ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ: ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ, ЗАПРОПОНОВАНА НАМ У ВІДЧУТТЯ - Політика - dt.ua

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ: ВІРТУАЛЬНА РЕАЛЬНІСТЬ, ЗАПРОПОНОВАНА НАМ У ВІДЧУТТЯ

1 серпня, 2003, 00:00 Роздрукувати Випуск №29, 1 серпня-8 серпня

Через два тижні, а точніше, до 15 серпня, уряд, відповідно до розпорядження Президента від 4 липня ц.р...

Через два тижні, а точніше, до 15 серпня, уряд, відповідно до розпорядження Президента від 4 липня ц.р., має представити проект плану дій Україна — Європейський Союз зі створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС і висновку європейської угоди. Наскільки нам відомо, цей документ, обсягом близько сорока сторінок, уже підготовлений МЗС і в даний час перебуває на узгодженні в Кабінеті міністрів. Згідно з тим самим розпорядженням глави держави, до 20 серпня зовнішньополітичне відомство має забезпечити передачу зазначеного документа державам–членам ЄС, Єврокомісії та Генерального секретаріату Ради ЄС. Більш того, МЗС зобов’язане вжити заходів щодо отримання підтримки цих адресатів розробленого українською стороною плану дій.

У свою чергу Євросоюз збирається у вересні визначитися з методологією розробки плану дій (ПД) щодо України, а сам документ прийняти якщо не наприкінці нинішнього року, то не пізніше прийому до ЄС нових членів. Гюнтер Ферхойген, який донедавна займався питаннями розширення Євросоюзу, а тепер відповідальний за відносини з державами-сусідами ЄС, закликав не відкладати прийняття плану дій щодо України.

Однак ті, хто думає, що українські та єесовські чиновники працюють над проектами того самого документа, щоб їх потім благополучно «одружити», глибоко помиляються. Тому що Європейський Союз збирається приймати документ не між Україною і ЄС (як у нас часто пишуть у пресі), а свій власний план щодо України. Іншими словами, це буде не двосторонній українсько-єесовський документ (за аналогією з Планом дій Україна — НАТО), а односторонній — євросоюзівський.

Втім, це можна зрозуміти, якщо уважно вчитатися в текст березневого Повідомлення Єврокомісії для Європейської Ради та Європарламенту «Розширена Європа — сусідні країни: нова структура відносин із нашими східними та південними сусідами». У документі сказано, що національні й/чи регіональні плани дій мають бути політичними документами, які об’єднають існуючі та майбутні заходи, що охоплюють усю сферу відносин ЄС із сусідніми країнами. У ПД Євросоюз має визначити чіткі цілі й критерії оцінки, що пояснять країнам-сусідам, яких саме дій очікує ЄС від своїх партнерів для отримання ними різноманітних переваг у відносинах із Євросоюзом. Чорним по білому в документі записано: «Нові переваги мають надаватися лише для відображення просування, досягнутого країнами-партнерами в проведенні політичної та економічної реформ. За відсутності просування партнери будуть позбавлені таких можливостей». «За можливістю» політичні та економічні критерії розроблятимуться «у тісному співробітництві» із країнами-партнерами. А плани дій «за можливістю» «обговорюватимуться» із країнами, яких вони стосуються. Після узгодження ПД замінять собою спільні стратегії і стануть головними програмними документами Союзу в його відносинах із цими країнами на середньострокову перспективу.

Резонно виникає запитання: а який же план дій готують тоді українські чиновники? Хто його прийматиме, хто керуватиме цим документом і для чого він потрібний узагалі?

Наскільки нам удалося з’ясувати, основна мета його підготовки — дати зрозуміти європейцям, що було б бажано для України побачити в майбутньому плані дій, який підготує Євросоюз. Тобто українська сторона намагається працювати «на випередження» і хотіла б на прийдешньому саміті Україна–ЄС у жовтні почути якусь реакцію на свої пропозиції. Наскільки вони будуть враховані, судити поки що дуже складно, оскільки в даний час невідомо, чим же збираються наповнити план дій самі європейці. Проте варто згадати, що свого часу Євросоюз не лише відмовився прийняти українську Стратегію інтеграції в Європейський Союз, а й досить жорстко її розкритикував.

Чи стануть виконувати власний ПД самі українці? Теж сумнівно, оскільки план поки що абсолютно віртуальний: на сьогоднішній день не лише цілком незрозуміло, звідки брати гроші на його реалізацію (адже бюджет на майбутній рік уже майже готовий і вноситиметься в парламент у середині вересня), але невідомо навіть, яка сума необхідна, оскільки відсутня методологія таких розрахунків.

Чесно кажучи, складається враження, що в ситуації повної невизначеності щодо майбутньої моделі відносин із ЄС, яка створилася, частина українського політикуму та чиновництва, причетного до євроінтеграції, близька до стану фрустрації — в основному це палкі прибічники членства України в Європейському Союзі, які втрачають терпіння від чекання, що затяглося, «обнадійливого сигналу від ЄС».

Інша ж частина, яка на словах підтримує євроінтеграцію, а на ділі всіляко їй перешкоджає, намагається використовувати ситуацію для того, щоб «європейська перспектива» для України ніколи не була реальною. Згадаємо, приміром, про один документ, який народився минулої весни в надрах АПУ і підписаний її главою, у якому напередодні Афінської Євроконференції зовнішньополітичному відомству наказувалося вщент розгромити березневе Повідомлення Єврокомісії «Розширена Європа». Коридори Михайловської та Банкової не дають точної відповіді: чи то МЗС не дуже поспішало з демаршем, чи то найголовніший євроінтегратор країни втрутився, але слава Богу, у результаті українська реакція на європейський документ виявилася досить стриманою та зваженою. Афінська конференція минула для нашої країни настільки успішно, що навіть через місяць після неї Леонід Данилович продовжував тішитися ілюзіями, розраховуючи після Ялтинського саміту в жовтні отримати асоційований статус. (Втім, можливо, його навмисно в цьому переконали: адже чим більше чекання, тим важче потім розчарування, чи не так?)

За згаданим документом пішли гнівні (щоб не сказати хамський) лист британському міністру з європейських справ і вимога до МЗС вислати посла Німеччини, підписані маловідомою Асоціацією працівників ЗМІ України, але вигадані явно в іншому місці. Відверті «наїзди» на посла Штюдеманна та його британського колегу Брінклі ледь не призвели ннішнього літа до гучного демаршу з боку ЄС, який з трудом вдалося відвернути.

Хочеться помилитися, але інтуїція підказує, що й на осінь тими самими (або звідти ж) витівниками заготовлюються палиці для коліс української євроінтеграції. До таких, приміром, можна віднести ідею послати європейців із їхнім планом дій подалі під приводом того, що горду українську сторону не влаштовують односторонні плани, які не надають до того ж Україні «європейської перспективи». Можна уявити здивовану реакцію й у Брюсселі, і у всіх європейських столицях, і в більшості столиць інших сусідів Євросоюзу. Порадіють за нас і навіть поаплодують хіба що в Мінську та в Москві.

Можна, звичайно, демонстративно відмовитися від євросоюзівського плану. Та, по-перше, із тим самим успіхом можна спробувати, приміром, висловити протест із приводу часу сходу і заходу сонця — ЄС усе одно прийме свій план, погоджуватимемося ми з ним з цього приводу чи ні. А по-друге, після таких кроків залишиться можливість реалізовувати свої інтеграційні потенції хіба що в єепах і євразеесах.

Більш ефективно та конструктивно все-таки було б взяти участь в обговоренні ПД із Євросоюзом. Адже якийсь позитивний досвід у нашої країни вже є: приміром, коли ЄС готував для України План дій в сфері юстиції та внутрішніх справ, українській стороні вдалося внести в нього й свої пропозиції. Те саме і з угодою з реадмісії, що готується: якщо спочатку євросоюзівські чиновники припускали, що за основу приймуть їхній проект, а українська сторона внесе в нього деякі правки, то після того, як українці запропонували свій проект, європейці все-таки взяли його на розгляд і в результаті два документи були узгоджені й приведені до одного. Чому б не спробувати повторити успіх і у випадку з планом дій, що готується?

Звичайно, не можна виключати, що думки стати в горду позу спадають на думку і вкрай скривдженим і розчарованим позицією ЄС щирим українським євроінтеграторам. Однак чому вони так переконані, що прийняті Євросоюзом документи, які стосуються країн-сусідів, абсолютно не залишають Україні європейської перспективи? По-перше, ніхто поки що не відміняв багаторазово цитовану останнім часом 49-ту статтю договору про заснування Європейського Союзу, яка передбачає, що будь-яка європейська держава може подати заявку на вступ у ЄС. Перспективні кандидати в члени Євросоюзу мають відповідати таким критеріям: демократія, верховенство права, права людини, повага до національних меншин; ринкова економіка, здатна функціонувати за складних умов конкуренції, що реально працює; спроможність узяти на себе зобов’язання, пов’язані з вступом у ЄС (мається на увазі практичне застосування норм, правил і основних принципів ЄС).

Крім того, «Розширена Європа», яка так не подобається багатьом в Україні, також не виключає європейське майбутнє. «У деяких випадках, — йдеться в документі, — питання перспективного членства в ЄС уже вирішене. Приміром, для неєвропейських країн-партнерів Середземномор’я вступ у ЄС виключається. Проте в інших випадках, як, приміром, із європейськими країнами, які чітко заявили про своє бажання приєднатися до ЄС, питання залишається відкритим». Так, європейці заявляють, що «Розширену Європу» і питання членства необхідно розглядати окремо. Та, пригадаємо, що, приміром, у натовському MAP також чітко сказано, що його виконання зовсім не гарантія членства, проте всі нинішні кандидати в члени НАТО проходять через нього й готуються влитися в альянс.

І останній привід не втрачати оптимізму: днями президент європейського Конвенту Валері Жіскар д’Естен у листі на ім’я глави комітету Верховної Ради з питань євроінтеграції Бориса Тарасюка повідомив, що президія Конвенту конкретно відреагувала на відповідне звернення комітету ВР і «тепер у п.2 ст. I-1 проекту Конституції ЄС сказано: «Союз відкритий для всіх європейських держав, які поважають його цінності і зобов’язуються спільно їх просувати». У листі також підкреслюється, що Україна може стати членом ЄС «за умови затвердження верховенства права, забезпечення свободи слова, преси та інших інститутів громадянського суспільства».

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №1288, 28 березня-3 квітня Архів номерів | Останні статті < >
Вам також буде цікаво