Європейський розкол по турецькій лінії - Політика - dt.ua

Європейський розкол по турецькій лінії

7 жовтня, 2005, 00:00 Роздрукувати Випуск №39, 7 жовтня-14 жовтня

Фінальні переговори про приєднання Туреччини до ЄС, які мали розпочатися 3 жовтня, хоч і з запізненням, але розпочалися...

Фінальні переговори про приєднання Туреччини до ЄС, які мали розпочатися 3 жовтня, хоч і з запізненням, але розпочалися. У ніч на 4 жовтня міністр закордонних справ Великобританії Джек Стро закликав Анкару продовжувати реформи, тим самим відкривши переговори. Проте ще напередодні вночі офіційний Брюссель не знав, що ж він скаже турецьким представникам. Як це часто траплялося протягом останнього року, думки всіх 25 членів об’єднання знову розділилися.

За останніх 10 років Туреччина змінилася. Вона стала менше «східною» і більше «західною». Європейське законодавство, євроінтегрована економіка, права та свободи людини — ці ще недавно зовсім чужі для турецького лексикону поняття вже посіли своє місце у житі й побуті цієї незвичайної держави. Вищезазначені перетворення мали на меті одне — повноправне членство у Євросоюзі. Але чим ближче до початку остаточної фази переговорів, тим очевидніше, що брюссельські чиновники не знають, що робити далі: впускати державу пророка Могамета до європейської спільноти чи ні. Старенька Європа знову розділилася на два табори, які сперечаються, варто чи не варто приймати турків до ЄС.

А Шюсель та Меркель проти!

Формальних претензій до Анкари ніби не повинно бути. Адже після
2002 р. Туреччина суттєво реформувала Конституцію і законодавство: надала свободи всім етнічним меншинам, заборонила смертну кару, зменшила роль військових в уряді, посилила покарання за використання тортур. У жовтні 2004 року Європейська комісія прийняла рішення, що ця країна відповідає Копенгагенським політичним критеріям у цілому. Тобто основну умову для вступу до Євросоюзу Туреччина виконала.

Проте, незважаючи на очевидні перетворення, сьогодні між Анкарою і Брюсселем все ще існують декілька протиріч. Це наслідок культурних, економічних та географічних особливостей Туреччини. Щоб їх змінити, знадобиться не одне десятиліття. Але не вони зараз вийшли на перший план. У риториці противників прийому нового члена дедалі частіше лунають інші аргументи.

Екстрене засідання міністрів закордонних справ усіх 25 членів ЄС, яке розпочалося 2 жовтня і тривало більш як добу, засвідчило, що далеко не всі члени спільноти хочуть бачити турків новими сусідами. Зустріч, на якій мала бути узгоджена рамкова угода про початок переговорів із Туреччиною (своєрідний план дій на найближчих 10 років), ледве не перетворилася на фарс. Адже частина міністрів виступила проти повноправного членства Анкари в ЄС. До табору очевидних противників турецького сусідства пристали насамперед Австрія, Данія, Франція та Кіпр.

Напередодні зустрічі найгостріше висловив свою позицію канцлер Австрії Вольфганг Шюссель, який заявив, що Туреччина ніколи не буде повноправним членом спільноти і Євросоюзу варто ще раз подумати, чи готовий він до подальшого розширення. Зміну своєї позиції австрійці аргументували тим, що більшість громадян європейських країн виступають проти повноцінного членства Туреччини. І тому, за словами міністра закордонних справ Австрії Урсула Пласника, його країна порушує проблему, яка турбує не тільки австрійців. Міжнародні спостерігачі пояснюють таку різку позицію Австрії її незадоволенням у зв’язку з тим, що Хорватія, яка значно більше відповідає європейським стандартам, може бути прийнята у ЄС після Туреччини.

Шюссель висловив сподівання, що таку позицію підтримає і новий німецький уряд на чолі з Ангелою Меркель. Його надії мають всі шанси справдитися, адже Меркель під час виборчих перегонів дуже чітко висловила свою думку щодо Туреччини. За її словами, максимум, на що можуть розраховувати турки, — це статус привілейованого партнерства. Погодився з ними і прем’єр-міністр Данії Андерс Фог Расмуссен, заявивши, що початок переговорів 3 жовтня ще зовсім не гарантує Туреччині повне членство. Його слова підтвердили результати вересневого соціологічного опитування у Данії, згідно з яким, 62,8% населення висловилися проти членства Анкари у ЄС.

Ширак захищає Кіпр

Але якщо настрої Шюсселя, Меркель та Расмуссена були відомі раніше, то негативна реакція Франції стала очевидною зовсім недавно. Причина цього — Кіпр. А точніше, його розподіл на дві частини — грецьку і турецьку, кожна з яких проголосила незалежність. І якщо Турецьку Республіку Північного Кіпру визнала тільки Туреччина, то його грецька частина, так звана Республіка Кіпр, уже визнана всім світом і є повноправним членом ЄС із минулого року. Але офіційна Анкара нізащо не хоче її визнавати. Ця дипломатична війна триває вже не один рік. І сподівання Брюсселю, що турецький уряд визнає грецьку частину Кіпру, поки що залишаються лише сподіваннями.

Не врятувало ситуацію і недавнє підписання Туреччиною протоколу про митний союз із ЄС. Цей договір автоматично поширюється на 10 нових членів, у тому числі й на Кіпр, що де-факто означало б його визнання з турецького боку. Але практично відразу ж турецьке МЗС виступило із заявою, в якій зазначено, що «підписання протоколу у жодному разі не означає визнання Республіки Кіпр». Як наслідок, Кіпр оголосив, що може зірвати переговори про вступ Туреччини, заплановані на жовтень. У свою чергу, з критикою на адресу Анкари виступив президент Франції Жак Ширак. За його словами, «така позиція не відповідає тому духу, який очікується від кандидата на вступ до Євросоюзу». Він поставив під сумнів можливість позитивного результату майбутніх переговорів, адже така позиція Туреччини «ставить нові політичні та юридичні проблеми на шляху її вступу до ЄС».

День «Д», який прийде?

Тим часом інші представники євробомонду виступили з підтримкою вступу Анкари до Євросоюзу. Серед них — і нинішній уряд Німеччини на чолі з Герхардом Шредером. За словами міністра закордонних справ Німеччини Йошки Фішера, «вступ Туреччини до Євросоюзу стане для європейської спільноти «Днем Д» у боротьбі з тероризмом». Нагадаємо, що «Днем Д» офіційно називається день висадки англо-американського десанту у Нормандії влітку 1944 року. Саме ця операція відкрила так званий «Другий Фронт» і прискорила перемогу союзних держав над фашистською Німеччиною. Фішер вважає, що Туреччина, яка до 2015 року стане найбільшою державою у Євросоюзі, перетвориться на надійний захист для країн об’єднання від терористичної загрози зі Сходу. Своєю чергою, ЄС прищепить Туреччині риси держави, що базуються на загальноєвропейських цінностях.

Підтримав свого міністра і сам Шредер. Він вважає, що турецький уряд виконав усі зобов’язання, взяті перед Євросоюзом у грудні минулого року. Тепер, за словами канцлера, ЄС має виконати свій обов’язок перед цією країною. Такої ж думки і деякі брюссельські чиновники. Зокрема комісар ЄС із питань розширення Оллі Рейн, який заявив, що Туреччина виконала всі попередні умови для початку переговорів.

За початок переговорів у встановлений термін висловлювалася більшість нових членів ЄС. Серед них і Польща. Для неї, як і для інших «єесівських новобранців», переговори з Туреччиною важать багато, оскільки вони створюють перспективу прийому нових членів, зокрема України.

Турки атакують і... виграють?!

Глава турецького уряду Тайіп Ердоган, пояснюючи офіційну позицію у кіпрському питанні, заявив, що Туреччина не визнає Республіку Кіпр і не прийме жодних нових умов на шляху до свого членства у ЄС. А вже 2 вересня міністр закордонних справ Туреччини Абдулла Гюль у інтерв’ю журналу Economist сказав, що країна може відкликати свою заяву на членство у Євросоюзі, якщо їй запропонують неповноцінне членство. «Ініціатива привілейованого членства, висунута лідером німецьких християнських демократів Ангелою Меркель, незаконна й аморальна. Ця пропозиція зводить до нуля всі наші піввікові зусилля. Окрім того, вона створює потенціал перешкод на шляху наших відносин у майбутньому. Повноцінне членство Туреччини в ЄС є метою, визначеною Аденауером, Де Голлем та Міттераном», підкреслив він уже в іншому інтерв’ю — газеті Turkish Daily News.

Європарламент адекватно відреагував та такі турецькі вибрики — 29 вересня він остаточно відклав на невизначений термін ратифікацію протоколу про митний союз між Туреччиною та ЄС. У заяві голови комітету Європарламенту з міжнародних питань Елмара Брока це рішення назване єдиною логічною реакцією на односторонню заяву Анкари про невизнання Кіпру. «Оскільки Кіпру не надана можливість користуватися портами Туреччини, протокол не має практичного значення. Така позиція Туреччини у цьому питанні є неприйнятною». Брок попередив, що в разі відсутності логічних пояснень із боку Ради ЄС та Єврокомісії переговори про вступ навряд чи можуть розпочатися 3 жовтня. Окрім того, Європарламент у своїй резолюції рекомендував Туреччині визнати геноцид вірменського народу в роки Першої світової війни.

Проте, незважаючи на войовничі настрої євробомонду, турки все ж таки змогли його дотиснути. Вночі 4 жовтня на вищезгаданому екстреному засіданні міністрів закордонних справ ЄС, після доби напружених переговорів, рамковий документ про початок переговорів із Туреччиною було прийнято. Австрія відмовилася від своєї вимоги включити до тексту рамкової угоди пункт про асоційоване членство Туреччини. Жорстка позиція Анкари дала свої результати. Міністр закордонних справ Туреччини Абдулла Гюль назвав те, що відбулося, «історичним моментом і новою ерою для своєї країни» й вилетів до Брюсселя.

А чи в Кіпрі річ?

«Європейський союз буде «підірваний» і перестане існувати у своєму нинішньому вигляді, якщо 70 млн. турецьких мусульман отримають право стати його частиною. Приєднання Туреччини зруйнує хитку систему й покладе край мріям про повноцінно інтегровану європейську наддержаву. І тоді до кінця нинішнього століття Європа перетвориться на продовження Північної Африки та Близького Сходу.»

Ні, це не чергове пророцтво Нострадамуса. Це слова з недавньої промови комісара ЄС із питань внутрішнього ринку та податків, голландця Фріца Болькештайна. І хоча Єврокомісія відразу ж заявила, що її колега висловив свою власну думку, це навряд чи змінює їх суть. Адже у них повною мірою відбито всі страхи й переживання тих представників євробомонду, які виступають проти приєднання Туреччини до ЄС. Як, зрештою, і пересічних європейців. Сьогодні зовсім не Кіпр є головною причиною розколу членів Євросоюзу. Кіпрська проблема — це лише зручний привід. Наразі жителі старої Європи ще не готові, вони все ще бояться побачити серед собі подібних представників іншого, неєвропейського світу.

Безперечно, Туреччина — важливий союзник у Близькосхідному регіоні. Довгий час вона була буфером, який відділяє ЄС від проблемних країн, таких як Ірак, Іран, Сирія. Та водночас мав рацію й колишній президент Франції Валері Жискар д‘Естен, який сказав, що «прописна буква Туреччини — не в Європі; 95 відсотків її населення живе поза Європою, тому це — не європейська країна».

На все свій час

Туреччина — мусульманська країна зі світським правлінням, яка може і повинна стати мостом між західним та східним світом. І чим більше мусульманських країн підтримають цивілізаційний діалог між Півднем та Північчю, тим безпечнішим буде цей світ. Але, як свідчить історія, штучно прискорювати цей процес не варто. Адже на все свій час.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво