Євро-2012. За п’ять місяців до моменту істини - Політика - dt.ua

Євро-2012. За п’ять місяців до моменту істини

26 червня, 2009, 15:48 Роздрукувати Випуск №24, 26 червня-3 липня

Польща — країна бідна. Ця теза, яку можна почути від поляків, для середньостатистичного українського вуха звучить трохи протиприродно...

Польща — країна бідна. Ця теза, яку можна почути від поляків, для середньостатистичного українського вуха звучить трохи протиприродно. І справді, чого б це полякам так прибіднюватися? Входять до ЄС і Шенгенської зони. Отримують багатомільярдне (у євро) фінансування на розвиток інфраструктури з бюджету Євросоюзу. Зрозуміло, що не Німеччина, не Франція, не Британія. Але й про бідність, у нашому розумінні, казати важко. До того ж, незважаючи на кризу, польська економіка не тільки тримається на плаву, а й демонструє хай незначне (1,3%), проте зростання ВВП. Може, «польська бідність» полягає в тому, що на вулицях Варшави (на відміну від Києва) не видно різних там «бентлі», «хаммерів», «ламборджіні» та інших «майбахів». Чи в тому, що в польських супермаркетах (знову ж, на відміну від київських) не побачиш на підлозі біля кас розсипів дрібних монет, якими гребують «багаті українці». Один грош для поляків — монетка хоч і маленька, та все одно це гроші. Отже, відоме «рахувати кожен гріш» у Польщі має конкретне прикладне застосування. Зокрема й стосовно Євро-2012.

Насамперед це стосується дуже цікавої заяви Мартіна Херри — директора PL-2012 — організації, що координує підготовку до Євро-2012 у Польщі. За його словами, криза допомогла здешевити вартість будівництва стадіону у Варшаві на 50 мільйонів євро, а в Гданську — на 35 мільйонів. І, судячи з усього, це ще не межа. Оскільки західний бізнес дуже добре розуміє, як, коли і де потрібно стати в чергу на тендер. І на які піти поступки, щоб залишитися у проекті. До речі, 50 мільйонів євро — це трохи більше півмільярда гривень. Тієї, або майже тієї суми, на яку останнім часом підвищили кошторис реконструкції НСК «Олімпійський». Знову ж, із посиланням на кризу. Чому в Україні і Польщі так різняться підходи до розуміння кризи, можливо, розповість тимчасова слідча комісія Верховної Ради. Яка взялася досліджувати у тому числі й дотримання законодавства під час проведення тендерних процедур зі здійснення консультаційного супроводу проекту реконструкції НСК «Олімпійсь­кий», при наданні послуг з розробки концепції експлуатації, з урахуванням площі стадіону та прилеглої території, при підготовці техніко-економічного обгрунтування і проекту реконструкції в частині підтвердження фінансово-економічних розрахунків та їх відповідності будівельним нормам. А заодно з’ясувати, наскільки були законними: проведення процедури закупівлі робіт в одного учасника; списання з балансу нерухомого майна НСК «Олімпійський», демонтованого у зв’язку з реконструкцією стадіону; оплата товарів, робіт і послуг за рахунок Державного бюджету, звільнення з посади гендиректора НСК «Олімпійський» і призначення виконуючого обов’язки. Обсяг завдань, погодьтеся, вражає. Правда, час роботи комісії припадає на спекотні літні місяці. У тому числі й на депутатські канікули. І навряд чи чотирнадцять народних обранців на чолі з депутатом від ПР Равілем Сафіулліним весь цей час паритимуться в пошуках істини в розпеченому Києві. Проте й озвучених проблем достатньо для того, щоб зрозуміти, наскільки непросто готувати НСК «Олімпійський» до третього за значимістю спортивного заходу у світовому табелі про ранги.

Але повернемося до Варшави. На колишній «Стадіон Десятиліття», як називався голов­ний фут­больний майданчик країни донедавна. Хоча до початку реконструкції «Стадіон Десятиліт­тя» впродовж двадцяти років сла­вився не так спортом, як торгівлею. На ньому розміщувався один із найбільших речових ринків Східної Європи. Можна собі уявити, який опір чинився після ухвалення рішення про те, що на стадіон після реконструкції знову повертається спорт. Особливо якщо взяти до уваги, що, за даними польських спецслужб, річний оборот угод на ринку-стадіоні перевищував п’ять мільярдів доларів. Сьогодні про торговельне минуле стадіону нагадують останні крамнички в’єтнамців, які ось-ось також зникнуть.

А на території площею сорок чотири гектари з’являться і нова крита дев’ятирівнева футбольна арена на 55 тисяч глядачів, і басейн олімпійського плавання на 4000 глядачів, і підземний паркінг на 1700 машин. І магазини, і конференц-зали, і променади для вболівальників, і багато іншого. Причому УЄФА чомусь не бентежить, що здача стадіону в експлуатацію запланована на 30 червня 2011 року. У поляків усе йде за планом. Без ривків, штурмівщини та корупційних скандалів. Хоча ні. Нинішнього року було зафіксовано випередження графіка першого етапу будівництва на 20 відсотків. Тобто знесення старих споруд, земляних робіт і забивання тисяч паль. Із цього приводу керівництво будівництва ухвалило окреме рішення, відповідно до якого фірмі Pol-Aqua SA, що проводила перший етап робіт, дадуть можливість узяти участь і в другому етапі. Але не в усьому. А лише в п’яти відсотках робіт, що виливається в суму майже 40 мільйонів доларів. Така собі премія за ударну працю. Що ж стосується другого етапу будівництва, то й тут усе зрозуміло і прозоро. Без необхідності створювати тимчасову слідчу комісію в сеймі. Оголошено тендер. У якому взяли участь шість міжнародних консорціумів. Зокрема німецько-польський консорціум спілок Max Boegl Polska, Max Boegl Buunternehmung Gmb&Co.KG і Budimex Dromex; німецько-польський консорціум фірм Eiffage Budownictwo Mitex SA і Bauglsellschaft Walter Hellmich GmbH; німецько-польсько-австрійський консорціум фірм Alpine Bau Deutschland AG, Alpine Construction Polska і Hydrobudowa Polska SA і PBG SA. Крім того, участь у тендері взяли вже згадуваний польсько-грецький консорціум фірм Przedsiebiorstwo Robot Inzynieryjnych Pol-Aqua SA, який виконував перший етап робіт.

А також J7P Avax і Mostostal Warszawa SA; ірландсько-польський консорціум фірм John Sisk&Son Ltd і Henpol; консорціум португальських фірм та їхніх польських спілок — MSF Moniz da Maia, Serra & Fortunato Empreiteiros SA, MSF-Polska, Sociedade de Construcao Soares da Costa SA, FDO Construcoes, Alexandre Barbosa Borges SA, ABB-FDO Polska Martifer. З варіаціями вартості проекту від 1 мільярда 250 мільйонів злотих до 2,3 мільярда (тобто десь від 400 до 710 мільйонів доларів). Такий докладний перелік учасників тендеру наведено не випадково, а щоб показати, як можна здешевити вартість будівництва. А заодно продемонструвати, що проект Євро-2012 привабливий для великого бізнесу не на словах, а на ділі. Що Європа справді стоїть у черзі на тендери. Причому не тільки на будівництво стадіонів у Варшаві, Гданську чи Вроцлаві. Наприклад, провідні виробники трамваїв і автобусів мріють виграти тендери на оновлення трамвайних і автобусних парків у польських містах, які приймають Євро-2012.

Але якщо бути до кінця об’єк­тивним, не можна не визнати, що скандали навколо будівництва варшавського стадіону теж були. Торік у серпні міністр спорту і туризму Польщі Мирослав Джевецький оголосив про те, що главу Національного спортивного центру (головний куратор будівництва стадіону) Міхала Боровскі відправлено у відставку. Привід — публікації, в яких чиновника звинуватили... Ні, не в злодійстві, не в корупції чи ще якихось звичних для нас чиновницьких діяннях. А в тому, що пан Боровскі начебто в період із 2003-го по 2007 рік поєднував посаду в міській раді з постами в кількох приватних шведських підприємствах. Що заборонено польським законодавством. І хоча стовідсоткових доказів злочину надано не було, міністерство спорту вирішило відправити чиновника у відставку, тобто зберегти честь мундира в не зовсім звичному для нас форматі. Після чого директором було призначено Рафала Каплера, і колеса загуркотіли у звичному ритмі.

Звісно, потрібна великої сили уява, щоб замість котловану, тисяч забитих паль і земляних валів уявити на цьому місці шедевр спортивної архітектури в червоно-білих тонах, що так гарно виглядає на глянці проектних буклетів. Так само складно уявити собі остаточне рішення НСК «Олімпійський». Хоча різниця в підходах та напруженні фантазії є. Оскільки, на жаль, дивлячись на НСК «Олімпійсь­кий», спочатку думаєш не про прив’язку головного стадіону країни до місцевості, а про умільців із художнього розпилювання бюджетних коштів. Про дві ділянки землі біля стадіону, котрі якимось чином потрібно перевести в державну власність. Оскільки без них неможлива повноцінна забудова зони навколо стадіону. Про КМДА, яка хоче, щоб гроші на будівництво виділяла держава. Про уряд, який хоче, щоб гроші на будівництво виділяла КМДА. До речі, цікаво, хто в разі успішного завершення всіх проектів і повноцінної участі Києва у фіналі Євро-2012 претендуватиме на гроші УЄФА? Та й узагалі, чи знають наші чиновники (що в Кабміні, що в Київській чи Львівській меріях), що матчі на стадіонах проходитимуть не просто так, а за гроші? За гроші УЄФА, котра на час Євро-2012 братиме стадіони в оренду. І якщо чиновникам це відомо, то чому тоді вони такі байдужі до проблеми реконструкції НСК «Олімпійський». Хоча насправді це запитання риторичне. Чимало тих, хто сьогодні сидить у грошорозподільчих кріслах, розуміють, що до 2012 року їхні високопоставлені сідниці буде катапультовано. Їм на зміну «другие придут, сменив уют на риск и непомерный труд». Тож «пиляти гирі» потрібно сьогодні. А про те, що можливість отримати такий проект, як Євро-2012, випадає один раз на кілька поколінь, нинішні чиновники, схоже, не замислюються. Для них це щось на кшталт ультрапатріотичних розтяжок і білбордів із закликом «Любіть Україну!». Який замінив пріснопам’ятний «Слава КПРС!». Можете собі уявити, скажімо, Єрусалимські алеї у Варшаві чи вулицю Маршалківську, прикрашені численними транспарантами «Любіть Польщу!»? Так отож.

Окрім патріотизму транспарантного ми маємо також яскраві приклади підтримки національної гордості у вигляді гордих рапортів-звітів відповідальних осіб про небувалі євроуспіхи і євродосягнення. Теж, до речі, родом звідти, із «П’ятирічку за три роки!» або «Наздоженемо і переженемо Америку!»... Причому незрозуміло, хто цих самих відповідальних тягне за язика. З одного боку, воно, звісно, зрозуміло. Наші політико-чиновники давно засвоїли суміжну професію телезірок. І два-три дні, прожиті без нагадування про себе улюблених, у ЗМІ, для них майже як абстинентна ломка. Але до чого тут ми? Для чого, скажімо, главі «Укравтодору» заявляти: мовляв, українські дороги такої якості, що хоч завтра приймай Євро-2012? Навіщо міністру у справах сім’ї, молоді і спорту запевняти глядачів «5 каналу», що Україна випереджає Польщу за підготовкою спортивної інфраструктури? Так, До­нецьк і Харків здадуть стадіони вже цього року. Але до чого тут пан Павленко? Донець­кий ста­діон «Донбас—Арена» і харківський «Металіст» готові не завдяки, а всупереч загальному рівню підготовки Ук­раїни до Євро-2012. Оскільки до цих об’єк­тів не змогли дотягтися руки українських чиновників. Рінат Ахметов розпочав будівництво «Донбас-Арени» задовго до здобуття Україною права на проведення Євро-2012, Олександр Ярос­лавський звалив на себе тягар реконструкції «Металіста» вже після Кардіффа. Але це не привід для чиновницького вихваляння. Із цієї ж серії, до речі, й оптимізм міністра щодо підготовки аеропортів у приймаючих містах. Про що це він? Про «Бо­рис­піль», де невідомо коли почнеться будівництво терміналу D? Чи про Львів­ський аеропорт, де головною інтригою є зняття-поновлення директо­ра? Чи про До­нецьк, де ніяк не можуть визначитися з інвестором? А може, про аеропорт Харкова? То там термінал теж за гроші Ярославського будується... А от злітно-посадко­ву смугу повинна розширювати і подовжувати держава, котра грошей поки що давати не поспішає.

Адже за бажання до Польщі можна навіть не летіти. Досить в Інтернеті набрати в пошуковику «варшавський аеропорт імені Фридерика Шопена» або «аеропорт «Лавіца» у Познані», щоб знайти як мінімум 97 відмінностей. Для чого прес-службі міністерства розсилати релізи, в яких розповідається про те, що бюджет реконструкції НСК «Олім­пійсь­кий» є оптимальним? Мало того — це викликає підозру, що за основу взято вартість одного глядацького місця. При цьому не сказано жодного слова про те, що ж саме під цим місцем розуміється. Тільки реконструкція самого стадіону? Чи все ж таки вартість усього проекту. Куди відноситься в тому числі й облаштування зони навколо стадіону з усією інфраструктурою. Проекту якої досі немає. А то виникають підозри в певній некоректності щодо користувачів даного релізу. У тому числі й стосовно журна­ліс­тів, які цей продукт мають розти­ражувати. Оскільки одна річ казати про те, що вартість одного місця на НСК «Олімпійсь­кий» обійдеться бюджету в 2857 євро. Що на тлі вартості, скажімо, одного місця на варшавському національному стадіоні в 5154 євро видається цілком ощадливою. Але при цьому не додається, що у Варшаві стадіон матиме дев’ять рівнів. Плюс басейн, 5-зірковий готель, магазини. Плюс конференц-зали, кіоски, підземний паркінг на 1770 авто... І саме цей набір обійдеться в 283,5 млн. євро польському бюджету.

І взагалі, щоб пишатися тим, що оновлений НСК «Олімпійсь­кий» переплюне лондонський «Уемблі» або Національний стадіон у Пекіні, його, як мінімум, потрібно спочатку побудувати. Не кажучи вже про те, що до досягнень у сфері економії коштів пан Павленко зарахував і встановлення вітчизняного технологічного обладнання, котре, як відомо, далеко не найбільш конкурентне на світових ринках. Та ще й підкреслив: «На невисокій вартості реконструкції істотно позначився рівень оплати праці в Україні, який залишається одним із найнижчих у світі. З урахуванням роботи у вихідні та святкові дні, нічні зміни, середня заробітна плата на об’єкті сьогодні становить лише 2300 гривень». Ви собі уявляєте трудовий ентузіазм будівельників, які печуться про якість робіт за 209 євро 36 центів на місяць? Причому живучи в Києві. Чи ось: «Крім того, усі компанії, задіяні в реконструкції стадіону на умовах субпідряду, розуміють, що цей проект не буде для них прибутковим». У нас що будують — Біломорканал? Чи все-таки стадіон, на якому відбуватиметься фінал чемпіонату Європи з футболу?

До речі, про Познань, де готовність стадіону оцінюється приблизно в сорок п’ять-сорок шість відсотків. На сьогодні це найвища готовність серед усіх польських стадіонів. У принципі, ситуація така ж, як і у Варшаві, і в Гданську з Вроцлавом. Хіба що до стадіону вже де-не-де можна торкнутися руками. Слід визнати: де в чому Україна все ж таки випереджає польські об’єк­ти. За оцінками експертів усіх рівнів, «Донбас-Арена» входить до п’ятірки найкращих стадіонів Європи. Харківський «Металіст» випередив варшавський Націо­нальний стадіон за якістю освітлення. 2400 люкс у Харкові проти 2000 у Варшаві. Плюс — глядацькі місця на «Металісті» не рівня познаньським. У Харкові, як і у Варшаві, встановлюються найсучасніші крісла. З одного боку, вони «антивандальні», тому що їх неможливо ні виламати, ні підпалити. З іншого боку — у них відкидні сидіння, що дозволяє значно прискорити евакуацію на випадок форс-мажору, уникнувши тисняви за рахунок розширення проходів. Так, це дорожче. Але дорожнеча виправдана. Чим саме вразить публіку «Донбас-Арена», ми побачимо 29 серпня, коли стадіон буде урочисто відкрито. Але вже сьогодні «Донбас-Арена» фігурує не тільки як суто футбольний стадіон, а й як місце, де планується боксерський поєдинок між Кличком і Валуєвим. А це означає, що менеджмент стадіону планує його експлуатацію і після 2012 року. Між іншим, це цілком перегукується з роботою польських команд, які розуміють, що без довгострокового планування стадіони не окупляться і не зможуть давати прибуток.

До речі, про менеджмент. В Україні хто тільки не говорив про рівень вітчизняного керування підготовкою до Євро-2012. Причому це стосується не структур, створених за матрицями УЄФА на кшталт Координа­ційного бюро або Дирекції турніру. Керувати підготовкою до Євро-2012 хочуть усі. Президент, прем’єр, міністри, заступники міністрів... Не кажучи про те, що напередодні президентських виборів до процесу починають підтягуватися майбутні кандидати зі своїми політтехнологами, кріейторами та підгодованими ЗМІ. У що це виливається, видно, на жаль, уже тепер. Усі хочуть медалей за перемогу над Єв­ро-2012, і ніхто, відповідно, не хоче відповідати за поразку. У Польщі, що характерно, попри набагато більшу політичну стабільність, політики теж використовують Євро-2012 у міжвидовій боротьбі. Проте на самому процесі підготовки це, на щастя, не позначається. Підготовка країни надійно захищена від політичних спекуляцій широкою спиною PL-2012. Чиє керівництво має стільки повноважень, що жодні політичні чвари їх не похитнуть. У тому числі й тому, що вищий ешелон менеджменту PL-2012 — це люди, котрі прийшли в проект із великого бізнесу. Як той-таки директор Мартін Херра, який до створення PL-2012 працював у керівництві компанії SHELL. Решта сім менеджерів вищої ланки, які відповідають за головні напрями підготовки, теж прийшли не з вулиці. Як, скажімо, координатор із питань готелів та розселення Рафал Рассєяк, що до приходу в проект був головою правління готелю Domina Poznan Residence італійської мережі готелів Domina Hotel Group. Або координатор із питань телекомунікацій та IT Малгожата Ольшев­ська, яка працювала голов­ним спеціалістом відділу міжнародного роумінгу в Польській цифровій телефонії. Причому, за словами пана Херри, усі вони перейшли на нижчі оклади, розуміючи, що успішне проведення Євро-2012 — це перспектива небувалого кар’єрного росту. Причому не тільки в Польщі. Чи треба при цьому згадувати про наших універсальних солдатів — чиновників, яким байдуже, чим керувати — культурою, сільським господарством чи національною обороною. Було б крісло, кабінет, автомобіль і п’ять тисяч кур’єрів.

Як відомо, УЄФА дав трьом українським містам — Донецьку, Львову і Харкову — термін до 30 листопада. Київ хоча й залишився в остаточному списку міст-учасників, але з незатвердженим фіналом. У Польщі без жодних додаткових випробувальних термінів у списку залишилися Варшава, Гданськ, Познань і Вроцлав. За п’ять місяців, які залишилися, Україна має довести, що вона у змозі зберегти паритет. Якщо в Україні вимогам УЄФА не відповідатиме одне місто, то воно автоматично потягне за собою й друге. Що в результаті приведе до формули 6:2. Польська сторона це розуміє і не припиняє підготовки у вибитих із гри Кракові та Хожуві. Хоча всі VIP підтверджують свою прихильність паритетові, щоразу підкреслюючи, що Польща потрапила в Євро-2012 виключно завдяки Григорію Суркісу, який придумав цей проект ще 2003 року. Як розпорядиться українська влада п’ятьма місяцями, покаже час. І якщо навіть суто по-радянському в останній момент налягти усім миром, щось, може, й вийде. Інакше Європа просто не зрозуміє, як можна було завалити такий проект...

Редакція «ДТ» висловлює вдячність МЗС Республіки Польща і Посольству Республіки Польща в Україні за організацію поїздки українських журналістів у Варшаву і Познань для ознайомлення з підготовкою країни до Євро-2012.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу DT.UA
Помітили помилку?
Будь ласка, позначте її мишкою і натисніть Ctrl+Enter
Додати коментар
Залишилось символів: 2000
Авторизуйтеся, щоб мати можливість коментувати матеріали
Усього коментарів: 0
Випуск №34, 14 вересня-20 вересня Архів номерів | Зміст номеру < >
Вам також буде цікаво