Європа пішла вправо

Вибори в Європарламент 5—7 червня вперше проходили одночасно в 27 країнах із можливістю участі відразу 375 мільйонів людей. Їхнім завданням було вибрати 736 парламентаріїв, котрі до 2014 року управлятимуть долею Європи. Втім, участь у голосуванні взяло трохи більше ніж 43% виборців (найнижчий показник в історії виборів ЄП), що традиційно вказує на байдуже ставлення європейців до того, що відбуватиметься в Європарламенті в найближчі роки. Попри те що ця інституція Європейського Союзу за три десятиріччя з моменту перших виборів тільки посилює свої владні функції і вплив на життя спільноти, для пересічного європейця це голосування всього лише чергова можливість висловити національному уряду і політичним силам власної країни свої настрої і сподівання. Як правило, в цьому протестному аспекті голосування і низькій явці експерти вбачають (і про це кажуть, аналізуючи всі останні вибори до Європарламенту) відсутність чіткого загальноєвропейського бачення проблем у пересічних громадян, їхнє індиферентне ставлення до дебатів із найбільш пекучих проблем для Союзу, нездатність національних урядів стимулювати ці дебати на рівні окремих країн. Нарешті, за словами одного з експертів, це підтверджує небажання громадян асоціювати будь-яку політичну доктрину з нинішньою економічною кризою.

Однак важливість саме останніх європейських виборів визначена кількома чинниками, які вирізняють їх з усіх попередніх. Саме на строк діяльності нового Європейського парламенту, швидше за все, припаде імплементація Лісабонського договору. Нині ще не завершено його ратифікації країнами-членами. Багато що залежатиме від Ірландії, котра відкинула договір минулого літа й отримала можливість іще раз подумати і переголосувати цієї осені. Однак усі тенденції останніх років свідчать, що Європарламент здатен перетворитися на наріжний камінь у системі європейських інституцій. При цьому Європарламент уже готується відігравати вирішальну роль приблизно у 80 нових сферах життя Європи, коли саме від слова євродепутата залежатиме діяльність Єврокомісії, і рішення Європарламенту стануть основою для вироблення планів і дій для національних урядів.

Попри високу ймовірність такої трансформації, європейці у своєму виборі наріжним каменем ставили насамперед партійність і відданість ідей європейської інтеграції. Таким чином, вибори завершилися упевненою перемогою Європейської народної партії (ЄНП), котра у зв’язці з демократами складе кістяк представницького органу ЄС. За попередніми результатами, у них 264 місця. А в разі блокування з групою депутатів, які представляють Альянс лібералів і демократів за Європу, у котрих 80 мандатів, їхній вплив на рішення парламенту стане кардинальним. Перемога правоцентристів цілком узгоджується з тим, що саме партії цієї орієнтації сьогодні домінують на політичній сцені Європи. Не виключено, що головою нового Європарламенту від ЄНП—ЄД стане колишній польський прем’єр Єжи Бузек. Це відобразить прагнення ЄНП підвищити роль нових членів ЄС в Європарламенті, хоча йому вже протистоїть представник Італії Маріо Мауро. Його висунули лише тому, що Італія була обділена увагою, і ніколи за роки існування Європарламенту не мала свого представника на посту голови.

Європейських соціалістів називають головними, хто програв під час виборів 2009 року, але вони продовжать рухати свою соціальну платформу. Їхні представники займуть 161 місце, і в новому складі парламенту рівень їхнього представництва впаде відразу на 5% порівняно з минулим. Однак аналітики також рекомендують звернути увагу на посилення ролі «зелених» із 53 мандатами і на зрослу до 93 осіб групу неприєднантів та інших депутатів, до числа яких потрапили, зокрема, ті, хто обстоював праворадикальні погляди.

За всієї важливості майбутніх змін європейська інституція не зможе за одну каденцію зжити проблеми, котрі роками накопичувалися і стали причиною народження багатьох усталених до цього часу стереотипів. Цей найбільш повноважний орган у Європі в європейців ніколи не мав великої довіри. Чимало людей не мають уявлення про те, що відбувається за прозорими стінами помпезного будинку в Страсбурзі. І не тому, що рішення євродепутатів не стосуються кожного європейця, — просто національні законодавці завжди на видноті, їхня робота є більш відчутною в повсякденному житті. Втім, деякі депутати Європарламенту можуть за весь свій строк жодного разу не сісти в крісло сесійного залу, отримуючи при цьому навіть за європейськими мірками дуже непогану зарплату.

Будучи обраними шляхом прямого голосування в себе на батьківщині, вони рідко представляють інтереси своїх виборців, а іноді навіть своїх країн і партій. Вони живуть і діють у парламенті за якоюсь власною, зрозумілою лише їм логікою. Часто вони представляють лише самих себе. Відірваність від дому і звичних умов життя призводить до того, що чимало з них були б раді змінити євромандат на місце в кріслі національного парламенту, нехай навіть найменшої європейської країни. Тому завжди використовують можливість висунути свою кандидатуру і на національних виборах.

Заздрість у депутатів Європарламенту, котрі, здавалося б, визначають долю цілого континенту, вик­ликає й те, що до їхніх персон значно менше уваги європейців і ЗМІ, ніж, наприклад, до парламентаріїв національних. І для того, щоб заробити тут авторитет серед семи сотень колег, доводиться викладатися в кілька разів більше.

Європарламент можна порівняти з величезним коаліційним урядом, котрому дуже складно домовлятися. Однак саме без цього вміння їхні рішення не були б настільки всеосяжними. Водночас вони, ці рішення, часто ні до чого і не приводять. Оскільки в них мало конкретики, а головне, подеколи бракує рішучості доводити до кінця все заявлене.

Партійність депутатів. Можливо, тут сьогодні є певний резерв, оскільки саме ці вибори більше, ніж інші, поставили на порядок денний нові питання в діяльності європейських парламентських партій, їхньої координації не стільки на національному та міжнаціональному, скільки на загальноєвропейському рівні. У цьому зв’язку привертає до себе увагу та обставина, що перемозі ЄНП посприяла здатність цієї партії представити себе по-новому всій Європі, відповісти на виклики, що стоять перед континентом сьогодні, у тому числі й щодо економічної кризи, недвозначно заявити про свої уподобання щодо майбутнього складу Європейської комісії та її керівництва. Соціалісти нічого цього зробити не зуміли, і як наслідок — навіть у країнах, де ЄНП не користується популярністю, голоси лівого електорату відійшли до «зелених».

Криза поставила на порядок денний нові виклики. Так, експерти-політологи бачать для нового парламенту виклик у тому, що навіть партійна спільність делегатів сьогодні знову може бути підірвана загрозою виникнення нових розділювальних ліній у самій Європі — протиріччями між країнами, котрі входять у зону євро, і тими державами, котрі ще не входять в неї.

Другі дорікають першим у тому, що в умовах кризи єврозона думала тільки про себе, забувши, що економіки держав, які приєдналися до Союзу, залежать від стану економік найбільших країн ЄС, що значна частина бюджетів країн Центральної Європи формувалася за рахунок загальноєвропейських фондів. Перші ж звинувачують своїх партнерів у тому, що ті звикли жити за рахунок постійних європейських інвестицій у їхні економіки. Обрання Бузека могло б згладити гостроту цього конфлікту.

Умовою вирішення цих усіх потенційних протиріч стало б перетворення Європарламенту на реальну силу. Він міг би стати привабливим місцем роботи для здібних чиновників — єврократів, які змогли б не тільки перетворити дебати в залі на результативне обговорення проблем, а й також налагодити роботу парламентського апарату, де власне й народжуються резолюції.

Річ у тому, що в Європарламенті, принаймні до сьогодні, в комісіях правлять бал вихідці з професійних груп. Наприклад комітет, що відає питаннями сільського господарства і відповідальний за розподіл багатомільярдних європейських субсидій, складається з фермерів, які стали парламентаріями, або друзів тих-таки фермерів. Як висловився один із дипломатів про роботу парламенту в Страсбурзі, все тут рухають інтереси, а не фахівці.

Першим іспитом для європарламентаріїв на прагнення до змін стануть, вочевидь, вибори нового складу Єврокомісії. Вже сьогодні ясно, що вибори відрізнятимуться від попередніх градусом пристрастей. Нинішній голова ЄК Жозе Мануель Баррозо вже дав зрозуміти, що хотів би зберегти за собою посаду ще на чотири роки. Це, у принципі, можливо, враховуючи, що домінуюча в майбутньому складі парламенту сила — на його боці. Його підтримують лідери найбільших країн: наприклад, прибічником збереження Баррозо є президент Франції Ніколя Саркозі. Швидше за все, саме така позиція домінуватиме на саміті ЄС 18—19 червня.

Втім, лідери тільки висловлюють свою думку. Цього разу саме Європарламент може сказати своє вирішальне слово в питанні, кого поставити біля керма Єврокомісії. Як стало відомо цього тижня, ліберали, «зелені» та соціалісти в Європарламенті вирішили виступити проти переобрання Баррозо, давши зрозуміти, що готові підтримати кандидатуру на цю посаду колишнього прем’єр-міністра Бельгії Гі Верховстадта. Останній із початку року буквально завалив Бароззо своїми новими ініціативами з приводу зміцнення європейських інституцій. Попутно звинувачуючи останнього, що той не зовсім адекватно реагував на виклики, перед якими Європу поставила економічна криза. Хай там як, але в європейської парламентської опозиції поки що мало шансів проштовхнути цю кандидатуру. Однак перший бій у стінах Європарламенту стосовно кандидатури голови ЄК стане промовистою демонстрацією здібностей нового складу депутатського корпусу.