувають вимоги щодо компенсації цих втрат. Серед таких вимог — відмова ЄС від введення високих імпортних тарифів на російські товари; збільшення квот на зерно та продукцію, вироблену зі сталі; розв’язання проблем Калінінградського регіону і проблеми російськомовного населення в країнах Балтії.

ЄС у боргу не залишився і представив традиційний «джентльменський набір» претензій до Москви, від Кіотського протоколу і до порушень свободи слова, прав людини та ситуації в Чечні, заявляючи навіть про можливість введення санкцій. Проте в результаті конструктивних переговорів Росії з ЄС перелік російських вимог істотно скоротився, що демонструє досягнення домовленостей з основних питань.

На відміну від Росії, на переговорах із представниками ЄС Україна намагається уникати ультимативних заяв, хоча має схожий список вимог до ЄС, а, за підрахунками українських фахівців, збитки, яких зазнає Україна тільки протягом перших двох років після розширення ЄС, сягатимуть майже 300—400 мільйонів доларів щорічно. Позиція української сторони будується не на вимогах компенсацій, а на пошуку взаємоприйнятних рішень. Одночасно українська влада справно використовує прогнозні оцінки майбутніх економічних втрат від розширення Євросоюзу, порівнюючи їх із істотними економічними прибутками від участі нашої держави в ЄЕП та інших російських інтеграційних проектах. Усе це подається у гарній передвиборній обкладинці, прикрашеній oбразами егоїзму Європи.

Однак, враховуючи досвід останніх суперечностей у відносинах Росія—ЄС, можна передбачити, що Євросоюз прагнутиме конкретизації та практичної реалізації існуючих домовленостей з Україною й наполягатиме на дотриманні європейських цінностей, особливо в питаннях прав людини та свободи ЗМІ, що може виступати своєрідним інструментом тиску при вирішенні політичних питань.

В ЄС існує розуміння того, що розвиток європейської інтеграції потребує якісно нового рівня співробітництва з новими сусідами, особливо в питаннях загальноєвропейської безпеки, економічної співпраці у спільному європейському просторі, створення єдиної енергетичної інфраструктури, нелегальної міграції, боротьби з тероризмом та організованою злочинністю.

Проте можна відзначити, що перспективи розробки окремого «Східного виміру» ЄС під великим сумнівом, особливо після прийняття у березні минулого року базового документа, в якому поєднано «Східний вимір» із «Північним виміром» та «Барселонським процесом» і представлено основи відносин ЄС із усіма країнами-сусідами (Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Марокко, Палестинська Автономія, Сирія, Туніс, Росія, Україна, Білорусь та Молдова), які названі «дружнім кільцем найближчих сусідів».

Поєднання всіх зазначених країн в одну групу, в якій не розрізняються, наприклад, Україна та Ліван, робить стратегію ЄС щодо своїх сусідів розпливчастою й нечіткою. У даному разі вигадані три пояси захисту (міграційний, економічний та безпековий) зможуть відносно успішно виконувати свої функції лише за наявності окремих міцних двосторонніх домовленостей ЄС із кожною країною-сусідом, а це потребуватиме величезних ресурсів і часу, яких поки що в Євросоюзу обмаль.

Понад те, всередині самого європейського об’єднання, особливо з боку нових членів, наростають антиєвропейські гасла, що у перспективі здатні призвести до перемоги в країнах Центрально-Східної Європи радикальних сил, не налаштованих на пошуки компромісів із Брюсселем.

Слова Р.Проді про те, що сусіди повинні отримати все, крім інститутів ЄС, невдовзі зможуть призвести до появи не просто бідних, а й «німих» сусідів, які нагромаджуватимуть образу і становитимуть чималу загрозу. Якщо лідери Європейського Союзу не змінять своєї загальної стратегії щодо сусідів і тактики стосовно нових держав-членів, то всередині об’єднання сформується група «незадоволених», яку зможуть використовувати у своїх інтересах зовнішні гравці, що, вочевидь, не сприятиме зміцненню європейської єдності. Краще дослухатися народної мудрості й не відгороджуватися високим парканом, — а допомогти сусідові стати заможнішим. Від цього виграють усі.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі